Хто підтримає патріарха Варфоломія, який опинився в ізоляції?

СПЖ публікує статтю професора Богословської школи Університету Арістотеля в Салоніках Феодора Зіссіса про церковний розкол в Україні і антиканонічні дї Константинопольського патріархату.

Патріарх Варфоломій опинився в ізоляції. Небезпека етнофілетизму

Через свої антиканоничні і протилежні соборному устрою Церкви дії з надання автокефалії українським розкольникам Константинопольська Церква вперше опинилася в ізоляції від інших автокефальних Церков. Вона поставила під сумнів свою загальновизнану координуючу роль – роль центру церковної єдності; її церковна перевірена часом і завжди результативна церковна політика завершилася крахом. Початком всьому цьому було збиткове і неповноцінне представництво церковного тіла на критському лже-Соборі.

В опублікованих раніше наших текстах, присвячених даному питанню, ми вказували, що грецькомовним керівникам деяких Помісних Церков (Олександрійської, Єрусалимської, Кіпрської, Елладської, Албанської) загрожує небезпека захопитися етнофілетичними (тобто національними) критеріями і підтримати грецькомовну першопрестольну Церкву, впавши тим самим в єресь етнофілетизму, засуджену помісним Константинопольським Собором 1872 р. у зв'язку з етнонофілетичними діями зі сторони болгар.

До нещастя, саме такими критеріями зараз керується чимала частина грецькомовних кліриків, богословів і каноністів, які ставлять патріотичні почуття і національність вище за належність всіх православних до єдиного Тіла Церкви Христової, в якому немає національних кордонів, «де нема ані Елліна, ані Іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, Скіфа, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (1Кор. 3, 11).

Неканонічність вторгнення Константинопольської Церкви на канонічну територію Руської Церкви ясна, як день. Ця територія вже більше трьох століть (з 1686 р.) належала Руській Церкві при безсумнівному і всесвітньому визнанні цього всіма Помісними Церквами (в тому числі і самим Вселенським патріархатом), як показали наукові історичні та канонічні дослідження.

Неканонічність вторгнення Константинопольської Церкви на канонічну територію Руської Церкви ясна, як день.

 

І тим не менш, деякі дослідники докладають зусилля, щоб представити іншу картину: нібито Вселенському патріархату належить канонічна юрисдикція в Україні, і, що ще гірше, ніби йому належить виключне право дарувати автокефалію без згоди всього Тіла Церкви, яке має виражатися соборно і всеправославно.

Ця новоявлена еклезіологія, яка прагне представити Вселенського патріарха не як «першого серед рівних» (primus inter pares), що приймає рішення і судить у злагоді з іншими, але як «першого без рівних» (primus sine paribus), приймає рішення самостійно, як папа, досягла своєї вершини в абсолютно одноосібному і авторитарному рішенні Вселенського патріархату відновити українських розкольників без дотримання передбачених священними канонами умов – публічного покаяння, перерукоположення або повторного покладання рук.

Що найгірше у ситуації з українськими розкольниками (і ця обставина ще не цілком усвідомлена з канонічної та пастирської точки зору), так це те, що багато століть вже існує канонічна Церква, нині на чолі з Митрополитом Онуфрієм, від якої відпали розкольники, але при цьому патріарх Варфоломій створює паралельну юрисдикцію в тому ж місці, створює новий Синод, тим самим стаючи творцем розколу, який може мати гіркі наслідки не тільки для України, але і для всього Вселенського Православ'я.

Священноначалля грекомовних Помісних Церков проти української автокефалії

На даний момент чотири з п'яти грецькомовних Помісних Церков відмовилися стати на бік Константинопольської Церкви, а п'ята, Елладська, мовчить і вичікує. Дві – Албанська і Кіпрська – особливо просять про скликання Всеправославного Собору з українського питання.

З радістю православна повнота зустріла піднесену над національною обмеженістю позицію владик Кіпрського Хризостома і Анастасія Албанського, які хоча і зустрілися на запрошення патріарха Варфоломія з ним у Відні, проте не відмовилися від свого негативного ставлення до антиканонічного, що суперечить соборному устрою Церкви і односторонньому рішенню про надання автокефалії українським розкольникам.

До деякої міри ці предстоятелі тим самим спокутували свою провину за підтримку Критського лже-Собору і тодішніх папістських дій патріарха Варфоломія. Зрештою саме вони підштовхнули його до того, щоб проігнорувати і не прийняти в розрахунок заперечення чотирьох Помісних Церков, що представляють більшу частину православних вірян. Якби не це, патріарх Варфоломій не зважився б тепер проігнорувати думку Церков та української Матері-Церкви (РПЦ), а також позицію канонічної Церкви Митрополита Онуфрія, яка ні про яку автокефалію не просила. Не зважився б він прийняти одноосібне і авторитарне рішення про відновлення скинутих схизматиків. Не наважився б він і вчити їхні історії Церкви, наводячи приклади (як, наприклад, Мелетіанський розкол), які не мають ніякого відношення до українського розколу.

Невідповідність наведених патріархом Варфоломієм паралелей показали й інші, і сам архієпископ Анастасій у своїй відповіді на обурений лист патріарха Варфоломія, який по всій справедливості був названий «маніфестом фанаріотської "першості" у Православній Церкві».

Внутрішні протиріччя в заяві архієпископа Анастасія: він проти розкольників, але готовий чекати загрози розколу

Слід, утім, зазначити, що предстоятель Албанської Церкви Анастасій, хоча і абсолютно правильно мав сміливість поставити під сумнів надання автокефалії українським розкольникам (причому зробив це з найвищим рівнем наукової аргументації), тим не менш не хотів здатися «русофілом» і тому частково звернув деякі звинувачення і проти Руської Церкви, тим самим частково задовольняючи етнофілетизм прихильників Фанару.

Крім того, владика Анастасій неодноразово з похвалою відгукнувся про «Всеправославні наради предстоятелів і Святий і Великий Собор Православної Церкви, які стали можливі лише завдяки невпинній праці Вселенського патріархату і божественній всесвятості Вселенського патріарха».

Більше того, він завдав істотної шкоди власній православній позиції з питання про помилкову автокефалію українських розкольників, коли заявив наприкінці свого другого послання, що в разі виникнення Великої схизми через помилкові дії патріарха Варфоломія (про що він сам написав трохи вище) Албанська Церква, проте, залишиться з Константинопольським патріархатом, який став винуватцем схизми.

Невже архієпископ Анастасій хотів би вести свою паству в погибель? Адже ні єресь, ні розкол не можуть вести до спасіння. Такі заяви викликають подив і збентеження: як вони узгоджуються з розумністю і мудрістю архієпископа і його місіонерськими працями, які він ніс все своє життя, щоб привести людей до спасіння? Подібна позиція могла б бути виправданою тільки з точки зору екуменічного змішування, яке зрівнює різні релігії, єресі і розколи з Православ'ям.

Що найгірше, так це те, що багато століть вже існує канонічна Церква, нині на чолі з Митрополитом Онуфрієм, але при цьому патріарх Варфоломій створює паралельну юрисдикцію, створює новий Синод, тим самим стаючи творцем розколу, який може мати гіркі наслідки не тільки для України, але і для всього Вселенського Православ'я.

Дослівно він пише наступне: «Щоб уникнути будь-яких перетлумачень ми роз'яснюємо, що в разі трагічного результату у вигляді розколу (боронь Боже!), Албанська Автокефальна Православна Церква залишиться зі Вселенським патріархатом, незмінно кажучи про істину з любов'ю».

До якої міри можна говорити про істину, якщо «любов» веде до розколу, ми зараз продемонструємо на двох прикладах – одному соборному, що має вселенський авторитет, і іншому святоотцівському.

2-ге правило Антіохійського собору, говорить: «Та не буде ж дозволено мати спілкування з відлученими від спілкування, ні сходитися в доми і молитися з тими,хто поза спілкуванням церковним; чужих зібрань однієї церкви не приймати і в іншій церкві. Аще ж хто з єпископів, або пресвітерів, або дияконів, або хтось із кліру, виявиться сполученим із відлученим від спілкування: так буде і сам поза спілкуванням церковним, яко виробляє замішання в церковному чині».

Також і златомовний Павло після Павла, святитель Іоанн Златоуст, вчить, що розкол в Церкві – велике зло, нітрохи не менше, ніж єресь: «Отже, Я кажу і свідчу, що творити розділ в Церкві не менше зло, як і впадати в єресі».

Ніщо так не ображає Бога, як єресі і розколи. Навіть мученицька кров не може змити гріх розколу.

У чому помилився чудовий богослов митрополит Ієрофей

Ми вже написали вище, що з п'яти грецькомовних Церков чотири не приймають українську лжеавтокефалію і не згадують у диптихах предстоятеля розкольників митр. Епіфанія. Вони вимагають скликання Всеправославного Собору для вирішення цього питання, на що не погоджується претендент на повноту влади патріарх Варфоломій.

Невідомою і невизначеною залишається позиція Елладської Церкви, предстоятель якої – кір Ієронім – сам не прийняв ясного рішення, не скликав Архієрейський Собор, щоб той прийняв рішення соборним чином. Замість цього він затягує справу за допомогою різних комісій з тим, щоб колись (коли?) воно було передано Архієрейському Собору.

Оскільки серед ієрархів Елладської Церкви будуть серйозні заперечення проти дій Вселенського патріархату з боку таких праводумаючих архієреїв, як митрополити Кіфірський Серафим і Пірейський Серафим, архієпископ Ієронім хоче уникнути приводів для полеміки, залишаючи питання в «підвішеному», невизначеному стані, сподіваючись, мабуть, що все вирішиться само собою.

Зрозуміло, з церковної точки зору все і так ясно, що жодна Помісна Автокефальна Церква не визнає лже-автокефалію в Україні; жодна Помісна Автокефальна Церква не поминає в диптихах предстоятеля розкольників Епіфанія. Більш того, насправді проти лже-автокефалії виступає і сам архієпископ Ієронім, який також не поминає розкольника Епіфанія.

Було б абсолютно логічно, канонічно і в згоді з соборним ладом Церкви, якби і Елладська Церква приєдналася до всеправославного відкинення лже-автокефалії, закривши таким чином перед Вселенським патріархом шлях до створення нової схизми (на зразок тієї, що виникла після реформи календаря).

Однак архієпископ Ієронім залишає питання відкритим, оскільки на нього, очевидно, чиниться тиск з боку політичних, культурних, геополітичних і церковних центрів, які розпалюють русофобію і роздмухують у своїх власних інтересах грецький етнофілетизм.

Але оскільки в церковних і богословських колах, особливо серед ієрархів, важко знайти богословськи освіченого архієрея, який користується авторитетом і визнанням, який підготував би досить серйозне і відповідне за своїм рівнем обґрунтування для визнання лже-автокефалії українських розкольників, цю тяжку, антиканонічну і противну соборному устрою Церкви справу взяв на себе (можливо, не цілком усвідомлюючи, що робить) митрополит Навпкатський Ієрофей Влахос, досі користувався доброю славою завдяки своїй боротьбі з екуменізмом і єресями, проявлявся в широкій письменницькій діяльності. Всі ми знаємо, що антихристові сили намагаються зробити марною працю своїх супротивників і ввести в оману навіть обраних.

Ні одна Помісна автокефальна Церква не визнає лже-автокефалію в Україні; жодна Помісна автокефальна Церква не поминає в диптихах предстоятеля розкольників Епіфанія.

По правді сказати, ми не могли повірити своїм очам від подиву, коли читали його послання до Священного Синоду Елладської Церкви від 30 березня цього року. У цьому листі митрополит, як член Архієрейського Собору Елладської Церкви, викладає свою думку з українського церковного питання. Його текст включають наступні пункти:

• Коротка історія надання автокефалій і статусу патріархів.
• Патріарші та синодальні Томоси про надання автокефалії та статусу патріархату.
• Питання про образ надання автокефального статусу тієї чи іншої Церкви.

У цих перших трьох пунктах митр. Ієрофей вважає, що виклав теоретичні, богословські, історичні та канонічно-правові підстави для подальших міркувань. Далі:

• Ставлення до питання про автокефалію в Україні. У цьому пункті він повністю погоджується з позицією і домаганнями Вселенського Патріархату (можливо, що і архієпископа Ієроніма?), а також всіх русофобських політичних і геополітичних сил, а потім приходить до абсолютно нічим не обгрунтованого і неприйнятного висновку, дослівно наступного: «Елладська Церква не може заперечувати рішення Вселенського патріархату з приводу його діяння дарування автокефалії Церкві України, але повинна прийняти зараз це рішення і перебувати в очікуванні того моменту, коли вона зможе висловити загальну думку на голосуванні, коли збереться Вселенський Собор. Там буде судження не тільки про образ дарування автокефалії не тільки Україні, а й іншим церквам. Неприйняття способу дарування Томосу поставить під сумнів автокефалії восьми вже існуючих Автокефальних Церков, у тому числі і Елладської, оскільки ці Церкви отримали свою автокефалію від одного лише Вселенського патріархату».

Зараз ми не будемо займатися докладним критичним розбором цих тверджень митрополита: це вже було зроблено достатньою кількістю дослідників. Багато абсолютно справедливо висловлювали своє обурення, роздратування, розчарування, обурення тим, що митрополит Ієрофей підтримав певні політичні і церковні сили, а особливо – тим, що він намагається вказати Елладській Церкві богословський курс на визнання авторитарного рішення патріарха Варфоломія про дарування автокефалії розкольникам в Україні. Навіть в цілому згоден з митрополитом у підтримці розкольницьких дій Вселенського патріарха правник Анастасій Вавускос зазначив, наскільки поспішними і слабо обґрунтованими були висновки митрополита Ієрофея.

Ми б відзначили тільки одне: митрополит Ієрофей засовує голову в пісок, закриває очі на жахливий факт: автокефалія дається не канонічній Церкві України, а двом розкольницьким угрупованням, які не виявляють ні найменшого каяття та бажання повернутися в канонічну Церкву до її предстоятеля Митрополита Онуфрія.

Всі інші автокефальні Церкви особливо підкреслюють, що розкольницький стан нової лже-Автокефальної церкви становить головну перешкоду для її визнання і схвалення. Всі вони вважають, що в Україні триває схизма, оскільки Церква, яка вивергнула розкольників із сану і відлучила їх, не знімала цих заборон, оскільки не було висловлено ніякого покаяння з боку схизматиків.

Митрополит Ієрофей же, навпаки, ніде в своєму листі ні словом не згадує про церковну проблему розколу. У його текстах немає слова «схизма», немає слова «розкол», ці слова просто кудись пропали. Ніби мова йде про дарування автокефалії канонічній Церкві, і ми обговорюємо питання про право Вселенського патріарха надати автокефалію і наводимо історичні та канонічні аргументи!

Проте ні в одному з минулих випадків надання автокефалії в церковному просторі, яке виділялося в автокефалію, не було протистояння канонічної і розкольницької Церков. Про автокефалію просила – і отримувала її! – Церква, яка заключала в собі всю повноту вірян цієї країни. Бувало й таке, що Церква йшла в розкол, виявляла покаяння, поверталася в канонічний статус і отримувала автокефалію.

В Україні є одна і тільки одна канонічна Церква, яку століття визнавали всі Автокефальні Церкви, і вона ні про яку автокефалію не просила. Просили про неї розкольники, яким Вселенський патріархат повинен був рекомендувати покаятися і повернутися в канонічну Церкву, оскільки вона і тільки вона має право просити про автокефалію і отримати її.

Тепер в тій же країні Вселенським Патріархом була створена паралельна Помісна Церква зі своїм окремим Синодом, що не визнається канонічною Церквою. Патріаршим указом, по суті, був створений розкол. Як можуть в одній країні існувати дві церковні юрисдикції? Роками ми намагаємося вирішити проблему множинності юрисдикцій в православній діаспорі, а Вселенський патріарх вносить ту ж проблему на законній канонічній території Автокефальних Церков, де для цього і зовсім немає ніяких богословських і канонічних підстав.

Автокефалія дається не канонічній Церкві України, а двом розкольницьким угрупованням, які не виявляють ні найменшого покаяння і бажання повернутися в канонічну Церкву.

 

Щодо того, що саме проігнорований митрополитом Навпактським розкол в Україні, який був узаконений авторитарно і всупереч канонів, є однією з основних причин, через яку всі Помісні Церкви відкидають нову лже-автокефалію, ми можемо вказати кілька свідчень.

Сама канонічна Церква України та її Предстоятель Митрополит Онуфрій у своєму останньому синодальному рішенні, крім іншого, зазначають: «Згідно з історико-канонічною традицією Церкви, автокефалія надається тільки єдиній Церкві в межах конкретної держави, а не якоїсь частини, відокремленої від Тіла Церкви».

Архієпископ Албанський Анастасій у своєму першому посланні до патріарха Варфоломія нагадує: «Сотні тисяч православних вірян, які перебувають під омофором Блаженнішого Митрополита Онуфрія (за статистикою, на січень 2018 р. у них було 12 069 парафій, 90 архієреїв, 12 283 клірики, 251 монастир і 4 412 ченців), відмовилися брати участь у процесі надання автокефалії; більш того, вони розірвали євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом. У минулому церковна повнота тих країн, яким надавалася автокефалія – Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Польщі, Албанії, Чехії та Словаччини, була єдиною».

В найкатегоричнішій формі Сербська Церква у своєму посланні до Вселенського патріарха від 6 лютого 2019 р. засуджує антиканонічне вторгнення Фанару на канонічну територію Святої Руської Церкви і пише: «Одночасно Сербська Православна Церква не визнає в якості "Автокефальної Церкви України" проголошену, але з канонічної точки зору неіснуючу, а на ділі насильно нав'язану штучну "конфедерацію" українських розкольницьких угруповань (вже знову завзято протиборчих один з одним і нестримно направлених до розподілу). Розкольники залишилися розкольниками. Одного разу розкольник – розкольник назавжди, за винятком випадків щирого звернення і глибокого покаяння. Єдиною Церквою, яку Сербська Церква знає і визнає, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм».

Два відомих ієрархи: митрополит Кіккський Никифор (Кіпрська Церква) і митрополит Бачський Іриней (Сербська Церква) також пишуть про це.

Митрополит Кіккський:

«На мою скромну думку, подібне діяння представляється антиканонічним, оскільки, згідно зі священними канонами, будь-яке покарання, і в даному випадку виверження з сану і відлучення вищевказаних осіб, знімається тим органом, який наклав його, за умови, звичайно, попереднього діяльного покаяння засуджених. У зв'язку з цим тільки Православний Московський Патріархат, який позбавив сану і відлучив від Церкви, мав номоканонічні повноваження відновити і повернути згрішилих в лоно Православної Церкви. Але є й інша, на мою скромну думку, серйозна помилка Вселенського патріарха – зневажливе ігнорування кір Онуфрія, митрополита єдиної загальновизнаної Православної Церкви України, а замість нього – визнання в якості митрополита Київського і всієї України не маючого канонічного рукоположення самосвята Епіфанія і надання йому соборного Томосу про автокефалію під час співслужіння з ним».

Єпископ Бачський:

«Однак у той же час ми не можемо нехтувати загальнозобов'язувальними канонічними нормами, в яких пояснюється, що немає спілкування з відлученими, тобто з тими, хто добровільно і свавільно позбавив себе благодатного спілкування. Ми не можемо і не сміємо згладжувати істотну різницю між Церквою і розколом, між законними спадкоємцями святих апостолів і "самовисвяченими" самозванцями».

На жаль, але митрополит Ієрофей, опираючись священним канонам, пропонує Елладській Церкві вступити в спілкування з відлученими від спілкування розкольниками і забути про різницю між Церквою і схизмою. На його думку, ми самі повинні бути розкольниками, ризикуючи своїм спасінням, так само як і спасінням пастви, поки не збереться Вселенський Собор, який розсудить, хорошим чи поганим рішенням було дати автокефалію розкольникам.

Ну, що, гарненьке ж це пастирське піклування? Багато тут турботи про спасіння? Чи не правда, не марні обурення, роздратування, розчарування, обурення проти митрополита Ієрофея?

Romfea