Як Церква ставиться до війни?

07 Травня 2018 12:22
446
Священик Дмитро Орловський благословляє радянських бійців перед боєм. Орловський напрямок, 1943 рік. Священик Дмитро Орловський благословляє радянських бійців перед боєм. Орловський напрямок, 1943 рік.

Як Православна Церква ставиться до війни?

Андрій Клименко

Відповідає протодиякон Миколай Михайленко:

– Взагалі, в будь-якому питанні завжди треба уникати крайнощів. Звичайно, з точки зору буквального тлумачення Старозавітної заповіді про те, що вбивати не можна, жодних крайнощів тут бути не може – не можна, значить не можна.

Однак у тому ж Старому Завіті ми неодноразово зустрічаємо факти того, як юдеї порушували цю Заповідь, причому робили це… за велінням Бога. Тому питання про те, «можна» чи «не можна», якоюсь мірою залишається відкритим.

По-перше, потрібно відрізняти війну, як явище соціального порядку, від вбивства, як явища порядку кримінального. І тут жодних двозначних тлумачень бути не може, бо вбивство іншої людини, викликане меркантильними мотивами, – це однозначно гріх. Заздрість, бажання володіти майном іншого, злість та ненависть – засуджуються завжди, на кожній сторінці Священного Писання і виправдані бути не можуть. Іншими словами, побутове вбивство не допускає позитивних трактувань.

Але що робити, коли мова йде про захист Батьківщини? І ось тут ми зустрічаємо два підходи. Одна частина християн категорично відкидає навіть мінімальну можливість участі в бойових діях, в той час як інша цю можливість допускає. Хто правий?

Давайте згадаємо, що апостол Павло дуже часто використовував  армійську термінологію і виявляв прекрасне знайомство з амуніцією солдата свого часу: «Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф.6, 14-17). Тобто, як бачимо, апостол не відкидає огульно все, що має хоча б якесь відношення до армії та до військового мистецтва.

В іншому місці він прямо асоціює християнина з солдатом: «а ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Іісуса! Бо жаден вояк не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає. А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається». (2Тим2, 3-5).

Звичайно, треба завжди пам'ятати, що «ми не маємо боротьби проти крови та тіла – а проти піднебесних духів злоби». Але, з іншого боку, той же апостол казав, що навіть меч може приносити певну користь, наприклад, підтримувати лад у суспільстві: «бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві».

Тому, підбиваючи підсумок, можна сказати, що Церква завжди виступала й виступає проти будь-яких воєн та військових дій, головним мотивом яких буде боротьба за владу, ресурси чи бажання помсти. Християнин не може нападати – він може лише захищатись. Будь-яка загарбницька війна – це безперечне зло, яке завжди буде засуджуватися Церквою.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також