Помер чоловік і потрапив на Суд. Довго дивився на нього Творець із подивом і задумливо мовчав. Не витримав чоловік і запитав:

– Господи, що з долею моєю? Чому ти мовчиш? Адже я заслужив Царство Небесне.
Я страждав, – з гідністю заявив чоловік.

– А з яких це пір, – здивувався Творець, – страждання стали вважатися заслугою?

– Я носив волосяницю і вервиці, – вперто нахмурився чоловік. – Їв висівки й сухий горох, не пив нічого, крім води, не торкався до жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами…

– Ну і що? – помітив Бог. – Я розумію, що ти страждав – але за що саме ти страждав?

– Во славу твою, – не роздумуючи, відповів чоловік.

– Гарна ж у мене виходить слава! – усміхнувся сумно Творець. – Я, значить, морю людей голодом, змушую носити всяке дрантя і позбавляю радощів любові?

 Творець все так само задумливо дивився на людину.

– Так що з моєю долею? – нагадала про себе людина.

– Страждав, кажеш, – тихо промовив Творець. – Як тобі пояснити, щоб зрозумів… ось, наприклад, тесля, що був перед тобою. Він все життя будував будинки для людей, в спеку і холод, і голодував часом, і часто потрапляв собі по пальцях, через це і страждав. Але він все-таки будував будинки. І потім отримував свою чесно зароблену плату. А ти, виходить, все життя тільки й робив, що довбав собі молотком по пальцях.Творець на мить замовк…

– А де ж будинок?