2-га неділя Посту: святитель Григорій Палама і Фаворське Світло

Преображення Господнє. Феофан Грек. 1403 рік. Фото: artchive.ru

2-а неділя Великого Посту – день пам'яті Григорія Палами, єп. Фессалонікійського. В чому важливість його вчення про Нетварне Світло і як це вчення довелося захищати?

Святий Григорій Палама жив у XIV столітті і походив з Константинополя. Його батьками були благочестиві і знатні люди, і тому Григорій був вихований при царському дворі і здобув прекрасну освіту. Незважаючи на перспективи зробити блискучу кар'єру, у 20 років Григорій Палама вирішив залишити суєтний світ і слугувати Богові в чернечому чині. Цей вибір і сила його переконання настільки вплинули на його матір, братів і сестер (батько на той час уже помер), що і вони також вирішили залишити світ і присвятити своє життя Богові. Примітно, що всі члени сім'ї святителя: батьки – Констанцій і Каллоніс, дві сестри – Епіхаріс і Феодота і двоє братів – Феодосій і Макарій канонізовані Елладською Церквою.

Григорій пішов на святу гору Афон, де перебував у пості і молитві, очищаючи свою душу і спрямовуючи серце до Бога. Через 9 років перебування на Афоні Григорій з іншими ченцями залишив Афон, рятуючись від турків. Але незабаром він знову повернувся на Святу Гору, щоб продовжити свої чернечі праці.

З усього часу перебування на Афоні, десять років він провів у печері, затворившись від усіх. Святий Григорій удостоївся від Бога великого дару. Йому було дано не тільки здобути Благодать Святого Духа, Нетварне Божественне Світло, але й пізнати таємницю цього світу і викласти православне вчення про Нього.

*   *   *

Як це завжди було в історії, догмати християнської віри формулювалися як відповідь на появу різних єресей. Так і в даному випадку вчення про Нетварне Божественне Світло з'явилося через нападки на священномовчальників, ченців-ісихастів з боку якогось православного ченця, богослова і філософа Варлаама Калабрійського.

Цей філософ, що згодом перейшов у католицтво і отримав там єпископство, написав твір, в якому у вкрай різких виразах критикував практику розумної молитви та споглядання, поширеної на Афоні і в інших монастирях, яка отримала найменування ісихазму. У цьому творі Варлаам стверджував, що Божественне Світло, в тому числі і те, яке осяяло апостолів на горі Фавор, є речове і тлінне.

Через деякий час до противників святителя Григорія Палами приєдналися учений чернець Григорій Акіндін і візантійський філософ і історик Никифор Григора. Всі разом вони писали твори проти святителя Григорія, мали один час успіх. Під час одного з соборів, що розбирали дане питання, святитель Григорій навіть був анафематствуваний. Але, зрештою, ціла серія соборів 1341, 1347, 1351 і 1368 р. затвердила вчення Григорія Палами.

Григорій Палама. Фото: mgarsky-monastery.org

Основні тези вчення святителя Григорія Палами наступні:

  • Бога неможливо пізнати шляхом філософії і людського знання. Пізнання Бога, що тотожне спасінню, можливе тільки через одкровення в Іісусі Христі.
  • Христос оновив всю людину, а не тільки душу, тому вся людина повинна брати участь у молитві та примноженні Святого Духа.
  • Дар обоження дається людині вже в земному житті, але у своїй повноті вона розкриється в майбутньому столітті.
  • Людина не може долучитися до сутності Бога, але долучається Його нествореної енергії. Розрізнення в Бозі сутності і енергії є наріжним каменем вчення святителя Григорія.
  • Благодать Божа являється святим як Нетварне Світло. Це Світло є те, яке бачили апостоли під час Преображення Христа на Фаворі.
  • Нетварне Світло і взагалі всі енергії Божі є загальним виразом єдиної сутності Отця і Сина і Святого Духа.

Остання теза була використана святителем Григорієм Паламою в полеміці з латинянами. Він стверджував, що іпостасно Святий Дух походить від Бога Отця, як про це і сказано в Символі Віри. Але можна говорити, що він виходить і від Бога Сина через спільність енергії, і в цьому сенсі необхідно визнати, що Він виходить також і від Самого Себе, тобто від усієї Пресвятої Трійці.

Всякий християнин закликається до наживання в своїй душі Духа Святого, що становить вищу мету християнського життя, до чого ми покликані самим Богом.

При уявній абстрактності питання про природу Фаворського Світла, воно має принципове значення. Всякий християнин закликається до наживання в своїй душі Духа Святого, що становить вищу мету християнського життя, до чого ми покликані самим Богом. Ми покликані встановити в своїй душі не просто мир, душевний спокій, гармонію, блаженство і т. д. Ми повинні стати священною посудиною, в якій живе Бог, стати храмом Бога Живого.

Якщо б тоді в XIV столітті взяла гору позиція противників святителя Григорія Палами, то крім догматичного викривлення і хибного уявлення про Бога, вся православна аскетика з висоти стяжання Духа Божого впала б до наживання якихось створених благ. Блаженне перебування душ святих у Бога було б замінено перебуванням в якійсь нірвані, якійсь світлій створеній субстанції, що приносить блаженство заради самого блаженства, а не заради єднання з Богом. Це вже було б воістину егоїстичне і нехристиянське прагнення насолоджуватися чимось гарним, світлим, але без Бога.

Святитель Григорій Палама. Ікона XIV ст.

Ще одна обставина наповнює нас вдячністю Богові, Який через свого угодника святителя Григорія розкрив нам таємницю благодатного Божественного Світла. Справа в тому, що досліди бачення світла, в тому числі у собі самому, властиві дуже багатьом релігіям. Так відомий релігієзнавець Мірча Еліаде в своїй книзі «Досліди містичного світла» описує ці досліди, які зовні дуже схожі з православним досвідом.

Наприклад, в буддизмі: «Сам Будда говорить в Дигханикає, що знак, що передвіщає явище Брахми, є «Світло, яке піднімається, і слава, що блищить».

В одній китайській сутрі стверджується, що «в Рупалоці, завдяки практиці споглядання і відсутності всякого нечистого бажання, боги (Діви) досягають виду самадхі, відомого під ім'ям «спалахи вогню» (agnidhatu-samadhi), і їхні тіла стають більш блискучими, ніж Сонце і Місяць».

Або в індуїзмі: «Досвід світла означає, по перевазі, зустріч з вищою реальністю; ось чому ранкове світло виявляють, коли усвідомлюють власне «Я» (Атман), або, коли проникають в саму суть життя і космічних елементів, або, нарешті, коли помирають. У всіх цих обставин розривається пелена ілюзії і невігластва. Людина раптово виявляється засліплена Чистим Світлом, тобто занурюється в буття».

І навіть в шаманізмі: «У ескімосів цей тип ясновидіння  результат містичного досвіду, званого «проблиск» або «осяяння» (кауманек), без якого людина не може стати шаманом. <...> кауманек  це таємничий світ, який шаман раптово відчуває в тілі, усередині голови, в самій серцевині мозку, невимовний маяк, світлоносний вогонь, що дає йому здатність бачити в темряві, як у прямому сенсі, так і в переносному, бо тепер він здатний навіть із закритими очима бачити в сутінках і прозрівати речі і події майбутнього, приховані від інших смертних; так він може пізнавати і майбутнє, і таємниці інших людей».

Православні подвижники сподобляються прилучення до Нествореного Світла, до Божественних енергій, до самого Бога.

Без вчення святителя Григорія Палами виходило б, що світло можна здобути і в інших релігіях, крім Православ'я, що воно є не єдиним шляхом до Бога, а лише «одним із». Святитель же Григорій показав нам різницю в містичних дослідах світла в Православ'ї і в інших релігіях. Православні подвижники сподобляються прилучення до Нествореного Світла, до Божественних енергій, до самого Бога. У той час як представники інших релігій бачать тваринний світ, хоч і не речовинний.

Господь сказав: «так будете синами Отця вашого Небесного, бо Він наказує сонцю Своєму сходити над злими і добрими і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мф. 5, 45). Бачення тварного світу можливо і крім Православ'я, так само, як і бачення сонця або зрошення дощем. Але набуття Духа Божого, Нетварного Світла можливе тільки в Православній Церкві.

Не саме наше стримання має цінність перед Богом, а та спрямованість душі до Бога, яку ми повинні мати.

А якщо до цього всього додати і вчення про красу, яке також міститься тільки в Православ'ї, то всі збентеження, пов'язані з неправославними дослідами містичного світла, вирішуються, і все стає на свої місця.

Затвердивши істинне вчення про Фаворське Світло, викладене святителем Григорієм, Церква і поклала звершувати його пам'ять у другу неділю Великого Посту, нагадуючи цим, що головна мета і посту, і життя християнського, це набуток Духа Святого. Що і сам піст, й інші тілесні подвиги, це лише засіб для досягнення цієї вищої мети. Церква нагадує своїм чадам, що перебувають у подвигу стримання, що не саме наш піст має цінність перед Богом, а та спрямованість душі до Бога, яку ми повинні мати, використовуючи піст як засіб очищення душі для прийняття Благодаті Божої.

Приклад Григорія Палами – це ще й застереження від фарисейського ставлення до посту, коли ми пишаємося своїми тілесними подвигами і забуваємо про вищу мету християнського життя.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи є сенс карантинних обмежень в храмах після пуску транспорту?
так, зайва обережність не завадить
14%
ні, це просто безглуздо
71%
справа взагалі не в сенсі, це питання політичне
14%
Усього опитано: 7

Архів

Система Orphus