Та, якій моляться за тих, хто перебуває в полоні

04 Сiчня 13:29
0
Анастасія Узорішительниця. Фото: pritchi.org Анастасія Узорішительниця. Фото: pritchi.org

Тема полонених і ув'язнених сьогодні дуже актуальна, і про християнське ставлення до неї ми маємо привід поговорити.

4 січня Церква вшановує пам'ять великомучениці Анастасії Узорішительниці – святої, якій прийнято молитися за полонених і ув'язнених. Згадуючи про ув'язнених чи полонених, ми звикли думати тільки про їхнє звільнення, і з цим бажанням сперечатися важко, та й безглуздо. Однак, до цього питання можна спробувати підійти з іншого боку.

Якийсь час тому мені трапилося інтерв'ю, здається, з одним полоненим українським військовим, якого вдалося повернути додому. Найбільше мене вразило ставлення цієї людини до того тяжкого стану, в якому йому довелося опинитися.

Головний лейтмотив усієї його розповіді можна висловити його власними словами, що полон став для нього свого роду монастирем.

І справді – важке життя, сповнене різних обмежень, обмеження особистого простору та свободи пересування невеликою територією чи взагалі кімнатою, а головне – перша гаряча молитва та перший непідробний інтерес до Святого Письма. У результаті цей військовий зміг вийти з полону вже зовсім іншою людиною – він став християнином не на словах, а на ділі.

Безумовно, полон завжди страшний і важкий як морально, так і фізично, ніколи нікому не побажаєш таких випробувань, але якщо вони вже трапилися, то треба постаратися отримати з них максимальну користь. Це стосується будь-яких скорбот, яких ніхто ніколи не хоче, але вони можуть дати нам те, чого ми не здобудемо за жодних інших умов.

З житія великомучениці Анастасії Узорішительниці ми знаємо, що вона багато служила схопленим і заточеним християнам за правління імператора Діоклетіана, коли той підняв гоніння, що увійшло в історію під найменуванням Великого. Незважаючи на свій титул, вона випускала полонених не в сенсі їхнього звільнення, а в сенсі позбавлення кайданів страху, розгубленості, розпачу, безпорадності зневіри та смутку. Своїм служінням Анастасія не лише фізично, але насамперед духовно та морально полегшувала долю ув'язнених християн.

Головним натхненником святої Анастасії, який надавав особистий приклад, був її наставник мученик Хрисогон. Це він навчив святу Анастасію пам'ятати, що:

«Світлу завжди передує пітьма, і після хвороби часто повертається здоров'я, і ​​після смерті обіцяне нам життя».

Мені здається, що головним «спасительним колом» для полоненої людини має бути надія, заснована на наведених словах мученика Хрисогона, адже саме вона дозволяє залишатися «на плаву» душі та серцю, зберегти ясність розуму і, як наслідок, духовне здоров'я.

Все сказане аж ніяк не означає, що родичі військовополонених не повинні просити Господа, Богородицю чи великомученицю Анастасію про повернення додому своїх батьків, синів чи чоловіків, але клопотати треба не лише про це. До того як з'явиться можливість обійняти своїх дорогих і близьких, їм дуже потрібна наша молитовна та духовна підтримка, адже саме їм зараз найважче.

Військові можуть бути як завгодно сильними і витривалими, але вони при цьому залишаються людьми не тільки з талантами, але й з недоліками, які потребують наших молитов і допомоги святих.

Подивіться ще раз на приклад життя і служіння великомучениці Анастасії – на її жіночу долю випало багато скорбот, але при цьому вона змогла не тільки не озлобитися, але стати прикладом любові та милосердя для багатьох інших.

Якщо серце того, хто перебуває в полоні або несправедливому ув'язненні, здригнеться, якщо його спіткає розпач або жорстокість, це завдасть серйозної шкоди його безсмертній душі і після повернення додому позначиться і на його рідних.

Саме тому так важливо просити святу, щоб вона з висоти свого досвіду та сміливого клопотання перед Богом допомогла повернути додому наших рідних не тільки не гіршими, ніж вони були раніше, а можливо, навіть і кращими.

Ми не можемо визначити «механіку» молитви, але вона за наявності віри однозначно працює. Святі не мають профілів і спеціалізації, але церковна традиція в деяких випадках все-таки виділяє деяких із них. У полоні чи ув'язненні нерідко перебувають мужні чи хоча б внутрішньо міцні люди, але заступництва за них ми просимо у тендітної дівчини, яка стала справжньою нареченою Христовою. Просити передусім треба Господа, але й не забувати, що велике в Його очах клопотання святих.

Великомучениця Анастасія вже понад півтори тисячі років є покровителькою та заступницею полонених і ув'язнених, а тому не варто про неї забувати, особливо в часи випробувань, коли нам справді є за кого молитися.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також