Пам’яті Черкаських новомучеників: де проектують гоніння

Собор Черкаських новомучеників і сповідників. Фото: cherkasy.church.ua

Сьогоднішній наш матеріал присвячений цілому сонму новомучеників Черкаських, день пам’яті яких Церква встановила святкувати 26 травня.

Господь збирає святих із землі в Свої Небесні житниці так само, як ми збираємо врожай з городу. На нашій українській землі є порівняно невелика ділянка, яка принесла Богу урожай мученицької святості набагато більший, ніж в будь-яких інших місцях нашої Батьківщини. Це черкаська земля. Якщо в інших регіонах кількість канонізованих новомучеників обчислюється одиницями або десятками, то на Черкащині їх сотні.

У цьому немає ніякої містики або таємниці. На те були цілком об’єктивні причини. Коли в кінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття по всій країні проходила перша, ще порівняно не найпотужніша хвиля репресій, багато священнослужителів і віруючих людей були засуджені на термін від п’яти до десяти років роботи у виправно-трудових таборах. Після відбуття цього терміну більшості з них не дозволялося повертатися у великі промислові міста, такі як Київ, Харків і т.п. Тому священики і миряни, що звільнилися, намагалися оселитися ближче до дому, але там, де це було ще дозволено.

Черкаси, Умань, Звенигородка прийняли в свої оселі багатьох звільнених священиків. У цих містах стояли частини НКВС, і органи спокійно дозволяли поселятися тут колишнім ув’язненим з числа духовенства.

Черкаси, Умань, Звенигородка прийняли в свої оселі багатьох звільнених священиків. У цих містах стояли частини НКВС, і органи спокійно дозволяли поселятися тут колишнім ув’язненим з числа духовенства. Крім того, на Черкащину висилали ченців Києво-Печерської лаври, а також духовенство з прикордонних областей, яке для Радянської влади вважалося неблагонадійним. В результаті у великих і малих містах Черкаської області зібралася чимала кількість священиків, ченців і мирян, які постраждали від влади за віру свою.

Йшли роки, новоприбулі страждальці потроху обживали цю територію, хтось із священства влаштовувався на світську роботу і ходив до храму, а комусь вдавалося знайти місце в якоїсь із місцевих парафій. У грудні 1936 року в СРСР відбулася знаменна подія. Була прийнята Конституція країни. Серед іншого в ній була проголошена рівність громадянських прав і свободи совісті (віросповідання). Православні піднеслися духом: нарешті влада країни повернулася обличчям до Церкви і дала можливість людям вільно, без страху, ходити до храмів і сповідувати свою віру.

Через місяць після цієї події був проведений всесоюзний перепис населення, де в числі інших було поставлене питання і про ставлення до релігії. Люди не стали приховувати свої переконання, тим більше що нова Конституція давала їм на це повне право. Так перепис показав, що, незважаючи на два десятка років жорсткої антирелігійної пропаганди, коли, здавалося б, повинно вже вирости нове атеїстичне покоління, більшість жителів країни як і раніше вважали себе православними християнами. У сільських районах число віруючих доходило до ста відсотків.

У липні 1937 року був виданий секретний указ, в якому ухвалювалося в чотиримісячний термін, до початку серпня, очистити країну від «несвідомих релігійних елементів».

Таке відкриття було шоком для Радянської влади. Сталін був упевнений, що віруючих у країні набереться до десяти відсотків. У 1937 році Великдень збігся з першотравневими святами. Лють, гнів і страшну злобу викликала у ідейних комуністів в урядових верхах звістка про те, що люди замість того, щоб йти і демонструвати солідарність трудящих, йдуть до храмів, причащаються і освячують паски. Весь цей ланцюжок подій привів до небувалого досі терору проти віруючих.

У липні 1937 року був виданий секретний указ, в якому ухвалювалося в чотиримісячний термін очистити країну від «несвідомих релігійних елементів». Стала працювати пекельна репресивна машина. За наказом Єжова країна була розділена на оперативні сектори, до кожного з яких були прикріплені певні військові і міліцейські підрозділи.

У Черкасах стояла 58 стрілкова дивізія НКВС, але навіть вона не могла впоратися з планом по зачистці цього регіону. Занадто багато тут зібралося «служителів культу» і їх прихильників. Документи свідчать, що за період зачистки було проведено близько 150 засідань трійок НКВС, левова частка яких закінчувалася оголошенням смертного вироку.

Але як насправді проходили ці засідання? Ніяких розглядів по суті справи не було. Канцелярська машина НКВС писала в терміновому порядку необхідні для розстрілу папери. Ще до арешту, коли жертви нічого не підозрювали і не знали, що їх чекає, слідчі придумували свідчення неіснуючих свідків, описували від їх осіб свої фантазії, придумані ними ж самими історії «підривної роботи» і стверджували вирок згідно наспіх збитої справі. Зробивши всю необхідну канцелярську роботу, негайно заарештовували людей і, нічого їм толком не пояснюючи, оголошували вирок і тут же приводили його у виконання.

У невеликій за розміром Черкаській області були знищені сотні людей, документальних свідчень про смерть яких не залишилося. З них канонізовано всього 103 людини. Це ті християни, про мученицьку кончину яких дивом збереглися якісь факти.

По всій країні засуджених до смертної кари було так багато, що іноді, для прискореного втілення цього рішення партії в життя, засуджених людей масово заштовхували в баржі і топили в морі. Чорне море, по суті, є величезною могилою християнських мучеників, які склали там свої голови.

Так у невеликій за розміром Черкащині були знищені сотні людей, документальних свідчень про життя і смерті яких не залишилося. З них канонізовано всього 103 людини. Це ті християни, про мученицьку кончину яких дивом збереглися якісь факти. У метушні тих років сліди багатьох і багатьох людей, навіть не розстріляних, а засуджених на різні терміни ув’язнення, були безповоротно втрачені.

З числа величезної кількості засуджених на Черкащині відомий лише один випадок повернення священика з ув’язнення. Йдеться про схиархімандрита Аввакума (Старова) – останнього старця залитої мученицькою кров’ю Черкаської землі. Відомо, що це був прозорливий духівник, наділений багатьма благодатними дарами від Бога. Є надія, що незабаром і цей подвижник доповнить число канонізованих черкаських сповідників віри Христової.

Крім історичної і духовної цінності, історія життя і смерті черкаських новомучеників важлива нам для розуміння того, що відбувається в нашій країні зараз. Духовенство в кінці тридцятих років знищували формально як «ворогів народу», як «пособників імперіалізму», як людей, що складають «загрозу» країні рад і «працюють на ворожу розвідку». Чи було так насправді? Ні, звичайно. Ці люди не становили для держави ніякої загрози. Вся їхня провина полягала лише в одному – вони вірили в Бога і служили Йому згідно Євангельським заповідям.

Була б людина, а причин, за якими її можна буде знищити, знайдуть тисячі. І добре б нам бути готовими, коли прийде наш час відповісти за свою віру.

Для того, щоб розстрілювати цих людей, не потрібно було насправді вести якесь розслідування і знаходити компрометуючі їх факти. Досить було тільки команди зверху. «Була б людина, а справа знайдеться», – так говорили тоді в народі.

З плином часу методи богоборців не надто змінилися. Хіба що ворог став більш хитрим і акуратним, але від цього не менш наполегливим. Сьогодні, з подачі певних політичних сил, на Українську Православну Церкву активно клеяться ярлики «ворога народу», «прихильника країни-агресора», «пособника окупантів». Звичайно, для будь-якої розсудливої людини це очевидна брехня.

В наші храми ходять громадяни нашої країни. Служать і працюють в ній також українці. Всі ми вважаємо Україну нашою Батьківщиною і молимося про те, щоб у цю землю прийшов мир, і люди жили на ній щасливо. Так в чому ж насправді наша вина? У тому ж самому, в чому звинувачували і новомучеників черкаського краю. Наша вина в тому, що ми не «прогинаємося» під людиноненависницьку ідеологію, ми не приймаємо нові «цінності», які псують природний порядок життя людей. Наша провина в тому, що заповіді Євангелія і закони духовного життя для нас важливіші за політичні віяння і націоналістичні ідеї, в тому, що для нас на першому місці стоїть Бог, а вже потім все інше.

Знаючи історію минулих років, ми повинні усвідомлювати, що коли слуги антихриста дадуть команду, ніхто не буде шукати навіть формально якихось мінімально виправданих причин для того, щоб нас знищувати. Вони будуть не потрібні, так само як вони були не потрібні і в 1930-х роках минулого століття.

Була б людина, а причин, за якими її можна буде знищити, знайдуть тисячі. І добре б нам опинитися готовими, коли прийде наш час відповісти за свою віру. Хай допоможуть нам в цьому святі новомученики Черкаські.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus