Що пов'язує Різдво Христове з язичницьким днем «Непереможного» сонця

Андрій Рубльов. «Різдво Христове». 1405 рік. Фото: ruicon.ru

Перші християни не поділяли Різдво Христове і Хрещення Господнє – тоді це було одне свято під назвою «Явлення». Їх розділили пізніше. І на те були причини.

Якось на одному з форумів я натрапив на обговорення дати святкування Різдва Христового. Народ писав всяке, навіть вираховував дев'ять місяців з дати Благовіщення (що теж має певний сенс, але про нього трохи пізніше), однак ніхто до суті так і не добрався. Саме тому мені хотілося б присвятити цей матеріал історії встановлення святкування Різдва Христового і, так сказати, розставити всі крапки над «і».

Можливо, хтось вже знає, що спочатку християни не святкували окремо Різдво, а окремо Хрещення Христа. Практично до IV століття це було одне свято, що іменувалося «Явлення» (Ἐττιφάν(ε)'α), «Богоявлення» (θεοφίν(ε)ιο), а також «Свято Світів» (εορτή τών Ifωτών) або просто «Світла» (τά φώτα). Більш того, події Різдва на перших етапах взагалі ніяк не виділялися, ні літургійно, ні за змістом. Основний акцент рання Церква зосередила саме на Хрещенні і не просто так.

Справа в тому, що першими святкувати Хрещення стали єретики гностики, що обґрунтовують це таким чином: «Бог послав свій Розум, перше витікання Божества, і він як голуб, зійшов на Йордані на Ісуса, який до того був проста людина, доступна гріху». Климент Олександрійський, ще в III столітті в «Строматах», з певною часткою несхвалення зазначає: «Послідовники ж Василида святкують і день хрещення Його (Спасителя), проводячи всю попередню ніч в читаннях».

Богослужіння гностиків відрізнялися барвистістю, що сильно приваблювало погляди християн. Саме тому Церква, вже як відповідний захід, вводить святкування Хрещення і називає його Богоявленням, ніби підкреслюючи, виділяючи, що Христос у подіях на Йордані не став Богом, а лише явив Себе Богом – Одним з Трійці. Потім, щоб ще більше підірвати псевдовчення гностиків, в день Богоявлення стали святкувати також і Різдво Христове, до якого дане найменування підходить не менш гармонійно.

Різдво. XII століття. Фото: hram-feodosy.kiev.ua

Така практика збереглася аж до IV-V століть, а в Єгипті, Палестині та деяких інших регіонах Сходу, навіть до VI століття. Цікаво, що Вірменська церква, як ми пам'ятаємо, яка відокремилася саме в цей період, зберегла практику спільного святкування Різдва і Хрещення до сьогоднішнього дня.

Перші свідоцтва про відокремлення від Різдва Хрещення відносяться до середини IV століття. Сталося це в Римській Церкві, імовірно в понтифікат папи Юлія I. 25 грудня святкування «дня народження Христа у Віфлеємі» було внесено в один римський календар близько 354 року. Час і місце формування урочистості виявилися не випадкові. Варто нагадати, що точна дата (ні день, ні місяць) народження Спасителя нікому не відома, і визначити її на підставі євангельських текстів не представляється можливим. Наприклад, Климент Олександрійський свідчить, що одні вважали, що Христос народився 20 травня, інші – 10 січня, треті – 28 березня і т. п. Так звідки ж взялося саме 25 грудня? Відповідь потрібно шукати в язичницькій старовині.

Отже, римляни урочисто відзначали сонцеворот, але не в сам день зимового сонцестояння – 8-9 грудня, коли день найкоротший, а ніч найдовша, а коли ця зміна починає відчуватися, стає очевидною для всіх, що і відбувається саме до кінця грудня. Природно, що для язичників це була не просто якась астрономічна, календарна дата – вона тісно перепліталася з культом поклоніння сонцю, як богу. 25 грудня римляни шанували день «Непереможного», тобто непереможного сонця, яке вже не може здолати темрява і холод – з цього моменту час поступово, але наполегливо йде до весни.

Власне, зазначена дата була обрана не випадково. Справа в тому, що період з 18 по 23 грудня в римському язичницькому календарі присвячувався богу Сатурну (аналог грецького Кроноса). Згідно з міфами він пожирав своїх дітей, що вельми дохідливо зображено на картинах Франциско Гойї і Пітера Пауля Рубенса. Цьому похмурому культу протиставлявся «світлий» культ «Непереможного» сонця. Ніч змінювалася днем, темрява змінювалася світлом, печаль змінювалася радістю.

Різдво. Мозаїки римської церкви Санта Марія Маджоре. IV століття. Фото: hram-feodosy.kiev.ua

Навіть після перемоги в Римі християнства над язичництвом, останнє ще довго зберігало свої позиції. Так, наприклад, достеменно відомо, що при імператорі Юліані Відступнику святкування богу сонця відбувалося з особливою урочистістю. Думаю, багато хто здогадався, що прив'язка Різдва Христового саме до 25 грудня була проведена з метою відвернути християн від ідолопоклонницького культу. Замість народження «Непереможного» сонця вироблялося акцентування уваги на народженні Боголюдини.

Варто сказати, що всі дати тут наведено за Юліанським літочисленням, які в традиції нашої Церкви зберігаються і донині, тільки в Григоріанському календарі Різдво тепер припадає на 7 січня.

Виходить, що саме Рим поклав початок вже звичній для нас традиції, а за ним поступово пішли й інші східні Церкви. Примітно, що вперше слова на свято Різдва Христового вимовляють святителі Василій Великий, Григорій Богослов й Іоанн Златоуст, який тоді служив ще в Антіохії. Цікавий той факт, що у стародавньому центрі Сирії торжество запроваджувалося поступово і дуже обережно. Чутка про римську традицію жила в Антіохії протягом майже десяти років, поки в 386 (або 387) році Златоуст не зважився перший раз відсвяткувати Різдво, про що, за його ж свідченням, він сам довго молився.

Я вже згадав папу Юлія I при якому і відбувся поділ Різдва і Хрещення, так ось, в листі до нього святитель Кирило Єрусалимський вказував на незручність спільного святкування, адже не можна одночасно йти «до Віфлеєму й на Йордан», на що той і запропонував ввести римську практику.

Початкова календарна прив'язка до язичницького свята ні в якій мірі не зменшує достоїнств Різдва, так як вона мала свій сенс і зіграла позитивну роль в утвердженні християнської віри. Але тут є ще один аспект, про який хотілося б сказати.

Різдво. Фото: vatet.ru

Як я вказав спочатку, відлік дев'яти місяців з дати Благовіщення має свій сенс, але більш глибокий, ніж це може здатися з першого погляду. З давніх часів в Церкві існувала думка, що Спаситель повинен був пробути на землі повне число років, як символ довершеності, відповідно, зачатий Він був в той же день, в який постраждав. Є припущення, що в рік смерті Христа єврейська пасха припала на 25 березня (7 квітня за Григоріанським календарем), звідси випливає, що і Благовіщення також відбулося 25 березня. А ось тепер вже, відраховуючи дев'ять місяців, ми приходимо до 25 грудня. Саме тому цю дату відстоював святитель Іоанн Златоуст, а за ним і блаженний Августин.

Тут ми бачимо якісь паралелі між перебігом природного та благодатного життя. Весна – прекрасний час для Благовіщення, як і поступовий відхід зими, збільшення світлового дня, може служити гарною алюзією на Різдво Христове: «І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його... Світло істинне той, хто просвічує кожну людину, що приходить у світ» (Ін. 1, 5...9). Як бачимо, християнство повністю не пішло від аналогій з природною зміною часів, тільки стало сприймати їх набагато глибше, ніж язичництво, що зайвий раз підкреслює велич і гармонійність нашої віри.

Мені здається, що знання і розуміння історії встановлення свята Різдва Христового дарує нам нові смисли, допомагає сильніше перейнятися подіями Різдва, а від того ще з більшою радістю зустріти його.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
0%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
17%
ні, я проти вакцинації взагалі
39%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
43%
Усього опитано: 23

Архів

Система Orphus