Дивитися чи не дивитися вгору?

«Не дивіться вгору!» (Don't Look Up). Фото: itc.ua

Фільм «Не дивіться вгору!» вийшов у прокат в кінці 2021 року і вже наробив багато шуму. Можна подивитися його в ці святкові дні. Тим більше, там є про що подумати.

З приводу фільму «Не дивіться вгору!» вже висловилися різні люди, і думки їхні теж різні. Одні хвалять, інші – лають. Одні вважають, що «Не дивіться вгору!» – це комедія, інші – що притча і алюзія. Часто настільки полярні думки свідчать про те, що фільм вартий уваги. Тому, що хороший продукт не буде подобатися всім, а дуже хороший продукт – викличе розкол у суспільстві. Що, власне, і сталося з зазначеною картиною.

«На основі дійсно можливих подій»

Відразу попереджу, що нижче ви обов'язково зустрінетеся зі спойлерами, уникнути яких, в силу особливостей аналізованого матеріалу, неможливо. Для зручності виділимо спойлери курсивом.

Отже, аспірантка Мічиганського Університету США Кейт Дибіаскі, під слухання композиції Wu-Tang «Shame On a Nigga» зауважує незвичайний об'єкт, що наближається до землі. Її наставник, доктор Рендалл Мінді, приходить до висновку, що об'єкт – це комета, яка приблизно через 6 місяців знищить Землю. Вони піднімають на ноги керівництво NASA, та за участю голови Управління з координації планетарної оборони доктора Тедді Оглторпа домагаються аудієнції з президентом США Дженні Орлін, якій викладають ситуацію...

До цього моменту, за винятком кількох дрібних деталей (Кейт Дабіаскі – неформалка, слухає жорсткий реп і курить травичку, Мінді – невпевнений у собі тип, вживає купу психотропних ліків, глава NASA – дилетантка, яка просто виконує накази, а генерал армії США – дрібний шулер, який продає по 10 доларів безкоштовні печеньки в Білому домі) – сюжет розвивається як типовий американський фільм-катастрофа.

Згідно з усталеним кінематографічним шаблоном, після того, як президент США дізнається про небезпеку, що насувається, він мобілізує збройні сили країни, консолідує навколо Америки інші держави, і стає на чолі порятунку людства. Далі – справа техніки:

а) або космічні кораблі летять назустріч кометі і підривають її на безпечній від Землі відстані;

б) або американці розробляють суперзброю, за допомогою якої і знищують небезпечний для Землі об'єкт.

Після цього настає хеппі-енд і всі щасливі.

Забалакати і висміяти: як вирішують проблему в ЗМІ

Нічого подібного в «Не дивіться вгору!» не відбувається. Дибіаскі і Мінді просиділи в коридорі Білого дому цілий день, але так і не спромоглися аудієнції президента. У тієї виявилися важливіші справи – привітання з днем народження своєї секретарки і пошук втраченої пачки сигарет. Потрапляють вчені до глави Американської держави тільки на наступний день і натикаються на таку стіну байдужості, цинізму і відвертого знущання, що в стані шоку прислухаються до поради Оглторпа і йдуть на телебачення.

Весь цей час глядач нервує, тому що розуміє, що дія фільму протікає всупереч сформованій традиції, і ніхто з політиків рятувати світ не має наміру, а головні герої картини на роль суперменів не тягнуть, від слова «взагалі». Саме в цей момент з'являється бажання (перше) вимкнути телевізор, щоб не псувати собі нерви, або подивитися щось більш звичне – наприклад, «2012» або «День Незалежності». Але таке бажання – помилка. Тому що, по-перше, починається найцікавіше, а по-друге, сюжет стає непередбачуваним. Принаймні, для американських фільмів.

Весь цей час глядач нервує, оскільки дія фільму протікає всупереч сформованій традиції. У цей момент з'являється бажання вимкнути телевізор, щоб не псувати собі нерви. Але таке бажання – помилка.

Оглторп закликає Дибіаскі і Мінді звернутися до ЗМІ. Вони йдуть на телебачення і дають інтерв'ю для одного з провідних американських видань. Глядач полегшено зітхає, сподіваючись, що ось, зараз все почнеться, нарешті, зараз все заворушиться. Але... вже коли наші герої сидять в гримерці телекомпанії і готуються взяти участь в ток-шоу, ми починаємо смутно розуміти, що щось тут не так.

Тому що разом з ними свого виходу на екрани телебачення очікує поп-зірка, яка розлучилася зі своїм хлопцем – діджеєм Чолом. Мила, на перший погляд дівчина (яку «грає» Аріана Гранде) посилає професора куди подалі, а вийшовши в ефір телепрограми, просто таки підриває аудиторію своєю пропозицією помиритися з Чолом. Доктор Мінді і аспірант Дибіаскі, які з'являються на екранах телевізора після неї, виглядають як двоє фріків, які прийшли повеселити публіку, а не повідомити їй про насування катастрофи.

Ведучі ранкового шоу Брі Еванті (Кейт Бланшет) і Джек Бреммер жартують із вченими та забалакують їх, переводячи увагу на речі третьорядні (існування позаземного розуму), і зовсім не цікавлячись тим, що відбувається. А, ні, пробачте, «інтерес» все-таки був – Брі Еванті «запала» на доктора Менді.

Дибіаскі, бачачи, що програма перетворюється в клоунаду, втрачає самовладання і, намагаючись привернути увагу до серйозності проблеми, обіцяє, що «всі здохнуть» через 6 місяців. Домоглася вона цією заявою лише того, що вилетіла з Університету і стала «легендою» інтернет-мемів.

Хто платить, той і замовляє музику

Все, далі настільки докладно переказувати сюжет фільму ми не будемо – так як вже зрозуміло, що він нічого спільного з американськими фільмами-катастрофами не має. Як не має нічого спільного і з гарною картинкою, яка демонструє нам досконалість американської вертикалі влади, чи не всесильність президента США й інтелектуальну перевагу над усіма іншими людьми його найближчого оточення.

Влада країни вирішує впритул зайнятися кометою тільки для того, щоб відвернути увагу від секс-скандалу, в якому була замішана глава держави, і напередодні виборів. Творці картини геть знищили той ореол жертовності і мудрості вищого ешелону американського політикуму, який так ретельно створювався Голлівудом протягом останніх десятиліть. З великою віртуозністю було продемонстровано, що політикам плювати на потреби простих людей і на реальні проблеми. Що-небудь вирішувати вони будуть тільки у разі вигоди для себе особисто.

Творці картини геть знищили той ореол жертовності і мудрості вищого ешелону американського політикуму, який так ретельно створювався Голлівудом протягом останніх десятиліть.

Показовий момент – коли Орлін (президент США) покидає планету, вона забуває взяти з собою... власного сина. Це – яскрава ілюстрація того егоїзму та піклування виключно про себе, в стані яких живуть ті, хто давав присягу служити народу і країні.

Реальну владу в США і в світі має соціопат – засновник і власник корпорації BASH Пітер Ішервелл. Уряд приймає рішення тільки попередньо погодивши його з Ішервеллом, якому не знайомі поняття про любов до ближнього і співчуття. Все, що його цікавить – гроші і влада. Він відкликає місію уряду США щодо знищення комети і організовує свою – провальну.

Взагалі, персонажі фільму промальовані барвисто.

Президентка у фільмі – недалека людина, яку турбують виключно рейтинги і вибори.

Син президента і, за сумісництвом, голова адміністрації – наркоман, абсолютно відірваний від дійсності, не поважає простих людей (навіть не так – не помічає їх існування).

Директор NASA – ніякого відношення до аеронавтики не має, але виступає в якості експерта з космологічних питань.

Журналісти – це, крім учених, єдині освічені люди (наприклад, героїня Кейт Бланшет – має три вищі освіти і володіє чотирма мовами), які загрузли в дрібних плітках, власних пристрастях і, потопаючи в розкоші, цікавляться тільки брудною білизною знаменитостей. Моральний рівень цих людей, людей, які впливають на розуми мільйонів і через новини формують їх світогляд і «актуальний» порядок денний, творці фільму чудово продемонстрували в сцені, де Брі Еванті, перед обличчям неминучої смерті, бажає тільки одного – напитися і попліткувати.

Доктор Мінді – теж не герой. Він – невпевнена у собі людина, що намагається виправдати своє боягузтво «користю» для суспільства. Мінді легко потрапляє під вплив журналістів, сильних світу цього, не може встояти перед славою і популярністю. Заради цього він готовий відмовитися від наукових принципів, від наукової етики, вимагає шукати істину і свідчити про істину. Він зраджує своїй дружині, і цей вчинок сприймається як зрада всього того, чим він був раніше. Відрадно, що в кінці Мінді все-таки зміг преобразитися і повернутися в сім'ю.

То дивитися вгору?

Назва фільму «Не дивіться вгору!» пов'язана з тим, що, не маючи жодних ресурсів для того, щоб протистояти BASH та уряду США, Мінді і Дибіаскі закликають народ просто подивитися вгору – комету вже видно. Ніяких інших доказів не треба – все абсолютно очевидно.

На противагу їм, президент Америки організовує кампанію «Не дивіться вгору», тобто, закликає не звертати уваги на проблему, не намагатися її вирішити, а просто намагатися не помічати очевидність.

Звичайно, тут можна побачити якусь алюзію на протиріччя, що існують між релігією і атеїзмом. Так, люди віруючі вважають, що доводити існування Бога не треба – достатньо «подивитися вгору», тобто звернутися нарешті до духовного, те, що називається «горе имеем сердца». У той час як атеїсти впевнені, що потрібно «не дивитися вгору», а шукати теоретичних обґрунтувань того, що Бог є. Або не шукати. У якомусь сенсі, це дійсно схоже на правду. Але, як нам здається, фільм зачіпає набагато більшу кількість питань. Адже мова може йти не тільки про віру та зневіру, але і про будь-яку проблему, яку можна не помічати, забалакати, перевести в область вимислу чи казки – досить тільки не дивитися вгору і володіти певним ресурсом.

Люди віруючі вважають, що доводити існування Бога не треба – достатньо «подивитися вгору», тобто звернутися нарешті до духовного, те, що називається «горе имеем сердца».

У кінцевому підсумку, фільм «Не дивіться вгору!» при всій своїй заявленій гротескності й комедійності настільки близький до реальності, що стає не на жарт страшно. Адже якщо всього лише на мить припустити, що нашою планетою керує купка божевільних, соціопатів і морально деградованих людей, то стає гранично ясно, що світ стрімко наближається до свого кінця. Гранично ясно і дуже трашно.

І абсолютно правий митрополит Запорізький Лука, що написав: «Можна було б і посміятися над нікчемними політиками, яких турбує лише власний рейтинг, продажними самовпевненими журналістами, мультимільярдерами, які забули про свою смертність, збожеволілими багатіями, люблячими тільки свої гаманці, якби все це не було правдою життя. Абсолютно не викликають сміху прості робочі люди, які давно забули про Бога, про віру, про молитву, і наївно вважають, що сильні світу цього про них подбають і зможуть вирішити всі проблеми. Але найсумніша правда цього фільму в тому, що така деградація людства неминуче призведе до загальної загибелі. Помилкові цінності віртуального світу, зацикленість на власному егоїзмі і уявна самодостатність цивілізації так чи інакше закінчаться смертельним фіналом».

Єдиною розрадою після перегляду фільму може послужити той факт, що в нашому світі ще є люди, які не втратили віру в Творця і перед обличчям смерті ведуть себе дійсно благородно. Просто тому, що знають – насправді смерті немає.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus