30 січня – пам'ять преподобного Антонія Великого

Преподобний Антоній, видатний подвижник, засновник пустинножительства і батько чернецтва, який отримав від Святої Церкви найменування Великий, народився у Єгипті, в селищі Кома, поблизу Фіваїдської пустелі, в 251 році.

Батьками його були благочестиві християни знатного походження. Відвідуючи церковні служби, юнак перейнявся побожним почуттям до тих християн, які, як розповідається в Діяннях апостольських, продавали свої маєтки, а ціну їх клали до ніг Апостолів.

Антоній продав маєток, який залишився йому після смерті батьків, роздав гроші бідним, залишив сестру під опікою благочестивих дів в монастирі, покинув батьківський дім і, оселившись недалеко від свого села у бідній хатині, розпочав подвижницьке життя.

У цей період життя преподобний Антоній зазнав тяжких спокус від диявола. Ворог роду людського бентежив молодого подвижника думками, сумнівами в обраному шляху, тугою за сестрою, намагався схилити Антонія до плотського гріха, але преподобний зберігав непохитну віру, постійно творив молитву і посилив подвиги.

Антоній молився, щоб Господь вказав йому шлях спасіння, і йому було явлене видіння. Подвижник побачив чоловіка, який поперемінно то звершував молитву, то починав працювати – це був Ангел, якого Господь послав для напоумлення Свого обранця. Тоді преподобний встановив суворий порядок свого життя. Він приймав їжу один раз на добу, а іноді один раз у два-три дні; всі ночі проводив у молитві, вдаючись до короткого сну лише на третю або четверту ніч після безперервного бдіння.

Але диявол не залишав своїх хитрувань і, намагаючись налякати преподобного, приходив під виглядом чудовиськ, але святий з непохитною вірою захищав себе Животворчим Хрестом. Нарешті ворог з'явився йому у вигляді страшного чорного отрока і лицемірно визнав себе переможеним, розраховуючи схилити святого до марнославства і гордості. Але преподобний відігнав ворога молитвою.

Твердість святого Антонія була сильнішою за хитрощі ворога. У повній самоті і безперестанній боротьбі з бісами преподобний Антоній прожив 20 років і знайшов, нарешті, спокій духу та мир у помислах. Коли прийшов час, Господь відкрив людям Свого великого подвижника. Преподобному належало навернути багатьох мирян і монахів та керувати іноками.

Незабаром гора, на якій подвизався святий Антоній, була оточена цілим поясом монастирських обителей, і преподобний з любов'ю наставляв насельників, навчаючи духовного життя тих, хто прийшов в пустелю спасатись.

У 311 році на Церкву спіткало випробування – жорстоке гоніння на християн, вчинене імператором Максиміном. Бажаючи постраждати разом зі святими мучениками, преподобний Антоній покинув пустелю і прийшов в Александрію. Він відкрито служив мученикам в їх ув'язненні, був присутній на суді та допитах, але мучителі до нього навіть не доторкнулися! Господу завгодно було зберегти його на користь християн.

По закінченні гоніння преподобний повернувся в пустелю і продовжував подвиги. Господь дарував Своєму обранцеві дар чудотворінь: преподобний виганяв бісів і зціляв хворих силою своєї молитви.

Рівноапостольний цар Костянтин Великий і його сини глибоко шанували преподобного Антонія та просили його відвідати їх у столиці, але преподобний не побажав залишити своїх братів-пустельників. У відповідному посланні він переконував імператорів не пишатися високим становищем та пам'ятати, що й над ними є Безсторонній Суддя – Господь Бог.

85 років свого життя провів преподобний Антоній у пустельній самоті. Незадовго до своєї смерті преподобний розповів братії, що незабаром він буде взятий від них. Преподобний заповів двом із своїх учнів, які були біля нього протягом останніх 15 років його життя, поховати його в пустелі та не влаштовувати урочистого поховання його останків в Александрії. З двох своїх мантій одну преподобний заповів святителю Афанасію Александрійському, іншу – святителю Серапіону Тмунтському.

Преподобний Антоній мирно помер у 356 році, у віці 105 років, і похований своїми учнями у прославленій ним пустелі у сокровенному місці.

У 544 році мощі преподобного Антонія Великого були перенесені з пустелі до Александрії, а потім, після завоювання Єгипту сарацинами в VII столітті, до  Константинополя. З Константинополя у Х-ХІ ст. святі мощі перенесені в єпархіальний округ Вьєнський, а у ХV столітті – в Аріс (Франція), храм святого Іуліана.