Світло Православних Церков: що показав день тезоіменитства Предстоятеля УПЦ

Блаженніший Митрополит Онуфрій

Як представники Помісних Православних Церков висловили підтримку УПЦ та Блаженнішому Митрополиту Онуфрію.

У Києві відбулися урочистості на честь преподобного Онуфрія Великого, небесного покровителя Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

Цього року він відзначав своє 75-річчя і 5-річчя служіння на посаді Предстоятеля. Привітати Блаженнішого Онуфрія приїхали представники 11 Помісних Православних Церков.

Що означає така увага з їхнього боку до УПЦ і Блаженнішого Онуфрія і як це позначиться на розвитку релігійної ситуації в Україні?

Приїзд до України, співслужіння з Блаженнішим Онуфрієм в Києво-Печерській лаврі, а також слова, сказані на брифінгу для журналістів, дозволяють зробити кілька висновків.

Перше: безсуперечна підтримка канонічної Церкви в Україні та її Предстоятеля

Сам факт прибуття до України офіційних делегацій Помісних Церков на запрошення УПЦ вже є досить промовистим. Наголосимо – офіційних делегацій. Усі прибулі до Києва єпископи чи священнослужителі Помісних Церков зробили це або згідно з рішеннями своїх Синодів, або з благословення своїх Предстоятелів. Це не була їхня особиста ініціатива або вираження приватної точки зору. Ні. Це позиція всієї Помісної Церкви, виражена тим чи іншим чином.

Більшість українських ЗМІ обійшли цей факт мовчанням. Однак можна згадати, як ці ж ЗМІ піднімали дружний галас з приводу прибуття в Україну окремих священнослужителів з Помісних Церков, які мали літургічне спілкування з ПЦУ.

Таких фактів було лише два. Перший – коли на «інтронізацію» глави ПЦУ Епіфанія Думенка 3 лютого 2019 р. приїхали настоятелі двох афонських монастирів. Тоді це подавали мало не як визнання ПЦУ Афоном. Хоча постанова головного органу управління Афоном, Протату, однозначно свідчила, що Свята Гора не визнає ПЦУ.

Усі прибулі до Києва єпископи чи священнослужителі Помісних Церков зробили це або згідно з рішеннями своїх Синодів, або з благословення своїх Предстоятелів. Це не була їхня особиста ініціатива або вираження приватної точки зору.

Другий випадок – це поставлення в «єпископи» ПЦУ клірика Елладської Церкви Епіфанія (Дімітріу). Це багато так званих релігієзнавців розцінили як визнання ПЦУ з боку Елладської Церкви. Хоча Синод Елладської Церкви прийняв рішення відкласти формулювання своєї офіційної позиції щодо українського питання на пізніший термін.

У цих двох випадках дійсно була продемонстрована особиста позиція цих конкретних священнослужителів, але не офіційна точка зору Помісних Церков.

Прибуття делегацій для підтримки УПЦ та Блаженнішого Онуфрія відбувалося на фоні наджорсткого тиску на Помісні Церкви, який чинить як Константинопольська патріархія, так і Держдепартамент США. Це не секрет. Американські чиновники відкрито проводять переговори з ієрархами Помісних Церков з метою змусити їх визнати ПЦУ. Можна лише здогадуватись, за допомогою яких аргументів вони намагаються зробити це, але поки ці спроби не приносять особливого успіху.

Для Помісних Церков та їхніх ієрархів міркування віронавчального і канонічного характеру виявляються важливішими за політичні і економічні доводи, а також, можливо, погроз.

Константинопольська патріархія не визнає УПЦ в якості Української Церкви, а Блаженнішого Онуфрія як митрополита Київського. Цього ж Фанар вимагає від усіх Помісних Церков: відвернутися від Митрополита Онуфрія і визнати ПЦУ на чолі з Епіфанієм Думенком.

У зв'язку з цим не можна не згадати Помісні Церкви, які не надіслали своїх представників на урочистості до Києва і не направили вітальних листів чи телеграм на адресу Блаженнішого Онуфрія. Принаймні, про це не вдалося знайти згадок у ЗМІ. Це Елладська, Грузинська, Албанська та Антіохійська Церкви. Ну і, власне, Константинопольська.

Що стосується Албанської та Антіохійської Церков, то їхня неучасть в урочистостях видається або якимось непорозумінням, або ж наслідком якихось об'єктивних причин, оскільки їх Синодом і Предстоятелями була висловлена конкретна позиція щодо ситуації в Україні.

І Антіохійська, і Албанська Церкви досить чітко і недвозначно заявляли раніше про свою підтримку Блаженнішого Митрополита Онуфрія та УПЦ, а також про неможливість визнання неканонічних рішень Фанару по Україні.

Грузинська та Елладська Церкви, на які Фанар і Держдепартамент США мають найбільший вплив, стоять осібно. Ці Помісні Церкви не заявили чітко свою позицію, але визнання ПЦУ з їхнього боку – як офіційного, так і неофіційного – поки не послідувало. І це дає підстави стверджувати, що на сьогоднішній день і ці Помісні Церкви, всупереч вимогам Фанару, не визнають ПЦУ і не входять з нею в спілкування.

Прибуття делегацій для підтримки УПЦ та Блаженнішого Онуфрія відбувалося на фоні наджорсткого тиску на Помісні Церкви, який чинить як Константинопольська патріархія, так і Держдепартамент США.

Таким чином у питанні визнання ПЦУ і, відповідно, невизнання Блаженнішого Онуфрія Митрополитом Київським Фанар опинився в повній ізоляції. Помісні Церкви не лише відмовилися визнавати його одноосібні рішення по Україні, але й у більшості своїй вказали на ті канонічні правила, які роблять це неможливим.

Це в першу чергу недійсність так званих «хіротоній» в ПЦУ. Нагадаємо красномовний вислів з цього питання Предстоятеля Албанської Церкви митрополита Анастасія: «Однак ми задаємося питанням: якою мірою вчинені паном Філаретом хіротонії, в той час як він був позбавлений влади і під анафемою, отримали заднім числом без канонічної хіротонії дійсність у Святому Дусі і справжню печать апостольського спадкоємства? <...> Ми не можемо зрозуміти, яким чином недійсне і пусте "по ікономії" стає духоносним, яким чином дії, які являли собою очевидну хулу на Святого Духа (як, наприклад, закликання Святого Духа тоді відлученим і забороненим паном Філаретом визнаються заднім числом "по ікономії"».

Квінтесенцією позиції Помісних Православних Церков з українського питання прозвучали слова єпископа Моравицького Антонія (Сербська Церква): «Ми не знаємо інших Помісних Церков в Україні, крім Церкви, яку очолює Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій».

Друге: затвердження надвисокого авторитету Блаженнішого Онуфрія у всьому православному світі

Фанар спробував оскаржити предстоятельство Митрополита Онуфрія. Але навіть фанаріотам і в голову не може прийти оскаржити особистий моральний авторитет Блаженнішого. Абсолютно всі, не лише ієрархи, а й священнослужителі, ченці, миряни – всі, хто хоч раз зустрічався з Митрополитом Онуфрієм, стверджують, що він є прикладом моральності і благочестя. Наведемо кілька цитат з виступів представників Помісних Церков.

Митрополит Ловчанський Гавриїл (Болгарська Церква): «Господь дав у важкі дні Українській Православній Церкві великого ієрарха. Буває, що у важкі моменти Господь посилає великих людей для того, щоб вони могли зберегти Церкву. Пройти шлях випробувань і гонінь».

Єпископ Гайновський Павел (Польська Церква): «Мученики навіть йдучи на страту не відрікалися від Христа. І Митрополит Онуфрій Київський і всієї України береже віру, вірний Христу до кінця».

Єпископ Моравицький Антоній (Сербська Церква): «Для кожної православної людини Блаженніший Митрополит Онуфрій є взірцем благочестя, чернечих подвигів, і як апостол Павел говорив про світло, дійсно Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй особі є світлом між усіма Православними Церквами».

Подібні слова звучать з вуст Предстоятелів Помісних Церков, ієрархів, священиків і ченців у всьому світі. І це говориться абсолютно щиро. Такі слова могли б бути лестощами і підлабузництвом, якби за їхньою допомогою ті, хто їх вимовляє, розраховували отримати від Блаженнішого Онуфрія якісь матеріальні або нематеріальні блага.

«Господь дав у важкі дні Українській Православній Церкві великого ієрарха».

Митрополит Ловчанський Гавриїл, Болгарська Православна Церква

Однак Митрополит Онуфрій нічого такого дати не може. Він не може допомогти грошима, він не може передати церковні будівлі чи дарувати комусь автокефалію. Він може тільки подякувати і помолитися. Всі слова представників Помісних Церков йдуть від серця. У цьому не сумнівається ніхто.

І на тлі Митрополита Онуфрія абсолютно ганебно виглядають «ієрархи» ПЦУ з їхньою боротьбою за владу, наклепом один на одного та взаємними звинуваченнями й образами. Та що там ПЦУ! Навіть патріарх Варфоломій і близько не має у православному світі такого високого морального авторитету, як Митрополит Онуфрій!

Третє: констатація гонінь на Церкву в Україні та заклик до української влади припинити їх

Константинопольський патріарх Варфоломій стверджує, що він дуже мудро розв'язав релігійний конфлікт в Україні. Понад чверть століття ні Московський Патріархат, ні Українська Православна Церква не могли вирішити проблему розколу. І ось нібито з'явився його всесвятість і одним помахом пера вирішив питання.

За задумом Фанару, всі Помісні Православні Церкви повинні були ахнути і подивуватися мудрості та далекоглядності, яка властива виключно престолу Константинополя.

Але вийшло навпаки. Ще на стадії прийняття рішення по Україні патріарха Варфоломія попереджали, що його дії можуть спровокувати гоніння на Церкву в Україні і що він виявиться на боці гонителів. Але його всесвятість всіх запевняв, та й продовжує запевняти у зворотному: не гоніння, а мир і спокій приніс він в Україну.

І ось представники Помісних Церков змушені привселюдно визнати очевидне: гоніння на Церкву в Україні є. А отже, питання визнання чи невизнання ПЦУ набуває для Помісних Церков іншого звучання: вони мають вирішити, на чиєму вони боці – гнаних чи гонителів. Патріарх Варфоломій свій вибір зробив. Інші Помісні Церкви – теж.

Митрополит Тамасоський Ісаія (Кіпрська Церква): «Тут, на священній і героїчній українській землі відбувається незбагненно велика трагедія і коїться несправедливість по відношенню до мільйонів православних українців, які перебувають під пастирською опікою Блаженнішого Митрополита Онуфрія, <...> тисячам православних українських громадян, які вигнані зі своїх храмів і терплять гоніння і насильство з боку інших своїх співвітчизників».

Про гоніння на УПЦ в тих чи інших словах говорили багато представників Помісних Церков. А митрополит Тамасоський Ісаія направив звернення до Президента України, уряду і парламенту. Враховуючи, що саме Кіпрська Церква в особі її Предстоятеля Хризостома II та інших ієрархів взяла на себе місію переговорів з Помісними Церквами для врегулювання конфлікту, викликаного діями Фанару, це звернення, написане після таких переговорів, можна вважати консолідованою позицією майже всіх Помісних Церков.

Представники Помісних Церков змушені привселюдно визнати очевидне: гоніння на Церкву в Україні є.

У цьому зверненні, що починається з вітання з приводу обрання на пост Президента, йдеться, що гоніння на Церкву в Україні не залишаються непоміченими в тій самій Європі, до якої прагне і колишнє, і нинішнє українське керівництво: «Ми в світовому Православ’ї, і особливо європейські православні народи, дуже стурбовані цими порушеннями релігійних прав людини, які кояться в Україні проти наших братів. Ми підіймаємо наш голос і разом з тим висловлюємо протест спільно з голосом мільйонів православних по всьому світу, які розділяють нашу печаль – разом х українцями, європейцями, греками, кіпріотами, арабами, сербами, поляками, чехами, словаками, болгарами, румунами, американцями, росіянами, грузинами, албанцями та багатьма іншими. Всі ми є членами єдиного Тіла Христа Бога нашого. І коли болить один член тіла, біль відчувають всі члени тіла».

Але не тільки констатація скорботи і співпереживання з українськими християнами присутня в цьому зверненні. Від української влади вимагають вжити заходів для відновлення законності і справедливості щодо віруючих УПЦ: «Пане Президенте! Це неможливо, щоб у демократичній державі, якою є Україна, відбувалися такі порушення, які компрометують героїчну історію і гідність демократичного народу України. Ми гаряче просимо вас почути наш голос і виправити цю несправедливість. Нехай будуть повернені назад всі храми їх законним православним власникам і нехай кожен в дусі свободи і поваги до прав людини служить своєму Богу, не втручаючись в віру іншого».

А щоб українська влада не сприймала це звернення просто як документ, що нічого не означає та не матиме ніяких наслідків, додано наступне: «Ми зі свого боку продовжуємо нашу боротьбу і починаємо збирати підписи з усієї Європи для того, щоб звернутися до Європейського суду з прав людини для відновлення справедливості».

Як бачимо, підтримка Української Православної Церкви та її Предстоятеля Блаженнішого Онуфрія не обмежується словами. Вона є діяльною, і її плоди ми незабаром побачимо.

Незважаючи на замовчування в ЗМІ того, що сталося під час святкування дня тезоіменитства Митрополита Онуфрія, українська влада і громадськість повинні зрозуміти одне: підтримка світового Православ'я на боці канонічної Церкви. Всі спроби за допомогою обману, тиску, насильства і беззаконня створити в Україні з групи розкольників автокефальну Церкву приречені на провал. А це означає, що ніякого іншого шляху, крім покаяння, для всіх, хто з тих чи інших причин опинився поза Церквою, не існує. Якщо, звісно, вони хочуть йти до Бога.

Якщо вони йдуть до влади, то це вже інша історія, яка не має до Церкви ніякого відношення.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Повлияют ли протесты против формулы Штайнмайера на церковную ситуацию?
Чи вплинуть протести проти формули Штайнмайера на церковну ситуацію?
5%
так, активізація націоналістів призведе до нового тиску на УПЦ
29%
ні, політичні протести не впливають на Церкву
29%
потрібно молитися і не думати про політику
37%
Усього опитано: 21

Архів

Система Orphus