Суд не відбувся: вінницький суддя подарував православним привід для свята

Суддя Федчишен С. А. захворів. Про те, що він перебуває на лікарняному з 30.01.2019 сповіщає оголошення у Вінницькому міському суді.

Засідання, призначене на 11 ранку, не відбулося.

Що засмутило сотні православних вінничан, священиків і мирян, які зібралися біля будівлі суду на молитовне стояння в підтримку Української Православної Церкви і Її Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

«Помолимося про здоров'я захворівшого судді»

28 грудня минулого року колишній митрополит Симеон (Шостацький), заборонений в священнослужінні за ухилення в розкол, звернувся з позовом до мирського суду про поновлення його на посаді управляючого Вінницькою єпархією. Засідання суду повинно було стати подією, як мінімум, неординарною.

Журналістам, які даремно приїхали на інформаційний привід, також не сподобалась перспектива залишитися без яскравих новин та сюжетів. І тут народ дав «картинку». Замість того, щоб засмучено розійтись по своїх справах «в очікуванні майбутніх бід», люди зрадівши. «Зблизилися ми всі як! І скільки радості! Дійсно, немає лиха без добра», – говорили один одному православні.

Архієпископ Вінницький і Барський Варсонофій очолив загальну радість:

– Ми ссьогодні зібрались на загальну молитву і знаємо, що вона дуже важлива. В першу чергу помолимося про тих, хто причетний до прийняття судового рішення, і будемо сподіватися, що Господь почує нашу молитву. Помолимося про здоров'я захворівшого судді, про мир в наших серцях і нашій країні.

А журналістам владика Варсонофій пояснив:

– За церковними канонами церковний ієрарх немає права судитися в мирському суді, тим більше, коли він не звертався в Церковний Суд.  Якщо він хотів поновитися на посаді управляючого вінницькою єпархією УПЦ, він повинен був би звернутися до Блаженнішого митрополита Онуфрія, який приймав рішення про його відсторонення, і Священного Синоду.  Хоча він сам заявив, що переходить в нову структуру.

«Закликаю колишнього митрополита Симеона покаятися слізно»

Колишній правлячий архієрей Симеон і його адвокати на засідання не прийшли. Зате подтримати молитовне стояння приїхав високопреосвященніший владика Іонафан (Єлецьких), митрополит Тульчинський і Брацлавський, який в цей день святкував своє 70-річчя.

– Мирський суд немає права розглядати, кому бути владикою у Вінницькій єпархії, а кому ні. Це питання релігійне, а держава сама відділила себе від Церкви.І коли суд прийняв до розгляду позов колишнього митрополита Симеона (Шостацького) – це порушення Конституції України. І я не дивуюсь, що суддя втік – захворів раптово.

Але я не дивуюся і вчинку колишнього митрополита Симеона – він пішов по стопах анафематствуваного Філарета. На початку 90-х Філарет відколовся від нашої Православної церкви, оголосивши, що він об'єднався з т. зв. УАПЦ. І уряд відкрив йому "зелене світло". Нас ліквідували, всі банківські рахунки заморозили, держава перестала нас визнавати. Президія Верховної Ради видала розпорядження про невизнання історичного Харківського Собору, який обрав новим Київським митрополитом покійного Блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана). Так що яблучко від яблуні далеко не відкотилося. І тоді держава втручалася не в свої справи і творила беззаконня, і тепер робить те ж, порушуючи Конституцію України. І місцева влада, і центральна.

Особисто я, як митрополит Тульчинський і Брацлавський, висловлюю їм свою недовіру: і центральній владі в особі президента Порошенка, і губернатору Вінницької області в особі пана Коровія. «Це ганьба!» І це увійде в історію – на жаль, в ганебну історію України. Закликаю колишнього митрополита Симеона покаятися слізно в своєму ухиленні в розкол і в своїх ганебних діях. Він подав до суду на Священний Синод, який очолює Блаженніший митрополит Онуфрій! А це свята людина, чернець, совість нашої нації і совість України! Я правильно кажу? (у відповідь - багатоголосе «так»). Так помолимося, щоб Господь відвів цю нечестиву руку, яка написала заяву, і дав розуму нашим суддям. Щоб вони були сміливішими і не боялися творити правду за нашим красивим Законом – Конституцією України. Слава Богу!

«Єдиним серцем і єдиними устами»

І відразу ж – молебень про примноження любові і викорінення ворожнечі і ненависті, потім – акафіст Божій Матері. Під відкритим небом на міській площі сотні голосів і світлих обличь. Слова звичних, знаних напам'ять молитов звучали по-особливому проникливо і актуально. Ось вона – «Єдиним серцем і єдиними устами», винесена за стіни храмів до установи світської влади.

«Господи, Боже, Вседержителю, призри на нас, грішних і недостойних чад Твоїх, що згрішили перед Тобою, прогнівали благість Твою, накликали гнів Твій праведний на нас, занепалих у глибину гріховну. Але, Премилостивий і Чєловєколюбивий Господи, вразуми, настави і помилуй нас. Всесвятий Владико, просвіти наш розум світлом вчення Євангельскаго, зігрій серця наші теплотою благодаті Твоєї і направи нас до виконання заповідей Твоїх, і виправи життя наше гріховне, втамуй чвари та безлад, вгамуй лайки і кровопролиття, збери загублених, розділених поєднай, позбавлених даху введи в доми, голодних насить, засмучених утіши, поранених зціли, полонених свободи, запеклих серця пом'якши і до Твого пізнання зверни, полеглих на полі битви і всіх невинно убієнних в оселях твоїх упокой і з праведними сопричти, світ країні нашій Україні, Церкві Твоій і вірним чадам її подай. Та єдиним серцем і єдиними устами прославимо Тебе Господа і Спасителя нашого на віки віків. Амінь».

А ще «Многая літа» і величезний букет білих троянд – митрополиту Іонафану, мудрому пастирю і молитовнику Вінницької землі, як сказав у своєму привітанні владика Варсонофій. В цей день Святішим Патріархом Кирилом митрополит Іонафан був удостоєний ордена Серафима Саровського (I ступеня) і орденського знаку на стрічці «За благоуспішні труди в розвитку єпархії та утвердження канонічного Православ'я» та у зв'язку з 70-річчям від дня народження .

Перші кандидати на репресії

Заупокійна молитва про загиблих воїнів на Меморіалі слави, який знаходиться поряд з міським судом, також стала значущою частиною молитовного стояння. Натхненний стан присутніх не слабшав.                                                                                                               

Які вони різні – наші священики! Сивобороді, рано постарілі і дійсно зрілого віку, досвідчені батьки і зовсім юні батюшки. І у всіх – такі схожі світлі погляди. У них і воля, і сподівання, і надія, і рішучість, і багато такого, про що й говорити важко. Але відчувається це настільки сильно, що вирази їхніх облич притягують до себе як магніт.

Ну, а серед віруючих мирян на молитовному стоянні були, як кажуть, і старий і малий. У поглядах жінок і чоловіків різного віку – теж надія. А ще вдячність до духовенства, яке не відступає від істинної віри, не здається і не купується на обіцянки мирських благ. І всі ці люди, напевно, розуміють, що в нинішній обстановці участь у молитовному стоянні – привід звинуватити їх у неблагонадійності та інших невідповідностях стандартам пропаганди. Коли шостий рік на віруючих людей масовано навішують тавро ворогів народу і держави, вийти на вулиці міста з плакатами на підтримку Церкви – вже велика мужність. І хто знає, якими методами далі насаджуватиметься "добровільний" перехід в ПЦУ. При жорсткому сценарії всі ці люди – перші кандидати на репресії.

Пісня перемоги

Це особливо відчувалося, коли священики і миряни йшли по центральній вулиці до кафедрального собору, захопленого розкольниками, щоб помолитися біля могили митрополита Макарія (Свистуна), колишнього багато років правлячого архієрея Вінницької єпархії. Скільки недобрих поглядів і стримуваного обурення на обличчях перехожих! «Ось, московські попи знову права качають». З промитими ЗМІ мізками ці люди вже, напевно, не можуть бачити очевидного і задуматися над тим, що відбувається.

А православні вінничани пораділи, що хвіртка до могили владики Макарія виявилася незамкненою, як в минулий раз, коли вони приходили сюди помолитися. Правда, наглухо закритими були двері собору, багато років відкриті для віруючих щодня.

– Це мій друг, – сказав владика Іонафан, підходячи до могили митрополита Макарія.

І після заупокійної молитви зворушив серця присутніх своїми спогадами:

– Сьогодні ми стоїмо біля місця спочинку пріснопам'ятного і дорогого нашим серцям і душам владики Макарія. Ми оспівуємо йому "вічну пам'ять", але в моїй душі я чую його голос. Пам'ятаєте? Життєствердний, світлий – голос, в якому була любов до кожного з нас. Це була людина від Бога – митрополит від Бога. Він нікого не відштовхував, всіх приймав, всім співчував, хоча сам потребував нашої підтримки, будучи немічним. За Божим визначенням Господь відчував його віру і надію, і він цю віру і надію виправдав. Пригадую ті дні, коли він стояв на захисті нашої канонічної Української Православної Церкви. Коли він сміливо підняв свій голос і звернувся до послів різних країн у Києві, до вельможних чиновників, засвідчуючи про беззаконня. Тоді Лавру намагалися захопити екстремісти з УНСО, і вже майже захопили, але завдяки митрополиту Макарію та іншим владикам це безчинство вдалося припинити. Лавра залишилася в Українській Православній Церкві в очікуванні приїзду новообраного Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана). Пригадую, як владика митрополит Макарій зустрічав Блаженнішого митрополита Володимира на вокзалі, там Господь судив бути і мені, і як ми тоді на повні груди заспівали пісню перемоги, тропар Святої Пасхи: "Христос воскрес з мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах життя дарував!". Давайте і ми заспіваємо цей гімн Перемоги, нехай зрадіє його душа на небесах. Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його твоїми молитвами, святитель наш дорогий, владика Макарій!

І грянув багатоголосий, трохи нестройний, але радісний і гучний хор всіх, хто молився. І пасхальним вітанням «Христос воскрес» – «Воістину Воскрес» закінчилося це духовне свято православних вінничан, що відбулося всупереч тому, що суддя Федчишен опинився на лікарняному і судове засідання не відбулося.

Так, і за прогнозом погоди на 30 січня у Вінниці з 8 ранку обіцяли зливу на весь день. Але парасолька, захоплена мною в поспіху, не знадобилася зовсім.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинна влада при пом'якшенні карантину зняти обмеження з Церкви?
так, на служби повинні приходити всі охочі
78%
ні, потрібно залишити норму в 10 людей
7%
на тлі відкриття ринків взагалі не розумію сенсу обмежень для Церкви
15%
Усього опитано: 46

Архів

Система Orphus