Вивчаємо богослужіння: вечірня. Зустрічаємо темряву в очікуванні світла

У храмі на вечірні. Фото: psgp.ru

Продовжуємо вивчати богослужіння Православної Церкви. Сьогодні ми поговоримо про історію та смислове наповнення вечірньої служби.

 

Богослужіння завжди оживає, якщо в пам’яті є якась про нього інформація, тому, для більш усвідомленого підходу до служби в храмі, сьогодні ми звернемося до історії і смислового наповнення вечірні.

З усього добового циклу вечірня, мабуть, чи не єдине богослужіння, яке служиться у спочатку призначеному для нього часовому відрізку. У всякому разі, так відбувається в усі дні окрім Великого посту і святвечорів, коли вечірня служиться вранці.

Звичайно, служити вечірню службу в ранкові години не зовсім нормально. Точніше, до такої традиції можна було б поставитися поблажливо, як до данини сучасній практиці, що історично склалася, однак є одне жирне «але». Таке «але» пов’язане із смисловим наповненням вечірнього богослужіння. Для того щоб це зрозуміти досить молитви «На сон грядущим» прочитати вранці. Погодьтеся, як мінімум це буде виглядати дивно, якщо, тільки прокинувшись, ми звернемося до Бога словами: «Подай мені, Господи, цю ніч провести в мирі, щоб вставши, я в усі дні життя мого робив угодне пресвятому імені Твоєму і перемагав ворогів, які нападають на мене... Подай мені мирний і спокійний сон».

Вечірню найкраще служити в той час, коли ми її служимо в більшості випадків, і де її органічне місце, а саме – дев’ята година від сходу сонця, тобто, приблизно, при заході сонця.

Історія

Сьогодні нам достеменно відомо, що з часів перших християн склалася традиція підносити до Бога молитву в певний час доби. У цій прив’язці молитов до часу християни не були першими, оскільки ще в старозавітні часи вечірнє (як і ранкове) богослужіння було пов’язано з принесенням жертв. Також існував окремий чин розпалювання світильників, горіння яких підтримувалося протягом всієї ночі.

У книзі Премудрості, та й, в принципі, у багатьох пророків можна зустріти вказівки, що жертви повинні бути замінені молитвою і добрими справами: «Нащо Мені многота ваших жертов? говорить Господь. – читаємо ми у пророка Ісаї, – Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю! Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої? Не приносьте ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!... Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх... Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!» (Іс. 1, 11–13... 16).

Багато ранніх писемних пам’яток (напр. «Дідахе») вечірні молитви відносять до особистої практики християн. Але ось в знаменитому листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном (а це приблизно 112 рік) консул згадує про вечірні збори християн, що звершувалися заради спільної трапези.

Приблизно через сторіччя, вже у Тертуліана є вказівки на агапи (трапези любові), що також відбувалися ввечері. У пам’ятках III століття про агапи згадується все більше і більше, що говорить про ранній формі вечірнього богослужіння. Так, наприклад, в «Апостольському переданні» не просто йдеться про вечірні молитви, але і дається коротке пояснення до них.

Молитви ці звершувалися о зазначеній дев’ятій годині і за змістом були пов’язані зі спогадами пришестя Христа у світ, Його стражданнями і Хресною смертю. Також у даному письмовому пам’ятнику йдеться про вечірні трапези, на яких співали псалми і, подібно до старозавітної, існувала традиція благословення світла. При цьому диякон заносив у збори християн світильник, а єпископ або пресвітер читав подячну молитву Богу Отцю за те, що Він просвітив нас через Ісуса Христа і дарував вечірнє світло, тобто світло лампад і свічок.

Зміст

У IV столітті ми вже можемо бачити добове коло богослужінь, схоже з тим, що маємо зараз. Євсевій Кесарійський пише, що в усьому християнському світі вечірня й утреня були найважливішими частинами добового циклу, при цьому вказує на присутність у чині вечірні 140-го псалма, хоча, дуже ймовірно, що потрапив він туди набагато раніше, адже про нього писав ще Оріген. Нагадаємо, що 140-й псалом починається словами «Господи, взиваю», його співають у наших храмах на вечірні і до цього дня.

Цікаво, що в такому пам’ятнику, як «Апостольські постанови», який належить до сирійської традиції IV століття, описано починання вечірні зі співу того ж 140-го псалма, після чого диякон говорив єктенії за оголошених, тих, хто кається, і збурених. Потім люди з цих категорій віддалялися з молитовного зібрання, і починалися уклінні молитви вірних. Далі слідували спогади про творіння світу, подяка за світло, деякі прохання і відпуст.

До слова, гімн «Світло тихе» якраз відноситься до згаданого благословення світла. Є думка, що саме про нього згадують святителі Василій Великий і Григорій Ніський, коли описують вечірнє богослужіння Каппадокії. Подібним чином відбувалася вечірня і в Єрусалимі, тільки при цьому вона була набагато більш насичена різними псалмами і антифонами, а ось в якості початкових використовувалися псалми з 18 кафізми. Сьогодні при звершенні вседенної вечерні читається саме ця кафізма, хоча в більшості парафіяльних храмів вона опускається.

У VIII столітті на початок єрусалимської вечірні був поміщений 103-й псалом («Благослови, душе моя, Господа, Господи Боже мій, звеличився Еси зело»), що залишається на своєму місці і сьогодні. Тут же ми також зустрічаємо згадку про вживання гімну «Сподоби, Господи» і пісні Симеона Богоприємця «Нині відпускаєш».

Особливості кафедрального єрусалимського богослужіння ввібрав у себе чернечий палестинський Часослов, що набув широкого поширення в Церкві в наступному IX столітті. А коли в XII–XIV століттях Єрусалимський устав став загальноприйнятим, то і Часослов також міцно увійшов у богослужбове вживання, активно використовується він і до цього дня.

Як ми бачимо, вечірня – це не набір випадково зібраних псалмів, гімнів і молитов. Всі тексти, що увійшли до неї, розкривають нам таємницю спасіння у Христі. Звичайно, найбільш ясно ця таємниця актуалізується на літургії, коли вірні приступають до Євхаристійної Чаші, але добове коло є підготовкою до цього Таїнства, а вечірня його відкриває. Однак ми повинні розуміти, що цим змістове наповнення вечірні не вичерпується. Так, наприклад, у 103 псалмі віддається хвала Богу за те, що Він створив весь світ, а потім іде і «вечірня» тема: «Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід. Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна, леви рикають про здобич і просять від Бога своєї поживи. Сходить сонце, і вони збираються і кладуться по норах; Людина виходить на працю свою, й на роботу свою до вечора» (Пс. 103, 19–23).

Далі богослужбові тексти наповнені словами подяки за минулий день з проханнями про прощення гріхів, скоєних у минулому дні – сюди можна віднести гімн «Нині відпускаєш». Також у вечірні важливо, що християни зустрічають темряву, що надходить, зі світильниками, що символізують Світло Христової Істини. У богослужбовій традиції день починається ввечері, з одного боку, в зв’язку з оглядкою на Шестоднев, де постійно звучить рефрен «І був вечір, і був ранок», з іншого ж боку – це нагадування, що якою б непроглядною не була тьма, за нею обов’язково піде світло.

*   *   *

Якщо історію формування вечірні ми і забудемо, то смислове наповнення варто все ж таки краще закріпити в своїй пам’яті, бо від цього залежить наш настрій на молитву, а згодом і ставлення, і сприйнятливість до неї.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Рішення Синоду РПЦ щодо дій Фанара і Олександрії – це:
початок процесу оцінки дій Фанара світовим Православ’ям
60%
необґрунтована агресія РПЦ по відношенню до Фанару
23%
рядове засідання, яке ні на що не вплине
17%
Усього опитано: 40

Архів

Система Orphus