Синод РПЦ опублікував офіційну заяву щодо Елладської Церкви

Члени Священного Синоду РПЦ. Фото: foto.patriarchia.ru

Руська Православна Церква припиняє молитовне спілкування з архієреями Елладської Церкви, які визнали ПЦУ, і зберігає його з тими, хто виступив проти такого визнання.

17 жовтня 2019 року Священний Синод Руської Православної Церкви прийняв заяву по ситуації, яка склалася в Елладській Православній Церкві після проведення 12 жовтня 2019 року позачергового Архієрейського Собору з «українського церковного питання». Про це повідомили на сайті Московского Патріархату.

Члени Синоду ухвалили зберігати молитовне спілкування з тими грецькими архієреями, які висловилися проти визнання ПЦУ, але припинити його з тими, що визнали нещодавно створену в Україні нову церковну структуру.

Парафіянам Руської Православної Церкви відтепер не благословляється здійснювати паломництво в єпархії, які управляються відлученими із молитовного спілкування грецькими ієрархами.

У заяві також сказано, що коли Предстоятель Елладської Церкви Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім почне згадувати за богослужіннями главу ПЦУ Епіфанія Думенка, Патріарх Московський і всієї Русі Кирил змушений буде припинити поминання самого Архієпископа Ієроніма.

Далі СПЖ публікує повний текст офіційної заяви Священного Синоду РПЦ:

17 жовтня 2019 року на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви було прийнято заяву про ситуацію, що склалася в Елладській ПравославнійЦеркві (журнал № 125).

Члени Священного Синоду Руської Православної Церкви ознайомилися з опублікованими в засобах масової інформації документами позачергового Собору ієрархії Елладської Православної Церкви від 12 жовтня 2019 року, зокрема, з комюніке Собору і з доповіддю Блаженнішого Архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма «Автокефалія Церкви України», у якому пропонується «визнати... автокефалію Православної Церкви незалежної Української республіки».

Оскільки очолювана митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм самоврядна Українська Православна Церква, яка об'єднує 95 архієреїв, більше 12 тисяч парафій, понад 250 монастирів і десятки мільйонів віруючих, перебуває в канонічній єдності з Руською Православною Церквою і ні до кого не зверталася за автокефалією, очевидно, що мова йде про визнання розкольницьких угруповань в цій країні. Раніше Константинопольський Патріарх Варфоломій неодноразово заявляв про визнання митрополита Київського і всієї України Онуфрія єдиним канонічним Предстоятелем Православної Церкви в Україні (остання таке заява була зроблена ним привселюдно на Синаксисі Предстоятелів Помісних Православних Церков у січні 2016 року). Однак наприкінці 2018 року Патріарх Варфоломій змінив своїм колишнім заявам і, не маючи на те канонічних повноважень, «поновив у сані» без покаяння і зречення від розколу тих, хто був з нього відлучений, підданий анафемі або ж ніколи не мав ні канонічної хіротонії, ні навіть формального апостольського преємства. Головою новоствореної структури стала людина, яка отримала своє «освячення» від виверженого із сану і відлученого від Церкви колишнього митрополита Київського Філарета. Останній був також «відновлений» в «архієрейському достоїнстві» Константинопольським Патріархом, але незабаром після цього покинув новозасновану «церкву» і заявив про відновлення своєї колишньої розкольницької спільноти, яку він називає «Київським патріархатом».

Про скрутне становище Української Православної Церкви після антиканонічної легалізації українського розколу Константинополем, про насильство і гоніння проти її вірних чад, розгорнутих колишньою владою України, Руська Православна Церква неодноразово інформувала Священноначаліє Елладської Православної Церкви. 9 жовтня 2019 року – за кілька днів до згаданого позачергового Собору ієрархії Елладської Церкви – Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звернувся до Блаженнішого Архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма з братнім посланням, що містив заклик утриматися від односторонніх дій і не приймати «поспішних рішень до тих пір , поки Дух Святий не збере Предстоятелів усіх Святих Божих Церков і не умудрить їх спільно від імені всієї Святої Соборної і Апостольської Церкви знайти рішення, яке всіх влаштує і послужить подоланню нинішньої кризи».

Сумно, що необхідність нагального і одностороннього визнання неканонічної розкольницької спільноти Блаженніший Архієпископ Ієронім засновує на ряді помилкових і хибних аргументів, неодноразово спростованих не тільки ієрархами, вченими і богословами Руської Православної Церкви, але також багатьма видатними архіпастирями, пастирями і богословами Елладської Православної Церкви.

Не відповідає дійсності твердження Блаженнішого Архієпископа Ієроніма про те, що «Православна Церква України... завжди залишалася в канонічній церковній юрисдикції Матері Церкви – Вселенського Патріархату». У 1686 році грамотами Святішого Патріарха Константинопольського Діонісія і Священного Синоду Константинопольської Церкви Київська митрополія була передана в юрисдикцію Московського Патріархату. Упродовж понад 300 років канонічної юрисдикції Московського Патріархату над Київською митрополією визнавав весь православний світ, в тому числі і Елладська Православна Церква. При цьому, згідно зі священними канонами Церкви, суперечки про територіальну юрисдикцію мають термін давності не більше тридцяти років (VI Всел. 25).

Всі ці факти були проігноровані двома комісіями Елладської Православної Церкви, яким було доручено вивчення українського церковного питання. У своїх висновках ці комісії, за словами митрополита Кіфірського і Антикіфірського Серафима, «не беруть до уваги більш ніж трьохсотрічну живу традицію залежності митрополії Київської і всієї України від Московського Патріархату. І ці реалії були відображені у всіх календарях Елладської Церкви аж до нинішнього року. Можливо, вони не беруть до уваги і той факт, що нинішній Вселенський Патріарх Варфоломій своїми патріаршими листами 1992 і 1997 років визнавав канонічну юрисдикцію Московського Патріархату над Київською митрополією і поважав канонічні заборони, накладені на нині очищених і відновлених вивержених із сану і розкольницьких кліриків».

Не відповідає дійсності твердження Блаженнішого Архієпископа Ієроніма, ніби «через відсутність Московського Патріархату» на Критському Соборі 2016 р. «не видалася можливість обговорення питання про надання автокефалії». Насправді тема автокефалії була виключена з порядку Собору багато раніше, за наполяганням Патріарха Варфоломія. Тепер стає очевидною причина цього. Адже на засіданнях Міжправославної підготовчої комісії в 1993 і 2009 роках представниками всіх Помісних Православних Церков був узгоджений порядок надання автокефалії, який передбачає а) згоду Помісного Собору кіріархальної Церкви-Матері на те, щоб її частина отримала автокефалію; б) виявлення Вселенським Патріархом консенсусу всіх Помісних Православних Церков, що виражається одностайністю їх Соборів; в) на основі згоди Церкви-Матері і всеправославного консенсусу офіційне проголошення автокефалії за допомогою видання Томосу, який «підписується Вселенським Патріархом і засвідчується підписами в ньому Блаженніших Предстоятелів Святіших автокефальних Церков, запрошених для цього Вселенським Патріархом». Щодо останнього пункту не до кінця був узгоджений лише порядок підписання Томосу, але ця обставина не скасовує досягнутих домовленостей за іншими пунктами. На Синаксисі Предстоятелів 2014 і 2016 років делегація Московського Патріархату, поряд з представниками деяких інших братніх Церков, наполягала на включенні питання про автокефалію до порядку денного Собору. Руська Церква остаточно погодилася на вилучення цієї теми з порядку денного Собору лише після того, як Патріарх Варфоломій у січні 2016 року в присутності інших Предстоятелів запевнив, що у Найсвятішої Константинопольської Церкви немає намірів здійснювати будь-які дії, що мають відношення до церковного життя на Україні , ні на Святому і Великому Соборі, ні після Собору.

Перераховані в доповіді Блаженнішого Архієпископа Ієроніма і раніше неодноразово спростовані аргументи в точності слідують позиції Константинопольського Патріархату. Однак виникають сумніви, чи поділяє їх повнота Елладської Православної Церкви. Про відсутність одностайності між ієрархами Елладської Церкви з даного питання і про те, що голоси незгодних з визнанням українського розколу були проігноровані, свідчить митрополит Кіфірський Серафим: «Спочатку говорили сивочолі і вельми поважні митрополити Карістійській Серафим і Ілійський Герман, які з великою мудрістю і розумінням міркували про цю животрепетну проблему, визнавши, що так, Вселенський Патріарх має канонічне право надавати автокефалію на певних умовах, але поточна ситуація дуже критична, і тому потрібно надзвичайна обережність і глибоке вивчення і дослідження цієї складної проблеми без всякого поспіху. У тому ж самому ключі були витримані виступи Преосвященних митрополитів Кесаріанійського Данила, Месогейського Миколая, Пірейського Серафима... і моє. Преосвященні митрополити Дріінопольський Андрій і Етолійський Косма не брали слово, але приєдналися до раніше виступаючих Преосвященних архієреїв. Відсутні, але письмово виклали свою позицію Преосвященні митрополити Новосмірнський Симеон і Керкірський Нектарій з тієї ж самою чутливістю і з тієї ж точкою зору підійшли до цього серйозного українського питання».

Митрополит Новосмірнський Симеон у своєму листі, зверненому до Собору ієрархії і його Блаженнішому Голові, зазначає, що надання автокефалії Україні за тих умовах, в яких вона була надана, «не має нічого спільного з іншими автокефаліями, які раніше надавалися» Константинопольським Патріархатом. Він підкреслює, що «поспішне визнання... розкольників і так званих "самосвятів" в обхід канонічної місцевої Церкви, а також і Московського Патріархату, яким були засуджені розкольники – і надання автокефалії новій церковній структурі породжує виправдані питання і викликає протидію». Він також вказує на канонічно неприйнятний факт існування «двох паралельних місцевих Церков» на Україні і повторний розкол, що вже трапився всередині «нової церковної структури, яка отримала автокефалію». Він прямо згадує зацікавленість великих геополітичних сил в поспішному наданні «автокефалії» розкольникам. Порівнюючи сьогоднішній стан Православ'я з подіями Великого розколу 1054 року він закликає ієрархію «не поспішати зайняти позицію». «Насильницький і поспішний підхід до вирішення питання, – каже митрополит Симеон, – зробить нас вразливими і піддають ризику нашу Церкву. Буде помилкою вважати, що подібного роду підхід до питання послужить підтримкою Вселенського Патріархату».

Митрополит Керкірський Нектарій, який не мав можливості бути присутнім на позачерговому Соборі ієрархії своєї Церкви, звернувся до Собору з листом, у якому закликає «відкласти прийняття рішення». Він зазначає, що цей «час – невідповідний, щоб приймати рішення з даного гострого питання, в тому числі і з тієї причини, що геополітичні умови на найширшому просторі відстоять від норми, і в результаті, яке б рішення не було можливим, воно створить труднощі нашій батьківщині ». Він також закликає Елладську Церкву «взяти на себе роль посередника», щоб почати діалог між Константинопольським і Московським Патріархатами.

Митрополит Пірейський Серафим, відомий як фахівець з церковно-канонічного права, не тільки представив увазі Собору вичерпне дослідження, в якому переконливо спростовував аргументацію, викладену в доповіді Предстоятеля Елладської Церкви, а й у своїх усних виступах піддав гострій критиці так званий «об'єднавчий собор» розкольників . Він підкреслив, що «так званий "об'єднавчий собор" не має сили, оскільки складався з мирян, і надання автокефального статусу цієї неіснуючої "церковної" структурі також виявляється недійсним». Він далі зазначив, що всі спроби виправдати це «канонічне беззаконня» аномальною канонічною практикою, «з посиланням на Оттоманський полон Церкви» і важкий період, коли ряд Помісних Церков прямо залежав від Константинопольського Патріарха, «замовчують канонічний церковний порядок Святих Вселенських Соборів». «Я вимагав, – свідчить митрополит Серафим, – від Священного Синоду Елладської Церкви скликання Всеправославного Собору для вирішення цього складного питання, до якого, на жаль, домішується геополітика, або навіть геостратегія, що робить вплив на всіх Предстоятелів Автокефальних Православних Церков. Одночасно я зробив зауваження Синодальній комісії з міжправославних і міжхристиянських відносин, що вона не представила Постійному Священному Синоду, Блаженнішому Голові ієрархії Елладської Церкви ні будь-якої доповіді про думки з цього питання інших Автокефальних Православних Церков, ні оцінки можливих наслідків для єдності Церкви, у випадку розриву спілкування Руською Церквою і її визнанням старостильників у Греції. У той же час я відповів Голові комісії з церковно-канонічних питань, що митрополит Онуфрій не мав ніякої можливості приймати участі в так званому "об'єднавчому соборі", як не міг би Блаженніший Архієпископ Афінський брати участь разом з самопроголошеним "Архієпископом Афінським" Парфенієм Везіреасом – дияконом Елладської Церкви, виверженим із сану».

Комюніке позачергового Собору ієрархії повідомило про рішення, прийняте за підсумками обговорення цієї доповіді. Але хто саме прийняв це рішення і в якій формі – залишається неясним. Цілий ряд авторитетних ієрархів звертав увагу Собору на критичне становище світового Православ'я, на необхідність надзвичайної обережності і глибокого вивчення проблеми – без будь-якої поспіху і тиску ззовні. Кілька митрополитів, в тому числі і відсутніх на Соборі, письмово звернулися до Собору із закликом відкласти вирішення питання.

Рішення Собору ієрархії в Елладській Церкві приймаються голосуванням всіх учасників. Однак ні з питання про визнання українських неканонічних угруповань, ні з питання про затвердження рішень Постійного Священного Синоду Елладської Православної Церкви по Україні голосування єпископату не проводилось. Про це, зокрема, заявив митрополит Кіфірський Серафим: «Як відомо, рішення в нашій Церкві приймаються голосуванням: або підняттям руки, або відкритим, або таємним, або шляхом опитування всіх учасників зборів. Може, на користь автокефалії було б подано достатню кількість голосів, але чимало було б і тих, хто дотримується протилежної точки зору, а також тих, хто своїм мовчанням приєдналися б до других».

У відкритому доступі відсутній офіційний документ за підписом грецьких архіпастирів, який можна було б вважати свідченням єдиного соборної рішення Помісної Церкви. Більш того, дуже швидко було поширено повідомлення про те, ніби Елладська Православна Церква визнала українську автокефалію, що не відповідає ні тексту комюніке, ні позиції багатьох учасників Собору. Виникають серйозні побоювання, що соборний спосіб прийняття рішень, освячений словами святих апостолів: «Угодно Святому Духу і нам» (Діян. 15:28), – і тисячолітньою історією Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, в даному випадку був порушений.

Якщо український розкол буде дійсно визнаний Елладською Православною Церквою або її Предстоятелем – у формі спільного служіння, літургійного поминання лідера розколу або направлення йому офіційних грамот – це стане сумним свідченням поглиблення поділу в сім'ї Помісних Православних Церков. Повнота відповідальності за цей поділ ляже, перш за все, на Патріарха Константинопольського Варфоломія і на ті зовнішні політичні сили, в інтересах яких був «легалізований» український розкол. Замість того, щоб визнати допущену помилку і спробувати виправити її шляхом всеправославного обговорення, Патріарх Варфоломій блокував будь-які переговорні ініціативи у цьому напрямку і протягом року, за багатьма свідченнями, здійснював безпрецедентний тиск на ієрархів Елладської Церкви, вимагаючи від них визнання розкольників. Він неодноразово заявляв про визнання Елладською Церквою неканонічних псевдо-ієрархів України як про вирішену справу, немов би не йшлося про незалежне вирішення автокефальної Православної Церкви. Положення Елладської Церкви, істотно обмеженої в своєму автокефальному устрої, ускладнюється подвійною юрисдикцією значної частини її єпископату, канонічно залежної від Константинополя: цим ієрархам, наприклад, розсилалися циркуляри з Константинопольської Патріархії з вимогою негайно визнати новостворену псевдо-церковну структуру. Тим, хто знайшов у собі сміливість відкрито викривати помилки Константинопольського Патріарха і вступати в дискусію з ним, погрожували, до них вимагали застосувати дисциплінарні заходи, їх звинувачували у зраді і браку патріотизму.

Сумно, що таким чином історичні заслуги грецького народу в поширенні Православ'я розмінюються на поточні політичні вигоди і підтримку чужих Церкви геополітичних інтересів. Але ці спекуляції на національних почуттях не матимуть успіху. Вони не зможуть підірвати єдність нашої віри, купленою кров'ю новомучеників і сповідників наших Церков. Вони не перервуть єдність нашої аскетичної традиції, яка творилася подвигами багатьох преподобних отців і подвижників. Вони не знищать вікову дружбу грецького і слов'янських народів, оплачену кров'ю руських воїнів і загартовану в спільній боротьбі за свободу братнього грецького народу.

Ми дорожимо молитовним спілкуванням з нашими побратимами в Елладській Православній Церкви і будемо зберігати з нею живий молитовний, канонічний і євхаристійний зв'язок – через усіх тих архіпастирів і пастирів, хто вже виступив або в подальшому виступить проти визнання українського розколу, хто не заплямує себе співслужінням з розкольницькими псведо-ієрархами, але явить приклад християнської мужності і твердого стояння за істину Христову. Нехай укріпить їх Господь у сповідницькому подвигу, молитвами святителів Марка Ефеського і Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника і всіх тих грецьких святих, яких шанували і шанують у нас, на Святій Русі.

Разом з тим ми пам'ятаємо, що священні канони Церкви засуджують тих, хто вступає в молитовне спілкування і співслужіння з виверженими із сану і вилученими від спілкування (Апост. 10, 11, 12; I Всел. 5; Антіох. 2 і ін.). У зв'язку з цим припиняємо молитовне і євхаристійне спілкування з тими архієреями Елладської Церкви, які вступили або вступлять у таке спілкування з представниками українських неканонічних розкольницьких угруповань. Ми також не благословляємо здійснення паломницьких поїздок в єпархії, керовані зазначеними архієреями. Відповідна інформація буде широко поширена серед паломницьких і туристичних організацій країн, що становлять канонічну територію нашої Церкви.

Священний Синод Руської Православної Церкви уповноважує Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила припинити поминання імені Блаженнішого Архієпископа Афінського і всієї Еллади в диптихах у випадку, якщо Предстоятель Елладської Церкви почне за богослужіннями поминати главу однієї з українських розкольницьких угруповань або зробить інші дії, що свідчать про звершене визнання ним українського церковного розколу.

Нагадаємо, 12 жовтня 2019 року Елладська Православна Церква визнала ПЦУ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чому патріарх Олександрійський визнав ПЦУ?
зрозумів, що ПЦУ не розкольники, а канонічна Церква
19%
не зміг відмовити патріарху Варфоломію
12%
здався зі страху перед Фанаром і зовнішніми силами
69%
Усього опитано: 43

Архів

Система Orphus