Як це було після революції: захоплення храмів очима новомучеників

Наша Церква встояла ціною великої мученицької крові, ціною сповідання і страждань. Фото: zavtra.ru

Осквернення храмів для християн завжди випробування. Ревність за Божий Дім – це одна з християнських чеснот. На початку ХХ століття вона зазнала серйозних випробувань.

Читаючи книги про післяреволюційні роки, багато хто з нас задавалися питанням, як же люди пережили це беззаконня? Прийшов час, і відкриту агресію у відношенні нашої Церкви довелося пережити і нам. І хто знає, скільки ще це триватиме. В світлі подій останніх років, тема гонінь на Церкву в перші роки радянської влади стала нам ще зрозуміліша, ще ближча. І все-таки наш народ в ті роки пережив незрівнянно більш тяжкі й криваві часи, що дали нашій Церкві цілий сонм новомучеників і сповідників.

Осквернення або захоплення храмів для християн завжди серйозне випробування. Ревність про Божий Дім – це одна з християнських чеснот. Коли в 1917 році після жовтневої революції почали закриватися і руйнуватися перші храми, Божий народ зустрічав це зі страхом і нерозумінням. Святіший Патріарх Тихон (Белавін) вже в цей час виступив із захистом осквернених святинь. Вже на самому початку влади рад було зрозуміло, що настають важкі часи для всіх, хто носить на собі хрест.

*   *   *

До тих пір, поки це було ще хоч якось можливо, миряни, старости храмів і священники організовували захист своїх церков: організовували чергування в храмі, чергували на дзвіниці, щоб вдарити в разі нападу до святині на сполох. Траплялося, що парафіяни мирним спротивом не давали закривати храм.

Священномученик Іоанн Воронець, дізнавшись про намір влади закрити храм, зумів підняти народ на його захист і організував його оборону. Три доби чинили опір місцеві жителі, цілодобово охороняючи храм.

У м. Ачинську 1929 році влада спробувала скинути дзвони з Троїцького собору, але парафіяни не дали. Люди густо встелили землю своїми тілами, зайнявши весь простір всередині церковної огорожі. Безбожники на час відступили. Через три роки собор був підірваний. З блоків та цегли собору була побудована міська лазня. На фундаменті собору спорудили літній кінотеатр, який на розсуд Божий двічі горів і після другої пожежі так і не був відновлений. Собор запам'ятали й сповідництво народу теж.

Більшовики в закритті храмів часто діяли через розкольників-оновленців. Не завжди було, як у житті священномученика Іллі (Бенеманського), коли після його арешту у храм прийшли обновленці, храм наповнив народ – люди відстояли святиню і прогнали розкольницьке духовенство. Частіше схема дій влади була інша.

Спочатку храм переходив у користування обновленців. Влада від такої передачі вигравала в будь-якому випадку. Якщо парафіяни підуть до обновленців – їх затягнуть у розкол і так послаблять Церкву. Якщо ж віруючі не підтримають розкольників і відвідувати храми не будуть – храми закриють за несплату податків або відсутність прихожан.

Це був час, коли необхідно було згадати просту мудрість: храм не в колодах, а в ребрах. Фото: zavtra.ru

Наші нинішні новомученики не йшли на змову з владою і оновленцями, вони вибирали службу Богові, а не плани сатани. Був час молитися вже не в храмах, а в тюрмах і таборах страждати за Бога.

Священносповідник Афанасій (Сахаров) з цього приводу писав: «Так краще нехай всі наші храми будуть закриті, тільки не слід православним молитися з відступниками. Подивіться, – всі ці «живі» (обновленці) просякнуті почуттям злоби – почуттям не християнським. Вони цілком перебувають зараз у владі духу злоби і не мають спокою. А ось я дивлюся зараз на ув'язнених за діло Христове, чую про православних пастирів, що в інших в'язницях перебувають, – який спокій і благодушність у всіх».

Це свідоцтво підкріплюється міркуваннями одного зі сповідників Сергія Йосиповича Фуделя. У книзі «Біля стін Церкви» автор розмірковує, що на закриття і захоплення храмів необхідно було відповідати «пошуком постійної пам'яті Божої»: «Та це не означало, що храми відкриються, а що в душах будуть будуватися храми, що не закриються». Це був час, коли необхідно було згадати просту мудрість: храм не в колодах, а в ребрах.

Так Церква говорила, коли вже ясно було видно, що не встояти. Коли святині були вже в полоні. Коли ж була можливість боротися – новомученики боролися.

У житії священномученика Сергія Махаєва описується, як він ревно боровся за храм своєї громади:

«У лютому 1924 року, будучи настоятелем громади, організував активний опір громаді «Спілка церковного відродження», що захопила церкву Петра і Павла. Він подавав апеляцію заступнику наркома юстиції і навіть здав поліції групу обновленців, що почали переобладнувати храм за своїм смаком, так що обновленський єпископ Антонін (Грановський) змушений був виправдовуватися. Отець Сергій з парафіянами організували охорону храму. Коли з'явилися обновленці, то були замкнені всередині, і отець Сергій привів до храму міліцію, яка зажадала припинення робіт і препроводила учасників у відділення для складання протоколу, пообіцявши повернути отцю Сергію ключі від храму».

Робота комісії зі знеособлювання цінностей... Фото: smolbattle.ru

Однак, обновленці, як це часто траплялося, програючи в канонах, вигравали в доносах. Храм влада все-таки передала обновленцям, священномученика Сергія в тому ж році заарештували на три місяці.

Обновленці захоплювали храми при повній підтримці влади. Вони консультували владу, як чинити так чи інакше, щоб часом навіть була видимість законності і канонічності. Так, наприклад, в 1931 році священномученик Микола Поспєлов був направлений служити в Успенський храм у селі Воїнова Гора Орєхово-Зуєвського району. Однак місцева влада відмовилися його зареєструвати, давши реєстрацію обновленцю. В день свята Успіння до всеношної приїхав обновленський архієрей та духовенство і зі своїми прихильниками силою захопили храм. Отець Микола Поспєлов і його диякон майбутній священномученик Микола Красовський святкову службу змушені були служити вже вдома.

Стояння за храм не раз доходило до сутичок з обновленськими єпископам. Житіє священномученика Володимира Медведюка оповідає таке:

«Під час розгулу обновленства, коли розкольники за допомогою безбожної влади зухвало захоплювали храми, він, щоб уникнути такого самочинного захоплення, сам замикав після богослужіння двері храму і забирав ключі додому. Побачивши, що не можуть захопити храм без згоди на це священника, обновленці запросили отця Володимира до обновленського єпископа Антоніна (Грановського); той, зажадавши у священника ключі від храму, закричав на нього:

– Віддай ключі!

– Не віддам, владико, не віддам! – відповів отець Володимир.

– Уб'ю! Уб'ю як собаку!

– Убийте, — відповів священник. – Перед престолом Божим ми з вами разом станемо.

– Бач, який! – сказав єпископ Антонін, але наполягати більше не став. І храм обновленцям захопити не вдалося».

«Се нині день спасіння...» (2 Кор. 6, 2). Фото: zavtra.ru

Архімандрит Дамаскін (Орловський) пише, що в деяких єпархіях бували періоди, коли на кафедрі не залишалося православного єпископа, а обновленські поспішали висвятити своїх священиків. У результаті, коли на чолі єпархії все ж ставав православний єпископ, клиры храмів розділялися, так як одні священики були висвячені православними архієреями, а інші обновленческими. Причому найчастіше обновленці, коли їхній храм переходив під омофор православного архієрея, відмовлялися приносити покаяння. Все це породжувало настрій і смуту в парафіях.

Православний народ, однак, обновленські храми не відвідував, а ходив у православні, деколи в сусідні села і міста. Але, щоб дати народу розуміння суті розкольницького руху, православному духовенству доводилося багато проповідувати, писати в газети, публікувати звернення та листівки. Православні пояснювали, що з «живоцерковниками» ніхто не служить і з ними не можна молитися.

Обновленці приходили з владою, показували, що їм на цей храм дана «реєстрація» і влаштовувалися як повноправні господарі. Через часті захоплення храмів розкольниками православним священникам доводилося переходити на інші парафії. Це була досить поширена практика. Священники терпіли, залишалися без храму, без місця, без засобів до існування.

Знищення церковного начиння. Фото: smolbattle.ru

Часом влада не закривала і не руйнувала, а захоплювала його і використовувала у своїх цілях. З житія священномученика Олексія (Зінов'єва) дізнаємось, що в 1935 році влада захопила храм, в якому він служив, і почала використовувати його під зерносховище. З цього часу отець Олексій став служити молебні в будинках благочестивих парафіян. Так тривало до нової хвилі гонінь в 1937 році.

Звичайно, Бог і силу Свою показував, щоб не був скрізь морок, де він загустів.

Ставши священником в самому початку безбожних гонінь священномученик Сергій Скворцов був призначений до храму мучениці Параскеви П'ятниці. До 30-го він був призначений настоятелем цього храму. Панотець любив паству, а паства любила його. У 1926 році храм спробували захопити обновленці, позиції яких були дуже сильні в його районі, але отцю Сергію вдалося відстояти церкву від їхнього захоплення. Тоді влада вирішила закрити храм. Отець Сергій прийняв у цей час діяльну участь у відстоюванні храму. Після багатьох клопотів і поїздок у ВЦВК священника і парафіян храм вдалося зберегти. Він був закритий тільки в 1953 році.

Стайня в будівлі храму. Фото: smolbattle.ru

Варто окремо згадати стояння за Почаївську Лавру. Тоді монахів вивозили, а вони поверталися назад. Їх били – вони терпіли і йшли у свої келії. Принижені, обмовлені, але щасливі, що страждають за свого Сладчайшого Ісуса. Багатьох мирян, по всій тоді величезній країні, під час захисту святинь, заарештовували, засуджували до таборів, тюрм і заслань. Багато з них вже прославлені в лику мучеників.

Ціною мученицької великої крові, ціною сповідання і страждання наша віра встояла. Неможливо перемогти її, якщо вона живе в серці, що любить Бога. Пройшли десятиліття. Молитвами новомучеників храми відновилися. Храми наповнилися новими віруючими. Але які зараз ми? Чи любимо і цінуємо свої святині? Наскільки зараз ми готові молитися у своїх храмах, молитися не розсіяно, зібрано з миром і любов'ю? Наскільки ми зараз можемо стояти за наші святині? Як ми молимося про відновлення зневажених святинь і святинь, які прибувають в полоні у розкольників?

Згадаймо слова одного з новомучеників, який закликає відвідувати храм для молитви всією сім'єю: «Цінуйте і використовуйте, брати і сестри, можливість вільно відвідувати храм разом зі своїми дітьми та онуками». Апостол Павло дуже важливі слова сказав нам: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2Кор. 6, 2).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
0%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
16%
ні, я проти вакцинації взагалі
40%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
44%
Усього опитано: 25

Архів

Система Orphus