Томос для СЦУ: що патріарх Варфоломій підписав для українських політиків

Петро Порошенко, патріарх Варфоломій і «митрополит» Епіфаній Думенко після підписання Томосу

Чи є реальна автокефалія в Томосі про автокефалію для Православної Церкви України.

5 грудня 2019 року патріарх Варфоломій підписав на Фанарі Томос для автокефальної Церкви в Україні. Як і передбачалося, автокефальною вона є виключно за назвою, по суті ж – екзархат. Про це свідчить сам Томос. Його переклад опублікував посол України в Туреччині Андрій Сибіга. Що ж в ньому написано?

«Цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо і проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною дочкою і закликаємо всі світові Православні Церкви визнавати її як сестру і згадувати під назвою "Святіша Церква України"».

Абревіатура СЦУ звучить, звичайно, неблагозвучно, але офіційні установчі документи потрібно поважати. Можна припустити, що членів СЦУ така назва не влаштує і вони зажадають називати свою організацію так, як було вирішено на «об'єднавчому Соборі» 15 грудня: Православна Церква України (ПЦУ). Але ось тут-то їх і чекає перше розчарування. Їм доведеться називати себе саме СЦУ і ніяк інакше. У Томосі прямо сказано, що положення статуту нової церковної організації «мають в усьому обов'язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу». Тобто ніщо не може в Статуті суперечити Томосу. Інакше Фанар його анулює зі ще більшою легкістю, ніж Томос 1686 р. про передачу Київської митрополії Руської Православної Церкви.

Хоча… Якщо у нової організації є окремий предстоятель для зовнішнього вживання («блаженніший митрополит Київський і всієї України» Епіфаній) і окремий для внутрішнього («святійший патріарх Київський і всієї України» Філарет), то ймовірно, і назви буде два: одна домашня, а інша – в експортному варіанті.

СЦУ проголосили автокефальною, але ця автокефалія має цілий ряд умов: «Так от, на всіх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє і проголошує Православну Церкву України Автокефальною». Розберемо ці умови в порядку їх згадки в Томосі.

Умова перша: титул предстоятеля незмінний

«Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України». Ніякими внутрішніми документами і рішеннями цей титул не може бути змінений. У Томосі сказано однозначно: «не допускається будь-які доповнення або віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви». Тобто не вийде самостійно перейменуватися ні в патріарха, ні в когось ще.

Умова друга: канонічна територія СЦУ обмежується виключно територією України

Як сказано в Томосі, СЦУ «має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів або засновувати парафії за межами держави». Але ліквідована на сьогоднішній день УПЦ КП мала свої єпархії в Молдові, вікаріатства в США, Канаді та Австралії і навіть два екзархати – Європейський і Російський. Яка ж доля чекає на ці релігійні структури? Неважко здогадатися – вони дістануться Константинопольському Патріархату в якості додаткової плати за Томос. Як написано в цьому документі, «вже чинні (єпархії – Ред.) відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в діаспорі, тому що юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української держави».

Тут, крім усього іншого, виникає цікава ситуація. Скасовані УПЦ КП і УАПЦ мали свої релігійні структури не тільки в таких країнах, як США, Канада чи Австралія, тобто країнах, які Фанар вважає територією діаспори, а значить, своєю канонічною територією. Їхні парафії існують і на території країн, в яких є свої Помісні Церкви і територію яких Фанар визнає (принаймні, визнавав досі) як їхню власну канонічну територію. Це Росія, Польща, Чехія, Болгарія і навіть… Греція.

Цікаво, як вчинить Фанар з цими парафіями. Якщо він визнає їх своїми – то зазіхне на чужу канонічну територію (втім, після України це вже нікого не здивує). А якщо передасть такі парафії Помісним Церквам, на території яких вони розташовані, то парафії УПЦ КП в Росії опиняться… в Руській Православній Церкві.

Умова третя: Фанар – вища судова інстанція для СЦУ

«Зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляційні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, у зв'язку з 9-м і 16-м священними канонами IV Вселенського Халкідонського Собору».

Будь-який незадоволений «єпископ» або навіть «священик» СЦУ може звернутися на Фанар за вирішенням свого питання, і це фанарське рішення буде остаточним і обов'язковим для виконання. Якщо врахувати, що, за словами патріарха Варфоломія, для вирішення питання про українську автокефалію він взяв з Петра Порошенка трохи цукерок, то от вам і спосіб вирішення питань на Фанарі.

В тексті Томосу право Константинопольського патріарха приймати скарги від єпископів і духовенства Помісних Церков обґрунтовується 9-м і 16-м канонами IV Вселенського Собору. Доречним буде згадати, про що ж говорять ці правила.

Тут виявляється ще один смішний казус: 16-те правило зовсім не належить до повноважень Константинопольського патріарха. Його текст наступний: «Діві, яка присвятила себе Богові, рівно і чернецтву, не дозволяється вступати в шлюб. Аще ж знайдуться такі, що творять це: нехай будуть позбавлені спілкування церковного. Втім визначили ми місцевому єпископу мати повну владу в наданні таким людинолюбства».

Насправді про суд Константинопольського патріарха говорить наступне, 17-те правило, і цілком можливо, що посол України в Туреччині просто помилився при перекладі. Але якщо ця помилка міститься в оригінальному тексті Томосу, написаного на пергаментному сувої – це буде дійсно смішно. Втім, не стільки смішно, скільки симптоматично – нагадування «чернецтву» СЦУ, включаючи «єпископат», щоб вони не одружувалися.

В Томосі помилково нагадали про заборону для ченців вступати до шлюбу.

9-те правило говорить: «Аще який клірик із кліриком має судну справу: та не залишає свого єпископа, і нехай не перебігає до світських судилищ. Але спершу так робить свою справу свого єпископа, або, по волі того ж єпископа, обрані обома сторонами та складуть суд. А хто всупереч цьому вчинить: та підлягає покаранням за правилами. Аще ж клірик зі своїм, або з іншим єпископом має судну справу: так судиться в обласному соборі. Аще ж на митрополита області єпископ або клірик має незадоволення: так звертається або до екзарха великої області, або до престолу царського Константинополя, й перед ним та судиться».

17-те правило: «По кожній єпархії, в селах, або передмістях сущі парафії, повинні незмінно перебувати під владою завідуючих оними єпископів: і наіпаче, аще в продовженні тридесяти літ, безперечно мали оні в своєму веденні і управлінні. Аще ж не далі тридесяти літ був, або буде про них який спір: то нехай буде дозволено тим, хто почитає себе скривдженими, почати про те справу перед обласним собором. Аще ж хто буде ображений від свого митрополита: та судиться перед екзархом великі області, або перед Константинопольським престолом, якоже речено вище. Але аще царською владою знову влаштований, або надалі влаштований буде град: то розподіл церковних парафій нехай слідує цивільному і земському порядку».

Можна подумати, що ці Правила дійсно надають Константинопольському патріарху приймати апеляції духовенства із усіх Помісних Церков. Але насправді – ні. Константинопольський патріарх може судити тільки кліриків своєї Константинопольської Церкви. Про це чітко і недвозначно говорять і стародавні, і нові тлумачі правил Вселенських Соборів.

«У доповнення до сказаного і щоб хто не подумав, що Константинопольський патріарх має безумовне право над усіма митрополитами і поза межами свого патріархату, наведемо з тлумачень Зонари (візантійський каноніст і богослов XII століття – Ред.) на це правило таке: "Але не над усіма без винятку митрополитами Константинопольський патріарх поставляється суддею, а тільки над підлеглими йому. Бо він не може притягнути до свого суду митрополитів Сирії, або Палестини і Фянікії, або Єгипту проти їх волі; але митрополити Сирії підлягають суду Антіохійського Патріарха, а палестинські – суду Патріарха Єрусалимського, а єгипетські повинні судитися у Патріарха Олександрійського, від яких вони приймають і хіротонію і яким саме і підпорядковані"» (з книги «Правила Святих Апостолів та Вселенських Соборів з тлумаченнями» священносповідника Никодима (Мілаша)).

Звичайно, найвищою церковною судовою інстанцією на землі є Вселенський Собор. Але в рамках автокефальної Церкви такою інстанцією може бути тільки предстоятель, Собор або Синод цієї Церкви. Якщо ж останньою судовою інстанцією для однієї Помісної Церкви є предстоятель іншої, то така Церква вже не є автокефальною.

Твердження, що Правила Вселенських Соборів надають Константинопольському патріарху виняткову судову владу над усіма Помісними Церквами, – це брехня і, на жаль, не єдина в тексті Томосу.

Умова четверта: главою СЦУ є Константинопольський патріарх

Цитата з Томосу: «Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає главою Святійший Апостольський і Вселенський Патріарший Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі».

Згадка тут «інших Патріархів і Предстоятелів» – це ще одна брехня. Помісні Церкви, які мають справжню, а не уявну автокефалію, визнають своїм главою свого Предстоятеля. Саме грецьке слово αὐτοκεφαλία (автокефалія) буквально означає «самоголовування» (αὐτός – «сам», κεφαλή – «голова»). Про це свідчить і практика церковного життя Помісних Церков. Жодна з них не визнає Константинопольський патріархат своїм главою. Не визнають цього навіть ті Помісні Церкви, які отримали автокефалію від самого Константинополя, не кажучи вже про древні Церкви: Олександрійську, Антіохійську, Єрусалимську. Те, що СЦУ визнає своїм главою Фанар, свідчить про одне: вона не є автокефальною.

Умова п'ята: отримувати миро потрібно від Константинополя

Цитата з Томосу: «починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для прояву духовної єдності з нею».

З питання самостійного мироваріння або ж отримання його з іншої Помісної Церкви практика склалася різна. Одні Церкви вважають мироваріння необхідною властивістю автокефалії, інші думають інакше.

Умова шоста: СЦУ повинна запитувати думку Фанару з усіх важливих питань

Цитата з Томосу: «Для вирішення значних питань церковного, догматичного і канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого і Вселенського Патріаршого Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки і твердого взаєморозуміння».

Які питання будуть відноситися до категорії «значних питань церковного, догматичного і канонічного характеру», буде, мабуть, вирішувати сам Фанар. А це, в свою чергу означає, що константинопольські ієрархи зможуть втручатися у вирішення будь-якого питання в діяльності СЦУ. А якщо згадати про те, що Фанар є для СЦУ останньою судовою інстанцією, то стає абсолютно ясно, що без фанаріотів СЦУ зможе вирішувати тільки ті питання, які для Фанару не представляють ніякого інтересу. Цей пункт Томоса говорить про те, що СЦУ не просто не є автокефальною, а що автокефалією там і близько не пахне. Про це прямо говорить наступна умова.

Умова сьома: СЦУ – це екзархат Константинополя

Так-так, саме екзархат! Цитата з Томосу: «причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні і священні ставропігії повинні зберігатися без применшення».

Як то кажуть, ось і казочці (про автокефалію) кінець, а хто слухав – молодець. Крім того, в тексті Томосу згадуються фанарські ставропігії, а це найдавніші і відомі монастирі і храми України. Більшість з них ще тільки доведеться забрати силою у канонічної Церкви. Але патріарха Варфоломія це не бентежить і не зупиняє. Він вже прописав свої права на них в Томосі. Причому з припискою, що вони, ці права, ні в якому разі не повинні зменшуватися.

Ось такі зовсім не автокефальні умови української «автокефалії» прописані в Томосі.

Є в ньому іще одна цікава дивина. Томос в якості органів управління СЦУ згадує тільки предстоятеля і Синод і нічого не говорить про архієрейський Собор, а тим більше про Помісний. Цитата з Томосу: «котрий ("митрополит Київський" – Ред.) є головою Святійшого Синоду, який щорічно скликається з Архієреїв, запрошених по черзі по їх старшинству, з числа тих, що мають єпархії в географічних кордонах України. Таким чином будуть управлятися справи Церкви в цій країні».

Це може говорити про те, що в СЦУ не буде органу, якому буде підвладний її предстоятель. В православ'ї предстоятеля Помісної Церкви завжди розглядали як «першого серед рівних», і він завжди був підвладний Собору єпископів цієї Церкви. Відсутність такого органу в СЦУ свідчить про те, що її предстоятель буде підвладний Фанару. Принаймні як судова інстанція Фанар зможе судити «митрополита Київського». Знову ніякої реальної автокефалії.

Відсутність архієрейського Собору говорить про те, що глава нової української Церкви буде підвладний виключно Фанару.

Ну, і на закінчення звернемо увагу на адресата Томосу: «видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний у Кодексі нашої Великої Константинопольської Церкви Христової, вручений в точній і ідентичній копії Блаженнішому Патріарху Святійшої Церкви, митрополиту Епіфанію і Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу і постійного подання».

Дуже дивно, що церковний документ видають світському правителю, який, згідно з Конституцією своєї ж країни, не має права втручатися в справи Церкви. Але ж Томос замовляв саме він. Замовляли – отримуйте! Томос є, слово «автокефалія» в ньому є, решта – деталі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви постувати у Великий піст?
так, буду постувати строго за уставом
63%
буду постувати тільки першу і Страсну седмиці
21%
в їжі себе не обмежую, головне – не осуджувати
8%
ніколи не постую, Бог в душі
8%
Усього опитано: 24

Архів

Система Orphus