Вона зайшла до храму княжною, а за півгодини вийшла черницею

23 Червня 00:17
0
Вона зайшла до храму княжною, а за півгодини вийшла черницею

23 червня – день пам'яті грузинської святої, преподобносповідниці Фамарі (Марджанової). Особистість цієї святої відображена в картині «Русь, що відходить» П. Коріна.

Тамара Олександрівна Марджанішвілі (Марджанова) народилася в одній із найбагатших родин Грузії у 1868 році. Вона народилася 1 квітня 1868 року. Батько, полковник Олександр Марджанішвілі, і мати Єлизавета, уроджена князівна Чавчавадзе, були людьми глибоко віруючими. Як представниця княжого роду, Тамара здобула блискучу світську освіту. Її рідний брат Костянтин став відомим актором, режисером та одним із основоположників грузинського театру. Сама ж Тамара, маючи співочі таланти, збиралася вступати до Петербурзької консерваторії.

У 20 років, втративши обох батьків, юна княжна стала володаркою величезного статку. Нареченою вона була не лише багатою, а й красивою. Наречені з найвідоміших грузинських будинків стали заглядатися на неї, сподіваючись укласти шлюб. Але життєвий шлях Тамари змінив дивовижний Промисл Божий.

Якось вона разом із родичами гостювала у тітки в місті Сігни. Неподалік від нього нещодавно відкрили новий Бодбійський монастир. Заради розваг молодіжна компанія вирішила піти подивитися, що там за обитель така. Там саме йшла буденна служба, на клиросі ігуменя читала канон, а кілька сестер співали та прислужували. Потоптавшись у храмі, молоді люди вирішили, що їм зручніше посидіти на вулиці у тінистій аллеї. А Тамара лишилася стояти на службі до кінця.

У храм зайшла багата світська дама, а вийшла уже справжня черниця.

У цей час у її душі відбулося велике таїнство, яке здійснює Дух Святий. У храм зайшла багата світська дама, а вийшла із нього вже справжня черниця. Те, що відбувалося в серці Тамари, словами описати неможливо. Сказати, що вона була вражена службою, атмосферою храму – це означає обдурити читача, який може подумати, що дівчина у стані афекту та чуттєвого збудження вирішила стати черницею. Воля Божа ніколи не приходить під впливом почуттів чи роздумів. Вона ніколи не проявляє себе як результат логічних висновків. Воля Божа завжди з'являється у серці, як тверде переконання без жодних думок та міркувань. Так сталося і з Тамарою. Вона зрозуміла, що має стати черницею і точно знала, що буде нею. Тому що на це є Божа воля.

Після служби дівчина підійшла до настоятельки монастиря та заговорила з нею про своє бажання вступити до монастиря. У цей час чотирнадцятирічний племінник Тамари, підійшовши зі спини, почув цю розмову. Побігши надвір, він розповів про неї всій компанії. Коли Тамара вийшла з храму, її підняли на сміх і почали кепкувати з приводу того, що вона хоче стати черницею. Усі сприйняли це як жарт та розіграш.

Матінка вже на старість згадувала: «Мене потягнули до театру, а я тримаю руки в кишені і тягну вервиці».

Але Тамара не жартувала. Вона прийняла тверде рішення йти за Богом. Коли родичі це зрозуміли, то зробили все можливе, щоб «вибити з її голови цю дурницю». Вони водили її театрами, концертами, влаштовували світські бали, розваги та ін. Матінка вже на старість згадувала: «Мене потягнули до театру, а я тримаю руки в кишені і тягну вервиці».

Тамара пішла до монастиря, незважаючи на всі вмовляння та прохання родичів. Її ще намагатимуться звідти виманити хитро складеними листами-пастками, за якими їй потрібно терміново з'явитися додому для справ, які без неї ніяк не можуть вирішити. Але все було дарма. Коли Тамару постригали у черниці з ім'ям Ювеналія, деякі сестри бачили, як білий голуб спустився на її голову.

У 1902 році розпорядженням екзарха Грузинської Церкви матінка Ювеналія була призначена настоятелькою Бодбійського монастиря. Час, проведений у цій обителі, преподобномучениця згадувала, як найкращі роки свого життя. Але революційні хвилювання досягли Грузії. 1905 року грузинські активісти, вороже налаштовані проти Церкви та влади, стали погрожувати матінці розправою. Причиною погроз було те, що настоятелька монастиря допомагала мирним грузинам-селянам, які зазнавали гонінь і були пригнічені від революційно налаштованої молоді.

Коли Тамару постригали у черниці з ім'ям Ювеналія, деякі сестри бачили, як білий голуб спустився на її голову.

У країні наростав червоний терор. Почалися вбивства політичних і духовних осіб. Якось під час поїздки до Тифлісу екіпаж матінки Ювеналії був обстріляний революціонерами. Загинули кучер, верховий стражник і всі коні. Ігуменя підняла над собою ікону преподобного Серафима Саровського, якого особливо шанувала, і стала волати: «Преподобний отче Серафиме, спаси нас». Молитвами старця матінка і черниця, що супроводжувала її, залишилися живі.

Після цього, побоюючись за її життя, священноначальство призначило ігуменю Ювеналію настоятелькою Покровської громади Санкт-Петербурга. Все це було здійснено проти її волі, але й у цьому був великий Божий Промисел. Це переведення збагатило майбутню старицю новим духовним досвідом спілкування з людьми, чиї імена сьогодні, майже через століття, ми вимовляємо з внутрішнім трепетом. Багато з них увійшли до сонму святих новомучеників і сповідників Церкви.

Святий праведний Іоанн Кронштадтський якийсь час був духівником матінки.

У матінки була дуже близька, тепла дружба з преподобномученицею Єлисаветою Федорівною (Романовою), доленосні зустрічі з преподобними Олексієм Зосимовським, Гавриїлом Седмієзерським, Анатолієм Оптинським, з намісником Троїце-Сергієвої лаври архімандритом Товією – все це допомагало молодій ігумені укріплятися у чернечому житті. Особливим рядком у її життя вписані імена намісника Чудова монастиря у Кремлі єпископа Арсенія (Жадановського) та його духовного побратима архімандрита Серафима (Звєздинського). А святий праведний Іоанн Кронштадтський якийсь час був духівником матінки.

Схиігуменя Фамарь (Марджанова). Малюнок до картини «Русь, що відходить» Павла Коріна. Фрагмент. Фото: stefmon.ru

1915 року владика Аресій (Жадановський) здійснив постриг ігумені Ювеналії у велику схиму з ім'ям Фамарь. Схимниця тяжіла до ведення внутрішнього життя та усамітнення. Її давньою мрією було піти у затвор і жити біля Саровського монастиря під покровом батюшки Серафима. Але Божа воля була іншою. Тричі матінка Фамарь отримала наказ від Божої Матері влаштувати Серафимо-Знаменський скит у селі Бітягове неподалік Москви.

Це сталося, коли схимниця молилася перед іконою Божої Матері «Знамення». Як відповідь на своє прохання піти в затвор схиігуменя почула від ікони солодкий голос: «Ні, влаштовуй скит сама і собі, і іншим». Спочатку матінка вважала це якоюсь спокусою. Можливо, тому, що ці слова розбивали її давню мрію піти на самоту і молитву. Тому вона вирішила порадитися з досвідченим духівником і поїхала до Зосимової пустині до затворника отця Олексія, який, уважно слухаючи матінку, рішуче сказав їй, що вона не повинна йти на спокій для відокремленої молитви, а зобов'язана влаштувати новий скит, як і було велено їй Матір'ю Божою. Ту ж відповідь на своє запитання вона почула і від Оптинського старця Анатолія, і від намісника Троїце-Сергієвої лаври отця Товії.

Тричі матінка Фамарь отримала наказ від Божої Матері влаштувати Серафимо-Знаменський скит у селі Бітягове неподалік Москви.

Так матінка задля послуху виконала благословення Божої Матері та влаштувала Серафимо-Знаменський скит, який був закритий більшовиками у 1924 році. Друге життя він отримав уже у 2011 році і існує досі. Після закриття скиту матінка з десятьма черницями перебралася до селища Перхушково, де, по суті, утворився невеликий домашній монастир.

У 1931 році був арешт матінки. На початку схимниця потрапила до тюремної камери, де перебували різні ув'язнені – від політичних до кримінальних. Але була в матінці якась особлива велич і шляхетність, яка викликала у всіх оточуючих до неї глибоку повагу і навіть благоговіння. Її всі любили і ставилися до неї по-особливому, з великою повагою і пошаною.

Засудили сповідницю до заслання до Сибіру за двісті верст від Іркутська. Жила схимниця на засланні у простій селянській хаті, де їй за грубкою був відведений кут. Хазяїн цієї хати та його син Іванко дуже полюбили матінку. Повернувшись із заслання, матінка переписувалася з ними. Іванко їй писав: «Шкода, що Ви поїхали від нас. У мене тепер є баян, я весь день на ньому граю, ось би Ви послухали». Читаючи цей лист, матінка говорила з усмішкою: «Ось, пожалів мене Господь!»

Коли скінчився термін заслання і схимниця востаннє прийшла до комісаріату розписуватись, комісар тепло попрощався з нею і сказав, що шкодує, що більше її не побачить.

На засланні вона мала, як усі адміністративно вислані, двічі чи тричі на місяць з'являтися до місцевого комісаріату розписуватись. Комісар спочатку приймав її дуже суворо та вороже. Але весь образ матінки та духовна сила, що світилася в її очах, поступово вплинули і на цю людину. Він змінив свій суворий тон на м'якший, почав іноді розмовляти з матінкою. А коли скінчився термін заслання і схимниця востаннє прийшла до комісаріату розписуватись, комісар тепло попрощався з нею і сказав, що шкодує, що більше її не побачить. Матінка пішла, але, відійшовши трохи дорогою, озирнулася і побачила, що комісар вийшов на ґанок і проводжає її поглядом.

Стариця давно хворіла легенями. Із заслання вона повернулася дуже хворою людиною. Лікарі діагностували туберкульоз, який поступово забирав залишки її сил. Померла преподобна сповідниця 23 червня 1936 року і була похована в Москві на Введенських горах неподалік могили отця Олексія Мечева. На могилці стариці з благословення Владики Арсенія (Жадановського) було зроблено напис: «Веруяй в Мя имать живот вечный».

Канонізовано преподобну сповідницю схиігуменія Тамар Грузинською Православною Церквою в 2016 році, а в червні 2018 року відбулося здобуття мощів матінки, які були урочисто перенесені в заснований нею Серафимо-Знаменський скит, де спочивають і дотепер.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також