Антимінс: історія предмета, без якого неможливо звершення Євхаристії

Антимінс на престолі. Фото: alnevhram.ru

Будь-якому більш-менш знайомому з богослужінням прихожанину відомо слово «антимінс». Сьогодні ми поговоримо про історію, значення і призначення цього предмета.

Антимíнс (грец. Ἀντί – замість і лат. Mensa – стіл, трапеза: «замість престолу») – це чотирикутний плат шовкової або лляної матерії з зашитою в нього часткою мощей православного мученика, що лежить у вівтарі на престолі і є необхідною приналежністю для звершення повної літургії. Одночасно він є також і документом, що дозволяє звершення літургії.

Нині антимінс – повсюдно прийнятий атрибут православного богослужіння, звершення літургії без якого сьогодні абсолютно неможливо. Але був час, коли не було ніяких антимінсів. Його історії і значенню присвячений цей матеріал.

Незвичайність розглянутого нами предмета починається вже прямо з його назви – в перекладі «антимінс» дослівно означає «замість престолу». Виходить в деякому роді каламбур – ми служимо на платі, який лежить на престолі і носить назву «замість престолу». Очевидно, що використання даного терміну склалося історично.

Перші письмові згадки про антимінс містяться в житії священномученика Маркіяна, єпископа Сицилійського.

Перші письмові згадки про антимінс містяться в житії священномученика Маркіяна, єпископа Сицилійського. Сам святий жив у II столітті і був учнем апостола Петра, але його найбільш ранні біографічні свідчення відносяться до VII–VIII століть. Саме в цих свідченнях антимінсом названий переносний престол, що дозволяє звершувати літургію поза храмом. Хоча сам термін з’являється відносно пізно, практика звершення Євхаристії в місіонерських або військових походах відома як мінімум з часів імператора Костянтина Великого, про що ясно говорить відомий хронограф Євсевій Кесарійський.

Однак антимінсом тоді іменувався не тільки переносний престол. З опису богослужіння собору Святої Софії в Константинополі ми дізнаємося, що цей термін застосовувався до всякого столу, використовуваному за тим чи іншим призначенням всередині храму. Існував ще так званий «імператорський антимінс» і вживався для причастя василевса. Він розміщувався з правого боку від вівтаря, до нього підходив імператор і молився, коли ж наставав час прийняття Святих Таїн, він піднімався до патріарха, брав з його рук Тіло Христове, потім спускався назад до антимінсу, знову молився і причащався. Потім імператор знову піднімався до патріарха для причастя Кров’ю Спасителя.

Вінчання Івана IV на царство. Фото: wikimedia.org

Природно, що такий «царський столик» прикрашався дорогими матеріалами. Були окремі антимінси і для того народу, який молився в храмі. Потрібно також сказати, що існував ще окремий антимінс, який використовувався при вінчанні імператора на царство. Він встановлювався на амвоні, і на ньому розміщувалися регалії, які потім одягалися на новоспеченого володаря. Преподобний Феофан Сповідник описує також випадок, коли антимінс використовувався на іподромі – мова тут йде про вінчання на царство Костянтина VI в якості співправителя імператора Лева Хазара. Подібним же чином, але тільки в менш пишній обстановці, вживався столик при зведенні на посаду вищих сановників Візантії.

Як мінімум з початку IX століття існувала практика вживання накладеного на престол додаткового плата або дошки, але без іменування його «антимінсом».

Виходить, що у перерахованих випадках термін «антимінс» не мав відношення конкретно до престолу, на якому звершувалася Євхаристія. При цьому вже як мінімум з початку IX століття існувала практика вживання накладеного на престол додаткового плата або дошки, але без іменування його «антимінсом». Про це в одному зі своїх листів згадує преподобний Феодор Студит. Як ми пам’ятаємо, він був одним з прихильників іконопочитання, активно протистояв іконоборцям. Так ось, необхідність використання додаткової дошки або плата преподобний пояснював неможливістю звершення Євхаристії на престолах, осквернених єретиками.

Ще відомо, що за часів правління таких іконоборських імператорів, як Михайло Травл і Феофіл, шанувальники ікон звершували літургію таємно в оселях, при цьому вони вживали спеціально підготовлені столики в якості переносних престолів. Трохи пізніше, вже ближче до середини IX століття, згадані дошки або плати стали називатися антимінсами. Таким чином, практика використання антимінсів вперше отримала своє широке поширення саме в іконоборський період, в умовах гонінь. З послань преподобного Феодора можна зробити висновок, що на платах і дощечках були іконографічні зображення, щоправда їх зміст достеменно невідомий.

Сьогодні в антимінси вшиваються частинки мощей святих, але так теж було не завжди. Все почалося з престолів. До Сьомого Вселенського собору, при освяченні Трапези (престолу) мощі в нього вкладалися не завжди. З VIII століття ця практика стає обов’язковою у зв’язку з сьомим правилом Нікейського собору 787-го року, в якому читаємо наступне: «Аще які чесні храми освячені без святих мощей мученицьких, визначаємо: нехай буде звершено в них положення мощей зі звичайною молитвою. Якщо ж відтепер знайдеться якийсь єпископ, що освячує храм без святих мощей, хай буде позбавлений, яко переступивший церковні перекази».

Використання антимінса під час богослужіння. Фото: Facebook

Своєю появою це визначення знову ж зобов’язане іконоборській епосі. Справа в тому, що єретики заперечували не тільки шанування ікон, а й святих мощей, у зв’язку з чим при освяченні своїх храмів вони не вкладали мощі в престоли. На противагу їм і була остаточно зафіксована традиція служіння літургії виключно на мощах. Звідси і всякий антимінс, як переносний престол, також повинен був містити в собі частинку мощей.

За умови, що престол був освячений повним чином з вкладенням у нього мощей, ще протягом декількох століть, а точніше до XIII століття, літургія могла служитися без антимінсу.

Із завершенням іконоборського періоду з престолами залишилася певна плутанина. Одні могли бути освячені без мощей до Сьомого Вселенського собору, в інших – іконоборці мощі вилучали, треті – освячувалися єретиками зовсім без мощей, при цьому сьоме правило потрібно було виконувати. У всіх перерахованих випадках Євхаристія відбувалася тільки з використанням антимінсів.

За умови, що престол був освячений повним чином з вкладенням у нього мощей, ще протягом декількох століть, а точніше до XIII століття, літургія могла служитися без антимінсу. Поступово дощечки виходять з ужитку і залишаються тільки плати, а сама практика звершення Євхаристії на антимінсі стає все більш поширеною, і з’являється навіть посада «начальника антимінсів». У його обов’язки входив контроль над їх виготовленням і розподілом по парафіях.

З XIII століття ми вже зустрічаємо правила, які призначали покарання клірикам за звершення літургії без антимінсу. Хоча вони були не суворі, як, наприклад, у Номоканоні як покута пропонуються 70 поклонів, але все ж з того часу служіння на престолі без антимінсу було неможливим. У РПЦ дана практика закріплена постановами Московського Архієрейського собору 1675 року скликаного патріархом Іоакимом (Савеловим).

Як ми розуміємо, після іконоборського періоду у антимінсах, за винятком якихось похідних умов, особливої потреби не було. У підсумку до антимінсу почали лояльніше ставитися як до санкції з боку єпископа (а кожен антимінс підписується правлячим архієреєм), що дає пресвітеру право священнодійства в конкретному храмі. В Руській Церкві практично всі антимінси містять мощі, в інших же Церквах допускається служіння на антимінсі без мощей за умови, що сам престол освячений повним чином.

Сьогодні антимінси традиційно виготовляються або з льону, або з шовку. На них зображується положення Тіла Христа у гроб з чотирма євангелістами. Існують також приклади, коли на платі або дошці можна побачити Хрест у різних формах, поясну ікону Христа, що стоїть за гробом з раною, з якої стікає Кров у Чашу, а також воскреслого Спасителя, який сидить на гробі. Всі вони означають одне – гробні пелени і Жертву, на яку пішов Син Божий заради нашого спасіння.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи дотримуєтеся ви обмежень Різдвяного посту?
так, я постую строго
28%
намагаюся дотримуватися, скільки маю снаги
63%
взагалі не дотримуюся цього посту
9%
Усього опитано: 32

Архів

Система Orphus