Що таке родовий гріх?

18 Листопада 16:31
0
Фото: stihi.ru Фото: stihi.ru

Що таке родовий гріх і чому ми повинні відповідати за гріхи тих, кого навіть не знали?

Аліна Спічак

Відповідає протоієрей Володимир Пучков:

«Де шукати і як здобути те, чого не може бути? Адже його у світі немає, скільки землю не копить». Ці філатовські рядки були першим, що спливло в пам'яті, коли я прочитав запитання. Тому що вони якнайкраще на це запитання відповідають.

Отже, родовий гріх – це те, чого не може бути. У всякому разі, у свідомості та в житті того, хто читає і знає Святе Писання. Зокрема, у пророка Єзекіїля ми читаємо таке: «Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову, справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде» (Єзек. 18:20). Тобто Бог устами пророка цілком заперечує можливість відповідальності однієї людини за гріх іншої. Навіть якщо це батько та син.

Можна, звичайно, на противагу привести місце з книги Вихід, де Бог говорить про Себе, що Він – «Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях» (Вих. 20:5). Однак варто зауважити, що ці два біблійні висловлювання поділяє добрих півтисячі років. Події книги Вихід відбувалися наприкінці Мідного віку, коли люди жили глибоко племінною свідомістю і пробудити в людині страх Божий, спираючись лише на її особисту відповідальність, було неможливо. Тому, хто мислив себе спочатку частиною племені, потім представником роду і лише потім окремою особистістю, дохідливо пояснити щось можна було лише вказавши на його відповідальність перед нащадками.

З плином століть людство ставало не тільки більш розвиненим та цивілізованим. Воно набувало більшої свідомості. До восьмого століття до нашої ери в людей вже була свідомість особистої відповідальності за гріх, тому Бог вустами пророка говорить вже більш прямо. Настільки, що однозначно тема особистої і лише особистої відповідальності розкривається вже у Новому Завіті.

Тож забудьте про будь-які «родові гріхи». Кожен відповідає лише за себе, і про жодну відповідальність нащадків за гріхи предків не може бути й мови. Звичайно, схильність до того чи іншого гріха може й передаватися у спадок, так само як діти успадковують риси характеру і схильності батьків, проте успадкувати схильність не означає нести відповідальність, а бути здатним не означає згрішити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також