Просимо Фанар прояснити проблему: що Румунська Церква вирішила по ПЦУ

У Предстоятеля Румунської Православної Церкви Патріарха Даниїла є запитання щодо дій Фанару в Україні

Замість очікуваного фанаріотами визнання ПЦУ Румунська Православна Церква слідом за Кіпрською дивується з приводу українських «неканонічних ієрархів».

21 лютого 2019 р. Священний Синод Румунської Православної Церкви прийняв заяву про релігійну ситуацію в Україні. Його суть: ми вирішили поки нічого не вирішувати. Проте в документі є ряд моментів, які дуже не сподобаються ні Фанару, ні «архієреям» ПЦУ.

І де ж визнання?

11 січня 2019 р. колишній фанарський екзарх архієпископ Даниїл (Зелінський) заявив, що перше визнання ПЦУ відбудеться вже через місяць-півтора після її створення. «Нинішні грецькі Церкви і румуни будуть одними з перших, а далі процес піде», – сказав він.

Грецькі Церкви – це Елладська і Кіпрська. Остання вже розглянула українське питання на своєму Синоді і ПЦУ не визнала. Замість цього вона поставила фанарському керівництву цілком резонне запитання: як бути з недійсністю так званих хіротоній розкольницьких «архієреїв»? І не просто задала це запитання, але ще і висловила думку, що визнати їх заднім числом не представляється можливим.

Тепер те ж запитання задає Румунська Церква. І тільки після відповіді на нього вона буде визначати своє ставлення до ПЦУ.

Мабуть, саме питання хіротоній буде тим каменем, об який спіткнеться Фанар у своїх спробах змусити Помісні Церкви визнати ПЦУ. Можна по-різному ставитися і до Константинопольської церкви, і до Руської, але ж канони є канони. І з точки зору правил, за якими Церква живе на землі вже третє тисячоліття, Епіфаній Думенко з усіма своїми підлеглими – в кращому випадку миряни, не мають ніякого права приступати до священнодійства.

Показовою в цьому відношенні є позиція афонського монастиря Симонопетр, який дозволив делегації ПЦУ зайти в обитель, прикластися до святих мощей, але заборонив брати участь у богослужінні. Тим самим монастир показав, що «єпископ» і «духовенство» ПЦУ – це миряни.

Минуло вже майже півтора місяця з моменту інтерв'ю архієпископа Даниїла, протягом яких «Грецькі Церкви і румуни» повинні були визнати ПЦУ і тим самим запустити процес її визнання іншими Помісними Церквами. Але цього не сталося. Рішення цих Церков показують, яким способом, з великою часткою ймовірності, буде в кінцевому підсумку вирішено «українське питання».

Але про це трохи пізніше, а тепер розберемо, що заявив Синод Румунської Церкви. Його заява щодо ситуації в Україні складається з чотирьох пунктів.

Проблема «не повністю вирішена»

«1. Протягом майже 30 років проблема українського розколу не була вирішена, і не було ніякого заклику до загальноправославного посередництва, як це було в минулому з розколом в Болгарії. Помітивши цей глухий кут у вирішенні ситуації, Вселенський Патріархат надав Томос про автокефалію ієрархам, духовенству і вірянам, які були в розколі з Руською Православною Церквою та всім Православ'ям, але цей Томос був прийнятий тільки українськими православними людьми, які не були в спілкуванні з Московським Патріархатом. Таким чином, проблема церковної єдності України в даний час не повністю вирішена, в тому числі й тому, що в Україні є велика частина російського населення, що має пряме відношення до Московського Патріархату».

У перших словах цього пункту начебто чути докір на адресу УПЦ і РПЦ, які нібито нічого не робили для подолання розколу в Україні. Однак це не так.

По-перше, робили: заклики покаятися і повернутися звучали багаторазово на різних рівнях.

По-друге, ніякого заклику до «загальноправославного посередництва» не звучало і з боку розкольників, які сподівалися і сподіваються досі, що за допомогою державного репресивного апарату вони зможуть знищити УПЦ.

А по-третє, будь-який розкол і відділення від Церкви – це пряма аналогія притчі про блудного сина. Чи варто дорікати батьку, що він не вдавався для повернення свого блудного сина до якого-небудь посередництва? Може, краще взяти приклад з його терплячого очікування, коли його син повернеться?

Крім того, не можна сказати, що РПЦ не зверталася до «загальноправославного посередництва». Ще 11 червня 1992 року Архієрейський Собор РПЦ ухвалив Постанову, в якій були такі слова: «Що ж стосується надання Українській Православній Церкві повної канонічної самостійності, то ми твердо переконані, що це питання має вирішуватися законним канонічним шляхом через скликання Помісного Собору і узгодження його рішень з волею всіх братських Помісних Церков».

«Проблема церковної єдності України в даний час не повністю вирішена, в тому числі й тому, що в Україні є велика частина російського населення, що має пряме відношення до Московського Патріархату».

З рішення Синоду Румунської Православної Церкви

Про бажання вирішити «українське питання» соборно всім православним світом патріархи московські висловлювалися неодноразово. Останній раз – в серпні 2018 р., перед самим початком беззаконних дій Фанару.

А далі в заяві Румунського Синоду просто явний докір Фанару. Вселенський патріархат побачив «тупик у вирішенні ситуації». І що він зробив? Закликав до «загальноправославного посередництва»? Ні – він взяв і видав розкольникам Томос про автокефалію. Причому румунські ієрархи прямо так і ідентифікують адресатів Томосу: «духовенству і вірянам, які були в розколі з Руською Православною Церквою і всім Православ'ям». І хіба це вирішило проблему? «Ні», – кажуть румуни: «Таким чином, проблема церковної єдності України в даний час не повністю вирішена».

Віддамо належне дипломатії румунських синодалів. Їхні кіпрські побратими висловилися більш виразно: «не вирішена». Що теж, втім, є досить дипломатичним визначенням, оскільки проблема не те що не вирішена, а багаторазово посилилася, і її рішення сильно ускладнилося.

Все – для збереження єдності

«2. Щодо цієї напруженої церковної ситуації в Україні Священний Синод Румунської Православної Церкви знову підтверджує свою позицію, висловлену в ході його попередніх робочих засідань 24 травня і 25 жовтня 2018 року. Потім було рекомендовано, щоб за допомогою діалогу Вселенський Патріархат і Московський Патріархат визначили рішення цього церковного спору шляхом збереження єдності віри, поваги адміністративної і душпастирської волі духовенства та вірян в цій країні (включаючи право на автокефалію) і відновлення євхаристійного спілкування. У разі невдалого двостороннього діалогу необхідно скликати Синаксис всіх предстоятелів Православних Церков для вирішення цієї проблеми».

24 травня і 25 жовтня Синод Румунської Церкви висловлював те ж саме: зберегти єдність Православ'я з допомогою діалогу між Москвою і Константинополем. При цьому має бути «повага адміністративної і пастирської свободи духовенства і вірян у цій країні (включаючи право на автокефалію)».

Про те, як в Україні поважають свободу духовенства і вірян, наочно показують насильство та репресії щодо УПЦ, обшуки, затримання, профілактичні бесіди в СБУ, численні захоплення храмів. Причому патріарх Варфоломій прекрасно знав, що саме так і буде (принаймні, йому про це неодноразово говорили ієрархи УПЦ ще до його беззаконних дій). Він свідомо допустив те, що діється зараз в нашій країні.

Синод Румунської Церкви закликає РПЦ і Фанар сісти за стіл переговорів. Але, розуміючи, що ця можливість практично нульова, каже: «необхідно скликати Синаксис всіх Предстоятелів Православних Церков для вирішення існуючої проблеми». А це саме те, до чого закликають і Руська Православна Церква, і Польська, і Чехословацька, і Сербська, і Антіохійська, і Болгарська, і Кіпрська.

«У разі невдалого двостороннього діалогу необхідно скликати Синаксис всіх предстоятелів Православних Церков для вирішення цієї проблеми».

З рішення Синоду Румунської Православної Церкви

Інші поки висловлюють це на рівні висловлювань своїх ієрархів, але думається, що і вони зафіксують цей заклик в офіційних рішеннях. І це саме те, чому щосили опирається Фанар. Скликання такого всеправославного зібрання у складі Предстоятелів або ширших делегацій буде катастрофою надій Константинополя затвердити свої амбіції домінування над усім православним світом.

Сьогодні вже можна з упевненістю говорити, що перешкодою до всеправославного рішенням «українського питання» є саме позиція Константинопольського патріархату, який не хоче приймати рішення соборно і навіть не хоче радитися з іншими Помісними Церквами. Він хоче все вирішувати одноосібно, а інших просто повідомляти про свої рішення. Саме так Фанар і діяв осінніми місяцями 2018 р., коли його архієреї відвідували Помісні Церкви і повідомляли їх про рішення надати автокефалію українських розкольників.

Нацменшини турбуються

«3. Для певного і правильного рішення Священного Синоду Румунської Православної Церкви на майбутній робочій сесії Священний Синод розгляне в пріоритетному порядку, що в Україні існує 127 румунських православних парафій, особливо в Північній Буковині, які перебувають у віданні Української Православної Церкви Московського Патріархату. Потрібна справжня консультація з цими румунськими православними людьми, які зацікавлені в збереженні своєї етнічної та мовної ідентичності. В цьому сенсі необхідно отримати письмові запевнення від церковних і державних органів України про те, що етнічна і мовна ідентичність цих румунів буде поважатися і що ці румунські православні будуть мати можливість організуватися в рамках румунського православного вікаріатства і мати можливість розвивати духовні відносини з Румунським Патріархатом, щоб отримувати підтримку, посилаючи літургічні та богословські книги на їхній рідній мові, тобто на румунській мові. Було відзначено, що український православний вікаріат діє в Румунії з 1990 року».

В цьому пункті Синод Румунської Церкви висловлює особливу стурбованість долею 127 румунських парафій УПЦ. Румунам, як і всім іншим національним меншинам в Україні, прекрасно відома політика тотальної українізації, яку проводить влада. Стурбованість тим, що національні мови меншин активно витісняють зі сфери освіти, культурного простору і спілкування з держчиновниками, вже висловлювали уряду Угорщини, Румунії, Росії та інших країн.

Тепер, з виникненням ПЦУ і активною діяльністю держави з примусу парафій переходити в цю новостворену структуру, Румунська Церква ще більш виразно усвідомлює загрозу втрати румунськими парафіями своєї національної своєрідності. І намагається хоч якось обумовити їх можливість зберегти свою мову богослужінь і проповіді, свої церковні традиції.

Як бути з «неканонічними ієрархами»?

«4. Крім того, Румунський Патріархат попросить Вселенський Патріархат прояснити проблему неканонічних ієрархів і священиків, які належали до колишнього "Київського Патріархату". Після завершення вищезгаданих консультацій Священний Синод висловить свою офіційну позицію про становище Православ'я в Україні».

Найнеприємніше для фанаріотів румуни залишили наостанок. Адже Константинопольським ієрархам доведеться тепер пояснити, яким таким чудодійним чином, не маючи канонічного висвячення, «ієрархи» ПЦУ перетворилися раптом на справжніх.

Найімовірніше, Константинополь просто не зійде до того, щоб комусь пояснювати свої дії. У стилі своїх останніх заяв він скаже, що «Матір-Церква» все робить мудро і правильно в силу того, що Константинополь наділений особливими дарами згори і його дії можна тільки приймати і їм підкорятися, але аж ніяк не сумніватися в їх правильності.

Тепер Фанару доведеться пояснити, яким чином, не маючи канонічного висвячення, «ієрархи» ПЦУ перетворилися раптом на справжніх.

 

Можливо, фанаріоти, багато з яких навчалися в католицьких вищих навчальних закладах, і придумають якісь пояснення в кращих єзуїтських традиціях, але в такому разі їм доведеться пояснити, чому ж вони майже 30 років визнавали українських розкольників безблагодатними, а їхні «хіротонії» недійсними. Адже про це існують офіційні документи за підписом патріарха Варфоломія та членів Константинопольського Синоду.

Вже зараз визнанням розкольників і співслужінням з ними фанаріоти фактично розписалися в тому, що раніше «помилялися», коли не визнавали їхні «хіротонії». А хто їм відкрив очі? Хто змусив їх змінити свою думку? Петро Порошенко – чинний Президент і кандидат у Президенти України. Фанаріоти, вам не соромно?

Загроза нової єресі

Так за що або за кого Румунська Православна Церква? З рішення Синоду випливає, що вона за те, щоб:
православний світ залишився єдиним;

  • у цьому світі не було «архієреїв» з лжехіротоніями;
  • «українське питання» було вирішено;
  • румунські парафії не переводили в «національно-свідому» ПЦУ.

Як ці цілі співвідносяться з діями Фанару, а також українських націоналістів і світської влади? Запитання до патріарха Варфоломія, Петра Порошенка і радикальних угруповань, які підтримують його наступ на Церкву Христову.

А ось те, яким чином всі ці питання можна вирішити, вимальовується усе більш ясно – це проведення Всеправославного Собору або Наради. Все більше Помісних Церков приходять до висновку, що без цього вже не обійтися. І що на такому Соборі має бути вирішене не стільки «українське питання», скільки питання «фанарське»: чи дозволить Церква Константинополю запанувати над собою замість Христа?

Критики Критського собору 2016 р. говорять не тільки про те, що він за фактом був не Всеправославним, але і про те, що всі Вселенські Собори збирали в минулому через погрози ввести до Церкви єресь. Єресь верховенства Фанару над усіма вимальовується все більш чітко, і вона загрожує всьому тілу Церкви, а не тільки УПЦ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus