Гонорат, Луп, Цезарій. Французька Рив'єра – місце християнського подвигу

Святі Луп, Гонорат і Цезарій. Фото: СПЖ

Наш церковний календар сповнений іменами західних святих, які стали святими ще до поділу з католицькою церквою. Вони європейці, але вони наші. І нам про них варто знати.

У відповідь на цілком резонне запитання: «А навіщо нам ці католики?», – поспішаю нагадати, що майже за тисячу років до розколу, що відбувся в 1054 році (хоча і ця дата дуже відносна), Церква на Заході виплекала чимало відомих подвижників благочестя.

Якщо говорити про святих латинської традиції, то в більшості випадків, православний вірянин згадає про таких світочів Африки як блаженний Августин і священномученик Кипріан Карфагенський. Якщо ж подумки перенестися на Європейську територію, то зразу спливають образи святителя Амвросія Медіоланського і Григорія Двоєслова, та й останнього ми знаємо лише тому, що його ім'ям сьогодні надписана літургія Передосвячених Дарів, а ось його «Діалоги» або дуже пізнавальні «Моралії на книгу Йова» навряд чи хтось читав.

Що ж, рушаймо далі на захід, на Лазурний берег Франції. Одним із поселень тут було колись рибальське село, а сьогодні всесвітньо відоме завдяки кінофестивалю місто Канни. Розслаблювальна атмосфера дорогого відпочинку повністю затуманила пам'ять про те, що з V століття це було місце християнського подвигу. Якщо ми заглянемо в календар, то побачимо, що 29 січня Церква святкує день пам'яті святителя Гонората, єпископа Арльського. На його химерне для нашого слуху ім'я навряд чи хтось зверне увагу, адже саме він був засновником знаменитого Леринського монастиря, на острові всього в чотирьох кілометрах від Канн. У стінах цієї обителі виховалося чимало святих, гідних згадки. Але з початку поговорімо про святителя Гонората.

Гонорат Арелатський

Походив він із галло-римської аристократичної сім'ї. Точна дата його народження невідома – щось близько 350 року. У майбутнього святителя було кілька братів. Всі намагалися вести благочестиве життя, але і мирські задоволення також їх приваблювали. Особливу ревність до відлюдництва, під враженням від житія преподобного Антонія Великого, проявили Гонорат і Венацій. Вони вирішили залишити будинок і відправитися на схід, щоб познайомитися з тамтешньою чернечою традицією. Трохи пізніше брати знайшли собі наставника в особі преподобного Капрасія, що супроводжував їх у подорожі. На зворотному шляху помер Венацій, який тепер також шанується в лику святих, а день його пам'яті припадає на 12 червня.

Повернувшись у Галлію, Гонорат оселяється на вже згаданому острові Лерін. Острів був безлюдний. За однією з версій він був порожній тому, що пірати засипали там джерело прісноводної води, друга говорить, що тут жило багато змій. Як би там не було, з появою святого подвижника джерело знайшлося, а змії пішли.

Леринське абатство. Загальний вигляд монастиря. Фото: wikipedia.org

Створення обителі дослідники відносять до періоду між 400 і 410 роками. Як це зазвичай буває, навколо Гонората збирається громада його учнів, і монастир поступово розростається. На внутрішнє духовне життя обителі великий вплив мав преподобний Іоанн Кассіан Римлянин, серед аскетичних праць якого є «Писання до семи інших, посланим до єпископа Гонората і Євхерія». До обрання в єпископи майбутній святитель лише один раз покинув свій монастир заради того, щоб схилити до подвигу близького родича Іларія, який згодом став його наступником по кафедрі і залишив чималу писемну спадщину.

У 427 році Гонората обирають в єпископи міста Арля (ще називають Арелат), де він проявив себе як діяльний і люблячий пастир. Згодом святитель Іларій про нього напише такі слова: «Якби захотіли уявити милосердя у вигляді людської фігури, то треба було б зробити портрет Гонората». Незабаром, у 429 році, будучи втомленим від праць старцем, святитель спочив.

Луп Труарський

Дотримуючись хронології, тепер скажемо кілька слів про наступного вихованця Леринського монастиря – святителя Лупу Труарського. Як і владика Гонорат, він походив із знатної галльської сім'ї, але був на 23 роки молодший за нього. Спочатку майбутній святитель одружився на сестрі Іларія Арльського Пименіолі, однак після шести років шлюбу подружжя, за обопільною згодою, залишає сімейне життя заради чернечого подвигу. Луп, натхненний славою святителя Гонората, приймає постриг у Леринській обителі. Взагалі про життя святителя Лупа відомо небагато, але є один характерний та цікавий епізод.

Близько 426 року його обирають єпископом невеликого містечка Труа, що на півночі Франції. Тут він довго працює як прекрасний пастир, учитель і проповідник, поки в 451 році не відбувається навала гунів. Ці азіатські кочівники, з їхньою люттю і військовим мистецтвом наводили страх на жителів тодішньої Європи. І ось їхнє військо на чолі зі знаменитим Атіллою наближалося до містечка Труа, що не мало ні гарнізону, ні яких-небудь фортифікаційних споруд.

Святитель Луп, розуміючи, що його паства абсолютно беззахисна перед обличчям ворога, відважно, на чолі ввіреного йому духовенства виходить назустріч гунам. Переказ розповідає нам різні варіанти діалогу владики з Атіллою, але суть їх у тому, що християнський єпископ зумів вселити лідеру кочівників таку повагу, що той не торкнувся ні міста, ні його жителів. Надалі, зазнавши поразки, на зворотному шляху Атілла захотів узяти з собою святого чоловіка і просив молитися за нього. У підсумку владика Луп пройшов із гунами до Рейну, після чого повернувся в своє кафедральне місто. Всього на своїй кафедрі святитель працював цілих 52 роки і в 479 році мирно віддав душу Богові.

Святий Вікентій

Іншим вихованцем Леринського монастиря став рідний брат святителя Лупа – преподобний Вікентій. Про його життя нам відомо ще менше. Немає точних дат ні народження, ні смерті. Єдине, що відомо, так це про військову кар'єру Вікентія, якій була присвячена перша половина його життя, після чого він приймає постриг у Леринській обителі. Преподобний Вікентій був плідним християнським автором, але, на жаль, велика частина його праць не збереглася до нашого часу, а російською мовою перекладено і того менше. Найбільш значущим твором, який я рекомендував би прочитати кожному православному, є «Пам'ятні записки Перегріна», де він доводить старовину і всезагальність православної віри, можливість її відношення до раціональних знань і висуває критерії істинності Переказу, що актуальні і донині і виражені у формулі: «У самій же Кафолічній Церкві особливо слід дбати про те, щоб містити те, чому вірили всюди, завжди, всі».

Спочив преподобний Вікентій мирно між 445 і 450 роками.

Цезарій Арльський

Останній, про кого хотілося б розповісти – святитель Цезарій Арльський. Він також походив із аристократичної сім'ї з Бургундії. Постриг у Леринському монастирі він прийняв у віці 19 років (490 рік). Тут, завдяки творам преподобного Іоанна Кассіана, він знайомиться з східною аскетичною традицією і сам віддається чималим подвигам. Перестаравшись у пості, майбутній святитель сильно підірвав своє здоров'я і, за порадою настоятеля обителі Поркарія, відправляється в недалекий Арль, що славився в той час своїми лікарями.

У 501 році, після того як помирає місцевий єпископ Еоній, Цезарія, за заповітом покійного владики, обирають на його місце. Тут він прославився як милосердний пастир, який продавав навіть церковне начиння заради викупу полонених городян, за що, за доносом, постав перед судом Теодоріха Великого. Однак король прийняв святителя з великою повагою, сказавши згодом: «Я бачив чоловіка апостольського». В околицях Арля владика засновує жіночий монастир, першою настоятелькою якого стає його рідна сестра Цезарія Старша.

Святитель Цезарій дуже любив блаженного Августина і просив Бога сподобити його смерті в день його кончини. Господь виконав прохання свого вірного раба. Владика спочив 28 серпня 543 року. Святитель Цезарій Арльський залишив після себе велику писемну спадщину, серед якої збереглися і його проповіді, і аскетичні праці, і листи, і догматичні, і екзегетичні твори.

*   *   *

Варто сказати, що перерахованими святими список подвижників Леринського монастиря не обмежується, але імена багатьох нам не відомі. Обитель на острові, що носить сьогодні ім'я святителя Гонората, стоїть досі, будучи пам'яткою втраченої єдності східних і західних християн. Як бачимо, Лазурний берег Франції – це не тільки готелі, клуби, пляжі і кафе, але і місце подвигу багатьох святих, пам'ять про яких, на жаль, в народі втрачається.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Ратифікація Стамбульської конвенції – це:
захист жінок від насильства
0%
крок до знищення традиційних цінностей
77%
просто популізм
23%
Усього опитано: 22

Архів

Система Orphus