Митрополит Антоній розповів про відмінність незгоди, єресі та розколу

Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. Фото: pravlife.org

Митрополит Антоній (Паканич) розповів про попередження св. апостола Павла про можливий церковний розкол, його приховані причини і несправжніх християн.

14 серпня 2019 року керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній розповів про відмінності між розбіжностями, різноголоссям, єрессю і розколом у християнстві ресурсу «Православне життя».

За словами архієрея, головна тема всіх книг Святого Письма – спасіння людини.

Він пояснив: «Старий Завіт відкриває нам Істину і обіцяє спасіння, Новий Завіт вже показує втілену Істину і здійснення спасіння.

Четвероєвангеліє, що входить до складу Нового Завіту, присвячене життю і діянням Христа, Спасителя всього людства, а Діяння і Соборні Послання святого апостола Павла кажуть про здійснення спасіння в Церкві, про Її створення, кордони, про те, якою Церква повинна бути.

Саме про Церкву Христову найбільше дбав св. апостол Павло, переживав, вболівав і піклувався.

У деяких його Посланнях, крім полум'яної віри, гарячого серця, радості від Божественного натхнення, можна побачити смуток, жаль і розчарування.

Слово "благаю" звучить досить часто з вуст одного із найбільших вчителів Церкви.

Одне з подібних його звернень наповнене настільки сильними емоціями, переживаннями, що являє собою по суті крик душі з приводу розбіжностей, що виникли серед християн міста Коринфа, містить благання до хрещених йти далі шляхом спасіння, не відступаючи від Істини:

"Тож благаю вас, браття, – пише він, – Ім'ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!" (1 Кор. 1:10).

Апостол Павло пробув у Коринфі півтора року. Саме тут його проповідницький талант розкрився на повну силу.

Він багато і самовіддано працював. Робота з мешканцями приморського, легковажного міста, загрузлого в розвагах, була надзвичайно важкою, але, на подив, тут відгукнулася на проповідь більша кількість сердець, ніж в інших містах, де проповідував апостол.

Число християн швидко збільшувалося, проте вони потребували постійного піклування і поглиблення віри, бо багато хто був, подібно до кам'янистого грунту з притчі про сіяча, поверхневий і неглибокий: "Другі ж упали на грунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли" (Мф. 13:5–6).

Дані слова притчі відносяться до людей, що слухають Слово Боже і відразу ж з радістю приймають його, проте ненадовго. У цих людях немає кореня, вони слабкі й непостійні. І при перших же скорботах і випробуваннях так само швидко гаснуть, як і спалахують.

Основним приводом для написання листа жителям Коринфа були чутки, що дійшли до апостола, про суперечки і серйозні розбіжності всередині створеної ним громади:

"Бо від домашніх Хлоїних зробилося мені відомим про вас, браття Мої, що між вами є суперечки".

Такі серйозні випробування вперше трапилися в діяльності апостола Павла. Протидія і розлад йшов не ззовні – від гонителів християн, а з самої Церкви, людей, які знали про Істину, але не пізнали її і в результаті відкидають Христа, противляться Істині і підривають єдність зсередини.

У своєму Посланні апостол прямо засуджує лукаві прагнення деяких братів, що постійно сперечаються і прикриваються богословською допитливістю, але мають на меті не пізнання істини, а хизування над іншими християнами, які шукають суєтної слави:

"Я розумію те, що у вас говорять: "Я Павлів", Я Аполлосів", "Я Кіфін”, "а я Христовий”. Хіба розділився Христос?"

Різноманітність думок серед християн неминуча. Людина, за словом свт. Василія Великого, призначена до безперервного вдосконалення, її сьогодення і майбутнє завжди повинні бути кращі за минуле.

Так у чому ж відмінність між неминучими й природними для християн розбіжностями, різнодумством, єрессю і розколом? Про що попереджав апостол Павло, про який гріх був його крик?

Цей гріх – гордість, який і один робить нас ворогами Богу, писав свт. Василь Великий.

Цей гріх – звеличення над іншими християнами.

Гордість перекручує свідомість людини, мудре в його очах виглядає нерозумним, добре – злим і навпаки. Вся мудрість світу цього побудована на людській гордості. Мудреці і філософи, які не пізнали Христа, перетворюють одну з найвищих християнських чеснот – сповідання Істини – в найбільший гріх опору Істині. Християни, що ставлять себе вище за інших, виконані згубного гріха гордості, який робить людину божевільною:

"Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді".

Людина володіє єдиною земною чеснотою – вірне використання Божих благ і дарів. Все прекрасне і позитивне, розумне і добре, що є в світі, в нашому житті, належить Богу і походить від Нього. І тримається людина на землі тільки милістю Божою.

Християнство відкриває людині шлях до пізнання премудрості Божої. Вона непізнавана в силу обмеженості людського єства, але наближення до неї можливо. Наближення полягає в нашому самозреченні, вільному самознищенні і вміщенні в міру своїх сил вільного приниження Сина Божого, Яким світ був викуплений від гріха:

"Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато – хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло".

Таким чином, справжній християнин ніколи не величається і не вважає себе краще та достойніше за інших, в його найглибшій покорі з'єднані відданість волі Божій, вірність Богоодкровенній істині до кінця, любов до ближніх, яка є прямим виконанням волі Божої, так і відповіддю на ті благодіяння або образи, які ми від інших отримали з метою нашого вдосконалення і стаємо завдяки особистому приниженню, самозреченню і добровільній любові вільними учасниками приниження Божого Сина.

І тоді найгостріша образа робиться найбільшим благодіянням:

"А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!".

Сьогодні, як і тисячі років тому, кожен сам робить свій вибір: помилятися або захищати істину. Де гордість, жадібність і гординя, там немає істини, її слід шукати в смиренні і любові.

Церква з самого свого заснування є берегинею і захисницею Боговідкровення, стоїть на сторожі чистоти віри.

Церква – це щира єдність у вірі на все життя, а не ситуативне об'єднання під інтереси, моду або настрій.

Церква – це врата у вічність, тільки в ній можливе щиросердне шукання істини, яке є одним із вищих способів прославлення Бога і незмінним обов'язком кожного християнина».

Як повідомляла СПЖ, раніше митрополит Антоній (Паканич) заявив, що християнство – доля сильних і хоробрих людей, і смирення є цінною в очах Бога і є Його даром, даним людині за мужнє серце.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
На Афоні стався землетрус

Опитування

Повлияют ли протесты против формулы Штайнмайера на церковную ситуацию?
Чи вплинуть протести проти формули Штайнмайера на церковну ситуацію?
8%
так, активізація націоналістів призведе до нового тиску на УПЦ
27%
ні, політичні протести не впливають на Церкву
31%
потрібно молитися і не думати про політику
34%
Усього опитано: 26

Архів

Система Orphus