Навіщо читати книги

На перший погляд цифра здається зручнішою за паперову книгу. Але це лише на перший погляд. Фото: lairiel.com

Наскільки актуальним є читання в цифровому столітті, або, іншими словами, навіщо сучасній людині читати класичну літературу? Поговоримо?

Колишній СРСР вважався країною, що читає найбільше на землі. І було це недавно за мірками історії. Правда це чи вигадка радянських функціонерів – зараз із упевненістю не скаже ніхто. Але факт залишається фактом – у СРСР за книгами стояли величезні черги, книги видавалися мільйонними тиражами (наприклад, зібрання творів Віктора Гюго, яке стоїть на книжковій полиці в мене вдома, було видано у кількості 3 мільйони екземплярів), а приїзд до якогось райцентру машини з книгами кишинівського видання «Луміна» був справжньою культурною подією.

Знаю історію, коли люди за підписку «Бібліотеки світової літератури», що складалася з 200 томів, віддали модну, дорогу та рідкісну на той час чеську «стінку». А тому, так, я зі свого досвіду можу стверджувати, що люди в Радянському Союзі справді читали і читали багато. І не останнє місце серед читачів посідали мешканці УРСР.

Про читачів та книги

Електронна книга. Фото: magazinlinz.ru

Сьогодні в Україні читають мало. І насамперед йдеться про підростаюче покоління. Втім, чому лише в Україні? – У всьому світі взагалі. І це при тому, що ми живемо під час небувалого розквіту «письменництва»: у кожного з нас є телефони та комп’ютери, планшети та ноутбуки, на клавіатурах яких ми набираємо величезну кількість повідомлень, коментарів, листів та послань. Однак такий розвиток «епістолярного» жанру практично ніяк не впливає на кількість прочитаних книг. Видавництва закриваються, книгарень стає дедалі менше, а книжки видаються нікчемними тиражами (зустрічав навіть такі, що були видані кількістю 50 екземплярів). Багато людей, що читають, перейшли на електронні книги або аудіо.

На перший погляд цифра справді здається зручнішою за паперову книгу. Адже цифрова книга не займає «фізичного місця», може не обтяжувати своєю вагою під час подорожі та суттєво спрощує сам процес читання тексту та пошуку по ньому. Але... при цьому «цифра» через відсутність тактильних, нюхових і візуальних відчуттів не так впливає на мозок, як «папір». Електронна книга не дає відчути якесь невловиме та незрозуміле відчуття присутності в тексті самого читача, який стає співтворцем твору разом з його автором. Книгу не можна порівняти ні з чим, і ставитись до неї як до звичайної речі теж не можна.

Історії про інших людей, хай навіть вигадані, допомагають нам сформувати свій світогляд, навчитися здійснювати правильні вчинки.

Дозволимо собі твердження: єдине, що можна і треба купувати – це книжки. Так, хтось скаже, що книги – нісенітниця, яка нічим від решти речей не відрізняється. Але дозвольте не погодитись. Книжки – це не покупка речей, а капіталовкладення в себе. Навіть якщо ми говоримо про художні книги (а не про книги з саморозвитку), то читаючи їх, ми ростемо. Вчимося думати, розуміти інших людей, співпереживати їм. Розвиваючи емпатію (співпереживання), ми виходимо за межі власного «я», поміщаємо себе, нехай штучно, за допомогою мистецьких інструментів, за межі своєї «зони комфорту». Отже, розширюємо свій власний кругозір.

Крім того, історії про інших людей, хай навіть вигадані, допомагають нам сформувати свій світогляд, навчитися здійснювати правильні вчинки.

Та й чи вигадані вони? Адже кожна книга, кожна розповідь і практично кожен написаний рядок – це те, що безпосередньо пережив сам автор, або те, що було взято з досвіду життя інших людей. Навіть так: кожна велика книга написана досвідом, а кожен рядок у ній – реально прожитий. І навіть якщо персонажі (частково) вигадані, якщо історія не до кінця правдива, то почуття, вкладені в героїв, переживання, випробувані ними (а разом із ними – і нами) – чесні та правдиві до кінця. Інакше вони не були б великими.

Книга – вигадка чи реальність?

Музей Шерлока Холмса за адресою Бейкер-стріт 221b у Лондоні. Фото: ru.wikipedia.org

Скажіть, чи виникає у вас думка під час читання «Анни Кареніної», що історія, розказана Толстим, вигадана від початку і до кінця? Ні, звичайно. Навпаки, складається враження такої реальності всього, що розповів письменник, що ще за життя Толстого читачі намагалися знайти могилу Кареніної.

Або, наприклад, англійці були настільки впевнені у існуванні Шерлока Холмса, що шукали на Бейкер-стріт будинок 221b, щоб потрапити до нього на прийом. А коли 30 жовтня 1938 року в радіоефірі США прозвучала радіопостановка «Війна світів» Герберта Уеллса, що розповідає про вторгнення марсіан, то багато слухачів не на жарт перелякалися, прийнявши все за чисту монету.

Можна навести й багато інших прикладів, коли літературні історії, спочатку вигадані, здобували, що називається, «плоть і кров», стаючи не менш реальними, ніж саме життя, або взагалі перетворюючись на побут для кожного з нас.

Візьміть такі книжки, як «1984», «Оповідання служниці», «451 за Фаренгейтом», «Ми», «О дивний, новий світ», «Я – робот», «Собаче серце» та багато інших книг, які ще не так давно були фантастикою, а сьогодні читаються як хроніка. Добре це чи погано – залежить, мабуть, від літератури. Але, як би там не було, говорити про те, що художні книги ніяк не пов’язані з життям, точно не можна. Це я вже не говорю про такі книги, як «Брати Карамазови», «Злочин і покарання», «Біси», «Ідіот», «Війна і мир», «Мертві душі», «Камо грядеши», «Улісс», «Фауст», «Сповідь», «Втрачений рай» та багато інших.

Читайте Достоєвського

Ф. М. Достоєвський. Фото: portal-kultura.ru

У цьому зв’язку дозволимо собі процитувати римського понтифіка Франциска, який закликав семінаристів, майбутніх католицьких священиків, читати Достоєвського, 200-річний ювілей якого ми широко святкуємо. За словами папи, «світ прагне священиків, здатних донести благість Господа тим, хто пережив гріх та невдачі; священиків, які розуміються на людяності; пастирів, які готові розділити радості та праці своїх братів; людей, сприйнятливих до криків страждаючих. Черпайте людяність Ісуса з Євангелія і Пресвятих Дарів, шукайте її в житті святих і численних подвижників милосердя; міркуйте про справжній приклад тих, хто передав віру вам, про ваших бабусь і дідусів, про ваших батьків. Читайте письменників, які вміли заглянути в людську душу, наприклад, Достоєвського, який серед сумних подій земної скорботи зумів розкрити красу любові, що рятує».

Велика література виросла саме з Євангелія, а не навпаки.

Папа навряд чи про це знає, але в Радянському Союзі семінаристи через відсутність духовної літератури читали саме Достоєвського. Звичайно, художня література, якою б духовною вона не була, не може зрівнятися з глибиною, яку людина знаходить у Євангелії та у працях отців Церкви. Зрештою, велика література виросла саме з Євангелія, а не навпаки.

З іншого боку, дивує те, що сьогодні дедалі менше тих, хто хоче читати взагалі щось.Книга чи телевізор?

Книга или телевизор?

Білл Гейтс. Фото: stockworld.com.ua

Неодноразово доводилося зустрічати молодих людей, які впевнені, що на книгу не варто витрачати свого часу, якщо є фільм. Тому вони не читають «Дон Кіхота» (наївно), «Війну і мир» (нудно), «Євгенія Онєгіна» (взагалі незрозуміло про що). Що ж у результаті ми маємо? Максимальне спрощення мислення та керівництво рефлексами, небажання думати та залежність від тих, хто думати вміє. Колись прочитав один вислів Білла Гейтса (яке приписують також письменниці С.Ф. Жанліс): «Ті, хто читає книги, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор».

І дійсно, якщо подивитися на життя людей, які мають суттєвий вплив на долі світу, то можна побачити, що вони практично не дивляться телевізор, а всю потрібну інформацію беруть із книг. Той самий Білл Гейтс веде досить популярний блог, в якому розповідає про все, що прочитав за місяць. За його словами, щотижня він читає одну книгу: «Читання книг – мій улюблений спосіб вивчити нову тему. З дитинства я в середньому читаю по книзі на тиждень. І навіть коли мій розклад виходить з-під контролю, і на мене навалюється купа справ, я багато часу приділяю цьому заняттю».

«Ті, хто читає книги, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор».

С.Ф. Жанліс

Любов до книг відрізняє практично всіх видатних управлінців, топ-менеджерів або інших людей, які знаходяться на вершині «соціальних сходів». Звичайно, розповідаючи про них, я не закликаю православних християн прагнути зайняти якесь місце на цих самих сходах (хоча, чому б і ні? Може тоді щось зміниться у світі на краще?). Ми зараз говоримо про те, що книга набагато краще та правильніше формує інтелектуальний світ людини, ніж телевізор. А хороша книга – рішуче впливає і на моральність читача (судячи з усього, Білл Гейтс читав погані книги). У цьому контексті постає питання про те, які ж книги потрібно і можна вважати добрими?

Що читати?

Питання, погодьтеся, непусте. Тому що ми з вами живемо у світі, де кількість інформації збільшується в геометричній прогресії вже не щодня, а щогодини. Кількості інформації, яку ми отримуємо за один день, середньостатистичному обивателю 19-го століття могло вистачити на кілька років. Тому сьогодні як ніколи важливо навчитися правильно користуватися інформацією, вміти не тільки засвоювати її, а й фільтрувати все інформаційне сміття, обираючи тільки те, що приносить користь.

З іншого боку, книжок справді так багато, а літературні уподобання такі різні, що рекомендувати щось конкретне – заняття невдячне та майже завжди марне. Крім, природно, Святого Письма. Воно має бути настільною Книгою кожного християнина та будь-кого, хто хоче бути людиною. Проте є такі книжки, без яких важко у суспільстві вважатися освіченим.

Колись поет Йосип Бродський склав список книг, які потрібно обов’язково прочитати, щоби «з вами було про що розмовляти». Цей список нескладно знайти в інтернеті, тому наводити його ми не будемо, тим більше, що там понад 200 книг, і він досить суперечливий. А ось список, який наводить отець Андрій Ткачов, і стислий, і менш суперечливий. Ось він:

1. Блез Паскаль. «Думки»;

2. Омар Хайям. «Рубаї»;

3. Олександр Пушкін. «Євгеній Онєгін»;

4. Архімандрит Софроній. «Преподобний Силуан Афонський»;

5. Святитель Миколай Сербський. Місіонерські листи;

6. Федір Достоєвський. «Брати Карамазови»;

7. Йосип Бродський. Вірші;

8. Василь Розанов. «Самітне. Опале листя»;

9. Святитель Тихон Задонський. «Скарб духовний від світу зібраний»;

10. Томас Манн. «Чарівна гора».

Свій вибір книг отець Андрій супроводжував чудовою лекцією, в якій, власне, пояснив, чому саме ці книги він вважає must read – обов’язковими до прочитання.

Що б там не було, а важливо зрозуміти одне – читати книги не лише цікаво і потрібно, а й корисно, і навіть необхідно. Читання допомагає розвитку мислення, зниження стресу, збільшує словниковий запас, знижує можливість хвороби Альцгеймера, сприяє розкриттю творчих здібностей, покращує сон та здоров’я, підвищує мозкову активність, тренує увагу.

Але головне – книги вчать нас думати, приймати правильні рішення і залишатися людьми.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Слова голови Держетнополітики про утиск прав вірян УПЦ – це:
перегляд позиції влади щодо Церкви
24%
її приватна думка
53%
важко відповісти
22%
Усього опитано: 210

Архів

Система Orphus