Друг кинув навчання в семінарії. Це гріх?

Фото: fotonostra.ru

Друг кинув семінарію, а зараз ось запив. А ще чув, що коли з монастиря йдуть – теж життя трагічно складається. Йти з семінарії чи монастиря – гріх?

Святослав Саган

Відповідає протоієрей Ігор Рябко:

– Думаю, що називати закономірністю те, що відбувається в кожному окремому випадку, не варто. Інакше є небезпека впасти в марновірство, а це вже точно – гріх.

По-різному складаються долі людей, і всі вони не схожі один на одного. Духовна семінарія – це не вибір віри, а вибір способу служіння в церкві. І якщо сталася помилка і людина зрозуміла, що вона не може або не хоче бути священнослужителем, то, напевно, буде правильніше піти з семінарії і знайти інший шлях служіння Богу. Я знаю людей, які прийняли таке рішення. Все у них добре, вони як і раніше старанні парафіяни нашої Церкви.

Служіння в Церкві не обмежується виключно церковними або монастирськими стінами. Учитель, лікар, військовий, художник, будівельник, кондуктор в тролейбусі – всі служать Богу в тому чині і тими талантами, які їм дав Господь. Було б краще, якби і студент медичного університету, коли зрозумів, що з нього буде нікудишній лікар, пішов би з ВНЗ.

Немає ніякої трагедії у відході з семінарії, скоріше навпаки – усвідомлений людський вибір. Інша справа, коли людина встала на шлях церковного служіння і, будучи священнослужителем або ченцем, передумала і пішла з монастиря. Це складніше і трагічніше. В кожному окремому випадку можуть бути різні причини і не можна все однозначно вирішити тільки двома словами «погано» або «добре». Назвати це гріхом чи засудити людину ми все одно не маємо права – всі обставини справи відомі тільки Господу-Серцеведцю, Він і є нам усім і в усьому Суддя. З упевненістю можна сказати лише те, що служіння Богу вимагає рішучості, мужності, терпіння і самовіддачі. Втім, як і сімейне життя в миру.

Залишитися вірним вірі важко всюди, і в монастирі, до речі, ніяк не легше, ніж в миру.

У вашому питанні є одна географічна помилка. Місце перебування Бога ви обмежили виключно стінами семінарії, храму чи монастиря. Однак ж це зовсім не так.

Життя в миру може бути життям в Бозі так само, як і життя в монастирі може бути мирським. Дороги назад немає? Дороги куди і звідки? Духовний шлях людини лежить не в площині архітектурній, а в площині духовній. Людина або наближається до Бога або віддаляється від Нього. І якщо вона пішов, то повернутися можна завжди так же, як і євангельський блудний син. Батько завжди виглядає нас зі свого Небесного житла. Тому для ченця, що пішов з монастиря, як і для прихожанина, що пішов з Церкви, зворотна дорога не закрита. І вона аж ніяк не обмежена виключно монастирським проживанням або священницьким служінням.

Інша справа, що потрібно знайти свій шлях до Бога, а він єдиний і неповторний так само, як і неповторна кожна людина, що живе на землі. Потрібно зрозуміти задум Божий про себе. Знайти спосіб самореалізації себе в Бозі. І допоможи нам всім в цьому Господь!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
На Афоні посилили карантин

Опитування

Чи повинна УПЦ брати участь у миротворчості на Донбасі?
так, бути миротворцями заповідав нам Христос
80%
ні, цим повинна займатися влада
10%
це марно, політики миру не хочуть
10%
Усього опитано: 10

Архів

Система Orphus