Після автокефалії ПЦУ на черзі білоруси? Навіщо ПЦУ служить з розкольниками

Розкольники з України послідовно служать з розкольниками інших країн. Фото: СПЖ

В ПЦУ служили з розкольниками Білорусі, а зовсім недавно – Чорногорії. Чому це відбувається і як на це повинні реагувати на Фанарі і в Помісних Церквах?

17-18 серпня 2019 року в Чернігові відбулася конференціяприсвячена питанню автокефалії так званої Білоруської автокефальної православної церкви (далі – БАПЦ).

На цей захід прибуло кілька осіб з Білорусі, до яких приєдналися місцеві українські прихильники ПЦУ. І все б пройшло тихо і непомітно, якби не один цікавий епізод, на який ми звернемо увагу у цій статті. Йдеться про спільне «богослужінні», яке «священики» ПЦУ звершили спільно з білоруськими розкольниками.

Конференція розкольників за підтримки розкольників

Зараз в православному світі йде напружена внутрішня боротьба. Фанар вимагає від Помісних Церков визнати українських розкольників з ПЦУ як Церкву, ієрархи світового Православ'я цього робити не бажають.

Здавалося б, в ПЦУ повинні в ситуації, що склалася, докласти всіх зусиль, щоб допомогти своїм покровителям зі Стамбула. Але, як не парадоксально, підопічні Єпіфанія роблять все з точністю навпаки. І в новоствореній структурі не тільки організовують конференцію для білоруських розкольників (про визнання яких мова ніде не йде), але і звершують спільні «богослужіння» з ними.

Наприклад, в суботу, 17 серпня білоруськими та українськими розкольниками була звершена спільна панахида в пам'ять загиблих воїнів ЗСУ.

З боку ПЦУ в панахиді брали участь настоятель кафедрального собору на честь святої великомучениці Катерини Чернігівської «єпархії» ПЦУ Роман Кіник, клірик собору Євген Орда і кілька мирян, з боку БАПЦ – глава цієї структури Святослав Логін.

Крім того, 18 серпня, в неділю, в кафедральному соборі святої великомучениці Катерини, Чернігівської єпархії ПЦУ вони звершили ще і молебень за Білорусь. До речі, саме в цьому храмі служить спікер новоствореної структури, «єпископ» Чернігівський Євстратій Зоря.

Те, що розкольники молилися з розкольниками – не дивно. Така природа розколу. Однак на тлі сучасних подій дане спільне богослужіння виглядає і дивним, і зухвалим. Адже «ієрархи» ПЦУ останнім часом всіляко підкреслюють свою канонічність і відданість правилам Церкви. Практично в кожній проповіді глава цієї структури Епіфаній Думенко зачіпає тему «канонічної автокефалії», «Томосу про незалежність», а також постійно говорить про «канонічність» ПЦУ. І раптом, таке відверте нехтування канонів! І не де-небудь, а на території, контрольованій спікером нової релігійної організації, найближчим соратником і співробітником Епіфанія – Євстратієм Зорею. Назвати це випадковим збігом або збігом обставин не можна. Тим більше, що зовсім недавно тому ж Зорі довелося особисто вибачатися за те, що представники ПЦУ співслужили чорногорським розкольникам.

Черногорські розкольники і ПЦУ

26 травня 2019 року трапився неприємний інцидент для ПЦУ: в «богослужінні» в Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі на честь 19-річчя його відновлення, взяв участь «архімандрит» (а на даний момент – уже «єпископ») з так званої Чорногорської церкви Боян Бойович. Представники Чорногорської-Приморської митрополії Сербської Православної Церкви впізнали його по фото, яке було опубліковано на сайті ПЦУ, і повідомили про нього в СПЖ. В результаті цей кричущий випадок набув розголосу і став надбанням громадськості. Особливу пікантність ситуації додавала присутність на цьому «богослужінні» ієрарха Фанара – митрополита Гальського Еммануїла.

Чорногорський «архімандрит» Боян Бойович цілує руку митрополиту Галльському Емануілу (Адамакісу). Фото: ПЦУ

У відповідь, 16 червня  в офісі Константинопольського патріархату заявили, що це був «інцидент» і що митрополит Еммануїл не міг знати, хто був присутній на літургії, в якій брало участь близько 100 «священнослужителів». Крім того, на Фанарі підкреслили, що Вселенський Патріархат знаходиться в канонічній єдності з Сербською Православною Церквою і визнає тільки юрисдикцію останньої на території Чорногорії.

Однак, незважаючи на всі спроби виправдатися, зам'яти скандал не вдалося. Уже через кілька днів 20 червня член Біблійно-богословської комісії Московського Патріархату протоієрей Андрій Новиков заявив, що фанаріоти створюють новий раскольницький інтернаціонал:

«Ми бачимо, що в Києві на службі з митрополитом Еммануїлом присутній так званий клірик так званої Чорногорської церкви, що знаходиться в розколі з канонічною Сербською Церквою. Константинопольський митрополит виправдовував своє служіння тим, що було дуже багато тих, служив, він не міг знати всіх. Це просто смішно! Фанаріоти заплутались в розкольників, самі не знають з ким співслужать. Вони перебувають у спілкуванні з цілим раскольницьким інтернаціоналом».

У свою чергу, митрополит Чорногорський і Приморський Сербської Православної Церкви Амфілохій направив на ім'я Вселенського патріарха Варфоломія звернення, в якому висловив стурбованість фактом співслужіння представника Константинопольського патріархату з розкольником з невизнаної Чорногорської церкви. У відповідь на це звернення патріарх Варфоломій рекомендував Епіфанію Думенку вибачитися перед Сербською Церквою, а незабаром лист з вибаченнями за своє співслужіння з представником неканонічною Церкви Чорногорії направив і митрополит Гальський Еммануїл, який відзначив, що тоді в Києві він «не знав, хто йому співслужив».

Більш того 24 червня Євстратій поїхав до митрополита Амфілохія щоб особисто передати лист від Епіфанія Думенкав якому той вибачався за «співслужіння» з чорногорськими розкольниками.

Зокрема, глава ПЦУ запевнив ієрарха Сербської Церкви в тому, що «сталося це не зумисне, і тільки тому, що в минулому, до відновлення нашого спілкування з Його Всесвятістю Вселенським Патріархом та іншими Помісними Церквами, ми розвивали відносини з громадянами вашої країни, які є невизнаними повнотою Православ'я». Епіфаній, як і Еммануїл, спробував звалити все на велику кількість «священиків, які служили»: «Я розумію, що ця подія засмутила вас, але я хочу вас переконати, що ми, які тепер є Автокефальною Православною Церквою України, маємо церковний і канонічний діалог тільки і виключно зі Святою Великої Церквою Христовою, нашою Матір'ю, тобто Вселенським Патріархатом і тільки з тими, з ким він має спілкування і ні з ким іншим».

Останній абзац дуже примітний, погодьтеся.

Однак навряд чи слова Епіфанія щирі. Справа в тому, що Бойович дуже давно приїжджає до Києва і регулярно співслужив з представниками УПЦ КП, тому Епіфаній не може його не знати. Ось, наприклад, фотографія 2012 рокуде Бойович відображений разом з Філаретом у вівтарі Володимирського собору.

Боян Бойович у вівтарі Володимирського собору, 2012 рік

Однак, можливо, це справи давно минулих днів? Ні, ось Бойович на хресній ході УПЦ КП в День Хрещення Русі в 2018 році та ще поряд з іншим чорногорським розкольником, настоятелем храму святого Петра Цетінського в Которі Іваном Пайовичем.

Боян Бойович разом с настоятелем храму святого Петра Цетінського в Которі (невизнана Чорногорська церква) Іваном Пайовичем на хресній ході УПЦ КП 28 липня 2018 року

Таким чином, розкольники з Чорногорської Церкви регулярно з'являлися серед «духовенства» ще невизнаної ніким УПЦ КП. Судячи з усього, абсолютно нічого не змінилося і після ребрендингу Київського патріархату під ім'ям ПЦУ і визнанням цієї структури Фанаром. Ставши «канонічними», українські розкольники продовжували служити з розкольниками чорногорськими, і якби їх не «спалили», ці відносини так би і продовжувалися.

Співслужіння ПЦУ з представниками чорногорських розкольників викликало відчутний міжнародний скандал. Здавалося б, це повинно було підопічних Епіфанія чогось навчити. Але ні. Вони відкрито послужать з іншими розкольниками, тепер уже білоруськими. Але що ж відбувається? Дане співслужіння було ініціативою ПЦУ? Або, може бути, санкціоновано кимось зверху?

Що сталося в Чернігові?

Отже, що ж насправді сталося в Чернігові? Швидше за все, потрібно визнати правоту протоієрея Андрія Новикова, який звинуватив Фанар у створенні «розкольницького інтернаціоналу». Дуже багато фактів вказують на те, що «співслужіння» з білоруськими розкольниками могло статися не без відома Константинопольського патріархату.

По-перше, надзвичайно дивна вже сама ідея проводити конференцію, присвячену питанню білоруської автокефалії, в Україні. Якщо обговорювалися питання, що стосуються Білорусі, то і провести захід було б логічно в Білорусі. Хіба ні? Але місцем для зустрічі обрано саме Україну, де зовсім недавно була легалізована своя розкольницька Церква. І навряд чи це випадково.

По-друге, «співслужіння» – виклик, кинутий саме РПЦ. Суть виклику в тому, що Фанар може мати намір легалізувати всіх розкольників, які хоч якось потрапляють в сферу інтересів РПЦ. При цьому, в Стамбулі розуміють – Москва на крок у відповідь (тобто, на легалізацію, наприклад, грецьких старостильників), не піде, тому що для РПЦ канони важливіше, ніж боротьба за владу.

По-третє, «співслужіння» з білоруськими розкольниками – це крок, який повинен продемонструвати всім противниками політики Фанара те, що Константинопольський патріархат не має наміру зупинятися і піде до кінця.

По-четверте, не було спільної «літургії» з БАПЦ, а значить, в будь-який момент українські розкольники можуть сказати, що нічого страшного не сталося, що це тільки «панахида» і т. д. Тобто, ПЦУ залишила для себе шлях до відступу.

Таким чином, «співслужіння» з розкольниками з Білорусі не було випадковим. Це – заздалегідь спланована і продумана акція, мета якої не тільки прозондувати грунт, а й попередити всіх православних про те, що протидія Фанару «загрожує».

Крім того, в цій ситуації є ще один момент, який говорить про те, що в перспективі ми з вами можемо стати свідками вручення чергового Томосу. Для БАПЦ.

Томос для білорусів

Зараз БАПЦ – це досить маргінальна і дрібна релігійна група, подібної якій в світі існує безліч. Всього в цю «церкву» входить кілька парафій в США, Канаді, Великобританії та Австралії. На території Білорусі діє тільки один храм БАПЦ – в Мінську.

Білоруські розкольники вважають, що вони прямі нащадки Новогрудської митрополії, яку в 1330 році створив Константинопольський патріархат на прохання великого князя литовського Гедиміна (саме тому, глава БАПЦ носив титул «Новогрудський»).

Ще в 20-х роках минулого століття незначна частина білоруського духовенства, очолювана єпископом Мелхиседеком (Паєвським) спробувала домогтися автономії для Білоруської Церкви. Однак з боку радянського керівництва дана ініціатива підтримки не знайшла і тому успіхом не увінчалася.

Спроби домогтися хоч якоїсь автокефалії відродилися за кордоном СРСР, коли білоруські емігранти вирішили скористатися послугами УАПЦ. Так, Полікарп Сікорський «благословив» своєму соратнику «єпископу» Сергію Охотенку прийняти білорусів в УАПЦ. 5 червня 1948 року на «соборі» в Констанці було оголошено про створення БАПЦ. У 1949 єпископом БАПЦ було обрано мирянина Василя Тамащука, якого в терміновому порядку постригли в чернецтво і «висвятили» в «єпископа». Дуже швидко Василь виїхав в США і в кінці 1960-х – початку 1970-х кілька парафій БАПЦ, які на той час встигли з'явитися на території Америки, перейшли в Американську архієпископію Константинопольського патріархату. З них у 1971 році була створена Білоруська рада православних церков в Північній Америці.

У 2000-х роках центром БАПЦ став кафедральний собор святого Кирила Туровського в Брукліні. При соборі існує парафіяльна рада, що складається в основному з націоналістів-емігрантів нової хвилі. Собор часто використовується для громадських заходів, з церковної практики збереглися лише деякі зовнішні атрибути.

Цікаво, що в 2005 році «вікарний єпископ» Барановичський і Бруклінський Василь Костюк, який перейшов в 2004 році в БАПЦ з РПЦ наклав анафему на секретаря «консисторії» БАПЦ Бориса Данилюка і виключив ряд членів парафіяльної ради за звинуваченням в неофашизмі і перетворенню церковної громади в псевдохристиянську націоналістичну тоталітарну секту, дуже далеку від Церкви. У підсумку, незгодні з виключенням заблокували храм в Брукліні і змусили Василя Костюка створити нову «юрисдикцію», в яку переходять ті, хто не хоче бути в РПЦ, але і не згоден з явною русофобською позицією БАПЦ.

Як бачимо, Константинопольський патріархат і білоруські розкольники давно і плідно співпрацюють, що зайвий раз говорить нам про невипадковість чернігівського «співслужіння».

Ще більш очевидними зв'язками Фанара і БАПЦ стають, коли ми подивимося на становлення нинішнього глави цієї структури В'ячеслава Логіна.

Логін і Фанар

Народився майбутній глава БАПЦ 26 листопада 1964 року в Чернігові в білоруській родині. На початку 1990-х років приєднався до УПЦ КП. У 2000 році був висвячений в Канаді в сан «диякона» і майже відразу у «священика». Уже в 2008 році прийняв «чернечий постриг» з ім'ям Святослав. 24 вересня 2007 року «архієпископом» Уманським і Детройтським Олександром Биковцем (який спочатку належав УПЦ КП, а потім – УАЦП – Соборноправній) Святослав Логін був зведений у сан «ігумена» і «архімандрита», а 11 травня 2008 року «висвячений» у «єпископа »Новогрудського.

Хіротонію здійснили «ієрархи» УАПЦ і УПЦ КП: «архієпископ» Уманський і Детройтський Олександр Биковець (УПЦ КП), «єпископ» Х'юстонський і Техаський Макарій Херринг (УАПЦ) і «єпископ» Бориспільський Паїсій Дмоховський (УПЦ КП).

Тобто, в ще 2008 року представники розкольницьких угруповань, які сьогодні об'єдналися в одну під назвою ПЦУ, абсолютно спокійно «молилися» з представниками БАПЦ. Мабуть, що і теперішня «молитва» ніяких заперечень з боку Фанара не викликає.

Тим більше, що Святослав Логін давно хоче, щоб Константинополь визнав його структуру. У 2018 році заявив:

«Якщо визнають українську Церкву, то наступні кроки повинні бути і щодо білоруської Церкви. Це дає нам приклад і показує, що ситуація розвивається відповідно до канонів. Канони, як відомо, вимагають для окремого православного народу окремої Церкви. Це 34-е апостольське правило. А канони не обговорюються, а виконуються. Те, що Білорусь як православна держава не має свого незалежного першоієрарха, – це порушення канонів і порушення історичності нашої білоруської Церкви... Наша мета – також легалізуватися в Білорусі і офіційно отримати статус автокефалії».

Те, що ті ж самі канони, до яких апелює Логін забороняють православним молитися з розкольниками і єретиками, главу білоруських автокефалістів, мабуть, не турбує. Він більше турбується про інше – про те, що при президенті Лукашенко перспективи отримання автокефалії дуже туманні: «При нинішній владі процеси легалізації білоруської Церкви в Білорусі, її подальше зростання і отримання автокефалії навряд чи можливі. Нинішня влада і економічно, і політично, і духовно підпорядкована Москві».

Єдина надія – увійти до складу Константинопольського патріархату і вже звідти займатися подальшим відривом Білоруського екзархату від Руської Православної Церкви. Фанар, мабуть, не тільки не проти, але і сам ініціює цей процес.

ПЦУ і БАПЦ – що спільного?

Ми вже говорили про те, що сучасна «ієрархія» Білоруської Автокефальної Православної Церкви безпосередньо пов'язана з українськими самосвятами і розкольниками початку і середини 20-го століття. Разом з тим, ці угруповання, тією чи іншою мірою пов'язані з Американською архієпископією Константинопольського патріархату. Так, засновник УАПЦ в США і Канаді Іоанн Теодорович «єпископську хіротонію» отримав з рук українських самосвятів. У 1949 році «митрополит» (!!!) УАПЦ Іоанн Теодорович був вдруге висвячений на єпископа, бо його колишня «хіротонія» викликала великі сумніви в середовищі віруючих парафіян.

12 березня 1995 року «Українська православна церква США і розсіювання» (так називали себе українські самосвяти в Америці) була прийнята в юрисдикцію Константинопольського патріархату. І, що примітно, тут теж весь «єпископат» і «духовенство» колишньої митрополії УАПЦ у США фанаріотами був таємно перерукоположений

При чому тут ПЦУ? А при тому, що саме з середовища цього самого «розкольницького угруповання УАПЦ в США» вийшов головний «експерт» Фанара з «українського питання» архієпископ Іов (Геча). Крім того, саме «рада митрополії Української Православної Церкви в США» першою звернулася до патріарха Варфоломія I з проханням «вжити рішучих заходів для встановлення на Україні так званої «єдиної Помісної Церкви». На думку ради «позицію Константинопольського Патріарха Варфоломія світ сприймає як слабкість і нерішучість у вирішенні аморальної проблеми церковного розділення в Україні і як недолік турботи про добробут більш ніж 35 мільйонів українських православних душ».

І тут не можна не згадати слова про Білорусь архієпископа Іова (Гечі), сказані в листопаді 2018 року, напередодні створення ПЦУ. Зокрема, ієрарх Фанара заявил тоді наступне

«Розумієте – чому в українському питанні була важлива координація між церквою і державою? Без бажання держави мати автокефальну церкву в Україні Вселенський патріархат не міг би діяти, тому що 17-е правило Четвертого Вселенського собору говорить, що церковне управління має слідувати державній адміністрації. В даний момент не було звернення до Вселенського патріархату ні від білоруської держави, ні від білоруської церкви, тому це питання не розглядається. Але якщо вони звернуться, то, звичайно, є можливість, що це питання буде розглядатися так само».

Нагадаємо, що Фанар рішенням свого Синоду від 11 жовтня 2018 року «повернув» собі Київську митрополію зразка 1686 року, до складу якої входила і значна частина сучасної території Білорусі. Тому навряд чи є у кого-небудь сумніви – як тільки зміниться в цій країні політична ситуація, Фанар буде ініціювати створення білоруської автокефалії. Природно, такої ж «незалежної» від Константинополя, як і українська.

Підсумки

Про створення подібного «розкольницького інтернаціоналу» говорять поки тільки опосередковані факти. Але факти співслужіння з розкольниками «канонічних» пташенят патріарха Варфоломія з ПЦУ – факт найочевидніший. У випадку з чорногорськими розкольниками Епіфаній і Фанар (через Еммануїла Гальського) вибачився перед Сербської Церквою. Вибачився не тому, що дійсно переживає про дотримання канонів, а тому, що розраховує на підтримку сербів у питанні визнання ПЦУ.

З іншого боку, «співслужіння» БАПЦ і ПЦУ мало показати Фанару реакцію Помісних Православних Церков. Адже, по суті, відбулося грубе порушення канонів. Однак ніхто на це не відреагував. І якщо після інциденту з чорногорцями вибачення були, то у випадку з білорусами вибачатися точно ніхто не буде. Не буде просто тому, що Білорусь – це канонічна територія РПЦ, з якої Фанар зараз веде неоголошену війну. А на війні всі засоби хороші.

І це дуже добре знають в ПЦУ, де «антимосковська» риторика – головна ідеологічна лінія політики. Там багато говорять про канони, звинувачують в порушенні їх свого колишнього ватажка Філарета Денисенка, але, разом з тим, самі часто і постійно їх порушують. І будуть порушувати, тому що жити в канонічному полі не звикли. І тут одне з двох – або Фанар весь час буде вибачатися за своїх недбалих дітей, або сам стане грати за їхніми правилами і зневажати канонічне право Церкви. Другий варіант, в світлі останніх подій, виглядає більш правдоподібним. На жаль.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи може православний відзначати Івана Купала?
ні, православні в цей день святкують Різдво Іоанна Предтечі
85%
так, повеселитися, стрибнути через багаття - що тут поганого?
0%
поклоніння демонам і християнство несумісні
15%
Усього опитано: 26

Архів

Система Orphus