Церква та завіти Ілліча: пігулка пам'яті

25 Грудня 2022 12:12
0
Між ставленням до Церкви в СРСР та Україні 2022 року простежуються очевидні зв'язки. Фото: СПЖ Між ставленням до Церкви в СРСР та Україні 2022 року простежуються очевидні зв'язки. Фото: СПЖ

Зовсім недавно з Церквою боролися в СРСР. Нині такою ж дорогою йде українська влада. 

Санкції проти архієреїв, більш ніж очевидна загроза вигнання з Лаври, законопроєкти про повну заборону УПЦ – це церковні реалії сьогоднішньої України. І всі ми переживаємо тривогу і занепокоєння – що буде з Церквою, що буде з нами?

Як ми знаємо, історія циклічна. І те, що здається нам чимось новим, таким не є. Спроби розправитися із Церквою, священнослужителями та вірою були зовсім недавно і велися дуже схожими методами. 

У статті «Чорний піар проти Церкви в Україні та СРСР: чи є різниця?» проведено аналогії між піар-кампанією проти Церкви зараз і у 20-30-ті роки XX століття. У цій статті пропонується подумати над аналогією у сфері силового тиску на Церкву.

Церква після Жовтневої революції 1917 р. не брала участі у боротьбі проти радянської влади, не закликала до її повалення, не влаштовувала змов і не агітувала за відродження царизму. Проте радянська влада висунула їй саме такі звинувачення.

Так само сьогодні УПЦ не виступає проти української влади, не агітує за «русский мір» і не влаштовує змови з ворогом. Але саме у цьому її офіційно звинувачують.

Потрібно одразу сказати, що сьогоднішній тиск на Церкву за ступенем своєї жорстокості набагато менший, ніж після Жовтневої революції 1917 р., принаймні поки що. Сьогодні священників не розстрілюють і не відправляють до в'язниць на довгі десятиліття, але логіка та послідовність подій цілком дозволяє проводити відповідні аналогії.

Священників знищувати як колабораціоністів контрреволюціонерів

Для наочності розглянемо кілька історичних документів. У 1919 р. Ленін дав розпорядження Ф. Дзержинському: «Відповідно до рішення В.Ц.І.К. та Рад. Нар. Комісарів, необхідно якнайшвидше покінчити з попами та релігією. Попів належить заарештовувати як контрреволюціонерів та саботажників, розстрілювати нещадно та повсюдно. І якнайбільше. Церкви підлягають закриттю. Приміщення храмів опечатувати і перетворювати на склади».

Вказівка ​​Леніна № 1866672

У цьому розпорядженні мета вказана дуже чітко і ясно – «якнайшвидше покінчити з попами та релігією». Але привід, під яким все це робиться, зовсім інший – священників треба знищувати не тому, що вони священники, а «як контрреволюціонерів та саботажників». Звичайно, в абсолютній більшості священники не були ні саботажниками, ні тим більше контрреволюціонерами.

Але оскільки народ не був готовий знищувати священників лише за те, що вони священники, потрібні були зрозумілі народові формулювання. Докази? Ними ніхто особливо себе не турбував. У найкращому разі представляли якісь невиразні документи чи друковані видання царських часів. Так само, як сьогодні СБУ «знаходить» листівки, прапори новоросії чи богослужбову літературу, видану за межами України.

А ось ще більш показовий документ. У 1922 р. В. Ленін написав секретний лист Політбюро у зв'язку з подіями у Шуї. Там 15 березня 1922 р. на площі перед Воскресенським собором кілька тисяч вірян протестували проти вилучення церковних цінностей. Проти них було висунуто міліцію та загін червоноармійців, до складу якого входила група особливого призначення. Солдати з цієї групи розстріляли кількох протестувальників, десятки поранено.

І ось із приводу цих подій В. Ленін пише Політбюро: «Ми можемо (і тому маємо) провести вилучення церковних цінностей із найшаленішою та найжорстокішою енергією, не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору. Саме тепер і тільки тепер величезна більшість селянської маси буде або за нас, або, принаймні, не зможе підтримати скільки-небудь рішуче ту жменьку чорносотенного духовенства і реакційного міського міщанства, які можуть і хочуть випробувати політику насильницького опору радянському декрету».

В голод війну ніхто захищати Церкву не буде

В. Ленін цілком адекватно оцінює обстановку, він пише, що народ настільки пригнічений стражданнями, викликаними голодом, що будь-який скільки завгодно надуманий опір у наданні допомоги голодним (у чому звинувачували тоді Церкву) зустрінуть народним гнівом і обуренням.

Якщо порівняти кампанію проти УПЦ за часів П. Порошенка і зараз, то можна побачити, що тоді звинувачення Церкви у колабораціонізмі та службі ФСБ ухвалювалися суспільством досить складно. Інша справа зараз, коли триває кровопролитна війна, коли Росія знищує цілі міста разом із жителями, залишає мільйони людей без енергозабезпечення. Сьогодні будь-які, навіть найнадуманіші звинувачення у симпатіях до Росії викликають у суспільстві гнів та обурення. І ніхто особливо не турбується з'ясуванням, наскільки обґрунтовані ці звинувачення.

Вилучення церковних цінностей та руйнування церков більшовиками − це не захоплення храмів УПЦ сьогодні, ні за цілями, ні за жорстокістю, ні за масштабом. Але певні зіставлення можна провести.

Раніше влада грабувала храми, зараз – віддає ПЦУ

У 1990-х роках УПЦ було повернуто Києво-Печерську, Почаївську лаври, багато монастирів та храмових будівель. Все це майно було повернуто у зруйнованому стані. Храми були в запустінні, монастирські приміщення не придатні для житла. Відсутні іконостаси, настінний розпис, ризниці, не було ні церковного начиння, ні внутрішнього оздоблення. І ось за 30 років УПЦ підняла все це з руїн, відбудувала, прикрасила, привела у чудовий вигляд.

Наприклад, Києво-Печерська лавра на початку 1990-х і зараз – це величезна різниця. І хоча у чомусь допомагала і держава, переважну роботу з відновлення святинь провела Церква.

І тепер дехто хоче це все взяти та віддати ПЦУ під приводом того, що в Лаврі хтось заспівав пісню зі словами «поднимается матушка-Русь». Справді, чому б це не прибрати до рук, якщо видається зручний випадок?! Не треба нічого відновлювати, відбудовувати, прикрашати, працювати, витрачати гроші та час. Все вже зроблено.

І ще один показовий момент із листа В. Леніна. Він стосується Патріарха Тихона, який мав дуже великий авторитет і мав заслужену пошану у вірян і не тільки. Так от, щоб радянську владу не дорікали, що вона розправляється з явно невинною людиною, архієреєм високої моральності та подвижницького життя, В. Ленін завбачливо зауважує: «Самого патріарха Тихона, я думаю, доцільно нам не чіпати, хоча він, безперечно, стоїть на чолі всього цього заколоту рабовласників. Щодо нього треба дати секретну директиву Держполіпру, щоб усі зв'язки цього діяча були якомога точніше і докладніше відстежені і розкриті саме в даний момент. Зобов'язати Дзержинського, Уншліхта особисто робити про це доповідь у Політбюро щотижня».

Сьогодні благочестя Блаженнішого Митрополита Онуфрія настільки очевидне навіть найзатятішим недругам УПЦ, що при нападках на Церкву його намагаються обминати. Чому? Щоб несправедливість кампанії проти УПЦ не була такою очевидною.

Боротьба з антирадянськими антиукраїнськими елементами

Наступник В. Леніна Іосиф Сталін ще більше посилив гоніння на Церкву. Незважаючи на підписану першоієрархом РПЦ Сергієм (Страгородським) Декларацію про повну лояльність радянської влади, гоніння не лише не ослабли, а й вийшли на якісно новий рівень. Також використовувався наратив про контрреволюційні настрої в Церкві.

Сталін писав: «Партія не може бути нейтральною щодо релігійних забобонів, і вона вестиме пропаганду проти цих забобонів тому, що це є одним із вірних засобів підірвати вплив реакційного духовенства, що підтримує експлуататорські класи і проповідує послух цим класам».

При цьому І. Сталін наполягав, що заходи щодо ліквідації духовенства за Леніна були недостатні: «Чи ми придушили реакційне духовенство? Так, придушили. Лихо лише в тому, що воно не зовсім ще ліквідоване».

15 лютого 1930 р. радянський уряд приймає постанову: «Про боротьбу з контрреволюційними елементами в керівних органах релігійних об'єднань», згідно з якою місцеві органи влади мали виявляти в церковних громадах осіб, «ворожих до радянського ладу».

Дуже співзвучно нинішньому законопроєкту 8821, поданому на розгляд Верховної Ради: «Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій» та кампанію з виявлення «русского міра» у монастирях та єпархіальних управліннях УПЦ.

Після ухвалення Постанови від 15.02.1930 р. прокотилася чергова хвиля закриття храмів та арештів духовенства та вірян. Але це було лише прелюдією до Великого терору 1937-38 років. 30 липня 1937 р. НКВС видало Наказ № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». До цих елементів входили: «найактивніші антирадянські елементи з колишніх куркулів, карателів, бандитів, білих, сектантських активістів, церковників та інших».

У грудні 1938 р. нарком внутрішніх справ Єжов представив звіт про виконану роботу, згідно з яким із серпня по листопад 1937 року було заарештовано 31 359 «церковників і сектантів», з них митрополитів та єпископів – 166, «попів» – 9116, ченців – 2173, «церковно-сектантського кулацького активу» – 19 904. З-поміж них засуджено до розстрілу 13 671 осіб, з них єпископів – 81, «попів» – 4629, ченців – 934, «церковно-сектантського кулацького активу» – 7004.

Так, періодично затухаючи та відновлюючись, гоніння на Церкву тривали аж до 1980-х років.

Так, сьогодні в Україні нікого не розстрілюють (тільки б'ють), храми не підривають і не перетворюють на зерносховища (тільки захоплюють), але певні збіги в логіці подій не помітити неможливо. Тому на все це необхідно звертати увагу громадськості (і не лише церковній) вже зараз, щоб ситуація не стала розвиватися за напрямом, вказаним у «заповітах Ілліча». Щоб не прогаяти момент, коли стане вже пізно, щоб переконати владу і суспільство відмовитися від навішування несправедливих ярликів і під цими ярликами розправлятися з Церквою Христовою.

Чи бачить Зеленський дорогу, якою йде?

І на завершення хотілося б навести цитату з Відкритого звернення Священного Синоду УПЦ до Президента України Володимира Зеленського від 20 грудня 2022 р.: «Не місце в нашій державі тим засобам та технологіям, які ображають і зневажають Церкву та цинічно ображають релігійні почуття мільйонів вірян. Це ті методи, які використовувала богоборча влада за часів радянського тоталітаризму. Тоді було позбавлено людських прав, заслано і вбито сотні тисяч священнослужителів, ченців і мирян, яких ми нині вшановуємо як мучеників і героїв. Сьогодні Україна намагається раз і назавжди подолати тоталітарне минуле заради майбутнього. Але справжня декомунізація має відбутися у сфері людської свідомості. Подолання залишків комуністичної системи неможливе, якщо ми дозволяємо застосовувати її методи, особливо у правовому, публічному та інформаційному просторі».

Дай Бог, щоб влада почула цей заклик і відгукнулася на нього!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також