Преподобний Серафим (Амелін): як зберегти мир у пеклі життя

22 Вересня 19:27
0
Преподобний Серафим (Амелін): як зберегти мир у пеклі життя

22 вересня Православна Церква вшановує пам'ять Глинських подвижників. Одним із останніх старців цієї обителі був преподобний Серафим (Амелін) (1874 – 1958).

Отець Серафим (в миру Симеон) Амелін народився у липні 1874 року в набожній селянській родині. Незважаючи на вмовляння батьків, одружитися він не захотів, а натомість у дев'ятнадцять років направив свої стопи до відомого тоді на всю країну Глинського монастиря. Настоятелем цієї обителі тоді був дуже мудрий і духоносний старець преподобний Іоаникій (Гомолко), якого пізніше, завдяки інтригам відставного генерала П. Митропольського, обмовили, звільнили з посади настоятеля і вигнали з монастиря.

Коли схиархімандрит Іоаникій йшов з обителі, навколо Глинської пустині був сильний весняний розлив річок, і вода піднялася дуже високо. Старець вийшов з монастиря, перехрестив воду і на очах в усіх пішов по ній, як по сухому, повторивши чудо, звершене колись преподобним Іоаникієм Великим. Так Господь прославив Свого угодника, відкрив святість його життя та несправедливість зведених на нього звинувачень. Отець Серафим (Амелін) наприкінці свого життєвого шляху також прийме велику схиму з ім'ям Іоаникій, на пам'ять про свого старця…

З дитинства Симеон не любив багато говорити, але тепер мовчання стало для нього шляхом постійного богомислення та прагнення до небесного.

Молодого послушника Симеона старець Іоаникій навчав насамперед тому, що без зберігання розуму всі духовні подвиги ні в що не ставляться. Тому, що потрібно постійно спостерігати за собою, обмірковувати кожне слово та справу, контролювати свої помисли та почуття. Усі гріховні рухи душі відкривав Симеон своєму старцеві. Відвертість, простота та щирість були якостями, які він виховав у собі ще у батьківському домі.

У 1899 році Симеона постригають у рясофор, а через п'ять років – у мантію з ім'ям Серафим. З цього часу він особливо ревно став стежити за тим, щоб його розум не розважався і завжди був занурений у молитву. З дитинства Симеон не любив багато говорити, але тепер мовчання стало для нього шляхом постійного богомислення та прагнення до небесного. Шляхом такого діяння монах Серафим набув сокрушення серця та глибоке покаяння.

Основним послухом молодого монаха в обителі була робота в іконописній майстерні. Там він прагнув до того, щоб не лише зображати видимими фарбами духовний світ, а й закарбувати образ Христа у себе в серці. Заняття іконописом витончили його розум та почуття до сприйняття духовного світу. Крок за кроком зростаючи в смиренності, ставлячи себе ні в що, монах Серафим зумів набути великого спокою душі, духовне просвітлення розуму й серця та ясного пізнання шляху чеснот. Совість його, очищена трезвінням, давала тепер істинну оцінку всьому, що зустрічалося в його житті, і вселяла тільки те, що справді спасительно для душі.

Братія монастиря стала помічати, що там, де з'являвся монах Серафим, установлювався мир. Непорозуміння вирішувались, хто сварився – легко та просто примирявся, всяка недоброзичливість зникала.

Братія монастиря стала помічати, що там, де з'являвся монах Серафим, установлювався мир. Непорозуміння вирішувались, хто сварився – легко та просто примирявся, всяка недоброзичливість зникала. Багато хто дивувався з того, що молодий за віком монах, який нічим не виділявся і не мав, здавалося, особливих подвигів, який рідко говорив, приносив із собою душам оточуючих той мир Христовий, якого так шукають подвижники. Мимоволі багато хто намагався бути ближче до монаха Серафима, але він скромно віддалявся від розмов, шукаючи усамітнення та молитви.

У 1913 році монах Серафим був висвячений на ієродиякона, а в 1917 – на ієромонаха. Почалися тривожні для монастиря часи. Останнім послухом ієромонаха Серафима перед закриттям обителі в 1922 році була посада скарбничого та помічника настоятеля. Але до цього він таємно прийняв малу схиму з тим самим ім'ям.

Після закриття монастиря отець Серафим жив у с. Ковеньки Сумської області, займався столярно-слюсарними роботами. Ставши схимником, він ніби помер для всього зовнішнього. Преподобний жив у своєму внутрішньому, сердечному світі, не звертаючи уваги на те, що відбувалося поза ним. Повернувся він до рідної обителі лише через двадцять років, у 1942 році. Братія одноголосно обрала його своїм настоятелем. На той час отець Серафим був уже зрілим сімдесятирічним старцем, наповненим духовними плодами та даруваннями.

Ставши схимником, він ніби помер для всього зовнішнього. Преподобний жив у своєму внутрішньому, сердечному світі, не звертаючи уваги на те, що відбувалося поза ним.

Все своє подвижницьке життя він займався Ісусовою молитвою і досяг духовної безмовності та ангельської безстрасності. До самовідданості вірний турботам про благо обителі та спасіння довірених його керівництву душ, старець завжди залишався спокійним, зібраним, незважаючи на важкі та різноманітні обов'язки настоятеля монастиря. Ніколи не було в ньому метушливості чи роздратування. Розсудливий, розважливий, він і серед багатьох турбот умів жити як затворник, перебуваючи в розумно-серцевій молитві. Головним же даром старця була його любов до Бога та ближнього. З братією він поводився, як із рідними дітьми. Говорив із ними мало, але завжди саме те, що треба було сказати, те, що йому відкривав Святий Дух. Найбільше старець навчав монахів роботі над розумом і серцем. Наставляв завжди коротко, чітко та ясно. Його стримане слово мало високе повчання і відрізнялося особливою влучністю.

Глинські отці: ієросхимонах Серафим (Романцов), схиархімандрит Серафим (Амелін), схиігумен Андронік (Лукаш). 1950-ті роки. Фото: pravoslavie.ru

Отець Серафим мав також дар бачення стану людських душ. Ті, що приходили до нього, розуміли, що всі їхні думки та почуття відкриті перед старцем і часто навіть без слів відчували з ним духовний контакт. У поводженні з ним братії монастиря відкривалась таємниця майбутнього віку – спілкування без слів за допомогою мовчання. В останні роки життя, коли отець Серафим багато і часто хворів, йому було важко говорити, і монахи, лише мовчки посидівши поряд із ним у келії, внутрішньо отримували відповіді на свої запитання.

Поряд із старцем зникало все непотрібне, суєтне, наносне. Людина ставала сама собою і отримувала можливість бачити себе ніби збоку, такою, якою вона є. Кожен сам відчував свої гріхи і мимоволі приходив до щирого каяття. Тоді преподобний з лагідністю говорив два-три слова на користь душі, і ці слова, як дорогоцінний скарб, людина зберігала все своє життя, дякуючи за них Богу.

Поряд із старцем зникало все непотрібне, суєтне, наносне. Людина ставала сама собою і отримувала можливість бачити себе ніби збоку, такою, якою вона є.

Не виходячи зі своєї келії, перебуваючи весь час у невпинній молитві, отець Серафим знав, що відбувається в монастирі. Його погляду було відкрито всі духовні потреби братії. Смиренність була панівною якістю його душі. Вона виявлялася в усьому: у зовнішньому вигляді, вчинках, словах, погляді. Смиренністю він усіх підкорював, навіть тих, хто був ним незадоволений. Зауваження він завжди робив із лагідністю.

Але, мабуть, найбільшою відмінною рисою духовності отця Серафима була його миротворчість. Цей дар почав проявлятися в нього ще в молоді роки, але тепер він розкрився в усій повноті. Внутрішній мир, мир Христовий, що панував у його душі, преподобний ніс оточуючим, об'єднуючи їх любов'ю. Дар миротворчості старця навіть без слів мав зцілюючу дію на братію монастиря. В усі роки настоятельства старця Серафима життя обителі було сповнене духовним миром і тишею. Це відзначали не лише насельники обителі, а й численні прочани, які відвідували Глинську пустинь.

Перші десять років після відкриття Глинська пустинь зазнавала дуже великих потреб. Бракувало найнеобхіднішого. Братія часто голодувала. Але з 1953 року, завдяки отцю Серафиму, обитель знову почала процвітати. У найважчих матеріальних умовах для старця головною метою був духовний успіх братії. А Господь, бачачи їхню ревність і богоугодне життя, почав посилати їм усе необхідне для забезпечення зовнішнього життя. Оновлювалися корпуси, було поставлено новий іконостас, при монастирі почала працювати аптека. Наприкінці 40-х років до Глинської пустині повернулись такі великі старці, як схиархімандрит Андронік (Лукаш) та схиархімандрит Серафим (Романцов). Завдяки їхнім молитвам і працям духовне опікування іноків і мирян процвіло в обителі у всій повноті.

За роки свого настоятельства отець Серафим зібрав і примножив братію Глинської пустині, в усій повноті відродив старецтво і давній статут обителі, внутрішньо та зовні прикрасив монастир.

На кінець життя преподобний Серафим через хворобу рідко очолював богослужіння. Але коли служив, то завжди робив це зі сльозами, і звершувана ним літургія своєю благоговійністю, красою, духовністю та величчю вражала людські душі. За роки свого настоятельства отець Серафим не лише зібрав, а й примножив братію Глинської пустині. Він в усій повноті відродив старецтво і давній статут обителі, внутрішньо та зовні прикрасив монастир, створив умови для духовної та матеріальної допомоги богомольцям.

Лише два дні похворів преподобний Серафим перед своєю смертю. 18 жовтня 1958 р. обличчя хворого старця раптом просвітліло, стало сяючим, і він з великою радістю відійшов до Господа.

Навіть після свого успіння отець Серафим не залишив братію монастиря. Так, він неодноразово в облаченні з'являвся уві сні майбутньому старцю, тоді ще молодому Глинському монаху Іоанну (Маслову), повчав його, як треба жити в чернецтві, вчив помірності у подвигу. Після закриття обителі в 1961 р., під час перепоховання спочилих старців від храму на загальне братське кладовище, були набуті нетлінні мощі схиархімандрита Серафима. Навіть облачення й труна святого старця не були пошкоджені часом. Преподобний отче Серафиме, моли Бога за нас!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також