Раптова сліпота: чому Фанар перестав бачити УПЦ

З деяких пір ієрархи Фанара вперто не помічають УПЦ. Фото: СПЖ

Весь православний світ визнає УПЦ канонічною Церквою в Україні. Фанар же її зараз просто не помічає. Чому так відбувається, і хто ми сьогодні для Константинополя.

17 серпня 2019 року православна Україна святкувала п'ятирічний ювілей предстоятельського служіння Блаженнішого Онуфрія на кафедрі Митрополита Київського. Трохи раніше, 25 червня 2019 року, урочисто відзначали свято тезоіменитства Предстоятеля УПЦ.

У Києво-Печерську лавру тоді приїжджали поздоровити і привітати Блаженнішого Онуфрія ієрархи майже всіх Помісних Церков. Всі їх візити мали офіційний характер і були благословенні своїми предстоятелями. Були присутні ієрархи двох Автокефальних Церков і на Великій хресній ході УПЦ в День Хрещення Русі 27 липня 2019 року. Всі ці факти говорять, що для світового Православ'я Блаженніший Онуфрій, як і раніше, є законним і канонічним Предстоятелем Української Православної Церкви.

І ще рік тому подібні рядки могли викликати у читача здивування – ну зрозуміло, що є. І що? До чого ці фрази в стилі Капітана Очевидність?

Проблема в тому, що в процесі надання Томосу для розкольників положення і канонічний статус Української Православної Церкви в очах Фанара став якимось абсолютно фантастичним. Якщо говорити точніше, для патріарха Варфоломія і Кº УПЦ в якийсь момент просто зникла. Наче всі ієрархи Константинополя одномоментно раптом наділи спеціальні окуляри, в яких видна якась особлива фанаріотська реальність, відмінна від реальності всього іншого світу. У ній на території України існує виключно ПЦУ, яку інші Помісні Церкви поки не визнали через підступи Москви і власної канонічної недалекоглядності. У цій реальності залізна воля патріарха Варфоломія об'єднала під крилом ПЦУ все українське Православ'я, а тих, хто об'єднуватися не побажав, тепер просто не існує.

І нехай у позафанаріотській реальності кількість парафій, священиків, монастирів і віруючих Української Православної Церкви, яка багаторазово перевершує показники в ПЦУ, це для Фанара нічого не змінює – в їх окулярах вставлені спеціальні фільтри, які відсікають будь-яку «незручну» інформацію.

Для всіх ієрархів світового Православ'я Блаженніший Онуфрій – канонічний Предстоятель канонічної Української Православної Церкви, і тільки для ієрархів Фанара він фантом, якого не існує.

За останні півроку в Київ неодноразово приїжджали представники Церкви-Матері, зокрема митрополит Гальський Еммануїл, але жодного разу ні від нього, ні від інших ієрархів Фанара не було жодної спроби контакту зі своїми «дітьми» з УПЦ.

Доходило до абсурду. Влітку 2019 року в Києві майже одночасно перебували представники практично всіх Помісних Церков (крім Грузинської та Елладської), в тому числі і Константинополя. Але поки ієрархи всіх Церков (за винятком Фанара) перебували в Києво-Печерській лаврі і брали участь в богослужіннях і урочистостях Української Православної Церкви, представники «Церкви-Матері» з'являлися виключно в Михайлівському соборі серед «архієреїв» ПЦУ.

Тобто виходить, що для всіх ієрархів світового Православ'я Блаженніший Онуфрій – канонічний Предстоятель канонічної Української Православної Церкви, і тільки для ієрархів Фанара він фантом, якого не існує. Абсурд? Безумовно.

Однак чому ж так відбувається? Адже Константинополь – це Церква, що претендує на статус «першого без рівних», а також хранитель церковних канонів.

Не будемо розбирати моральний аспект дій фанаріотов, зупинимося на оцінці Константинополя як «головного по канонам».

Про устрій Христової Церкви

Ми знаємо, що Православна Церква в світі одна. Не існує окремо Румунської, Грузинської, Сербської та інших Церков. Є Христова Церква на території сучасної Румунії, Грузії, Сербії та інших.

Розподіл Христової Церкви на помісні одиниці є досить умовним і зовсім не означає, що кожна з Помісних Церков – це якась окрема церковна держава. Також необов'язково кордони автокефальних церковних структур повинні збігатися з кордонами держав. Олександрійський патріархат опікується всіма країнами Африканського континенту, а в юрисдикції Константинопольського – громади Туреччини, Європи, Австралії, США, Канади і т.д.

Єдина Христова Церква представлена на різних територіях у вигляді окремих Помісних Церков лише для зручності управління і опіки вірних, не більше того. Зважаючи на це одним з основоположних принципів адміністративного існування Церкви є принцип «одне місто – один єпископ», який сформулювали на I Вселенському Соборі. Іншими словами, на одній території (в одній державі) може функціонувати тільки одна Помісна Церква.

Ставлення Фанара к УПЦ: від визнання до статусу фантома

До України щодо цього принципу до останнього часу ніяких питань не виникало. Абсолютно всі в світовому Православ'ї визнавали територію цієї країни як юрисдикцію Української Православної Церкви, що має статус широкої автономії в Руській Православній Церкві. Ніяких сумнівів з цього приводу до 2018 року не виникало і у Константинопольському патріархаті.

У 2014 році в Києво-Печерській лаврі під час інтронізації Блаженнішого Онуфрія митрополит Гальський Еммануїл зачитав послання патріарха Варфоломія:

«З братньою радістю ми дізналися про ваше обрання на історичний і славний престол Київської митрополії. Напередодні світлого свята Преображення молимося Господу Ісусу Христу, щоб Він дарував вашому Блаженству духовну силу вести стадо віруючих до споглядання Його Божественної благодаті.

У цей радісний момент ми не можемо забути нашого брата і співслужителя, який пішов до Бога, митрополита Володимира. Ми продовжуємо молитися за упокій його душі. Митрополит Володимир впродовж багатьох десятиліть був гарантом стабільності і миру, залишивши у спадок високий приклад відповідальності, який відтепер покладається на ваші плечі.

Але печаль повинна поступитися радості. Ваше обрання і ваша інтронізація ознаменовані відкриттям нового розділу в історії Православної Церкви в Україні. <...>

Константинопольська Церква-Мати, яка просвітила християнством народ Київської Русі, завжди виявляла справжню батьківську турботу до вашої Церкви уже багато благодатних століть спільної історії, а також під час трагічних подій, які затьмарювали політичне життя вашої країни. Неможливо спокійно дивитися, скільки життів втрачені божевіллям смерті, яке в останні місяці огорнуло країну. Це братовбивство має закінчитися якомога швидше. <...>

Голос зброї повинен вщухнути, щоб з'явилася можливість справжнього діалогу, який стане основою для розвитку гідного українського суспільства в його різноманітті і плюралізмі. Як це не парадоксально, але криза, яка сьогодні вражає Україну, може служити позитивним фактором в цьому діалозі.

З радістю про Господа, що преобразився на Фаворі ми передаємо вам з Вселенського Патріархату наші братські вітання і молимося, щоб Господь зглянувся з небес і побачив, прийшов на ваш виноградник і охороняв його, якого насадила Його правиця (Пс. 79).

+ Варфоломій, Патріарх Константинопольський, брат і сослужитель у Христі»

https://spzh.news/mediafiles/dtTie4/thumbs/qOwAdg_5c175b04cd8088_82794901-tmb-720x411xfill.jpg
Митрополит Еммануіл зачитує привітання патріарха Варфоломія під час інтронізації Блаженнішого Митрополита Онуфрія

22 січня 2016 року на зборах предстоятелів Помісних Православних Церков в Швейцарському місті Шамбезі патріарх Варфоломій привітав присутнього там Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія і назвав його єдиним канонічним первоієрархом Української Православної Церкви.

https://spzh.news/mediafiles/iblock/8e6/8e6aecd9a4d2730181de427c5a18447b.jpg
Митрополит Онуфрій в Шамбезі, 2016 р.

Але минуло ще два роки, і в грудні 2018-го Митрополит Онуфрій отримав лист від патріарха Варфоломія. Лист, який різко відрізнявся від послання з нагоди інтронізації і був витриманий зовсім в інших тонах.

Наведемо кілька цитат.

  • «11 жовтня цього року наш Священний Синод канонічним шляхом скасував дію патріарших грамот пріснопам'ятного Патріарха Діонісія IV 1686 року, які в односторонньому порядку давно були скасовані вашої стороною і стороною Руського Патріархату».
  • «Церковні єпархії, що знаходяться в межах України, відтепер, з точки зору священних канонів, перейшли в стан, в якому вони перебували до видання згаданих грамот, тобто в повну залежність від нашого Святійшого Апостольського і Патріаршого Вселенського Престолу».
  • «Отже, <...> по ікономії і поблажливості називаючи вас Високопреосвященний Митрополитом Київським, ми повідомляємо, що відразу після обрання Предстоятеля Української Церкви органом за участю духовенства і народу ви з еклезіологічною і канонічної точки зору більше не зможете носити цей титул (Митрополита – Ред.) Київського, який ви, так чи інакше, утримуєте сьогодні в порушення визначень офіційних текстів 1686 року».

Читаєш ці два посланння і виникає неминуче питання – а що сталося в період між написанням цих двох листів? Яка подія змусило патріарха Варфоломія від поздоровлень у зв'язку з обранням Митрополита Онуфрія на «історичний і славний престол Київської Митрополії» перейти до утвердження, що він утримує цей титул «в порушення визначень офіційних текстів 1686 року»? Що поганого зробив Митрополит Онуфрій, яке канонічний злочин скоїв?

Може, патріарх Варфоломій знає щось, що іншим невідомо?

Дуже ймовірно, що зроблене Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм «погане» озвучив на брифінгу, присвяченому п'ятирічному служінню Предстоятеля, керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич). Він повідомив, що за п'ять років служіння Блаженнішого Онуфрія кількість єпископів УПЦ зросла на 15, священнослужителів – на 439, монастирів – на 30. Але найдивніше, при тому, що розкольники захопили багато храмів УПЦ і незаконно перереєстрували в ПЦУ, незважаючи на те, що Міністерство культури негласно розпорядилося відмовляти в реєстрації громади УПЦ, кількість парафій зросла на 184.

Дуже красномовні цифри, які ще рік тому, в розпал епопеї Томосу і тиску на Церкву, виглядали дуже малоймовірними. Складається враження, що особливо малоймовірними вони тоді виглядали для патріарха Варфоломія та інших ієрархів Фанара.

Схоже зараз з боку керівництва цієї Церкви щодо УПЦ відчувається якась парадоксальна образа. Адже в Константинополі розраховували, що зі створенням ПЦУ Українська Православна Церква «посиплеться» і стрункими рядами увіллється в нову структуру, опікувану фанаріотами. Звичайно, в Стамбулі підозрювали, що якась невелика частина залишиться вірною УПЦ, проте це буде мізерна кількість маргіналів, яких можна буде не помічати.

Фанар планував перепідпорядкувати все єпархії та парафії УПЦ в ПЦУ і взяти їх під свій контроль. В такому випадку до ієрархів Константинополя не було б ніяких канонічних претензій: була одна Церква в Україні – УПЦ, і в підсумку залишилася одна Церква в Україні – ПЦУ.

Чи створив Фанар в в Україні подвійну юрисдикцію чи ні?

Однак все пішло шкереберть, і зараз, з точки зору патріарха Варфоломія (з точки зору всіх інших Помісних Церков нічого не змінилося, оскільки ПЦУ ніким не визнана), на території нашої держави функціонують дві канонічні церковні структури, що є очевидним порушенням канонічного принципу «одне місто – один єпископ».

У цьому контексті не можна не згадати заяви архієпископа Телмісського Іова (Гечі) під час візиту до Києва на урочистості, присвячені Хрещенню Русі в 2016 р.

Блаженніший Онуфрій і архієпископ Іов (Геча) в Києво-Печерській лаврі, 2016 рік

«Головна мета Всесвітнього патріархату – це єдність Православної Церкви в Україні. Всім – і українцям, і православним християнам по всьому світу – набрид розкол. Вселенський патріархат не планує створювати ще одну паралельну юрисдикцію в Україні, тому що таке неканонічне положення тільки посилить проблему».

2 листопада 2018 р. вже в розпал кризи, спровокованої Константинополем, той самий архієпископ Іов (Геча) дав інтерв'ю Російській службі ВВС, в якому заявив: «Згідно з канонами Церкви, на одній території не може бути двох паралельних Церков. Якщо буде так, як деякі можуть висловлюватися, – що хто не захоче української автокефалії, може залишитися як Руський екзархат або незрозуміло що, – це просто антиканонічність. Згідно з канонами Церкви, на території однієї держави повинна бути тільки одна Православна Церква, і ця автокефальна православна церква повинна об'єднувати всіх».

І що ми маємо сьогодні? Константинопольський патріархат створив саме паралельну юрисдикцію. Причому ПЦУ є паралельною юрисдикцією з точки зору Фанара. З точки зору УПЦ і всіх Помісних Православних Церков, вона є розкольницькою організацією, яка не має нічого спільного з Церквою Христовою. При цьому, на думку Константинополя, канонічна і УПЦ. Нехай на Фанарі її не вважають уже українською, нехай називають просто екзархатом або іншою структурою РПЦ (спростування цих помилок не є завданням даної статті), її все ж визнають в якості Церкви. Виходить саме паралельна юрисдикція.

Естонський сценарій в Україні

У вищезгаданому інтерв'ю російській службі ВВС архієпископ Іов згадав ситуацію в Естонії. Коли він розповідав про неможливість існування на одній території двох юрисдикцій, кореспондент задав цілком логічне запитання:

«BBC: А Естонія?

О.І.: Церква в Естонії, по-перше, не є автокефальною. Це автономна Церква, є різниця. А по-друге, естонський варіант був компромісом, знайденим тимчасово.

BBC: Тобто в Україні Естонії не буде?

О.І.: Якщо ми хочемо слідувати церковним канонам, не може бути повторення Естонії в Україні».

Архієпископ Іов проговорився і визнав: те, що створив Константинопольський патріархат в Естонії, – неканонічно і в Україні не повториться. Але саме це і повторив в нашій країні Константинопольський патріархат.

Нагадаємо коротенько, що сталося в Естонії.

Історія естонської церковної смути почалася в 1922 р., коли під тиском влади естонські ієрархи автономної у складі РПЦ Естонської Апостольської Православної Церкви звернулися до Константинопольського патріарха Мелетія (Метаксакіс) з проханням дарувати їм автокефалію з попереднім прийняттям в свою юрисдикцію. Прямо як в Україні. А патріарх Мелетій не тільки не дарував їм автономію, але взагалі перетворив на митрополію. Теж дуже нагадує сьогоднішню українську ситуацію.

У Томосі від 07.07.1923 р вона так і називалася – Естонська Православна Митрополія. У 1941 р. Церква Естонії повернулася в РПЦ, потім знову вийшла і знову повернулася вже після визволення Прибалтики від фашистів. А в 1948 р. в Стокгольмі був створений так званий «Синод Естонської Апостольської Православної Церкви у вигнанні» в юрисдикції Константинопольського патріархату, який об'єднував кілька православних парафій за межами Естонії.

І ось на початку 1990-х років ця чисто номінальна, яка не має практично духовенства і прихожан організація заявила права на всю церковну власність в Естонії. І естонська влада ці беззаконні домагання визнали. У підсумку на сьогоднішній день в Естонії діють дві паралельні юрисдикції: Московського Патріархату під назвою «Естонська Православна Церква Московського Патріархату», яка об'єднує 100 000 віруючих і має 31 храм, і Константинопольського патріархату під назвою «Естонська Апостольська Православна Церква» – всього 7 000 віруючих і 60 храмів. Тобто Константинопольська юрисдикція має в два рази більше храмів і в 14 разів менше прихожан.

Ось такі дві паралельні юрисдикції.

Архієпископ Іов (Геча) в інтерв'ю ВВС говорив, що естонський варіант не повторять в Україні. Але чомусь саме його і намагалися повторити колишня українська влада. І багато в чому досягла успіху. Храм відібрали, а прихожан в них немає.

Що ми маємо в підсумку?

  • Константинополь за допомогою світської влади України планував здійснити блискавичну операцію щодо рейдерського захоплення УПЦ і перепідпорядкування її в нову структуру, яка за фактом буде підконтрольна Фанару. Завдяки стійкості єпископату та віруючих УПЦ цей план провалився.
  • В результаті цих дій Фанар, який позиціонує себе «хранителем канонів», найочевиднішим чином ці канони порушив, оскільки створив в Україні паралельну юрисдикцію. І хоча ніхто з Помісних Церков освіту під назвою «Православна Церква України» в якості Церкви не визнав, з точки зору Константинополя, це саме Церква, яка по факту паралельно співіснує з Українською Православною Церквою.
  • В результаті провалу «української операції» ієрархи Фанара старанно вдають, що Української Православної Церкви тепер не існує, а на території держави функціонує тільки ПЦУ. Константинопольська Церква змушена так поступати, оскільки в іншому випадку її ієрархи повинні будуть визнати свої дії з точки зору Церкви злочинними.
  • Всі Помісні Церкви як і раніше вважають саме УПЦ канонічною Церквою в Україні. Більш того, всі розмови про можливе визнання ПЦУ безперспективні з дуже простої причини – неможливість дотримання в такому випадку канонічного правила «одне місто – один єпископ». Тобто якщо Київський Митрополит – Епіфаній, то їм вже не може бути Блаженніший Онуфрій, якщо ПЦУ - це канонічна Церква, то в якому тоді статусі перебуває УПЦ? Ці питання неможливо розв'язати. Тому будь-яка Помісна Церква, розглядаючи питання визнання ПЦУ, неминуче стає перед вибором – або ПЦУ, або УПЦ.

У будь-якому випадку представники Константинопольського патріархату самі себе загнали в канонічний кут, з якого немає виходу.

Спроба створення на території, де вже століттями функціонує Православна Церква, нової розкольницької церковної структури, до того ж спроба, ускладнена розпалюванням релігійної ненависті всередині одного народу, – не що інше, як канонічний злочин, який православному світу ще належить оцінити по достоїнству.

Поки в Константинопольській Церкві зображують із себе людей з ослабленим зором, зовсім не помічаючи тисячі парафій і мільйони віруючих Української Православної Церкви.

Пік цього абсурду можна було спостерігати 27 і 28 липня 2019 року, коли в День Хрещення Русі на Великий хресний хід «неіснуючої» Української Православної Церкви вийшло як мінімум в 10 разів більше віруючих, ніж на аналогічну ходу ПЦУ. І особливо показово, що все це мали можливість особисто спостерігати ієрархи Фанара на чолі з митрополитом Галльським Еммануїлом, які перебували у ці дні в Києві.

В результаті ми бачимо парадоксальне співіснування двох реальностей в сприйнятті української церковної ситуації – реальності об'єктивної і реальності фанаріотської. Однак вічно так тривати не може.

І коли-небудь історики Церкви будуть знизувати плечима і дивуватися – як могло так статися, що ієрархи Церкви-Матері, які на кожній літургії проповідують віруючим слово Христове, в тому числі і «Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони наситяться» (Мф. 5, 6), могли поступити таким чином.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Спроби влади Золочева заборонити діяльність УПЦ в місті це:
повне правове свавілля і нахабне порушення Конституції України
0%
їхнє право, УПЦ нічого робити в Золочеві
0%
все правильно, "патріотам" закони України виконувати не обов'язково
0%
Усього опитано: 0

Архів

Система Orphus