Паралельна реальність патріарха Варфоломія

Патріарх Варфоломій не бачить ніяких канонічних проблем в подвійній і навіть потрійній ієрархії в Україні. Фото: СПЖ

Скільки канонів порушив Константинопольський патріархат, створивши в Україні паралельну ієрархію.

Сучасна церковна ситуація в Україні, спровокована діями Константинопольського патріарха Варфоломія, ставить всю повноту світового Православ'я перед важливим і доленосним вибором. Один варіант – прийняти точку зору Константинополя і остаточно зруйнувати сформовану на фундаменті апостольського розуміння Церкви систему канонічного права. Другий – залишатися вірним православній еклезіології, не приймаючи односторонніх дій Фанара.

Незважаючи на те, що Константинополь позиціонує себе як хранитель апостольського передання і гаранта недоторканності справжнього православного богослов'я, його дії руйнують століттями вкорінену модель існування Церкви Христової і найважливіший крок у цей бік – створення паралельної ієрархії в Україні.

Єдність Церкви Христової як основоположний принцип еклезіології здійснювався за допомогою єдності єпископату. В одному місті – один єпископ: ця постанова I Вселенського Собору, зафіксована в його 8-му каноні, неухильно дотримувалися завжди, а існування паралельної ієрархії вважали ознакою розколу.

Це пов'язано з тим, що єдність єпископату нерозривно пов'язана з єдністю Євхаристії, а отже, з вірою в єдиного Господа Ісуса Христа.

Єдиний законний канонічний єпископ був для помісної християнської громади предстоятелем Євхаристійного зібрання. З точки зору Церкви, він не просто адміністратор, проповідник або управлінець, він – виконавець таїнств, той, чиїми вустами вся громада підносить Богу свої молитви і за допомогою кого Бог відповідає на ці молитви. І отже, присутність двох предстоятелів, двох єпископів, що володіють рівними правами в одній громаді, передбачає дві Євхаристії, два Тіла і дві Чаші, що неминучо призводить до визнання двох Церков і двох «Христів». А це суперечить християнській вірі, розриває внутрішній зв'язок і розділяє громаду.

Саме тому з апостольських часів до XXI століття завжди і всюди в Православ'ї свято і непорушно зберігали принцип єдності єпископату.

Незважаючи на те, що Константинополь позиціонує себе як хранитель апостольського передання, його дії руйнують століттями вкорінену модель існування Церкви Христової.

Але в 2018 році Константинопольський патріарший престол, що займає перше місце в диптиху рівних Помісних Православних Церков, зробив небачене.

Він не тільки зробив ревізію історичних подій трьохсотрічної давності. Не тільки в односторонньому порядку вирішив змінити межі території канонічної відповідальності, що заборонено 2-м правилом II Вселенського і 8-м правилом III Вселенського Соборів. Не тільки скасував в односторонньому порядку результати судових діянь Собору єпископів, правильність яких визнавав сам. Не тільки розглянув апеляцію розколовчителів, які не визнавали для себе значущими авторитет канонів, що заборонено 4-м правилом Антіохійського Собору. Не тільки прийняв у спілкування розкольників, які перебувають у стані заборони, що заборонено 16-м правилом святих апостолів. Не тільки визнав всі незаконні поставлення і хіротонії, що суперечить 4-му правилу II Вселенського Собору. Не тільки прийняв під свій омофор чужих кліриків без відпускної грамоти, що суперечить 17-му правилу VI Вселенського (Трульського) Собору. Не тільки визнав єпископську хіротонію осіб, які не мають апостольського преємства, що взагалі немислимо.

Він розпочав паралельну ієрархію.

До 2018 року Константинополь, як і всі Православні Церкви, визнавав в Україні єдину канонічну Церкву – УПЦ на чолі з Митрополитом Київським Онуфрієм, правильність і законність обрання якого засвідчили «Мирні листи» всіх Православних Предстоятелів, в тому числі і Константинопольського патріарха.

І ось, 15 грудня 2018 року під керівництвом тодішнього Президента України і легатів Константинополя проходить так званий «об'єднавчий Собор», який на основі підкилимних домовленостей, брехні і брудних маніпуляцій де-факто створює паралельну церковну структуру, паралельну ієрархію.

І ось тут з точки зору Константинополя починається роздвоєння особистості, канонічна шизофренія: в Україні вже є визнана канонічна структура з архієреями, кліриками, монастирями, духовними школами та мирянами. Але в результаті «Собору» тут же виникає нова структура.

Такий стан речей повністю суперечить канонічному праву і екклезіологічній думці. Але це не бентежить Константинополь, і його легати здійснюють легалізацію розколу, до того ж приймаючи всіх розкольників «оптом» в сущому сані, не розбираючи канонічні аспекти їх хіротоній. Більше того, при наявному законному і загальновизнаному Митрополиті Київському здійснюють «обрання» на київську кафедру Епіфанія Думенка.

Константинополь спровокував канонічну шизофренію: в Україні вже є визнана канонічна структура з архієреями, кліриками, монастирями, духовними школами та мирянами. Але в результаті «об'єднавчого Собору» виникає нова структура.

Таке діяння повністю суперечить 16-му канону Двукратого (в храмі святих апостолів) Собору, згідно з яким неможливо обрання і поставлення на кафедру єпископа, поки живий і перебуває в своєму достоїнстві її єпископ.

На момент т.зв. «Об'єднавчого Собору» і до сьогоднішнього дня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій є законним єпископом столичної кафедри і Предстоятелем Української Православної Церкви. Він не був засуджений, зміщений, заборонений в служінні. Його канонічне достоїнство бездоганне і визнано всією повнотою Православ'я. Отже, згідно з канонами неможливо обрання іншого Київського Митрополита.

Однак Фанар йде на це, грубо порушуючи канони. І навіть цього виявляється мало: в новоствореній структурі залишається ієрарх, який все ще продовжує носити титул «Київський» – «патріарх» Філарет. Тобто в єдиному граді виявляються не два, а три єпископи, яких визнає Константинополь.

І навіть цього виявляється замало. На одному з перших засідань «Синод» ПЦУ утворює ще одну єпархію для київських парафій – Переяслав-Хмельницьку, віддаючи під омофор колишнього митрополита Олександра (Драбинка) частину парафій, які перебувають в столиці і її околицях.

Таке твориться не тільки в Києві. Практично в кожному місті є кілька «єпископів» ПЦУ, що носять схожі або навіть ідентичні титули, межі єпархій яких накладаються одна на одну, а також єпископ Української Православної Церкви, канонічне достоїнство якого не заперечує і визнає вся повнота Православ'я. І фанаріоти, які називають себе хранителями канонічного передання, спокійно ковтають цей кричущий антиканонічний стан речей.

Аналізуючи причини подібних явищ, слід згадати, що переважна більшість активних діячів ПЦУ пройшли шлях становлення в розколі, отже, їх еклезіологічна свідомість розстроєна. Для них Церква з «Стовпа і затвердження Істини» (1 Тим. 3, 15), Нареченої Агнця (Ефес 5, 25-27) і містичного Тіла Христового (1 Кор 12, 12-27) перетворюється в людський інститут, мирську організацію. А таких організацій, з точки зору розкольницькою ієрархії, може бути скільки завгодно, і вони можуть конкурувати між собою.

Звідси і маячня богословських висловлювань про «ворожнечу руської Церкви» і про канонічність «переходів» з однієї церковної організації в іншу.

Фанаріоти, які називають себе хранителями канонічного передання, спокійно ковтають цей кричущий антиканонічний стан речей.

Вперше подібні сентенції озвучив сумнозвісний колишній архімандрит Віктор Бедь, який виправдовував свій перехід в УАПЦ тим, що він просто поміняв юрисдикцію і більше не підсудний своїй кіріархальній Церкві. Для нього це було рівнозначно зміні місця роботи.

Пізніше таку єретичну модель ставлення до Церкви підхопили офіційні структури ПЦУ, і її «Синод» виключив з числа єпископів деяких ієрархів, не проводячи канонічного дослідження їх дій і не забороняючи їх в священнослужінні.

Такий погляд на Церкву отримав найменування «бедевської» еклезіології, і він продовжує активно розвиватися в ПЦУ.

І Константинопольський престол, щоб не занапастити своє ім'я, змушений спокійно дивитися на свавілля свого дітища, миритися з «подвійною» ієрархією, все далі і далі заганяючи себе в кут канонічної дилеми.

А вихід з цієї дилеми дуже простий – відкликання т.зв. «Томосу» і повернення на рейки богоустановленості канонічного устрою, що дозволить всередині самого українського Православ'я без впливу зовнішніх сил і ангажованих політиків знайти шляхи подолання кризи, спровокованої невмілими і неканонічними діями патріарха Варфоломія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Що означає зустріч глави УГКЦ і патріарха Варфоломія?
швидке об'єднання ПЦУ з уніатами
77%
глава Фанара вимагав, щоб уніати трималися від ПЦУ подалі
14%
просто випадково перетнулися в коридорах Ватикану
9%
Усього опитано: 22

Архів

Система Orphus