III Вселенський Собор: Діва Марія – Богородиця чи Христородиця?

24 Листопада 2022 18:14
0
Ефеський собор 431 року, фреска в базиліці Фурв'єр, Ліон. Фрагмент. Фото: wikiwand.com Ефеський собор 431 року, фреска в базиліці Фурв'єр, Ліон. Фрагмент. Фото: wikiwand.com

ІІІ Вселенський Собор (431 р.) відкрив нову епоху богословських суперечок. На зміну суперечкам тріадологічним (про Трійцю) прийшли суперечки христологічні (про Ісуса Христа).

Дискусії про те, ким є Ісус Христос, як у Ньому поєднується Божественне та людське, як співвідноситься Син Божий, Предвічний Логос, із Сином Людським, Ісусом з Назарета, не могли не виникнути в еллінському середовищі. Адже для цієї культури тема народження від «бога» та земної жінки далеко не нова, та й в інших культурах трапляється нерідко.

В еллінській міфології існує цілий клас істот, яких називають «напівбогами» або «героями». Наприклад, легендарний Геракл – це син Зевса та земної жінки Алкмени. Але, по-перше, приходили на землю істоти, які хоч і називалися «богами», але з маленької літери, «одні з». По-друге, всі подібні теофанії, тобто явлення «богів» на землі, сприймалися людьми переважно як міф, а не історичний факт. Християни ж стверджували, по-перше, що олюднився Бог з великої літери, нічим не обмежений Абсолют, Творець всього сущого. А по-третє, вони стверджували реальність Боговтілення, історичність Христа.

Господь Ісус Христос реально, а не міфологічно жив землі. Він ходив, говорив, куштував їжу, плакав, сумував, страждав під час катувань і на Хресті, відчуваючи цілком реальний біль.

Його судив конкретний римський чиновник Понтій Пілат, Його проткнув списом конкретний римський воїн Лонгин. Зрештою, Він воскрес і піднявся на Небо. Як при цьому в Ньому поєднувалося Божественне та людське, що діяло і що страждало, скільки в Христі було природ і скільки особистостей та де закінчувалося одне й починалося інше? Всі ці питання не могли не народитися в головах східних богословів.

До кінця IV століття ці питання та спроби знайти на них відповіді вийшли, як би ми зараз сказали, у публічну площину та стали активно обговорюватися християнськими мислителями та богословами.

Богословські передумови Собору

Єресь, яка була відкинута ІІІ Вселенським Собором і яка отримала найменування несторіанства, виникла в середовищі Антіохійської богословської школи як реакція на іншу єресь, аполінаріанство, яку проповідував найавторитетніший богослов і стійкий противник аріанства Аполінарій Лаодикійський. Розмірковуючи над з'єднанням у Христі Божественного і людського і виходячи з передумови, що людина складається з тіла, душі та духу (розуму), Аполінарій спробував раціоналістично пояснити це поєднання. Для нього було самоочевидним, що дві повні різні сутності ніколи не можуть поєднатися в одну і скласти одну особистість.

Для прикладу він наводив аргумент, що два різні фізичні тіла не можна помістити в один простір. Аполінарій стверджував, що у Христі дух (розум) замінено Божественним Логосом, Сином Божим. Він говорив: «Христос не просто людина, а як би людина, бо він не єдиносущний людині по головній частині, по розуму». Своє твердження він підкріплював цитатою апостола Павла про те, що Син Божий «…умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини, і подобою ставши як людина…» (Фил 2:7).

Строго кажучи, аполінаріанство було відкинуто як єресь Першим правилом II Вселенського Собору, але наче мимохідь, разом із іншими єресями.

На противагу цьому вченню богослови Антіохійської школи Діодор Тарський і, головним чином, Феодор Мопсуетійський категорично стверджували, що Христос мав повну, досконалу людську природу, з тілом, душею та духом. Інакше спасіння  людини (з усіма трьома компонентами) неможливе. В цьому вони слідували основному заповіту богослов'я святого Афанасія Великого: «Що не сприйнято Боголюдиною, то й не врятовано».

І все б добре, але антиохійці при цьому не змогли вийти за межі понятійного апарату Арістотеля, згідно з яким такі поняття, як «сутність», «природа» є самі по собі поняттями не реальними, а абстрактними. Реальними їх робить лише «іпостась», «лице». Вони стверджували, що в реальності «немає природи неіпостасної». Таким чином вони приходили до висновку, що якщо у Христі дві повні природи, то має бути і дві іпостасі, дві особи. Звичайно ж вони обмовлялися, що в Христі ці дві повні іпостасі, Божественна і людська, незбагненно з'єднані в одну Особу, але.

Практичним висновком з цього твердження було те, що, як говорив Феодор Мопсуетійський, неправильним є називати Пресвяту Діву Богородицею, а краще – Людинородицею.

До речі, коли він почав закликати до цього з амвона, народ обурився, що свідчить про те, що в той час шанування Діви Марії саме як Богородиці було загальноприйнятим.

Проти богослов'я антиохійців повстала школа Олександрійська. Олександрійці мали дещо інший понятійний апарат і богословську мову. Для них абсолютним пріоритетом була єдність Христа. Причому ця єдність не обмежувалась єдністю Іпостасі, але наче продовжувалась і на природу. Вони міркували про єдність Христа не лише за Іпостассю, а й за природою, звичайно ж застерігаючи, що це єдність із двох.

Знаменита формула олександрійців: «єдина природа Бога-Слова втілена». Вони навчали, що з моменту Боговтілення Божественна і людська природа у Христі поділяються лише абстрактно, умоглядно, а насправді потрібно стверджувати єдність Христа. З цього богослов'я згодом виросло монофізитство, яке й сьогодні існує як офіційне вчення у багатьох так званих дохалкідонських Церквах: Вірменській, Коптській та інших.

Отже, повторимо: Антіохійська школа в особі Феодора Мопсуетійського і потім Несторія стверджувала, що дві природи у Христі дають підстави говорити про дві іпостасі, а Олександрійська – що єдина Іпостась Христа дає підстави говорити і про одну природу.

Політичні передумови Собору

Ймовірно, що ці богословські суперечки рано чи пізно привели б суперечників до згоди, до вироблення єдиної термінології, відточування сенсу понять і термінів, але тут у справу втрутилась велика церковна політика.

II Вселенський Собор своїм Третім правилом затвердив перевагу честі Константинопольського архієпископа, поставивши його другим після Римського папи, проте становище Константинопольського архієрея було двояким. З одного боку, його канонічна територія обмежувалась лише столицею.

Спроби святителя Іоанна Золотоустого втручатися в справи Церкви в Ефесі та Малій Азії були поставлені йому у провину і стали одним із аргументів за його усунення з кафедри.

Але з іншого боку, саме перебування в столиці імперії, близькість до імператора та вищих сановників, наділяло Константинопольських архієпископів величезною фактичною владою та впливом. У боротьбу за те, хто очолюватиме столичну кафедру, вступали як авторитетні Помісні Церкви, найчастіше Олександрійська та Антіохійська, так і різні політичні партії у самому Константинополі.

Іноді інтриги доходили до такого рівня, що імператор і його двір обирали своїм рішенням закликати на кафедру зовсім стороннього кандидата, рівновіддаленого від місцевих політичних партій. Таким кандидатом свого часу виявився антіохійський пресвітер, майбутній святитель Іоанн Златоуст, таким самим кандидатом у нашому випадку був Несторій, покликаний до Константинополя з монастиря святого Евпрепія.

Несторій

Богословську освіту Несторій здобув у Германікії, Афінах та Антіохії, де він слухав лекції Феодора Мопсуетійського та став найкращим його учнем. При цьому Несторій був настільки ревним у відстоюванні своїх поглядів, що Феодор закликав його бути більш поміркованим та стриманим. Ставши, за вказівкою імператорського двору, Константинопольським архієпископом, Несторій почав несамовито викорінювати в столиці різні єресі. Робив він це, звісно, ​​за допомогою імператорської влади. «Дай мені землю, очищену від єретиків, і я дам тобі небо», – говорив він імператору Феодосію II.

Крім явних єретиків репресій зазнали й різні релігійні течії, не в усьому згодні з офіційною доктриною.

Також Несторій заборонив у столиці театри, концерти, танці, атлетичні змагання та подібні заходи, чим налаштував проти себе як широкі верстви містян, так і багатьох можновладців. Але найнеобачнішим вчинком Несторія стало те, що він взяв до розгляду апеляційні скарги кліриків з інших Помісних Церков. Так він розглянув скарги деяких олександрійських кліриків на Кирила Олександрійського, авторитетного та владного ієрарха, який носив нарівні з римським архієреєм титул папи. Святитель Кирил цього стерпіти не міг і повів війну проти Несторія, а найзручнішим приводом такої війни було звинувачення в єресі, тим більше, що приводів для цього Несторій надав достатньо.

Так у конкретній ситуації боротьба за Православ'я стала прикриттям боротьби за особисті амбіції, а в історичному ракурсі, навпаки, особиста ворожнеча обернулась торжеством Православ'я.

Події, що передували Собору

Зайнявши Константинопольську кафедру, Несторій почав відкрито проповідувати вчення Феодора Мопсуетійського про поділ двох природ Христа, Божественної та людської, разом із їхніми іпостасями. Він казав, що Христос є і «Храм», і «Вседержитель Бог, що в ньому живе», що в цьому «Храмі» живе «споклоняєма з Богом людина».

Ще далі пішов один із пресвітерів Несторія, якийсь Анастасій, який публічно закликав відмовитися від іменування Діви Марії Богородицею та замінити на «Людинородицю».

Віруючий народ обурився. Несторій запропонував компромісний варіант – «Христородиця» або «Богоприїмиця».

Також він вважав, що стосовно Христа не можна застосовувати словосполучення: «Передвічне немовля», «Бог харчувався млеком» і подібні. Всім цим не проминув скористатися святитель Кирил. Він став писати полемічні листи зі спростуванням вчення Несторія і направляв їх до імператора Феодосія II, імператриці Євдокії, впливової сестри імператора Пульхерії та інших вищих сановників, а також до авторитетних монастирів.

Святий Кирил Олександрійський

Крім цього Кирил писав у Рим папі Целестину, називаючи того «святішим отцем» (Несторій у своїх листах звертався до папи – «собрат»). Також до Риму апелювали ображені Несторієм константинопольські клірики. Усе це налаштувало папу Целестина проти Несторія, й у 430 р. він зібрав у Римі Собор, на якому засудив вчення Несторія в тому вигляді, в якому представив його Кирил.

Взагалі, рішення цього Собору, навіть за оцінками католицьких істориків, були нечуваними та являли собою верх претензій папи на верховенство в Церкві. Папа Целестин скасував усі заборони, накладені Несторієм на константинопольських кліриків, і зажадав від нього в 10-денний термін зректися свого вчення під загрозою анафеми. Виконання своїх рішень папа Римський поклав на папу Олександрійського Кирила, непримиренного ворога Несторія.

Кирил зібрав в Олександрії свій Собор, який підтвердив рішення Собору Римського і, крім того, затвердив викривальний лист Кирила до Несторія, який містив у собі знамениті «12 анафематизмів» Кирила.

Ці анафематизми, покликані викрити єресь Несторія, містили в собі також єретичне вчення, але вже протилежного характеру, а краще сказати, єретичні формулювання, такі як «Бог постраждав плоттю» та подібні. Антіохійські богослови побачили в цьому аполінаризм, вже засуджений II Вселенським Собором, зібрали свій Собор, на якому докладно та скрупульозно спростували богословські тези Кирила. Кирил, відчуваючи серйозність аргументів антіохійців, написав богословський трактат на захист своїх «12 анафематизмів». Несторій на Кирилові анафематизми написав свої «12 анафематизмів».

У цих умовах імператор Феодосій II видав указ про скликання Вселенського Собору в Ефесі у найближчу П'ятидесятницю 431 року.

Проведення Собору

Організаційно III Вселенський Собор був найбільш сумбурним і безладним з усіх. Він не був толком офіційно відкритий і толком завершений. Сумбурність починалася вже в імператорському указі, в якому не вказувалося ні того, хто має головувати на Соборі, ні того, які питання мають обговорюватися, ні того, скільки та яких єпископів має бути присутнім на ньому. Запрошувалися митрополити, тобто глави митрополичих округів, з «кількома єпископами». Але конкретної кількості єпископів не вказувалося.

При цьому в різних Помісних Церквах були різні традиції з нарізкою цих митрополичих округів. В Антіохії таких округів було багато, а в Олександрії їх майже не було. Таким чином виходило, що Антіохія могла бути представлена ​​на Соборі набагато більшим числом єпископів, ніж Олександрія. Звичайно, Кирил такого допустити не міг і явочним порядком привіз із собою близько 50 єпископів, а також чимало кліриків та монахів.

Крім того, Кирил провів значно сильнішу агітацію, ніж Несторій, який сподівався на захист імператорського двору та підтримку Антіохійської Церкви. Кирил своїми посланнями сформував досить широку коаліцію, включаючи Рим, Малу Азію, Кіпр, Палестину тощо.

Богослов'я Несторія виглядало явно більш єретичним, ніж богослов'я Кирила, тому багато хто розумів, що правда на боці Олександрійського папи, а крім правди ще й сила у вигляді позиції Риму, єгипетського чернецтва та інших церковних та нецерковних кіл. Перемога Кирила була більш імовірною, але не очевидною. Це давало шанс деяким Церквам вирішити свої «особисті» питання в обмін на підтримку позиції Кирила, яка й так виглядала як більш істинна, ніж Несторієва. Так Єрусалимська та Кіпрська Церкви оформили свої автокефальні статуси.

Датою Собору, вказаною імператором, було 7 червня 431 р. Кирил та численна делегація, що супроводжувала його, прибули в Ефес заздалегідь, проте до цього терміну не встигли приїхати ні єпископи з Антіохії, ні папські легати.

Антіохійці прислали вперед себе кур'єрів, які просили прибулих на Собор дочекатися їхнього прибуття, проте робили застереження, що якщо це неможливо, то нехай Собор відкривається без них.

Тут криється дуже важлива деталь: антіохійці погоджувалися на відкриття Собору за їхньої відсутності, але не винесення рішень. Кирил Олександрійський, як найбільш авторитетний та ініціативний ієрарх із уже прибулих, одноосібно вирішив взяти на себе повноваження головуючого та розпочати соборні засідання. 21 червня було урочисте засідання, а 22 червня – вже робоче. На цьому робочому засіданні було все ж таки проведено голосування – відкривати Собор чи ні. Результати були примітними та неоднозначними: 16 митрополитів із 150 єпископами висловилися за, а 21 митрополит із 68 єпископами – проти.

Як рахувати – по єпископах чи по митрополитах, було невідомо. За фактом Собор розпочав свою роботу, незважаючи на протест імператорського представника, якогось чиновника Кандидіана, який просив таки почекати папських легатів та Антіохійську делегацію.

Все вирішилося за один день: було прочитано твори Несторія, витримки з його проповідей, полемічні послання Кирила, включаючи його «12 анафематизмів», а також послання папи Целестина, про яке згадувалося вище.

Собор визнав вчення Несторія єретичним, а вчення Кирила – православним. Несторія разом з єпископами і митрополитами, які його підтримували, викликали на Собор, але вони не з'явилися, заявивши, що за відсутності антіохійців і папських легатів Собор неправомірний. Попри це Собор виніс Несторію наступний вирок: «Вустами святого собору сам Господь Ісус Христос, Якого хулив Несторій, позбавляє його єпископського та священницького достоїнства». Кандидіан відразу заявив, що Собор незаконний, і написав доповідь імператору, те саме зробив і Несторій.

Антіохійська делегація на чолі з архієпископом Іоанном прибула лише через 4 дні, 26 червня, та з подивом дізналася, що все вирішили без них. Вони разом з єпископами, що залишилися вірними Несторію, склали свій Собор, який назвали не Вселенським, а Собором «східного діоцезу» з перерахуванням єпархій. Цей Собор навпаки визнав «12 анафематизмів» Кирила єретичними, а вчення Несторія – православним. При цьому вони оголосили Кирила та всіх його прихильників скинутими.

Імператор Феодосій II, який уже знав про засідання 22 червня, але не знав ще про Собор «східного діоцезу», надіслав розпорядження про відміну рішень Собору від 22 червня, але при цьому наказав єпископам не роз'їжджатися та чекати на його нового представника з подальшими інструкціями.

У цей час приїхали папські легати із дорученням папи Целестина підтримати позицію Кирила. Кирил скликав наступні засідання Собору 10 та 11 липня, на яких було прочитано послання папи, оголошено протокол засідання 22 червня, який легати схвалили та підписали. Також були проведені засідання 16 та 17 липня, на які запрошувалися Іоанн разом з антіохійськими єпископами, але вони не з'явилися. Тим часом прибув новий представник імператора, який привіз наказ про арешт як Кирила Олександрійського, так і Іоанна Антіохійського, разом із ними було заарештовано й місцевого Ефеського єпископа, Мемнона.

В імператорському оточенні якийсь час розмірковували, що з усім цим робити, і в результаті вирішили визнати як постанови, прийняті на засіданні 22 червня про скинення Несторія, так і ухвали Собору «східного діоцезу» про скинення Кирила, оголосивши їх ухвалами одного й того ж Собору.

Іншим єпископам було запропоновано примиритися один з одним. Рішення дуже дивне та за суттю нічого не вирішувало. Для його оголошення посланник імператора, міністр фінансів Іоанн, закликав до себе всіх єпископів. Деякі не прийшли, а ті, що з'явилися, були настільки непримиренними один до одного, що у своєму звіті Іоанн написав імператору:

«Щоб не сталося спалаху бійки, я втиснув загони солдатів між групами тієї та іншої партії, що зближалися. Через сказ, який не знаю звідки в них брався <…> боголюб'язні єпископи були невблаганно ворожі один до одного, але я не знаю, чому вони дійшли до такого озлоблення й затьмарення».

В цій ситуації взаємних скидань Кирил та його партія продовжували розсилати послання на захист своєї позиції. Їх підтримали і чернечі кола, що склали цілу депутацію до імператора, яку очолив знаменитий константинопольський подвижник Далмат, що до цього 46 років перебував у самітництві.

Ченці стверджували, що Несторій – єретик. Незабаром Несторій заради миру церковного погодився залишити столичну кафедру та піти у монастир. Імператор Феодосій надіслав до Ефесу розпорядження, яким констатував провал своїх спроб примирити ворогуючих через Собор, а сам Собор оголошував розпущеним.

Події після Собору

На Константинопольську кафедру замість Несторія був обраний пресвітер Максиміан, який до цього був апокрисіарієм, тобто посередником між папським та імператорським двором у Римі. Зазнавши невдачі з Ефеським Собором, імператорське оточення не залишило спроб примирити ворогуючі сторони. Імператор писав і Кирилу Олександрійському, і Іоанну Антіохійському, закликаючи їх до себе для примирення. Обидва вони, на той час уже відпущені з-під арешту та перебуваючи в своїх єпархіях, відмовилися. Потім до них був спрямований з посередницькою місією імператорський нотарій Арістолай, який умовляннями та погрозами примушував до примирення.

Кирила за його авторитарні методи критикував його власний монах, відомий подвижник преподобний Ісидор Пелусіот.

Одночасно з цим тривала богословська полеміка. Кирил написав пояснення своїх «12 анафематизмів», яке в цілому задовольнило антіохійців. Також він перестав наполягати на їхній загальнообов'язковості.

Нарешті, в 433 р. всіма сторонами було підписано виклад віри, який у загальних рисах був тим викладом, який антіохійці привозили до Ефесу та який Кирил у запалі боротьби не дав зачитати на Соборі. Виклад цей такий:

«По всьому сповідуємо, що Господь Наш Ісус Христос, Син Божий Єдинородний, є досконалим Богом і досконалою людиною з розумною душею і тілом. Народжений за Божеством від Отця перед всіма віками, в останні дні Він, той Самий народжений за людськістю від Марії Діви, нас заради і заради нашого спасіння. Односущний з Отцем за Божеством і Він же Сам односущний нам за людськістю. Адже відбулось поєднання двох природ. Саме тому ми сповідуємо Єдиного Христа, Єдиного Сина, Єдиного Господа. Згідно з цією думкою про незлите поєднання (природу) ми сповідуємо св. Діву – Богородицею, і це тому, що втілився та став людиною Бог – Логос і від її зачаття поєднав із Собою сприйнятий від Неї храм. Євангельські ж та апостольські вислови про Господа ми визнаємо: одні – об'єднуючими, як такі, що відносяться до однієї особи, а інші – роз’єднуючими, як такі, що відносяться до двох природ. І – одні (вислови визнаємо) такими, що передають богопристойні (властивості) за Божеством Христа, а інші – понижені (властивості) за людськістю Його».

Поступкою з боку антіохійців була згода із засудженням Несторія. У листі до Кирила вони писали: «Заради миру церковного, щоб припинити розбрат і спокуси, погоджуємося мати Несторія, що колись був архієпископом Константинопольським, скинутим, та анафематствувати його худі й погані новоглаголання» (що це за «новоглаголання» – не уточнювалось). Примирення відбулося, Кирил Олександрійський відслужив літургію з посланцем Антіохійської Церкви єпископом Павлом Емеським, взаємні анафеми та скидання були забуті за умовчанням.

Висновки

Дивно, але Ефеський Собор, який був бездарно організований, погано проведений, не розпочатий і не закінчений та який формально навіть не відбувся, проте шанується як III Вселенський Собор і визнається майже всіма християнськими конфесіями. Незважаючи на всі його недоліки, Церква, керована Духом Святим, прийняла його рішення і включила їх до свого Священного Передання. Несповідимі шляхи Господні.

Ефеський Собор показує нам, наскільки важливими були для його учасників відтінки сенсу богословських формулювань і тверджень. Особисті стосунки, образи і протиборства не могли призвести до такого запеклого відстоювання своїх позицій. Сторони захищали свої релігійні переконання навіть йдучи всупереч імператорській волі і ризикуючи накликати на себе важкі наслідки.

Причина такого ревного ставлення бачиться в тому, що вони цілком усвідомлювали всю згубність єретичних переконань, навіть найтонших, для власної душі. Вони були згодні в тому, що істинна віра рятівна, а єресь – ні, хоча при цьому розходилися в розумінні того, що є істинна віра і в яких богословських формулюваннях вона має виражатися.

Це те, чого не вистачає нам, сьогоднішнім християнам. Сьогодні в моді толерантність, яка доходить до визнання того, що людина може вірити в хибні догмати або їх взагалі не знати, може явно порушувати заповіді Божі та суперечити Святому Письму у своїх публічних заявах і при цьому іменуватися «добрим християнином».

Сьогодні з вуст церковних ієрархів можна почути заклики до об'єднання всіх з усіма, незважаючи на розбіжності у вірі та моральності. Отці Третього та й усіх інших Вселенських Соборів вважали не так.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також