Заява єпископів Болгарської Православної Церкви з українського питання

Три єпископи Болгарської Церкви опублікували заяву з приводу дій Константинополя в Україні

Ієрархи вважають, що дії Константинопольського Патріархату на канонічній території УПЦ можуть призвести до глобального розколу в світовому Православ'ї.

4 жовтня 2018 року під час чергового засідання Священного Синоду Болгарської Православної Церкви його членами було розглянуто питання про тривожну ситуацію, що склалася внаслідок дій Константинопольської Патріархії на канонічній території Української Православної Церкви.

Члени Священного Синоду БПЦ: митрополит Ловчанский Гавриїл, митрополит Варненський і Великопреславський Іоанн, а також митрополит Відинський Даниїл виступили із закликом розглянути це питання на Всеправославному Соборі.

Публікуємо переклад повного тексту звернення ієрархів.

Керуючись нашою ієрархічною совістю ми маємо наступні міркування:

По-перше, слід відзначити невідповідність між зазначеними Вселенським Патріархатом мотивами для одностороннього втручання в справи місцевої Православної Церкви і тим, що дійсно відбувається в даний момент в результаті цього втручання. Було заявлено, що мета такого втручання – подолання розколу, який існує серед православних людей в Україні. Однак вже на цьому етапі віряни, які сповідують свою духовну єдність з канонічною Українською Православною Церквою Московського Патріархату терплять насильство і навіть жертви. Ми задаємося питанням: що ж буде з цими людьми, якщо результатом заявлених намірів Константинополя на території України буде встановлена інша канонічна православна структура поряд з канонічною Українською Православною Церквою Московського Патріархату?

Чи забули ми, що спонукало державні органи втручатися в справи Болгарської Церкви під час скорботного поділу в 1992-2004 роках? Як деякі храми, монастирі, виробництва і фінанси нашої Православної Церкви були захоплені розкольниками за допомогою політичних властей того часу. Хто візьме на себе відповідальність за всіх тих людей, чиє життя опиниться під загрозою в Україні, коли вони стануть на захист священних храмів і монастирів? Коли буде скасована реєстрація нинішнього імені канонічної Православної Церкви, до якої вони належать, адже про це вже зараз відкрито говорять політики в Україні?

Хто візьме на себе відповідальність за всіх тих людей, чиє життя опиниться під загрозою в Україні, коли вони стануть на захист священних храмів і монастирів?

Ми згадуємо слова пріснопам'ятного митрополита Неврокопського Нафанаїла, сказані світу на Всеправославному Соборі в 1998 році: «Цікаво, чий я священнослужитель? Політичної влади чи Церкви? Я часто кажу, що я став священнослужителем, щоб слухати рясу, а не штани. Але ми, клірики, не втручаємося в політику і не хочемо, щоб вони втручалися в церковні справи» (з рішень Собору 1998 року в Софії).

По-друге, для нас особливо неприємно бачити глибоку невідповідність між виправданням Константинопольським Патріархатом своїх дій та дійсним тисячолітнім канонічним порядком Православної Церкви. Витягуються документи, що стосуються передачі або не передачі юрисдикційних прав від Константинопольського Патріархату Московському з більш ніж трьохсотрічною давністю. Московський Патріархат звинувачується в захопленні прав юрисдикції над Київською митрополією. Водночас заявляється про ці порушені права через більш ніж триста років після появи відповідних документів. такі суперечки щодо територій і прав юрисдикції в них тих чи інших православних єпископів виникли не сьогодні.

Особливо важливо пам'ятати про 133-тє правило Карфагенського Собору 419 року, в якому вказується, що термін, в який дозволено розглядати претензії щодо територіальної юрисдикції єпископа – три роки. Правило 17-те Четвертого Вселенського Собору і ідентичне Правило 25-те Шостого (Трульського) Вселенського Собору встановили термін давності для спорів про приєднання парафій до єпархії законного єпископа в тридцять років.

Тут же строк давності близько 300 років. Чи потрібно згадувати, що за більш ніж тисячолітню історію відносин між Болгарською Православною Церквою і Вселенським Патріархатом, а також іншими Автокефальними Церквами на Балканах, межі єпархій будь-якої з них і навіть належність цілих єпархій тієї чи іншої з цих Помісних Церков змінювалися багато разів, у відповідності з мінливостями історичних подій і зміною кордонів держав, в яких перебувала відповідна Церква. Чи означає це, що тепер можна переглядати юрисдикцію над територією, наприклад, стародавньої Месемврійської єпархії? Частиною якої Помісної Церкви на Балканах вона є? 

Як зазначено в листі Його Святості Сербського Патріарха Іринея Вселенському Патріарху: «У священному канонічному переказі і практиці Церкви існує, крім того, ще й критерій давнини, „давні звичаї” (8-ме Правило Третього Вселенського Собору), який поширюється на церковні відносини, про що такий видатний каноніст, як ви, знає краще, ніж наше смирення» (лист від 13 серпня 2018 року). Тобто встановлення, які були прийняті всіма Церквами протягом століть, не можуть бути скасовані або оспорені однією Помісною Церквою (в даному випадку Константинопольською), якими б не були мотиви для цього. Заявлені претензії Константинопольського Патріархату про свою юрисдикцію над Київською митрополією означають буквально удар по єдності Православної Церкви.

Встановлення, які були прийняті всіма Церквами протягом століть, не можуть бути скасовані або оспорені однією Помісною Церквою (в даному випадку Константинопольською), якими б не були мотиви для цього. Заявлені претензії Константинопольського Патріархату про свою юрисдикцію над Київською митрополією означають буквально удар по єдності Православної Церкви.

На нашу думку, доречно в даному випадку згадати деякі заяви Патріарха Варфоломія зцієї теми, що звучали в минулому. У своєму листі від 11 липня 1995 року Константинопольський Патріарх Варфоломій пише до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія наступне:

«У цьому зв'язку ми хочемо Вас запевнити, що включення українських громад (в діаспорі, за межами Росії та України) в канонічний порядок Православної Церкви через прийняття їх під омофор Вселенської Патріархії позначиться в кінцевому підсумку позитивно, як ми вважаємо, і на відносинах святої Руської Церкви з віруючими в Україні. Тому що, з одного боку, ті громади, які були прийняті, були зобов'язані заявити офіційно, що не будуть прагнути до автокефалії Української Церкви або її частини, застосовуючи відомі "автокефалістські" (насильницькі – ред.) методи, а з іншого боку, тому що ці громади вже можуть співпрацювати або вступити в спілкування з українськими розкольницькими групами, які перебувають поза спілкуванням з Православною Церквою, без шкоди для себе, оскільки для них вже діє канонічний принцип: "Аще хто, належачи до кліру, з вигнаним від кліру молитися буде: нехай буде вивержений і сам. Цієї позиції Константинопольський Патріархат суворо і послідовно дотримувався донедавна.

На цю тему можна навести ще багато аргументів, але, на нашу думку, вже вищезгадані досить ясно говорять про небезпеку, яка існує для єдності Православної Церкви від односторонніх дій Константинопольського Патріархату в Україні. Є у неї підстави діяти подібним чином чи ні, і чи буде Московський Патріархат, в свою чергу, мати право на захист своїх прав – все це відповідно до тенденцій розвитку ситуації, очевидно, є проблемою, яка не може бути вирішена між двома патріархатами. Але зіткнувшись з фактичним припиненням євхаристійного спілкування між Помісними Церквами і поглибленням спору, який здатний з локального конфлікту перетекти в глобальний розкол всього Святого Православ'я, ми не можемо припустити, що продовження односторонніх дій Константинопольського Патріархату в Україні - це спосіб вирішити там церковний поділ. Порівнюючи розкол з єрессю, св. Іоанн Златоуст каже, що розрив єдності і повноти Церкви є не менше зло, ніж створення єресі. І наскільки розкол у власному сенсі гідний осуду, то він заслуговує більшого засудження за своїми наслідками, бо в кінці кінців всякий розкол перетворюється в єресь» (єпископ Никодим Мілаш).

Отже, Константинопольський Патріархат не має права втручатися в справи на чужій канонічній території і вступати в спілкування з розкольниками в Україні, нехтуючи єдиною канонічною ієрархією в Україні. Допущення або толерантне ставлення до такого втручання може призвести до небезпечного прецеденту з непередбачуваними наслідками і загрозою єдності Церкви. Якщо сьогодні допустити неправомірне втручання на чужій канонічній території, то де гарантія, що завтра подібне не станеться у нас, на канонічній території Болгарської Православної Церкви?

Константинопольський Патріархат не має права втручатися в справи на чужій канонічній території і вступати в спілкування з розкольниками в Україні, нехтуючи єдиною канонічною ієрархією в Україні. Допущення або толерантне ставлення до такого втручання може призвести до небезпечного прецеденту з непередбачуваними наслідками і загрозою єдності Церкви.

На підставі вищезазначеного, а також і досвіду подолання розколу в Болгарській Православній Церкві за допомогою скликаного в 1998 р. в Софії розширеного Всеправославного Собору, можна стверджувати, що авторитетне рішення церковного спору в Україні при такій ситуації можливе лише на основі всеправославного обговорення і скликання Всеправославного Собору. Про це заявив Антіохійський Патріархат, запропонувавши організувати зустріч Предстоятелів Помісних Церков.

Такий Всеправославний Собор є способом збереження канонів і єдності Православ'я. Як сказав Блаженніший Митрополит Натанаїл, звертаючись до Патріарха Варфоломія: «Ми зібралися для того, щоб подолати розкол, а не створювати новий розкол, і це є результат Всеправославного Собору» (З Діянь Собору 1998 р. у Софії).

Ми думаємо, що корисно послатися на відповідь вельмишановного нами Всесвятішого Констатинопольского Патріарха Варфоломія: «Ми дякуємо митрополиту Неврокопському (...) Щодо деяких місць промови (митрополита Неврокопського), ми не віримо, що він вважає, ніби ми допускаємо, щоб наша співпраця з державою була на шкоду канонічній Церкві в цій країні. Також у зв'язку з тим, що говорять розкольники, що потрібно надати кожній Церкві можливість їх визнати, ми говоримо, що розкол, який виник після 20 жовтня, є розколом, і ніхто не може бути примушений визнати лжецеркву. Скопська Церква (Македонської Церкви) через роки боротьби, можливо, і буде визнана іншими церквами, але судячи з того, яким чином вона була створена у відомих умовах і те, що сьогодні її ніхто не визнає, не думаємо, що вона буде визнана і в майбутньому. Ніхто не може примушувати Помісні Церкви в цьому напрямку».

Для нас дивно, що при такій конфліктній ситуації, немає спроб шукати діалогу. І тут недоречна аналогія з відмовою Болгарської Православної Церкви взяти участь у Соборі на острові Крит в 2016 році. Тоді Св. Синод обгрунтовано висловив думку про те, що підготовка Собору була недостатньою, що є ряд питань, за якими немає згоди і існує реальний ризик, що для прийняття певних рішень буде чинитися тиск. Наступні події, в тому числі і те, що Константинопольський Патріархат прийняв рішення, яке дозволяє другий шлюб священикам (тобто шлюб після хіротонії), насправді показує, що побоювання Св. Синоду БПЦ мали свої підстави. Вступати в шлюб після висвячення забороняється категорично Апостольським правилом і рішенням Вселенського Собору. З цього питання існував всеправославний консенсус, виражений в попередніх документах, які були підготовлені для Всеправославного Собору. У тексті документа Критського Собору це положення було змінено і внесена неясність, яка відкриває двері для різних інтерпретацій. Подальше нещодавне рішення Константинопольського Патріархату підтвердило обґрунтованість побоювань Св. Синоду. У цьому сенсі відмова від участі в даному Соборі (Критському – ред.) не обов'язково означає незгоду з принципом соборності Православної Церкви, скоріше – незгоду з порушенням соборності, коли ми нехтуємо церковними правилами.

Молимося і висловлюємо надію на те, що буде розпочато всеправославне обговорення і проведення Всеправославного Собору, для вирішення церковного питання в Україні.

Ми просимо Бога захистити Свою Церкву від подальших розбіжностей,

† митрополит Ловчанський Гавриїл

† митрополит Варненський і Великопреславський Іоан

† митрополит Відинський Даниїл

9 жовтня 2018 року.

Сайт Болгарської Патріархії

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Спроби влади Золочева заборонити діяльність УПЦ в місті це:
повне правове свавілля і нахабне порушення Конституції України
0%
їхнє право, УПЦ нічого робити в Золочеві
0%
все правильно, "патріотам" закони України виконувати не обов'язково
0%
Усього опитано: 0

Архів

Система Orphus