Преподобна Марія Єгипетська: приховані таємниці відомого житія

Преподобна Марія Єгипетська. Картина Хосе Рібери. Фрагмент. Фото wikimedia.org

Ми ходимо в храми, вичитуємо молитовні правила, приймаємо Таїнства, але чи стаємо ми ближче до Бога? Як наблизитися до Бога – на прикладі житія Марії Єгипетської. 

У 5-ту неділю Великого посту свята Церква суто вшановує пам'ять преподобної Марії Єгипетської. Ця свята – єдина з усіх святих, житіє якої належить читати за богослужінням. Чому так? Чому саме у Великий піст? І які приховані таємниці зберігає її, відоме всім житіє?

Житіє святої Марії Єгипетської читається щороку у храмах ввечері в середу на 5 седмиці Великого посту. Кожен православний християнин чув і читав його багато разів. У багатьох проповідях покаяння преподобної Марії приводиться в приклад людям. Свята являє собою образ і глибини падіння, і щирості каяття, і рішучості в боротьбі з гріхом. А найголовніше – величі любові й милості Божої, яку Він виливає на кожну людину, яка звертається до Нього.

У тій чи іншій мірі в душі кожної віруючого людини відбувається те, що сталося з преподобною Марією. Чи не відбувається...

Житіє святої Марії – це певний архетип духовного життя людини. В тій чи іншій мірі в душі кожної віруючої людини відбувається те, що сталося з преподобною Марією. Чи не відбувається... Пам'ятаєте притчу Господню про блудного сина? То була притча, а тут ми бачимо втілення цієї притчі в житті конкретної людини. Ми бачимо, як це відбувається в житті. Отже, уважно вчитаємося у всім відоме житіє.

Марія народилась у Єгипті в середині V століття і у віці дванадцяти років покинула батьків і пішла в Олександрію. Там вона віддалася нестримній розпусті.

«Більше сімнадцяти років безперешкодно вдавалася я гріху і здійснювала все безоплатно. Я не брала грошей не тому, що була багата. Я жила в убогості і заробляла пряжею. Думала я, що весь сенс життя полягає у вгамуванні тілесної похоті» (з Житія прп. Марії).

*  *  *

Олександрія того часу – велике портове місто, в якому з цієї причини панували відповідні звичаї, принаймні у значної кількості людей. Разом із цим Єгипет – це одне з місць, де на рубежі III і IV століть зародився християнський аскетизм, а потім і чернецтво, яке у другій половині V ст. є вже досить поширеним.

У цей час Єгипет стрясали спори між монофізитами і православними. У 451 р. IV Вселенський собор у Халкидоні затвердив церковний догмат про дві природи Господа нашого Іісуса Христа1. Але величезна кількість єгипетських християн і особливо ченців, що дійшли у своєму аскетизмі до крайності, не хотіли погодитися з тим, що людське Іісуса Христа не було поглинуто Його Божественною природою, оскільки самі вони шляхом аскетичних подвигів намагалися цю людську природу умертвити.

Але незважаючи на цей крайній аскетизм, який дійшов до заперечення людської природи у Христі, виявилося, що і надмірні втіхи плоті були не чужі деяких єгипетських християн того часу.

«... одного разу я побачила безліч народу, з Лівії та Єгипту, який ішов до моря, щоб плисти в Єрусалим на свято Воздвиження Святого Хреста. Захотілося і мені плисти з ними. Але не заради Єрусалиму, і не заради свята, а – прости, отче, – щоб було більше з ким віддаватися розпусті» – наводиться в житії Марії Єгипетської її пряма мова.

Схоже, що можливостей віддаватися розпусті серед паломників, що цілеспрямовано пливли поклонитися Чесному Хресту, було більше, ніж у самій Олександрії. І очікування Марії виправдалися. Причому як на кораблі, так і в самому Єрусалимі, наповненому паломниками, котрі готуються до великого свята.

«Тепер, отче, повір мені, я сама дивуюся, як море стерпіло мою розпусту і любодіяння, як земля не відкрила своїх уст і не звела мене живцем в пекло, бо я прельстила і погубила стільки душ... Але, видно, Бог бажав мого покаяння, не бажаючи смерті грішника і з довготерпінням чекаючи звернення. Так прибула я до Єрусалима і по всі дні до свята, як і на кораблі, займалася поганими справами» (з Житія прп. Марії).

Ці слова дуже виразно свідчать про моральний рівень і ступінь гріховного падіння не тільки Марії Єгипетської, якій до того часу вже було близько 30 років, але і безлічі чоловіків-паломників, яких вона спокусила, а можливо і не тільки вона одна. Але всі вони в день свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього безперешкодно пройшли в Єрусалимський храм для поклоніння. Не змогла увійти тільки Марія.

Закономірне запитання: чому ж одна Марія була зупинена невидимою силою біля порога храму?

З житія святої Марії Єгипетської слідує, що вона пішла в храм не з вірою, а швидше просто з цікавості. Але в її душі було щось, що відрізняло її від усіх.

«Коли настала година Святого Воздвиження, я хотіла увійти з усім народом в церкву. З великим трудом пробравшись до дверей, я, окаянна, намагалася втиснутися всередину. Але щойно я ступила на поріг, як мене зупинила якась Божа сила, не даючи увійти, і відкинула далеко від дверей, між тим як всі люди йшли безперешкодно» (з Житія прп. Марії).

Ця ситуація дещо нагадує один Євангельський епізод, хоча прямих аналогій тут, ймовірно, немає. «А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене...» (Лк. 8, 43-46).

Безліч людей тіснили Христа, торкалися Його, можливо навіть штовхали, але тільки одна жінка змогла отримати від Нього благодать. Тому що доторкнулась з вірою. З житія святої Марії Єгипетської слідує, що вона пішла в храм не з вірою, а швидше просто з цікавості. Але в її душі було щось, що відрізняло її від усіх. Господь побачив у її серці здатність до покаяння, тому і зупинив її на порозі храму таким надприродним чином.

У душах інших людей такої здатності, мабуть, не спостерігалося. Вони собі спокійно йшли, заходили в Єрусалимський храм, поклонялися Чесному Хресту і тут же поверталися до свого колишнього життя. При цьому, ймовірно, вважаючи, що виконали свій християнський обов'язок, зробили богоугодну справу і взагалі все у них в духовному житті добре. Нічого не нагадує?

Перед Богом ми всі опиняємося такими перелюбниками і повіями.

Так, ми не розпутні так буквально, як Марія Єгипетська до свого навернення, але «...блуд не полягає тільки в тілесному гріху, в презирстві до своєї тілесності і особистості іншої людини. Блуд полягає в тому, що людина помиляється, блуд полягає в тому, що цілісність людської любові роздрібнюється, дрібнішає, і людина вже нездатна всією душею, всім серцем, всією думкою, всім тілом, всім єством своїм любити одну людину і єдиного Бога. Блуд в широкому сенсі, який йому надає Святе Письмо, це ідолопоклонницька прихильність до видимого світу. Ми засліплені тим, що бачимо, ми не бачимо невидимого, тому що наша увага, наш погляд програми тільки до того, що мабуть і відчутно. Блуд полягає в тому, щоб віддати своє серце не тому, що гідно любові; блуд полягає в тому, що свою волю, замість того, щоб її направити до єдиного на потребу, до чистої, святої любові до людини, до людей, до Бога, ми розпилюємо так, що вона спрямована анархічно на всі боки, так, що вона служить усім ідолам, всім бажанням, всім поривам. Хіба не всі ми заражені цією хворобою блуду? Хіба ми цільні серцем, не розподілені розумом? Хіба наша воля не вагається?» (митр. Антоній Сурожський).

Перед Богом ми всі опиняємося такими перелюбниками і повіями. При цьому ми ходимо в храми, вичитуємо молитовні правила, приймаємо Таїнства, але ми часом навіть не замислюємося над тим, що до Бога ми по-справжньому не наближаємось. Свята Марія хотіла, але не могла ПОБАЧИТИ Святе Древо Хреста. Ми дуже часто також не можемо його ПОБАЧИТИ.

«...іноді ми хочемо вклонитися Живому Богу, хочемо пробитися до Його животворної присутності – і як часто ми цього не можемо зробити! Як часто ми хотіли б молитися – але молитви немає; ми хотіли б любити – але серце кам'яне; хотіли б зібрати наші думки, а думки розбігаються, розпливаються; хотіли б всією волею своєю почати нове життя, але немає цієї волі – вона розклалася на якісь складові частини, бажання, мрії, тугу, а міцності у ній немає» (митр. Антоній Сурожський).

Тільки через жах неможливість бачити Бога через своїх гріхи і з'являється справжнє покаяння.

Хіба ми цього не знаємо? Знаємо. Хіба ми не помічаємо за собою? Помічаємо. Але, на відміну від преподобної Марії Єгипетської – ми цього не жахаємося. А вона жахнулася.

«Тут я відчула, що це гріхи мої забороняють мені бачити Животворче Древо, серця мого торкнулася благодать Господня, я заплакала і стала в покаянні бити себе в груди» (з Житія прп. Марії).

Тільки з жаху неможливості бачити Бога через своїх гріхи і з'являється справжнє покаяння. Тільки з цього випливає той крик до Бога, який Він чує і якого прислухається. Свята Марія підійшла до Єрусалимського храму з цікавості. Не зумівши увійти в храм, вона могла просто повернутися і піти назад. Повернутися до свого колишнього життя, колишніх задоволень, в свою зону комфорту, як би ми зараз сказали. Але раптом вона зрозуміла, що БАЧИТИ Бога для неї важливіше всього на світі. Що заради цього можна пожертвувати всім, відмовитися від такого звичного і приємного пияцтва і розпусти, приректи себе на злидні і, можливо, голодну смерть в пустелі.

Вона була готова на все, лише б побачити Хрест Христовий. У цьому усвідомленні свята Марія почала благати Божу Матір: «О Діво, Владичице, що родила плоттю Бога-Слово! Знаю, що негідна я дивитися на Твою ікону. Чесно мені, розпусниці ненависній, бути відкинутою від Твоєї чистоти і бути для Тебе гидотою, але знаю і те, що для того Бог став людиною, щоб закликати грішних на покаяння. Допоможи мені, Пречиста, хай буде мені дозволено увійти в церкву. Не возбрани мені бачити Древо, на якому плоттю був розп'ятий Господь, що пролив Свою неповинну Кров і за мене, грішну, за позбавлення мої від гріха».

Вона була тут же пробачена. Бог прощає просто і без всяких умов. Він простив блудного сина тільки за те, що той повернувся до Батька. Він простив розбійника тільки за те, що той попросив його згадати у Своєму Царстві. Бог прощає і нас коли ми щиро звертаємося до Нього. Але отримавши це прощення, сподобившись або уважної молитви, або побожного стояння на богослужінні, або яким-небудь іншим чином відчувши дотик Божої благодаті до свого серця, що ми робимо після цього?

Вона була тут же пробачена. Бог прощає просто і без всяких умов.

А ось що зробила преподобна Марія: «Впала я на землю, помолилася, поцілувала святині і вийшла з храму, поспішаючи знову постати перед моєю Поручительницею, де дано було мною обіцянку. Схиливши коліна перед іконою, так молилася я перед нею: «О Благолюбива Владичице наша, Богородице! Ти не знехтувала молитвою моєю недостойною. Слава Богу, що приймає Тобою покаяння грішних. Настав мені час виконати обіцянку, в якій Ти була Поручительницею. Тепер, Владичице, направ мене на шлях покаяння».

Преподобна Марія Єгипетська, отримавши прощення, готова виконати будь-яку вказівку Божої Матері, будь-яку Божу волю про себе. Те ж повинні зробити і ми. І дізнатися, чого хоче від нас Бог в тому стані, в якому кожен з нас, не так вже й важко.

«І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво то виконуй його в міру віри, а коли служіння будь на служіння, коли вчитель на навчання, коли втішитель на потішання, хто подає у простоті, хто головує то з пильністю, хто милосердствує то з привітністю!» (Рим. 12, 6-8). Ці слова апостола Павла кожен може віднести до себе.

І саме зараз, у Великий піст, коли плоть наша приборкується утриманням від їжі, коли розум наш не розважається різними розвагами, коли душа наша закликається до сугубої молитви – це найсприятливіший час для того, щоб виконати волю Божу про нас, щоб віддати себе Його водійству.

Хай допоможе нам у цьому Бог, Пресвята Богородиця і молитви преподобної Марії Єгипетської.

1 – «правдивий Бог і правдивий Чоловік, один і той же, що складається з словесної (розумної) душі і тіла, єдиносущний Отцю за Божеством і той же єдиносущий нам по людству, подібний до нас у всьому, крім гріха».
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи посилювати карантин в храмах у зв'язку з ростом хворих COVID-19?
так, ситуація ще гірша, ніж до Пасхи
3%
ні, статистика зростання захворюваності - маніпуляція
35%
на тлі відкриття пляжів і кінотеатрів карантин в храмах виглядає смішно
61%
Усього опитано: 31

Архів

Система Orphus