Що відповів Фанар на Лист Албанської Церкви

Блаженніший архієпископ Тиранський Анастасій і патріарх Варфоломій

Предстоятелі Албанської та Константинопольської Церков обмінялися думками щодо "українського питання". Аналізуємо їхні позиції.

9-го березня 2019 р. на офіційному сайті Константинопольського патріархату було опубліковано відповідь патріарха Варфоломія Предстоятелю Албанської Православної Церкви Блаженнішому архієпископу Анастасію на лист останнього з «українського питання» від 14.01.2019 р. Має сенс прочитати той і інший документ для того, щоб порівняти богословську аргументацію сторін і зробити висновок про те, хто правий.

Відповідь Константинопольського патріарха на Лист Албанської Церкви, скріншот офіційного сайту Константинопольської патріархії

Минуло вже майже три місяці з моменту утворення ПЦУ, проте досі її не визнала жодна Помісна Православна Церква, крім Константинопольської. Замість визнання, Предстоятелі Помісних Церков направляють патріарху Варфоломію послання, в яких або просять роз'яснити рішення Фанару по Україні, або аргументовано вказують на неможливість визнання таких рішень. Лист Предстоятеля Албанської Церкви має дуже чітку логічну структуру. У ньому міститься опис всіх відомих фактів, потім дається їхня богословська оцінка і пропонується чітко сформульований вихід із становища.

Але перш ніж перейти до більш докладного аналізу цих логічних частин Листа митрополита Анастасія, наведемо невелику довідку про те, що собою являє Албанська Православна Церква.

На території сучасної Албанії перші християни почали з'являтися ще в III столітті. У X столітті була утворена перша єпископська кафедра, яка входила в юрисдикцію Охридської архієпископії. З 1767 року на цю албанську єпархію стала поширюватися юрисдикція Константинопольського патріархату. Після того, як в 1912 р. Албанія стала незалежною державою, виник церковний рух за автокефалію.

Сьогодні Константинополь стверджує, що будь-яка незалежна держава має право на свою Помісну Церкву. Але це лише сьогодні, коли мова йде про Україну, а в минулому, коли єпархії в Болгарії, Сербії, Албанії і так далі заявляли про бажання вийти з юрисдикції самого Константинопольського патріархату, він був категорично проти. Не кажучи вже про те, що однією з основних причин такого бажання був опір політиці призначення етнічних греків на єпископські кафедри у слов'янських народів, яку багато століть проводив Фанар.

1922 р. Албанський церковно-народний собор проголосив автокефалію, яка не була визнана Константинополем. Замість цього він дарував Албанській Церкві автономію в 1926 р. Автокефалія була дарована трохи пізніше, в 1937 р. Після Другої світової війни Албанську Церкву спіткала трагічна доля. Утиски влади переросли в повномасштабні гоніння, сповідання православної віри заборонялося під страхом смертної кари. У 1969 р. Албанія була оголошена владою першою в світі повністю атеїстичною країною.

З падінням комуністичного режиму на початку 1990-х років Албанська Церква відродилася. І треба віддати належне Константинопольському патріархату саме за його допомогу. Але і ця добра справа Фанару супроводжувалася досить показовими моментами. По-перше, статус Албанської Церкви був знижений до положення екзархату, а по-друге, була продовжена політика призначення етнічних греків на кафедри. Так екзархом Албанської Церкви був призначений нинішній її Предстоятель архієпископ Анастасій (Яннулатос), а на єпископські кафедри – три архієреї-греки. Згодом в 1998 р. вдалося домовитися про рівне представництво греків і албанців в Священному Синоді Албанської Церкви. У 2006 р. Собор духовенства і мирян Албанської Церкви одноголосно затвердив новий Статут, в якому Албанська Церква знову була визнана автокефальною. На сьогоднішній день до її складу входить 6 єпархій, приблизно 100 громад. Паства – близько 700 тисяч вірян.

Та обставина, що нинішній Предстоятель Албанської Церкви архієпископ Анастасій родом грек, до того ж призначений на свій пост Константинопольським патріархом, і він не побоявся заявити протест проти рішень Фанару по Україні, красномовно говорить про те, наскільки беззаконними ці рішення є.

Тепер більш докладно про Лист архієпископа Анастасія патріарху Варфоломію. Як вже було сказано, в ньому викладаються факти, дається богословська оцінка і пропонується рішення.

Виклад фактів у Листі архієпископа Анастасія

Факт 1. Пан Денисенко – людина позбавлена єпископського сану і відлучена від Церкви.

Цитата з Листа митрополита Анастасія: «Ми говоримо про дії пана Філарета Денисенка (основного зачинателя української церковної кризи). Обставини його життя широко відомі. Він був висвячений на єпископа Московського Патріархату в 1962 році, був головою Відділу зовнішніх церковних Зв'язків і митрополитом Київським. У 1991 році він почав просити автокефалію, проте не у Вселенського Патріархату, а у своєї тодішньої Матері-Церкви –Московського Патріархату. У 1992 р. він був усунутий, в 1997 р. відлучений і анафематствуваний Руською Церквою – частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, – причому ці дії були визнані усіма автокефальними Православними Церквами».

Факт 2. В стані відлучення від Церкви пан Денисенко наважувався «священнодіяти», в тому числі «висвячувати» «єпископів».

Цитата: «Весь той час, поки пан Філарет був усунутий і анафематствуваний, він здійснював неканонічні чинопослідування, які не були дійсними Таїнствами».

Факт 3. Церква Христова споконвіку не визнавала «обряди», вчинені особами, які були відлучені від Церкви.

Цитата: «Всеправославно визнається в якості основного еклезіологічного принципу, що хіротонії єретиків і схизматиків, а особливо – скинутих і відлучених, як «таїнства», вчинені поза Церквою, недійсні. Цей основний принцип нерозривно пов'язаний з Православним вченням про Святого Духа і становить непохитне заснування апостольського спадкоємства православних єпископів. Ми переконані, що цим принципом нехтувати неприпустимо. Твердження досить категоричне, якщо взяти до уваги те, що патріарх Варфоломій не тільки визнав, але і «співслужив» з особами, що не мали канонічної єпископської хіротонії.

Факт 4. Пан Епіфаній Думенко був обраний предстоятелем ПЦУ за прямою вказівкою пана Денисенка, який незважаючи на це обрання продовжує іменувати себе «патріархом».

Цитата: «Нарешті нам відомо, що обрання на так званому об'єднавчому Соборі нового предстоятеля Церкви України було результатом наполегливості все того ж пана Філарета, зараз, що значимо, іменованого в Україні "Святішим Почесним Патріархом Київським і всієї Руси-України"».

Факт 5. Дії патріарха Варфоломія в Україні не призвели до вирішення проблеми.

Цитата: «Очікуваного примирення серед православних українців, які перенесли в минулому гоніння від безбожної влади, досі не досягнуто».

Факт 6. Українська ситуація докорінно відрізняється від того, як отримували автокефалію Сербська, Болгарська та інші Помісні Церкви. Відмінність в тому, що в Україні автокефалію просять розкольники, а не Церква. Але Константинополь позицію УПЦ, найчисленнішу і єдину канонічну Церкву, повністю ігнорує.

Цитата: «Сотні тисяч православних вірян, які перебувають під омофором Митрополита Онуфрія (за статистикою на січень 2018 р. у них було 12 069 парафій, 90 архієреїв, 12 283 клірики, 251 монастир і 4 412 ченців), відмовилися брати участь у процесі надання автокефалії; більш того, розірвали євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом. У минулому церковна повнота тих країн, яким надавалася автокефалія – Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Польщі, Албанії, Чехії та Словаччини, – була єдиною».

Оцінка фактів у Листі архієпископа Анастасія

Перше. «Хіротонії», вчинені розкольниками не можуть бути визнані дійсними. Більше того, ці дії є ні що інше як хула на Святого Духа.

Цитата: «Серед інших – і хіротонії послідовно в диякона, священика і, нарешті, на єпископа його секретаря Сергія Думенка, нині митрополита Епіфанія. У Вашому листі від 24 грудня сказано: "Ми відновили їх у належних їм єпископських та ієрейських ступенях". Однак ми задаємося питанням: якою мірою вчинені паном Філаретом хіротонії, в той час як він був позбавлений влади і під анафемою, отримали заднім числом без канонічної хіротонії дійсність у Святому Дусі і справжню печать апостольського спадкоємства? <...> Ми не можемо зрозуміти, яким чином недійсне і пусте "по ікономії" стає духоносним, яким чином дії, які являли собою очевидну хулу на Святого Духа (як, наприклад, закликання Святого Духа тоді відлученим і забороненим паном Філаретом: "Божественная благодать, всегда немощная врачующи и оскудевающая восполняющи, проручествует благоговейнейшаго… помолимся убо о нем, да приидет на него благодать Всесвятаго Духа") визнаються заднім числом "по ікономії"».

Друге. Дії патріарха Варфоломія поставили під загрозу єдність Православного Світу.

Цитата: «Ми глибоко сумуємо, що виправдалися наші побоювання, які ми неодноразово висловлювали при зустрічі з представниками Вселенського патріархату (липень 2018) і під час нашої з Вами особистої бесіди на Криті (жовтень 2018). Замість примирення та об'єднання православних християн України ми бачимо, що виникла небезпека руйнування єдності всього Всесвітнього Православ'я».

Третє. Не варто спокушатися і заспокоювати себе та інших, що з часом всі погодяться з рішеннями Фанару, визнають ПЦУ і настане тиша і спокій. Історія свідчить якраз про зворотне.

Цитата: «Припущення, ніби нинішні потрясіння і явне розділення триватимуть недовго і всі Автокефальні Православні Церкви врешті схвалять подію, з точки зору будь-якої людини, яка знає історію церковних розділень і стійкість релігійного фанатизму, можуть бути визнані тільки безпідставними оцінками. Заспокійливі припущення деяких, що це станеться... в майбутньому столітті особливо цинічні. Серйозні рани, які не отримали своєчасного лікарського догляду, не лікуються з часом. Зазвичай вони тільки розширюються і стають ще глибші».

Як бачимо, митрополит Анастасій і Священний Синод Албанської Церкви, від імені якого було направлено Лист на Фанар, аж ніяк не згущують фарби і не вигадують недійсних фактів. Немає в листі і будь-яких політичних або етнічних переваг. Албанські ієрархи не стають на позицію Руської Православної Церкви. Більш того, вони досить жорстко критикують відмову РПЦ взяти участь в Критському Соборі і розрив євхаристійного спілкування з Константинополем.

Цитата: «Вже відома наша критика на адресу Руської Церкви за відмову брати участь в Святому і Великому Соборі Православної Церкви на Криті. Також ми критикували Руську Церкву за поспішне рішення про розрив євхаристійного спілкування зі Вселенським Патріархатом. Зокрема, в нашому листі до Блаженнішого Патріарха Московського Кирила ми писали: «Рішення ієрархії Руської Церкви не можуть позбавити дійсності дії Святого Духа в православних храмах юрисдикції Вселенського патріархату. Неможливо для нас погодитися з такими рішеннями. Божественна Євхаристія, таїнство незбагненне в своїй святості і унікальне за своїм значенням має залишатися вище за церковні розбрати».

Що пропонує Албанська Церква

Єдиним можливим виходом із ситуації, що склалася, може бути Собор Помісних Православних Церков. Цитата: «Ситуація, що склалася, вимагає нових підходів і натхненних ідей для забезпечення миру в Україні і особливо для збереження небезпечно потерпілої єдності Православ'я. У цьому відношенні ми твердо віримо, що вирішення проблеми полягає в тому, щоб вдатися до Соборності у Святому Дусі, як і було ясним чином сказано і підкреслено на Криті: "Православна Церква висловлює свою єдність і кафолічність через посередництво собору. Соборність проникає всю її організацію, спосіб прийняття рішень і визначає її шлях».

Але цілком справедливо згадавши про соборність як основоположний принцип православної еклезіології, Албанська Церква допустила у своєму Листі і дуже суттєву помилку: визнання виняткових прав Константинополя на скликання Всеправославного або Вселенського Собору. Цитата: «Отже, сповнившись соборного духу Святого Великого Собору, Албанська Православна Автокефальна Церква спрямовує полум'яний заклик, щоб Вселенський Патріархат, виконуючи свою виняткову прерогативу координувати Православні Церкви, скликав як можна швидше Всеправославний Синаксис або Собор, щоб запобігти загрози небезпеки болючої схизми, яка може пошкодити переконливості і цінності свідчення Православ'я в сучасному світі». Те, що це помилка, ймовірно, усвідомлюють і албанські ієрархи. Адже визнанням виняткових прав за Фанаром абсолютно повалюється принцип соборності. Якщо Фанар проти Собору, значить ніяка соборність неможлива? На чому заснована така «виняткова прерогатива» у Листі митрополита Анастасія не пояснюється. Ніяких канонів, що обґрунтовують це, не наводиться. Просто через їх відсутність. Можна сказати, що це просто дипломатичний реверанс у бік Фанару, але від цього твердження про «винятковість» не стає правильним.

Що ж на це все відповів Його Всесвятість Варфоломій Перший?

Відповідь зводиться до одного єдиного аргументу: ми праві, тому що ми головні.

Цитата з Відповіді патріарха Варфоломія: «Богоносні отці, які за допомогою божественних і священних канонів поклали на трон Костянтина всім відому всесвячену і страшну його надмежну відповідальність, не у вигляді привілеїв, але жертви, ведені Духом Святим, провидівши потребу остаточного врегулювання, що виникають в Помісних Церквах проблем, які не можуть бути вирішені ними самими».

По-перше, ніяких канонів, які б покладали на Константинополь «надмірну відповідальність» чи інші переваги, крім першості честі, не існує в природі. А якщо скрупульозно слідувати букві канонів, то і ця честь – після Римського єпископа. Ніяких повноважень вирішувати конфлікти в інших Помісних Церквах Фанару ніхто ніколи не надавав.

По-друге, варта окремої уваги Асоціація Константинопольської кафедри з троном Костянтина. Святий рівноапостольний Костянтин Великий був світським правителем, імператором, а не єпископом. Якщо ж фанаріоти асоціюють себе з «троном Костянтина» в світському значенні, то саме час поставити запитання: а де він зараз цей «трон Костянтина»? Не перетворився він ще 500 років тому в трон мусульманського правителя?

По-третє, розкол, що існує в Україні, не є проблемою, яку не може вирішити сама УПЦ. Ця «проблема» вирішується шляхом покаяння і возз'єднання з Церквою. Для цього абсолютно не потрібне втручання Константинопольського патріарха. Чи він може запропонувати щось інше, крім покаяння?

Далі у Відповіді патріарха Варфоломія традиційно наводиться ціла низка історичних прецедентів, які він намагається витлумачити на підтвердження своїх претензій на верховенство в Церкві. Можна, звичайно, займатися їх докладним розбором і спростуванням, але краще звернути увагу на те, що не маючи можливості виправдати свої дії на основі Святого Письма і святих канонів Церкви, патріарх Варфоломій наводить випадки з історії.

Потім глава Фанару намагається виправдати своє визнання розкольницьких «хіротоній». Для цього він посилається на документ 1887 р., який нібито доводить дійсність такого визнання. Цитата: «Існує, блаженіший, одне найважливіше дослідження, чудотворящими ознаками живого, пріснопам'ятного митрополита Ангіалу і потім Смірни Василя складене в 1887 і соборно затверджене про дійсності хіротоній кліриків від розкольницького або скинутого єпископа висвячених, яке я вам посилаю, в ньому засвідчується повсякчасна точка зору Православної Церкви з цього питання».

Проте у цьому документі, з самого його початку митрополит Смирнський Василь визнає, що на підставі священних канонів Церкви неможливо зробити висновок про дійсність таких розкольницьких «хіротоній». Всі його міркування ґрунтуються на довільній аналогії таїнства Священства з таїнством Хрещення. Але про неправомірність такої аналогії говорить вже той факт, що хрестити може в разі смертельної небезпеки навіть мирянин, а ось хіротонію мирянин зробити не може. Через брак богословських і канонічних підстав для своїх тверджень митрополит Василь також наводить ряд історичних подій, які він тлумачить на свою користь.  

Укладає патріарх Варфоломій свою Відповідь словами: «Ми на Фанарі проголошуємо авторитетно, успадковане нами вчення про Церкву, і з криниці наших батьків черпаємо, а не з користі або з інших низьких спонукань і політичних цілей. Отже, від усіх нас залежить засвоєння викладених істин, не для затвердження їх, і так вже давно істинно затверджених церковною практикою, але для того, щоб знову стати на шлях вірний і освячений багатоцінним досвідом отців, які тільки на Бога сподівалися, Йому ж Слава і Держава на віки. Амінь».

По-перше «авторитетне, успадковане нами вчення про Церкву» припускає, що глава Церкви Христос, а не Константинопольський патріархат.

По-друге, при словах, що Фанар діє «не з користі», відразу згадується договір з Петром Порошенком від 3 листопада 2018 року, де Президент зобов'язався передати Фанару в Україні «будівлі і приміщення, інші об'єкти власності, необхідні для функціонування місії».

По-третє, якби Фанар дійсно не керувався «низькими спонуканнями і політичними цілями», то він не брав би ці рішення в акурат після переговорів з чиновниками держдепартаменту США.

На жаль, Відповідь патріарха Варфоломія митрополиту Анастасію свідчить про те, що фанаріоти прогресують в своїх помилках. Вони не хочуть каятися в своїх помилках і неправомірності, незважаючи на досить дипломатичні заклики Помісних Церков. А це означає, що єресь Константинопольського папізму стверджується і все більш загрожує Церкві.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи стане пожежа в Нотр-Дам причиною повернення людей до віри?
так, багато переосмислять ставлення до християнства
31%
ні, втрата святині не повертає віру
31%
це звичайна пожежа, яка ні на що не впливає
38%
Усього опитано: 13

Гумор

Дома платок носишь?
– Зачем?
– В знак смирения перед мужем.
– Моему мужу не нравится, когда я в платке.
– Что значит «не нравится»? Пусть смиряется.

Архів

Система Orphus