В монастирську крамницю заходить молода дівчина.
Оглядає ікони і питає:
- Батюшка, у вас все ікони святі?
- Всі, - відповідає отець Іустин.
- Мені потрібна ікона богині краси.
- Та ось же вона! І простягає дівчині ікону.
Та дивиться на неї, радісно каже:
- Ой, яка гарненька! Розплачується і йде.
- Отець Іустин, яку ікону ви їй дали?
- Яка їй потрібна, таку і дав. «Додавання розуму» називається.
При цьому радісні очі отця Іустина випромінювали любов і доброту.
