В Харківській єпархії пройшли святкування на честь ікони «Озерянська»

Соборне архієрейське богослужіння в свято Озерянської ікони Божої Матері, Благовіщенський собор, Харьків. Фото: eparchia.kharkov.ua

Віруючі Ізюмської єпархії вшанували чудотворний образ Божої Матері «Озерянська» – один з найвідоміших і шанованих в Слобожанському краї.

12 листопада 2019 року, в свято ікони Божої Матері «Озерянська», в Свято-Благовіщенському кафедральному соборі міста Харкова відбулася святкова соборна архієрейська Божественна літургія, повідомляє  прес-служба Ізюмської єпархії.

Богослужіння очолив митрополит Харківський і Богодухівський Онуфрій.

Його Високопреосвященству співслужили Високопреосвященніший митрополит Ізюмський і Куп'янський Єлисей, Високопреосвященніший архієпископ Городницький Олександр, вікарій Київської Митрополії, духовенство Харківської та інших єпархій.

За богослужінням була вознесена сугуба молитва за мир в Україні та про єдність Православ'я в усьому світі.

Після заамвонної молитви архіпастирі і духовенство звершили молебень до Пресвятої Богородиці і священномученику Олександру, архієпископу Харківському.

Митрополит Онуфрій подякував архіпастирів за візит і спільну молитву, привітав священнослужителів і віруючих зі святом.

Святкування на честь Озерянської ікони Божої Матері відбувається 30 жовтня / 12 листопада і у Неділю Антипасхи.

Ікона Богородиці «Озерянська» – одна з найбільш шанованих в Слобожанському краї. Ім'я це дано чудотворному образу за місцем його явлення – на березі річки Озерянки. Сьогодні це село Нижня Озеряна, розташоване в 30 кілометрах на південний захід від Харкова і в 3 кілометрах від Мерефи. Тут в XVII столітті, коли цей край ще страждав від загарбницьких татарських набігів, і сталося чудове набуття ікони Божої Матері.

У ті часи ці землі перебували у володінні мереф'янського священика Феодора. Він облаштував тут хутір Озерянка і тримав пасіку. За переказами, одного разу місцевий селянин косив на лузі траву. Після чергового помаху коси почув людський стогін. Нахилившись, побачив в густій траві розітнуту косою ікону Божої Матері. Засмучений тим, що трапилося, він приніс постраждалу ікону додому. А зранку не виявив образу в своєму будинку – знайшли його на лузі, там, де він був знайдений. Розсічені косою частини ікони щільно зрослися, залишивши на місці розрізу ледь помітний шрам. Перед іконою горіла свічка, а поруч було джерело криничної води.

Ієрей Феодір, духовно зраділий явленням в його володіннях ікони Богородиці, повідомив про це владиці Білгородському і Обоянському Феодосію і за його благословенням побудував дерев'яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці. У цьому храмі і був встановлений набутий святий образ. Багатьом віруючим ікона, поіменована Озерянською, приносила розраду і зцілення. Споглядаючи знамення благодаті Божої, що виходить від чудотворної ікони, ієрей Феодір побажав, щоб у його безлюдно-відокремленому хуторі влаштувалася чернеча обитель. У той час хутір Озерянка відвідав намісник Святогорського Успенського монастиря архімандрит Севастіан (Юхновський), відомий своїм благочестиво-подвижницьким життям. За переказами, архімандрит Севастіан важко хворів і за обітницею пішки пройшов неблизький шлях від Святогірського монастиря до Озерянки, щоб поклонитися новоявленій чудотворній іконі. І за молитвами своїми отримав повне зцілення. Дізнавшись про бажання ієрея Феодора заснувати монастир, архімандрит Севастіан зголосився допомогти цій благій справі. У 1711 році в Озерянці була заснована Богородицька пустинь. Стараннями архімандрита Севастіана розширили і прикрасили храм Різдва Богородиці, пізніше звели церкву Різдва Іоанна Предтечі з трапезною при ній, братські келії і обнесли обитель огорожею.

З Озерянської ікони було зроблено безліч списків. Вони суттєво відрізняються один від одного, хоча багато з них прославилися своїми чудесами.

У 1787 році в числі інших монастирів Слобідської України Озерянська обитель була ліквідована, а її братія переведена в Старо-Харківський Курязький Спасо-Преображенський монастир, куди перенесли і чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. Незабаром Преображенський монастир теж закрили, і Озерянську ікону перенесли в Покровський собор. Коли ж Курязький монастир знову був відкритий, ікону повернули в цю обитель.

Озерянський образ Богоматері почали шанувати як такий, що охороняє Харків і всю Слобідську Україну. Помолитися до нього приходили тисячі віруючих з усіх куточків Руської імперії. Ченці документально зафіксували численні випадки чудесного зцілення: «Зцілення людини, що мала всохлу руку; зцілення людини з Липців, що не володіла ногою; зцілення дівиці Бардакової, одержимою біснуванням; зцілення Івана Миколайовича Бочковського від хворобливого шуму у вухах; зцілення двох сестер від очної хвороби; зцілення дівчинки від горлової хвороби... ».

Заступництво ікони жителі Харкова відчували завжди, але найбільше випадків зцілення було зафіксовано у 1833, 1848 і 1871 роках. У ті роки в Харкові лютувала холера. Озерянську ікону Божої Матері носили від хати до хати, люди поклонялися чудотворному образу, покаянно молилися про зцілення і спасіння. І тяжка хвороба відступала.

У 1844 році на прохання жителів Харкова преосвященний Інокентій (Борисов) отримав дозвіл Святійшого Синоду на перенесення ікони на зиму з Курязького монастиря в Покровський собор. Тоді ж встановили і дві хресні ходи: 30 вересня ікону переносили з Куряжа до Харкова, а 22 квітня – з Харкова в Куряж. Це були урочисто-святкові дні для всього Харкова. Як писала газета «Південний край», в ці дні «всі присутствія, навчальні заклади та торгові приміщення закриваються, і всі жителі, старі й малі, поспішають проводжати або зустрічати "Матінку Царицю Небесну, чудотворну Єя ікону Озерянську"».

У 1863 році харківський купець Микита Павлов виклопотав дозвіл Синоду щорічно привозити «в пристойному екіпажі» чудотворну Озерянську ікону з Курязького монастиря в Мерефу, а з Мерефи хресним ходом переносити в Озерянку. Купець збудував на місці явлення ікони прекрасну кам'яну каплицю над джерелом, прикрасивши її іконами.

Після Жовтневої революції богослужіння в парафіяльному Іоанно-Предтеченському храмі тривали до 1935 року – в листопаді цього роки храм був закритий і зруйнований. Зараз на тому місці стоїть поклінний дерев'яний хрест, встановлений у 1996 році в пам'ять про зруйнований храм. У 1941 році був відкритий храм в церковному будинку. Згодом богослужіння проводилися в каплиці. Але в середині 1960-х років і вона була закрита і зруйнована.

Останнє десятиріччя минулого століття стало часом відродження православного життя в Озерянах. Влітку 1991 року митрополит Харківський і Богодухівський Никодим благословив ігумена Антонія (Сухорукова) на відновлення каплиці і наведення порядку на місці явлення Озерянської ікони Божої Матері. Через три роки, влітку 1994-го, будівництво храму-каплиці було завершено, залишалося зробити внутрішні оздоблювальні роботи. А 12 грудня 1994 року настоятелем Озерянського храму був призначений ієромонах Никодим (Силко). 4 червня 1995, після багатьох років запустіння, знову була запалена лампада перед чудотворною Озерянською іконою Божої Матері на святому місці її знайдення. Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим при великому скупченні народу освятив храм-каплицю і відслужив першу Божественну літургію. З того часу щосуботи, а також у дні храмових свят Озерянської пустині – 29 червня, 7 липня, 12 листопада (за нов. ст.) і в п'ятницю Світлої седмиці – в Озерянах звершується Божественна літургія та молебень з освяченням води.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинно змінитися ставлення УПЦ до Афону у зв'язку з прийомом і співслужінням ПЦУ в окремих монастирях?
так, потрібно повністю перервати контакти зі Святою Горою
0%
ні, не потрібно на це звертати уваги
0%
потрібно обмежити спілкування лише з тими монастирями, хто увійшов у спілкування з розкольниками
100%
важко відповісти
0%
Усього опитано: 3

Гумор

Помер чоловік і потрапив на Суд. Довго дивився на нього Творець із подивом і задумливо мовчав. Не витримав чоловік і запитав:

Господи, що з долею моєю? Чому ти мовчиш? Адже я заслужив Царство Небесне.
Я страждав, з гідністю заявив чоловік.

А з яких це пір, здивувався Творець, страждання стали вважатися заслугою?

Я носив волосяницю і вервиці, вперто нахмурився чоловік. Їв висівки й сухий горох, не пив нічого, крім води, не торкався до жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами…

Ну і що? – помітив Бог. Я розумію, що ти страждав але за що саме ти страждав?

Во славу твою, не роздумуючи, відповів чоловік.

Гарна ж у мене виходить слава! усміхнувся сумно Творець. Я, значить, морю людей голодом, змушую носити всяке дрантя і позбавляю радощів любові?

 Творець все так само задумливо дивився на людину.

Так що з моєю долею? нагадала про себе людина.

Страждав, кажеш, тихо промовив Творець. – Як тобі пояснити, щоб зрозумів… ось, наприклад, тесля, що був перед тобою. Він все життя будував будинки для людей, в спеку і холод, і голодував часом, і часто потрапляв собі по пальцях, через це і страждав. Але він все-таки будував будинки. І потім отримував свою чесно зароблену плату. А ти, виходить, все життя тільки й робив, що довбав собі молотком по пальцях.Творець на мить замовк…

А де ж будинок?

 

Архів

Система Orphus