Предстоятель: Архімандрит Кирил (Павлов) був носієм Божественної любові

Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій. Фото: pravoslavie.ru

Блаженніший Онуфрій поділився своїми спогадами про архимандрита Кирила (Павлова), духівника Троїце-Сергієвої лаври, якого він особисто знав.

8 жовтня 2019 року у своєму виступі на вечорі в Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі з нагоди 100-річчя від дня народження архімандрита Кирила (Павлова), Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій розповів про те, яким був знаменитий старець. Виступ опублікував ресурс «Православие.Ru».

Архіпастир нагадав, що для багатьох отець Кирил був духовним отцем і наставником, і ці люди дбайливо зберігають у своєму серці світлий образ цієї великої і святої людини: «Людини, яка вміла непомітно, невловимо для розуму і почуття повертати людям божественну надію, без якої життя наше стає нестерпним і яку так часто забирає у нас наш власний гріх. У духовному житті є свої правила і закони – згідно з ними, ніхто не може навчити іншого духовної мудрості, якщо сам не має її. Ніхто не може навчити іншого смирення, якщо сам раніше не здобував смиренність. Ніхто не може запалити в душі іншої людини промінь світлої надії, якщо сам не має божественної надії в душі своїй. Отець Кирил був сповнений божественної надії. <...>

Батюшка не сподівався перед Богом на свої молитви, свій піст, на свої подвиги та інші заслуги і таланти. Він говорив, що для людини всі її чесноти – ніщо, і людина найвищого духовного життя у своєму спасінні повинна сподіватися на Господа – не на себе, не на свої добрі справи, а тільки на Господа. І ця надія постійно сяяла в душі отця Кирила», – зазначив Блаженніший Онуфрій.

Предстоятель розповів, що у архімандрита Кирила було багато учнів, в тому числі числі і сам Блаженніший: «Унікальність і висота служіння отця Кирила як духівника Лаври полягали в тому, що він любив всіх і до всіх ставився з повагою. <...> Ця любов до праведних, і неправедним нас спонукала до відповідної любові. Тому всі ми, кожен своєю мірою, любили батюшку. Я не знав такого насельника, який би не поважав і не любив отця Кирила».

«Подвижницьке життя отця Кирила було відкрите для всіх, відкрите в буквальному сенсі. Батюшка завжди був у всіх на виду, навіть не зачиняв на замок двері своєї келії. <...> Після полунощниці братія лаври приходила до батюшки за духовними порадами, бо вдень до нього було не пробитися. Бувало, монах стоїть на колінах, розповідає отцю Кирилу, який сидить в кріслі, свої духовні баталії і бачить, що батюшка засинає. Він каже: "Батюшка, я прийду завтра зі своїми питаннями", а отець Кирил відкриє очі і слабким голосом відповідає: "Ні, не треба, говори тут, тепер", – і обов'язково дослухає до кінця. Відповіді були різні – іноді словом, іноді мовчанням, але таке мовчання часто сильніше слова зміцнювало дух того, хто шукав у батюшки духовної поради», – зазначив Блаженніший владика.

Першоієрарх пояснив: «У отця Кирила постійно були відкриті двері в келію, і хтось може подумати: чи не бувало випадків крадіжки – адже там знаходилися святі ікони, книги... Знаю один випадок, як один ієродиякон спокусився і вкрав Святе Євангеліє, старовинне, красиве. А потім прийшов до батюшки на сповідь і, щоб «узаконити» свою крадіжку, каже: «Батюшка, я знайшов Святе Євангеліє, благословіть, я залишу його собі». А батюшка відповідає йому: «Поклади туди, звідки взяв». Той ієродиякон сам розповідав про це, дивуючись, як отець Кирил дізнався про те, що знали тільки він сам і Господь. Можливо, були й інші випадки, але про це мені не відомо. Батюшка все покривав любов'ю».

«Після полуношниці, у прості дні батюшка приймав народ, який йшов до нього юрбами, приїжджав з різних куточків величезного Радянського Союзу, а деякі і з-за кордону. До архимандрита Кирила приходили високопоставлені особи – генерали, міністри, але це робилося таємно, щоб ті, хто прийшли, не постраждали від верховної влади. І для всіх батюшка знаходив потрібне слово і підтримку. Простий народ дуже докучав батюшці, але він усіх терпів і жалів. В останні роки він нам казав: "Жалій людей, і Бог тебе пожаліє"», – підкреслив він.

Предстоятель додав, що ніколи не бачив отця Кирила у гніві, він ніколи ні на кого не гнівався: «Пам'ятаю випадок, коли на нього звели наклеп. Це зробив один парафіяльний диякон. Батюшка дуже важко переживав цей наклеп, але ніколи не сказав зневажливого слова проти свого наклепника. Ми бачили, як за ранньою Службою Божою він служив і плакав, але ми тоді були молоді і навіть не вдавалися в суть проблеми. Бачили, що батюшка плаче, а чому – не питали себе. Причину плачу батюшки ми дізналися набагато пізніше, коли сам він вже все давно забув».

«Найголовніші чесноти, якими батюшка від всіх відрізнявся, були любов і смиренність. Він любив всіх і перед усіма змирявся. До отця Кирила як до духівника Лаври приходили миряни, монахи, священики, архієреї і навіть патріархи – у отця Кирила сповідалися Патріархи Пімен і Алексій II. Але батюшка ніколи цим не величався. Він сповідував всіх із щирою простотою і любов'ю», – каже архіпастир.

Він згадує, що о. Кирил дуже ретельно зберігав церковний мир і єдність. «У 70-ті роки минулого століття в церковному житті культивувався екуменізм. Батюшка не схвалював спільні молитви з іновірцями, порушення постів і правил церковного життя, що іноді траплялося внаслідок екуменічного спілкування. Але якщо таке траплялося, і ми – по молодості, ревносно – вимагали покарання винних, то батюшка змиряв нас, закликав молитися за тих, хто оступився і не порушувати церковний мир. <...>

Батюшка часто проповідував, до проповіді готувався дуже старанно, читав слова знаменитих церковних проповідників, часто цитував з них цілі абзаци, але головною темою його проповідей були смиренність і любов. Різними шляхами і різними способами батюшка закликав людей до любові і смиренності, тим чеснотам, які роблять людину людиною в повному і справжньому сенсі цього слова».

Предстоятель каже: отець Кирил був добрий і щедрий: «На Пасху батюшка очолював заутреню і святу Літургію в Троїцькому соборі. Там було тепло. Оскільки батюшка після холоду, голоду, та інших труднощів, і поневірянь, пережитих на війні, сильно страждав від простудних захворювань, то його призначали служити в теплому Троїцькому соборі. Але до нього в співслужителі призначали найнемічніших братів – хворих, тих, які не мають музичного слуху, які не вміють ще добре служити. Ми жартома говорили, що батюшці призначають сліпих, кульгавих і прокажених. І він з любов'ю всіх організовував, вчив, терпів. Ми любили служити з батюшкою. З ним ми себе почували комфортно, бо він любов'ю покривав всі наші немочі і недоліки. Найсильнішим засобом, за допомогою якого отець Кирил вчив нас любові і смиренності, був особистий приклад.

Отець Кирил був носієм великої Божественної любові і смиренності, і кожен, хто дивився на нього, і сам захоплювався цим, і в міру своєї старанності і здатності намагався стежити і проявити любов і смиренність, через які в душу приходить особлива Божественна благодать – благодать, що втішає і радує дух людини».

«Якби мене зараз запитали, чи бачив я святих людей у своєму житті, то я б відповів: так, я бачив багатьох святих у своєму житті; особливо, коли жив у Троїце-Сергієвій лаврі, потім у Свято-Успенській Почаївській лаврі. Бачив багатьох святих, тобто ченців, які в сильній і мужній боротьбі зі своїми особистими немочами, пристрастями і недоліками намагалися твердо і неухильно йти шляхом святості, шляхом, який вимощений Божественною любов'ю і смиренням. Їх було дуже багато, але серед них особливо сяяв отець архімандрит Кирил (Павлов), наш дорогий духівник, наставник і вчитель. Отця Кирила ще за життя вважали святим, вірячи, що після його кончини Господь по Своїй милості і людинолюбству наверне його в собор чудових угодників своїх, які на небі чекають Престолу Божого, насолоджуючись баченням Божественного Ліку добрóти невимовної, і моляться за всіх нас», – завершив Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Як повідомляла СПЖ, архімандрит Кирил (Павлов) помер 20 лютого 2017 року, на 98-му році життя.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинен Фанар піддати Філарета забороні за розкол ПЦУ?
так, потрібно позбавити сану, якщо не покається - анафема
9%
ні, Фанар вже не має влади над Філаретом
17%
мені все одно, нехай фанаріоти і розкольники самі розбираються
74%
Усього опитано: 23

Архів

Система Orphus