Про «Восьмий Вселенський» Собор та нинішні часи

14 Лютого 17:42
0
Константинопольська Церква вважає за краще не згадувати про Собор, де засудили єресь філіокве. Фото: СПЖ Константинопольська Церква вважає за краще не згадувати про Собор, де засудили єресь філіокве. Фото: СПЖ

В Елладській Церкві заявили, що затвердженням Православ’я ми зобов’язані Восьмому Вселенському Собору. Що це за Собор, і чому сьогодні Фанар воліє про нього мовчати?

6 лютого 2022 р. у своїй проповіді на Божественній літургії митрополит Пірейський Серафим (Елладська Православна Церква) розповів, як за святителя Фотія Константинопольського у 879-880 рр. був скликаний Собор, який владика назвав Восьмим Вселенським. Митрополит Серафим заявив, що саме цьому Собору ми завдячуємо збереженням чистоти православної віри. «Святий Восьмий Вселенський Собор – той, якому ми зобов’язані нашим Православ’ям, з силою, вірою та міццю засудив єресь Filioque, тобто додавання до Символу віри, й піддав анафемі кожного, хто в майбутньому захоче щось додати до істини», – сказав митрополит. У той же час глава Константинопольської Церкви на богослужінні в день пам’яті святителя про цей Собор не згадав взагалі. Чому? Адже його значення анітрохи не менше загальновизнаних семи Вселенських Соборів.

«Святий VIII Вселенський собор (879-880 рр.)». Настінний розпис у монастирі св. Стефана у Метеорах. Греція

Святитель Фотій Константинопольський

Святитель Фотій народився близько 820 р. у знатній візантійській сім’ї. Його рід під час іконоборства, яке ще тривало, твердо тримався іконопочитання. Отець Фотія, Сергій був племінником святого патріарха Тарасія, за якого іконопочитання було відновлено на Сьомому Вселенському Соборі в 787 р. По материнській лінії сім’я майбутнього святителя перебувала у родинних стосунках з імператорським домом. Приблизно у 832 р. за вірність іконопочитанню всю сім’ю було відправлено на заслання, а їх майно було експропрійовано. За деякими відомостями, перебуваючи на засланні, батько Фотія прийняв мученицьку кончину за шанування ікон. Незважаючи на гоніння з боку іконоборців, Фотій зміг отримати настільки блискучу освіту, що, за словами сучасників, «знаннями майже у всіх світських науках він настільки відрізнявся, що по праву міг вважатися славою свого століття і навіть міг сперечатися з давніми».

У 842 р. на престол було зведено дворічного імператора Михаїла III, його мати Феодора стала регентом. У 843 р. відбулося остаточне відновлення іконопочитання та засновано свято Торжества Православ’я. Сім’ю майбутнього патріарха Фотія повернули з заслання, він і його брати отримали високі посади при дворі. Фотій обійняв посаду протоасикріта – начальника імператорської канцелярії. Також він займався викладанням. Одним із його учнів був просвітитель слов’ян святий рівноапостольний Кирил.

У 856 р. у Константинополі розгорнулася чергова вельми неприваблива боротьба за владу, яка сильно позначилася на церковних справах, і до якої був залучений Фотій. Михаїл III досягнув повноліття й став обурюватися тим, що всіма справами державі заправляє його мати, свята цариця Феодора, а також якийсь логофет Феоктист. Цим невдоволенням скористалися двоє братів Феодори, Варда та Петрона, які влаштували змову. Логофета Феоктиста просто вбили, але з Феодорою впоратися було важче. Її вирішили насильно постригти в черниці й відправити в ув’язнення до монастиря. Проте тодішній патріарх святий Ігнатій не тільки відмовився це зробити, а й відкрито викривав Варду за його вчинки. Більш того, патріарх публічно відлучив Варду від Святого Причастя.

Після цього патріарха Ігнатія звинуватили в участі в бунті проти імператора і відправили на заслання на острів Теревінф, де піддали тортурам, змушуючи зректися престолу. Ці зусилля успіху не мали, і святий Ігнатій продовжував називати себе патріархом, а в Константинополі тим часом скликали Собор (858 р.), на якому Ігнатій був скинутий, а на Константинопольську кафедру був зведений Фотій, якого протягом тижня провели всіма священничими ступенями й 25 грудня 858 р. посвятили в єпископа зі зведенням на патріарший престол. Серед єпископату, духовенства та впливових мирян утворилися партії «ігнатіан» та «фотіан», які стали вести непримиренну боротьбу одна з одною.

«Фотієва схизма»

Чи можна звинувачувати у тому, що сталося, Фотія? Зовсім ні. По-перше, він сам не домагався патріаршества. Він був одним із найвищих сановників держави і до того ж не міг не розуміти, з якими скорботами та труднощами було пов’язане патріарше служіння.
Тим не менш, представники «ігнатіан» звернулися до римського папи Миколая і, висловлюючи готовність визнати його верховенство у всій Церкві, просили скинути Фотія й визнати Ігнатія. Папа Миколай у 863 р. проголосив анафему Фотію, а законним патріархом Константинопольським визнав Ігнатія.

Фотій не став відповідати взаємністю і проголошувати анафему папі, але тут почали розвиватися події у Болгарії. У 864 р. Фотій особисто хрестив болгарського князя Бориса й відправив до Болгарії архієпископа та священників для хрещення народу. У 865 р. туди ж попрямували святі рівноапостольні Кирил і Мефодій, які проповідували Євангеліє слов’янською мовою. Ці успіхи викликали серйозну протидію в Римі. Скориставшись слабкістю Болгарії та необхідністю цареві Борису шукати політичну підтримку на Заході, папа направив у Болгарію своїх єпископів, які стали виганяти візантійських кліриків і насаджувати в Болгарії латинські звичаї та латинське вчення, включаючи єресь Filioque.

Святитель Фотій написав окружний лист східним патріархам, в якому поінформував їх про справи латинян у Болгарії, і в досить різких висловлюваннях звинуватив їх у відступі від православного віросповідання. Зокрема, Фотій написав таке: «Самий священний і святий Символ віри, незламно затверджений усіма соборними та вселенськими постановами, покусилися вони – ох вже ці підступи лиходія! – підробляти фальшивими розумуваннями та приписаними словами, вимисливши в надмірному зухвальстві своєму нововведення, ніби Дух Святий походить не тільки від Отця, а й від Сина. Хто чув колись, щоб подібні промови вимовляв хоч хтось із безбожних? Яка підступна змія (пор. Іс. 27:1) виригнула таке в їхніх серцях? Хто взагалі виніс би, коли у християн насправді вводять дві причини у Святій Трійці: з одного боку Отця – для Сина і Духа, з іншого, знову ж таки для Духа, – Сина, і руйнують єдиноначальність у двобожжя, і розривають християнське богослов’я на щось, анітрохи не краще еллінської міфології, і зарозуміло поводяться з гідністю Надсущої та Живоначальної Трійці?»

У 867 р. Константинополі відбувся Собор, на якому папу Миколая оголосили скиненим і піддали анафемі. Спілкування між Римом і Константинополем припинилося, «Фотієва» схизма набрала свого закінченого вигляду.

Цього ж року відбулися події, завдяки яким обставини різко змінилися. У Константинополі запанував Василій Македонянин, а в Римі помер папа Миколай. Новий імператор бажав примирення з Римом, а також за деякими джерелами патріарх Фотій звинуватив його в царевбивстві й відлучив від Причастя. Виходячи з цих обставин, доля Фотія була вирішена наперед, його скинули, а на патріарший престол повернули Ігнатія.

До нового папи Адріана II вирушило посольство з інформуванням про всі зміни, що відбулися. Папа повторив анафему Фотію, а також всьому Константинопольському собору 867 р. і надіслав до Константинополя своїх легатів, щоб вони за допомогою імператора Василія Македонянина провели собор, на якому повторили всі папські анафеми. Цей Собор відбувся у 869-870 роках і був оголошений вселенським, незважаючи на свою крайню нечисленність. Собор виконав свою місію, підтвердив скинення Фотія, а також визнав верховенство папи римського, проголосивши його непідсудність навіть Вселенському Собору. Майже всі прибічники Фотія твердо зберігали йому вірність і відмовилися підписувати визначення собору. Разом із Фотієм вони всі, понад 200 осіб, були скинуті.

Спілкування між Римом та Константинополем було відновлено, але незабаром візантійці зрозуміли, що заплатили за це дуже велику ціну. Підпорядкованість папі вже нікого не влаштовувала, зокрема і патріарха Ігнатія, який повернувся. А 879 р. відбувся той самий Собор, який митрополит Пирейський Серафим назвав «Восьмим Вселенським», і який має для цього всі підстави.

«Восьмий Вселенський Собор» 879-880 р.

Лапки в даному позначенні – це данина загальноприйнятій думці про те, що Вселенських Соборів було сім.

Ще при суперечці патріарха Ігнатія та папи Іоанна VIII, Василій Македонянин запропонував папі прислати своїх легатів на новий собор у Константинополі, який вирішив би всі розбіжності. Папа легатів надіслав, але коли вони прибули до Константинополя, то виявили, що Ігнатій уже помер, а на патріаршому престолі – Фотій. Вони написали про це до Риму, просячи нових інструкцій. Папа погодився визнати Фотія патріархом за умови примирення з прихильниками Ігнатія, і, мабуть, надав легатам повноваження діяти більш-менш самостійно, виходячи з обставин.

Собор відкрився на початку листопада 879 р. у храмі Святої Софії. Згідно з актами, на ньому були присутні 383 єпископи, що різко контрастує з початком Собору 869-870 рр., на якому було трохи більше 10 осіб. Були присутні представники всіх п’яти патріархатів, у тому числі й папські легати, які навіть піднесли патріарху Фотію єпископське вбрання як подарунок від папи Іоанна VIII.

Найголовнішим питанням, яке папа Іоанн VIII хотів вирішити на тому Соборі, було визнання за Римом прав на Болгарію. Але ця вимога була відкинута отцями Собору, які послалися на те, що це питання знаходиться в компетенції імператора.

Серед найважливіших рішень Собору були такі:

  • Константинопольський Собор 787 р. проти іконоборців був визнаний Сьомим Вселенським;
  • Константинопольський Собор 869-870 рр., який визнав верховенство папи і засудив Фотія, був засуджений, його рішення визнані нікчемними;
  • святитель Фотій був затверджений у своїй патріаршій гідності.

Було прийнято також кілька канонічних правил, у тому числі про взаємне визнання дійсності відлучень, вивержень та анафем. Тут можна згадати про визнання всіма Помісними Церквами, зокрема й Константинопольської, анафеми Філарету Денисенку, що цілком відповідало цьому правилу.

Але найголовніше рішення Собору 879-880 років. було ухвалено на останньому засіданні. Воно стосувалося утвердження незмінності Нікео-Константинопольського Символу віри і, зокрема, гласило наступне: «Якщо хтось дерзає заново переписати і перейменовувати "Правило Віри" в якомусь іншому викладі, крім хіба цього священного Символу, який повсюди згори поширювався благословенними та святими Отцями нашими, і щоб викрасти авторитет сповідання цих богоносних мужів і впровадити їх власні винаходи, і щоб їх подати у вигляді загального вчення віруючим або тим, які звертаються від будь-якої єресі.

Тоді, згідно з голосом святих і Вселенських соборів, який вже визнаний перед нами, його слід відлучати зовсім, якщо він є кліриком, або піддати анафемі, якщо він є мирянином». Рішення було прийнято у вигляді окремого Оросу.

Діяння Собору зафіксували захоплену реакцію його учасників на оголошення цього Оросу. Вона була такою: «Там ми вважаємо, що так віримо, ми хрестилися в цьому сповіданні і удостоїлися увійти до кліру. Отже, ми вважаємо за ворогів Божих та Істини тих, які думають інакше щодо цього. Якщо хтось буде сміливо складати крім цього Символу іншої віри, або додавати в нього, або зменшувати щось з нього, або виявляти зухвалість його оголошувати "правилом", то нехай буде засуджений і нехай буде вигнаний із християнства.

Оскільки він тим самим видаляє або додає що-небудь у Святій та Єдиносущній та Неподільній Трійці, і цим заявляє, що сповідання, яке ми мали дотепер, є недосконалим і засуджує Апостольське Передання та вчення Отців. Отже, хто б там не був, якщо він, доходячи до такого ступеня зневаги, може робити таке, про що ми говорили раніше, і запропонує якийсь інший Символ віри і його оголошує «правилом», або додає в нього або що-небудь зменшує в Символі, який нам переданий Першим, Великим, Святим і Вселенським Собором у Нікеї, тому нехай буде Анафема!».

Єресь Filioque у документах Собору названа не була, проте ніхто не сумнівався, що йдеться саме про це. Адже найголовніша претензія візантійців до діяльності латинян у Болгарії таки полягала в тому, що латинські місіонери проповідували там Filioque.

Архієпископ Василій (Кривошеїн) у своєму дослідженні «Символічні тексти в Православній Церкві» пише з приводу цього Собору таке: «Як за своїм складом, так і характером своїх постанов цей Собор носить всі ознаки Вселенського Собору. На ньому були представлені всі п’ять Патріархатів тодішньої Церкви, в тому числі й Римської, тому цей Собор є останнім Собором, спільним як для Східної, так і для Західної Церкви. У ньому брало участь 383 отці, тобто це був найбільший Собор з часу Халкідону. Він був скликаний як Вселенський Собор і називає себе у своїх актах "великим та Вселенським Собором"».

Але найголовнішою ознакою, що дозволяє говорити про Собор 879-880 років як про Восьмий Вселенський, було те, що він виніс визначення віровчительного характеру, нехай не буквально, але по суті, відкинувши єресь Filioque, яка загрожувала Церкві. Крім того, у всій Церкві відбулася рецепція рішень цього Собору. Усі Помісні Церкви, включаючи Римську, визнали ці рішення. Слід зазначити, що можна зустріти думку, ніби папа Іоанн VIII відкинув рішення Собору і знову розірвав стосунки з Фотієм, але серйозна історична наука вважає це вигадками недоброзичливців Фотія. Як не дивно, Собор 879-880 років визнавався латинянами Вселенським аж до XII ст., коли Рим у ході боротьби за своє верховенство в Церкві став вважати (і вважає досі) Восьмим Вселенським собором не Собор 879-880 рр., а лжесобор проти Фотія 869-870 рр.

Підсумки

Єресь Filioque в кінці IX і в X столітті ще не утвердилася як обов’язкове вчення в Римі. Переважно вона домінувала у Німеччині та Франції. Римські папи ставилися до неї більш-менш терпимо, але не поспішали оголошувати офіційним вченням Церкви. Однак до кінця X століття, коли німецький вплив у Римі значно посилився, а папами стали ставати особи німецького походження (першим таким був саксонець Григорій V), то Filioque стало домінувати і в Римі. Остаточним твердженням цього лжевчення прийнято вважати його згадку в Символі віри під час коронації німецького імператора Генріха II в 1014 р., за папи Бенедикта VIII.

Щодо сьогоднішньої ситуації, то її зв’язок із Собором 879-880 років цілком очевидний. У світлі планів Фанара та Ватикану щодо об’єднання найближчим часом виникає питання про єдність віровчення. Константинопольський патріарх Варфоломій заявляє, що «діалог між католицькою та православною церквами, що розпочався після Другого Ватиканського Собору, спочатку на дипломатичному, а потім на богословському рівні, продовжується з наполегливістю, реалізмом та повною довірою Божественному провидінню на шляху, який веде до мети, такій бажаній повній єдності».

Однак ніхто останнім часом не чув, щоб Католицька церква висловлювала бажання відмовитися від єресі Filioque або від інших своїх помилок. Отже, на Фанарі вважають, що об’єднання може статися за збереження католиками всіх своїх лжевчень. У цьому Константинопольський Собор 879-880 рр., який анафематствував Filioque, стає дуже незручним. Ще незручнішим він стає у разі його визнання Восьмим Вселенським Собором. Тому сьогодні фанаріоти про нього вважають за краще не згадувати. Противники єднання з латинянами, такі як митрополит Пірейський Серафим, навпаки намагаються привернути до нього увагу і говорять про те, що вчення про Filioque було відкинуте Церквою ще наприкінці IX століття.

І ще одне твердження можна зробити з усієї історії про «Фотієву схизму». Це твердження про те, що у ІХ столітті православна і латинська церковні традиції вже сформувалися як окремі одна від одної. У тій же Болгарії, яка тим часом приймала Хрещення, стояв вибір, звідки його приймати: з Риму чи Візантії. І болгари чудово розуміли, що це не одне й те саме. Ще очевиднішим цей вибір був у 988 р., коли Хрещення приймала Русь. Тому заяви українських католиків православного обряду про те, що святий князь Володимир прийняв віру, спільну для Риму та Константинополя, і що Руська Церква була у єднанні з римським престолом – це не більше ніж спекуляції на даті офіційного розриву між православними та латинянами у 1054 році.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також