Ірина Хрисовалантська – свята, яка знала смак райських яблук

Свята Ірина Хрисовалантська. Фото: naosagiasbarbaras.gr

Сюжет ікони святої Ірини Хрисовалантської незвичайний для нашої іконографії: черниця з яблуками в руках, ангел звернений до черниці, високе дерево, зігнуте до землі.

Преподобна Ірина Хрисовалантська, або її ще називають Каппадокійською, мало відома нашим православним, хоча жила вона ще у Х столітті. Її ім'я навіть не внесено до наших свят. Особливе шанування святої почалося в Греції порівняно недавно, коли чудесним чином була явлена ​​допомога цій святій і було явлено безліч чудес молитвами до цієї подвижниці.

Історія особливого шанування святої Ірини розпочалася з ікони, яку написав афонський чернець Нектарій, який жив на стику ІХ-ХХ століть. У 1920 році цей чернець сподобився прийняти мученицьку кончину від турків. Ікону зі Святої Гори вивіз архімандрит Паїсій Філіокаліотакіс, який був духівником жінки на ім'я Лемонія, яка також зіграла в цій історії свою роль.

У 1926 р. двадцятирічна Лемонія прийняла чернечий постриг із ім'ям Мелетія, придбала невелику ділянку землі в нинішніх межах Афін і розпочала будівництво церкви. У цей час одному з будівельників монастиря Михаїлу Герасімосу уві сні явилася преподобна Ірина і вказала інше місце для будівництва храму. Таке саме явлення було і одній із черниць. Будівництво храму було перенесено. Архімандрит Паїсій порадив Мелетії освятити храм на честь святої Ірини. Будівництво було закінчено у 1930 році. Ікона, написана мучеником Нектарієм, була поставлена ​​в головній межі храму і одразу ж прославилася безліччю чудотворень, які удосталь відбуваються й досі. Опис цих чудес публікується у спеціальному періодичному виданні Хрисовалантської обителі.

Будівництво було закінчено у 1930 році. Ікона святої Ірини, написана мучеником Нектарієм, була поставлена ​​в головній межі храму і одразу ж прославилася безліччю чудотворень, які удосталь відбуваються й досі.

Подвиги святої Ірини відомі нам з її житія, яке, швидше за все, було написано в другій половині Х століття. Оригінал його не зберігся і автор також невідомий. Початком подій, що описуються, служить день Торжества Православ'я, коли було відновлено іконошанування. Імператриця Феодора задумала одружити свого сина, імператора Михаїла III, який вступив на трон немовлям. Вона розіслала по всій імперії листи до знатних родин, у яких виховувалися благочестиві вродливі дівчата з проханням приїхати до Константинополя на т.зв. «огляд наречених», який для тих часів був традиційним. Будучи дочкою генерала Філарета, найбагатшого патриція Каппадокії, вирушила туди й Ірина.

Мати Ірини до цього часу вже померла, а рідна сестра була одружена з цезарем Вардою, рідним братом імператриці Феодори. Ірині тоді було п'ятнадцять років, і заміж виходити вона не збиралася. На її невимовне щастя і засмучення батька, вибір припав на іншу дівчину, й Ірина, користуючись зручною нагодою, вирішила взяти благословення у батька на те, щоб піти в монастир, куди давно прагнула її душа. Батько не очікував такого повороту подій і стався великий скандал, який коштував дівчині того, що вона захворіла на нервовому ґрунті і виявилася мало не при смерті. Бачачи, що трапилося, батько, який уже було домовився про гарну партію для Ірини, відмовився від своїх намірів і благословив дочку на чернече життя. Так вона опинилася у Хрисовалантському монастирі.

Хрисовалантський монастир (χρυσός – золото та βαλάντιον – гаманець) отримав свою назву у зв'язку з легендою про його заснування. Згідно з переказами, якась знатна людина на ім'я Микола знайшла гаманець з безліччю золотих монет і вирішила побудувати на ці гроші монастир. Точний час його заснування невідомий. Під час гонінь за іконошанування обитель занепала і почала відновлюватися після перемоги над цією єрессю.

Ще дорогою на огляд наречених Ірина відвідала преподобного Іоанникія Великого, який жив на горі Олімп. Побачивши Ірину, святий привітав її, назвавши на ім'я, і ​​повідомив, що її потребує Хрисовалантський монастир.

Ще дорогою на огляд наречених Ірина відвідала преподобного Іоанникія Великого, який жив на горі Олімп, відомого особливим даром бути видимим лише тим, хто був гідний цього. Побачивши Ірину, святий привітав її, назвавши на ім'я, і ​​повідомив, що її потребує Хрисовалантський монастир. Ірина здивувалася, що старець казав їй про обитель, про яку вона раніше нічого не чула.

Потрапивши в цей монастир, дівчина виявляла чудеса послуху, виконувала найважчу і найнеприємнішу роботу, дивуючи своєю смиренністю ігуменю та сестер. У неї була лише одна сорочка та одна ряса. Харчувалась вона хлібом, водою та овочами. Старанно читала Святе Письмо, творіння святих отців і житія подвижників, серед яких було життя преподобного Арсенія Великого. З нього вона дізналася, що преподобний на заході сонця вставав обличчям на схід і з піднятими руками простоював до світанку.

З благословення ігумені свята стала наслідувати Арсенія Великого і незабаром могла дні та ночі стояти з піднятими руками. Тільки настоятелька монастиря знала про цей подвиг.

Але диявол не давав Ірині спокою. Він став дошкуляти їй помислами саможаління, нагадуючи їй про її знатне походження, про солодкі столи і смачні страви, м'яку постіль, слуг і розкоші, про те, що її сестра зараз радіє життю, а вона тут живе значно гірше, ніж слуги в батьківському домі. Але Ірина тільки старанніше почала молитися, відмовляючись поєднуватися з цими помислами. Коли ігуменя монастиря почала вмирати, то на смертному одрі вона призначила Ірину своєю спадкоємицею. За своєю смиренністю Ірина відмовилася бути ігуменею, і лише воля Патріарха Мефодія змусила її погодитись.

Коли ігуменя монастиря почала вмирати, то на смертному одрі вона призначила Ірину своєю спадкоємицею. За своєю смиренністю Ірина відмовилася бути ігуменею, і лише воля Патріарха Мефодія змусила її погодитись.

Житіє розповідає про ту практику, яка була звичайною в тодішніх монастирях. Ігуменя була також і старицею обителі. До неї приходили черниці та сповідували свої помисли. Для того, щоб краще розуміти душевний лад своїх сестер, Ірина попросила Бога приставити до неї ангела, який відкривав би їй стан душ тих, хто до неї приходить на сповідь. Господь відповів на її молитву. З того часу світлий ангел завжди був біля неї на сповіді і відкривав преподобний стан душ сповідуючих. Ірина також дізналася від цього ангела про небезпеку, яка загрожувала імператору Михайлу III та чоловікові її рідної сестри, кесареві Варді. Вона надіслала листа сестрі, але владні чоловіки проігнорували це попередження, внаслідок чого обоє були вбиті.

Головною справою свого життя преподобна Ірина вважала молитву. Згодом вона у неї переросла у споглядальну форму, коли молитва стає вище за слова якимось подивом і спогляданням Бога-Трійці. Одного разу під час такої молитви її одяг через диявольські підступи загорівся, але преподобна навіть не відчула цього. Вона молилася з піднятими руками, охоплена полум'ям, і бачила лише ангела, який підходив до неї, щоб покласти на голову мученицький вінець. Але сестри, побачивши ігуменю в одязі, що горить, загасили полум'я і врятували їй життя.

Житіє преподобної Ірини розповідає також про те, як після постригу однієї з юних черниць, юнак, який любив цю дівчину, зневірився. Він звернувся до чаклуна, який обіцяв повернути дівчину за допомогою магічних предметів та ритуалів. Невдовзі молода черниця почала відчувати приступи пристрасті до залишеного нею нареченого, вигукувала його ім'я і навіть почала погрожувати покінчити життя самогубством. Ірина закликала сестер дотримуватися суворого посту і молитися про зцілення стражденної. Через три дні під час молитви в обителі на повітрі з'явилися великомучениця Анастасія та Василь Великий. Вони кинули до рук Ірини вузол, де опинилися магічні предмети, з допомогою яких здійснювалося чаклунство. Після їх спалення одержима дівчина зцілилася.

Вона мала не тільки дар великої слізної молитви, зцілення біснуватих, а й бачення доль людей, які були дуже далеко від неї.

Преподобна Ірина за свою святість і подвижницьке життя спромоглася безліч дарів Божих. Вона мала не тільки дар великої слізної молитви, зцілення біснуватих, а й бачення доль людей, які були дуже далеко від неї. Так хтось із її роду потрапив у немилість до імператора Василя I, був заарештований і йому загрожувала смерть. Свята Ірина в сонному видінні явилася цареві і наказала відпустити цього чоловіка. Прокинувшись, імператор вважав бачення результатом чаклунського наслання, і почав допитувати в'язня. Той заперечував свою участь у цій справі, але визнав, що знає Ірину та вказав, де можна її знайти. Імператор послав слуг до Хрисовалантського монастиря. Ірина, від імені якої виходив промінь світла, повторила їм усе, що раніше у нічному видінні сказала імператору. Під час розмови один із слуг написав її портрет. Імператор впізнав в Ірині жінку, що явилася йому уві сні, і негайно звільнив її родича, а святий послав лист, у якому визнав свою помилку.

На іконах святу Ірину найчастіше зображують із трьома яблуками чи серед двох високих кипарисів, на верхівках яких прив'язані хустки. Це пов'язано з тим, що одного разу вночі одна з черниць побачила настоятельку, що здійнялася над землею. Два кипариси схилилися перед нею на знак пошани і залишалися в такому положенні, доки свята не осінила їх хресним знаменням. Свідок дива зумів пов'язати верхівки кипарисів шовковими хустками до того, як дерева розпрямилися. Про чудо стало відомо, коли сестри помітили ці хустки на вершинах кипарисів.

Ступаючи хвилями, старець наблизився до корабля і віддав морякові три яблука з проханням передати їх преподобній Ірині, повідомивши, що ці яблука з раю.

Також життя описує випадок, як одного разу під час нічної молитви Ірина почула голос, який сповіщав їй про якийсь незвичайний візит. На ранок до монастиря прийшов капітан корабля і розповів, як пропливаючи повз острів Патмос, його корабель був зупинений поважним старцем, який розмовляв із ним з берега безлюдного острова. Різкі пориви вітру не давали кораблю причалити, оскільки це місце було скелястим. За велінням старця корабель зупинився. Ступаючи хвилями, старець наблизився до корабля і віддав морякові три яблука з проханням передати їх преподобній Ірині, повідомивши, що ці яблука з раю. Ірина після тижневого посту з'їла одне яблуко і протягом сорока днів не їла їжі і не пила води.

У Страсний четвер, після прийняття Святих Таїн, Ірина розділила друге яблуко між сестрами монастиря. Третє яблуко свята зберегла. У престольне свято соборного храму Ірина отримала передбачення, що наступного року вона братиме участь у цій урочистості востаннє.

Через рік Ірина відмовилася їсти, крім райського яблука. На третій день свята після тривалої молитви померла. Звістка про її кончину швидко рознеслася містом, і натовпи народу прийшли до монастиря. За свідченням агіографа, свята померла у віці 97 років. Автор її житія також повідомляє, що могила святої Ірини стала джерелом чудес і шанувалася багатьма, особливо тими, хто потребував захисту від наклепів та обмов.

Преподобна Ірино Хрисовалантська, моли Бога за нас!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus