Патріархо-митрополит: Філарет втік, але не уникнув рабства Константинополя

«Патріархо-митрополит» Філарет

УПЦ КП вже кілька днів не має «патріарха». Ні, він живий і здоровий, просто тепер він – «митрополит». А ще – «архієпископ». І в той же час – «патріарх».

Раніше ми намагалися розібратися, що ж означають синодальні рішення Константинопольського Патріархату від 11 жовтня поточного року. Крім шокуючих заяв про скасування передачі Київської митрополії Московському Патріарху та прийняття в спілкування Філарета Денисенка, ці рішення поставили цілий ряд запитань.

Без сумніву, одним головних з них було запитання про те, хто ж тепер для Фанару Філарет Денисенко – «патріарх», «митрополит», «єпископ»? На це запитання відповів представник Константинопольського Патріархату єпископ Іов (Геча): «Наскільки я розумію, Філарет для Фанару є "колишнім митрополитом Київським"».

Проте, з таким трактуванням четвертого пункту комюніке фанарского синоду не погодився, в першу чергу, сам Філарет. Як то кажуть, не для того він все це затіяв, щоб ось так, відразу, з «патріарха Київського» перетворитися на «колишнього митрополита». Дивувалися і прихильники Філарета, які ніяк не могли зрозуміти, що ж відбувається. Всі сумніви і здивування розвіяв сам Денисенко, коли на запитання журналістки, хто ж він тепер, відповів: «Я патріарх, був і буду». Цю ж думку він повторив на святкуванні «дарування автокефалії» 14 жовтня. Крім того, під час «богослужінь», які здійснював Денисенко, його іменували не інакше, як «патріархом Київським і всієї Руси».

Така позиція «колишнього митрополита Київського», природно, не могла влаштувати Фанар, тому що, за логікою речей, оскільки фанаріоти «повернули» собі Київ, то і патріархом Київським може бути тільки одна людина – Варфоломій. Тому, над УПЦ КП в черговий раз нависла загроза нещасть – тепер вже з боку Константинопольського Патріархату.

Звичайно, найпростіший вихід із ситуації – це беззастережно прийняти всі рішення стамбульського Синоду, знизити статус Філарета і взяти все це до виконання. Але, по-перше, амбіцій у Філарета нітрохи не менше, ніж у Варфоломія. Ну, а по-друге, як пояснити українським націоналістам, що «патріарха» у них тепер немає і вони потрапили в рабство? Адже в 2012 році, пояснюючи, чому в 2008 році УПЦ КП відмовилася увійти до складу Константинопольського Патріархату Філарет аргументував це саме так: 

«Скажіть, хіба нам таке визнання потрібне? Якби ми хотіли залишатися рабами, то ми б були рабами і Москви. А нам одне рабство пропонували замінити іншим рабством. Нам рабство не потрібно. Ми хочемо мати свою церкву. І тому цю пропозицію Константинополя ми відкинули». 

Виходить, у 2008 році Філарет рабство Константинополя відкинув, а в 2018 – прийняв. Тому зараз потрібно було терміново щось зробити, щоб, з одного боку, задовольнити амбіції Фанару, а з іншого – спробувати «зберегти обличчя». Рішення, врешті-решт, знайшли. І рішення це хоча і є по суті парадоксальним і абсурдним, але в силу панівної в УПЦ КП атмосфери брехні, очевидно, влаштує всіх: і фанаріотів, і патріотів.

Виходить, у 2008 році Філарет рабство Константинополя відкинув, а в 2018 – прийняв. Тому зараз потрібно було терміново щось зробити, щоб, з одного боку, задовольнити амбіції Фанару, а з іншого – спробувати «зберегти обличчя».

Отже, в суботу, 20 жовтня 2018 року «синод» «Київського патріархату» (чи тепер уже екзархату Фанару?) ухвалив, що відтепер «патріарх Київський» має два титули: один - для внутрішнього користування (щоб патріоти були задоволені), а інший – для зовнішнього (щоб був задоволений Фанар).

Читаємо постанову: «Переважна більшість Предстоятелів Помісних Православних Церков мають повну і скорочену форму титулування. У повній формі титулування відображається статус Предстоятеля як першого серед єпископів (архієпископа) відповідного народу (див. 34 Апостольське правило), як архієрея (митрополита) церковної області (єпархії), історичні титули і при наявності титул Патріарха.

Повні титули Предстоятелів Помісних Церков наступні:

– Вселенського Патріарха: "Його Божественна Святість Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх";

– Олександрійського Патріарха: "Його Божественне Блаженство Папа і Патріарх великого граду Олександрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, всього Єгипту і всієї Африки, Отець отців, Пастир пастирів, Архієрей архієреїв, тринадцятий Апостол і Суддя всього Всесвіту";

– Антіохійського Патріарха: "Його Божественне Блаженство Патріарх Великого Божого граду Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії та Месопотамії та всього Сходу";

– Єрусалимського Патріарха: "Його Божественне Блаженство Патріарх Святого града Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії, всього Йордану, Кани Галілейської і Святого Сіону";

– Московського Патріарха: "Святіший Патріарх Московський і всієї Росії (Всеросійський)"

Постановили:

У зв'язку із змінами, які відбуваються в Українській Православній Церкві, з огляду на історичну традицію, практику Помісних Православних Церков та інші суттєві обставини, ввести для Предстоятеля Української Православної Церкви Київського патріархату повну та скорочені форми титулу.

2. Повний титул має наступну форму: "Святіший і Блаженніший (ім'я), Архієпископ і Митрополит Києва – матері міст руських, Галицький, Патріарх всієї Руси-України, Свято-Успенської Києво-Печерської та Почаївської Лавр священноархімандрит".

Скорочений титул має наступну форму: "Святіший (ім'я), Патріарх Київський і всієї Руси-України".

3. У відносинах з іншими Помісними Православними Церквами допустимою формою є "Блаженніший Архієпископ (ім'я), Митрополит Київський і всієї Руси-України" і похідні від нього.

4. За богослужіннями титул Предстоятеля проголошується відповідно до текстів Служебника і Чиновника архієрейського служіння, прийнятих в Українській Православній Церкві Київського Патріархату: "Святішого (ім'я), Патріарха Київського і всієї Руси-України".

Ми майже повністю привели текст цього документа, щоб кожен зміг на власні очі переконатися в його невідповідності з істиною, а також в його маніпулятивному характері (про абсурдність – розмова окрема).

По-перше, у цьому тексті немає жодного слова про головну причину зміни титулування, а саме про постанови стамбульського Синоду. Документ складено так, щоб у людини виникло враження, ніби ця зміна природний процес, викликаний «змінами в Українській Православній Церкві». Сказано просто про якісь «інші істотні обставини». І все. А чи не можна було з цього місця розказати детальніше що це за обставини? Наприклад, сформулювати так: «У зв'язку з тим, що згідно з рішенням Синоду Константинопольського Патріархату предстоятель УПЦ КП прийнятий в спілкування з Церквою в тому сані, в якому він відійшов від Церкви, то і його титул "патріарха" відтепер вважати недійсним». Тому як кинуте побіжно «інші історичні обставини» дещо принижують роль Константинополя у всьому цьому процесі.

Взагалі документ складено так, що створюється стійке враження про неповагу до Фанару його просто ставлять до відома, що так мовляв і так, у зв'язку з «історичними обставинами». Так, пізніше було написано підлесливий лист із подяками особисто Патріарху Варфоломію з «інформуванням про внесення змін», мовляв, погляньте – ми виправилися, не гнівайтесь на нас. Але осад все одно залишився.

Також вплетена фраза про «історичні традиції». Хочеться запитати: чиї? На які традиції в даному документі посилається синод УПЦ КП? На українські? Якщо так, то непогано було б вказати, на які саме, а якщо ні – то яке відношення до України мають чужі історичні традиції? Чи це новий прояв свободи по-українськи? Автори цієї постанови посилаються на те, що нібито святитель Петро Могила мав схожий титул. Але з наведеної ними історичної довідки ми читаємо, що він «православний архієпископ», а вже потім «митрополит Київський». Так що це, м'яко кажучи, натяжка.

Жоден з Предстоятелів Помісних Церков не має титулу «для внутрішнього користування». Тобто, Патріарх Єрусалимський є Патріархом незалежно від того, де і з ким він звершує богослужіння. Те ж саме можна сказати і про інших Патріархів.

По-друге, ніхто, ні один з Предстоятелів Помісних Церков не має титулу «для внутрішнього користування». Тобто, Патріарх Єрусалимський є Патріархом незалежно від того, де і з ким він звершує богослужіння. Те ж саме можна сказати і про інших Патріархів. Так званий «повний титул» використовується тільки в офіційних документах, та й то не завжди. Втім, один приклад такого підходу, який був використаний УПЦ КП, ми все ж знаємо. Правда, він ніякого відношення до Православ'я не має, бо є плодом дивовижної католицької та уніатської спритності. Цей приклад – УГКЦ. Так, у Римі глава УГКЦ – архієпископ, а для Тернополя, наприклад – патріарх. Схоже, що саме цією формулою скористалися і в УПЦ КП. 

 

Скріншот коментаря під публікацією Є. Зорі в Фейсбук

По-третє, ніхто з Предстоятелів Помісних Церков не є одночасно і архієпископом, і митрополитом для однієї географічної точки. Наприклад, Патріарх Сербський іменується ще також як архієпископ Печський і Митрополит Бєлградо-Карловацький. Румунський Патріарх – це ще й архієпископ Бухарестський, Митрополит Мунтенський. Дану невідповідність логіці і канонічному церковному праву помітили і прості користувачі Мережі. Так, на питання про те, як можна бути одночасно архієпископом і митрополитом одного Києва речник УПЦ КП Євстратій Зоря відповів: «Архієпископ – як єпископ міста, митрополит – як єпископ столичної області. Це як Київ і область Київська». Однак, Зоря лукавить. Тому що в тексті абсолютно чітко прописано, що глава УПЦ КП відтепер – Архієпископ і Митрополит Києва – матері міст Руських». Зрозуміло, що йдеться саме про Київ як місто, а не про Київщину.

Ніхто з Предстоятелів Помісних Церков не є одночасно і архієпископом, і митрополитом для однієї географічної точки

У-четверте, не змогла «Київська патріархія» не обдурити щодо титулу Московського Патріарха. У всіх офіційних документах, під час богослужінь і т. д. ми читаємо і чуємо, що Патріарха Кирила називають «Патріархом Московським і всієї Русі». Однак, в «синодальному документі» УПЦ КП його назвали «Патріархом всієї Росії (Всеросійським)». Виникає закономірне запитання: навіщо це робити? Навіщо навіть в такій дрібниці брехати? І як можна говорити про якісь християнські цінності з людьми, які пересмикують, спотворюють істину і відверто говорять неправду? Звичайно ж, «синодали» УПЦ КП прекрасно обізнані, що з 1943 року офіційний титул Московського Патріарха має в собі слова «всієї Русі», а не Росії або «Всеросійський». Однак, у своїй «історичній довідці» вони навмисно використовують його дореволюційну форму, щоб підкреслити, що Патріарх Московський не має ніякого відношення до України. 

Крім того, їх глава теж називає себе «патріархом всієї Русі», щоправда, з приставкою «Україна». Він теж «всеросійський»?

По-п'яте. Як вже було сказано вище, представникам УПЦ КП треба було «зберегти обличчя», щоб хоч якось вийти із ситуації. Ну так назвали б речі своїми іменами і справа з кінцем! Але не такий-то простий Денисенко, як здається. Адже він все своє життя «боровся» за те, щоб мати право називати себе «патріархом», і ось тут, на схилі років, коли «перемога» так близько біля нього, раптово, забирають його «красу». Чи міг він погодитися з «патріарха» стати «митрополитом» ось так, беззастережно? Звичайно ж, ні. Ось і придумали його «синодали» ці виправдання, які ми читаємо в постанові від 20-го жовтня.

Можна не сумніватися, що його довелося довго і наполегливо вмовляти піти на цю поступку, тому що в противному випадку його вперте бажання бути «патріархом» ставило під загрозу весь процес отримання Томосу.

Вже давно ні для кого не секрет, що Фанар не бачить в якості глави нової церкви в Україні Філарета. Цей факт відомий і самому Михайлу Антоновичу. Тому його доводиться постійно переконувати в тому, що «патріархом» буде саме він, а «митрополит» – це лише тимчасове явище.

Наприклад, у своєму останньому онлайні з читачами на «Главреді» Євстратій Зоря на запитання, хто ж буде головою ЄПЦ відповів: «Предстоятеля Єдиної Церкви, як ми вже не раз говорили, вибере Об'єднавчий Собор. Досі жодної кандидатури, крім кандидатури патріарха Філарета, якого ми, єпископи Київського патріархату, будемо висувати і підтримувати як патріарха Єдиної Церкви, ніхто не озвучував. Тому гіпотетично можна сказати, що Собор може вибрати будь-якого гідного ієрарха з числа українських архієреїв, які візьмуть у ньому участь. Однак на практиці, я вважаю, що єдиним правильним і корисним для майбутнього Єдиної Церкви рішенням буде обрання предстоятелем церкви патріарха Філарета».

Цілком можливо, що влада таки проведе об'єднавчий собор УПЦ КП і УАПЦ, а Філарета оберуть главою нової релігійної структури. Але як би не завершилася епопея з отриманням або неотриманням Томосу, можна з упевненістю сказати, що Філарет Денисенко назавжди увійде в історію українського, та й, мабуть, світового Православ'я. Увійде, як приклад людини, в якій гордість розрослася до таких величезних і гіпертрофованих розмірів, що він вже не мислить себе інакше, як найголовнішим серед найголовніших. Не мислить, незважаючи на те, що Христос закликав прямо до протилежного: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть, але між вами нехай не буде так: а хто хоче між вами бути великим, нехай буде він вам за раба» (Мф.20: 25-26).

Однак зараз Філарету вже майже 90. Що він відповідатиме на суді Божому? Над ким він буде панувати в Царстві Небесному і патріархом кого він розраховує бути? Безумовно, все це внутрішня справа людини, яку держава вважає Михайлом Антоновичем Денисенком, Фанар тепер називає «колишнім митрополитом Київським Філаретом», а сам він себе величає патріархом Філаретом. Однак за ним стоять десятки тисяч людей, які щиро вважають його своїм пастирем, своїм поводирем. Куди він приведе своїх чад?

Приклад Філарета показує, що минулі роки служіння в єпископському сані зовсім не гарантують того, що цей конкретний чоловік буде бездоганним носієм Божественної істини, якщо сам він не дотримується законів Церкви. Ну а слідувати за таким ось «єпископом» або йти за Христом – це кожен вирішує самостійно.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинна УПЦ брати участь у миротворчості на Донбасі?
так, бути миротворцями заповідав нам Христос
80%
ні, цим повинна займатися влада
7%
це марно, політики миру не хочуть
13%
Усього опитано: 30

Архів

Система Orphus