Щоб спастися, треба навчитися жити дурнем

20 Липня 2021 21:53
0
Святий Прокопій Устюзький. Фото: krassever.ru Святий Прокопій Устюзький. Фото: krassever.ru

Юродивий Прокопій Устюзький, пам'ять якого ми святкуємо 21 липня, це людина, на голову якої неждано-негадано звалилося Небо.

Успішний, як би ми зараз сказали, німецький підприємець, який вів свій бізнес на широку ногу, приїхав у Новгород для того, щоб ще більше примножити капітал, здійснивши ряд великих угод. Таким був святий Прокопій на початку свого життєвого подвигу. З цього починався його шлях до Христа. А в самому кінці цього шляху він буде ховатися від лютої холоднечі в жалюгідних лахміттях старого жебрака, намагаючись зігрітися від тепла таких же, як і він, бездомних собак.

За мірками цього світу, цей чоловік скотився з Олімпу, деградував до бездомного і помер на вулиці, укритий одним лише тонким сніговим простирадлом. У Церкві ж такі люди називаються юродивими, що в перекладі зі слов'янської означає «божевільний», «дурень», але з приставкою «Христа ради». Але якщо подивитися на життя будь-якого християнина, то ми побачимо, що, за великим рахунком, врятуватися може тільки той чоловік, який за мірками цього світу є дурнем.

Дурні серед нас

Саме так називали і Онєгіна Гаждикасімова, успішного поета-пісняра, платівки якого продавалися нечуваними досі в СРСР тиражами, коли він раптом кинув свій бізнес і на піку популярності пішов в Оптину пустель для того, щоб жити в бідності, невідомості, у важких фізичних і молитовних працях.

Петро Мамонов оселився в глухому селі саме тоді, коли, здавалося б, саме час заробляти якомога більше грошей. Мільйонні контракти, турне по Франції, Великобританії, США, зліт популярності на батьківщині. На піку популярності Петро Мамонов розпускає свою групу і йде жити в село, щоб читати улюблених святих Отців.

Таких прикладів, більш або менш відомих людей, можна навести насправді дуже багато. Спільне в них одне – це «божевілля», яке почалося з того, що Небо впало на їхню голову.

Німецький бізнесмен XIV століття вперше зайшов у православний храм помолитися і тут його накрила Божественна благодать, та з такою силою, що він не розумів, де знаходиться – на Небі чи на Землі. Переворот був такої сили, що він забув про свої гроші, бізнес, схеми заробітку і пішов у Хутинський монастир. А коли на нього, як на заморську дивину, в обитель приходило подивитися безліч народу (диво небачене – купець заморський постригся в ченці), то він вирішив босим, в лахмітті, без грошей та їжі піти через глухі ліси і болота подалі на схід, у місто Устюг, щоб вести там життя нікому невідомого жебрака.

Онєгін Юсиф огли Гаджикасімов, який був не тільки не хрещений, але навіть не мав ніякого поняття про те, що таке Православ'я, вперше бере в руки Біблію. Випивши Слово Боже залпом, він сліпне, через час прозріває і йде в монастир. Так Небо впало на душу цього талановитого поета.

Петро Мамонов пояснив свій відхід в напіввідлюдницьке сільське життя просто: «Пішов спасатись. Жити стало ні для чого. Живеш, а жити нема чого. Робота є, гроші є, діти є, будинок є, машина є, а жити нема чого». Поки будували будинок, він жив у селі в наметі.

Відповісти на Божий заклик

Я взяв за приклад для порівняння з юродивим Прокопієм Устюзьким двох наших сучасників для того, щоб ми зрозуміли просту річ. Блаженний Прокопій – це не лише церковна історія, це і наша сучасність. Стати на цей шлях неможливо тільки за людським бажанням. На це має бути особливий заклик Божий, інакше це буде відвага, змішана з гордістю і самовпевненістю. Таким же чином були покликані на свій подвиг преподобні Антоній Великий, Марія Єгипетська і безліч інших святих.

Яка нам користь від цих прикладів, і що ми можемо для себе з них почерпнути? Якщо в нашій душі не сталося ось такого різкого перевороту по дії Промислу Божого, то це зовсім не означає, що нас це не стосується. Просто Небо в нашу душу заходить іншим шляхом. Воно не звалюється різко на голову, а поступово, повільно, лагідно, в міру наших слабких духовних сил відкриває себе нашому серцю. Але я впевнений в одному – для того, щоб врятуватися, кожному з нас необхідно в тій чи іншій мірі стати юродивим, придбати те, що в очах цього світу буде здаватися безумством.

Подивіться на людей, які ходять в храм, очима мирського обивателя. Хіба не божевілля для них всі ці стояння на службах, пости, молитви, примушування себе до праці заради спасіння душі. Я вже не кажу про прощення кривдників, про любов до ворогів, про те, що християнин здатний віддати іншому те, чого потребує сам, заради виконання заповіді. Хто з безбожників, які живуть за принципом «хочеш жити – умій крутитися», назве таких людей розумними?

Два види божевілля

Є два види божевілля, і кожне веде до свого кінцевого результату. Ось двадцять два здорових, сильних чоловіки катають по зеленому полю круглий м'яч, намагаючись загнати його на певну ділянку землі, а мільйони людей з цього приводу страшенно переживають, кричать, стрибають, ведуть себе так, як ніби зараз вирішується питання їхнього життя і смерті. Поведінка футбольних уболівальників часто явно виходить за межі здорового глузду. Адже очевидно, що кількість забитих голів ніяк не позначиться на якості їхнього життя. Подивіться на поведінку фанатиків музикантів на концертах, на божевілля шанувальників т. зв. кумирів кіноекранів.

Ну добре, може, це вже якісь крайнощі, але в цілому подивіться з боку на життя будь-якої сучасної людини. Скільки сил, грошей, енергії душі вона витрачає на абсолютно непотрібні їй справи, речі, вчинки. Сучасні люди схожі на живих роботів, які діють виключно у межах програми, розробленої мироправителями цього століття.

Стандартизовано все: одяг, їжа, форми праці і відпочинку, модель побуту, освіта, знання, вміння, навички, думки, почуття, емоції, реакції на зовнішні подразники. Будь-хто, хто виходить за червоні прапорці загальноприйнятих установок – божевільний. Хоча насправді божевільні ті, хто знаходяться всередині цих огорож. Тому поза нормою для цих людей той, хто переступив за прапорці, хто відмовився від нав'язаних світом стандартів, хто почув заклик Христа: «Залиш все і йди за Мною», «Зостав мертвим ховати своїх мерців». Більш того, не ставши ось таким божевільним, спастися неможливо!

Чим далі йдеш за Христом, тим менше у тебе буде попутників, до цього потрібно бути готовим. Не бійтеся того, що вам перестали бути цікаві новини, політика, розважальні програми. Якщо вам стало не цікаво в товаристві друзів, колег або знайомих, і взагалі частіше тягне побути на самоті, то це зовсім не означає, що ви хворі соціофобією. Просто безліч порожніх розмов стали заважати народжуваній у Христі душі. Для переродження душі потрібна тиша.

Якщо компанії свого кота ви віддаєте перевагу перед корпоративною вечіркою – це не ознака депресії, а початок одужання. З котом можна помовчати про головне, а з людьми найчастіше лише побазікати про пусте.

*   *   *

Доброю ознакою буде те, що на вас будуть дивитися, як на ненормального, який «вдарився у віру» і не хоче жити «як всі», тобто грішити, як всі. Ще кращим знаком буде те, що вас стануть за це ненавидіти. Це говорить про те, що ворог роду людського почав за вами полювання, використовуючи для цього своїх людей. А це, в свою чергу, ознака того, що ви вже переступили за прапорці, втекли з його гріховно-трудового табору. За вами пустили собак і почалося переслідування. Але боятися їх не потрібно.

Для того, щоб втекти від світу, досить йти прямо за Христом, ніколи не озираючись назад, навіть тоді, коли в спину будуть летіти тяжкі гострі камені. Все нормально, ви вже стали юродивим, а значить – ми на шляху до спасіння.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також