Що таке справжня творчість і чим вона відрізняється від мистецтва

Фото: stepup.ru

23 листопада 1974 помер російський філософ, богослов, критик і композитор Володимир Ільїн, людина вкрай різнобічна, і глибоко віруюча.

Ми звичайно ж не станемо зачіпати музичну частину його діяльності, а звернемо увагу на деякі цікаві думки, що містяться в його богословсько-філософській спадщині.

Торкнутися хотілося б теми творчості. Вся справа в тому, що сьогодні поняття «творчості» сильно звузилося і, як правило, вживається у відношенні, скажімо так, діячів мистецтва. Навіть у середовищі віруючих, якщо ми говоримо про творчість, то, швидше за все, маємо на увазі якусь позабогослужбову ініціативу християн, реалізовану у вигляді організації хорів, можливо церковного живопису, поезії і т. п. Але і тут ми не виходимо за рамки поняття мистецтва, а лише наповнюємо його християнським змістом.

Тому за дозволом зазначеного утруднення звернімося до ідей Володимира Ільїна. Цікаво, що своє міркування про творчість він починає з поняття віри, а точніше з двох визначень, що мають відношення до віри.

Перше, на що звертає увагу філософ, це знамениті слова апостола Якова: «Віра без справ мертва» (Іак. 2,20). Для Ільїна за поняттям «справ» стоїть творча активність людини.

Друге місце – це слова блаж. Феодорита Кирського: «Віра є повідомлення для тих, хто сподівається», – написані ним в якості тлумачення на апостольське визначення віри: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 1,1).

Пояснимо трохи вираз блаж. Феодорита. Тут він хоче сказати, що віра повідомляє віруючому те, чого ще немає і чому лише належить статися, а також говорить про те, що людина не може осягнути своїм емпіричним досвідом. Виходить, що обидва вирази є в певному протиріччі один з одним. З одного боку віра вимагає конкретних видимих справ, а з іншого – вірності невидимому Богу, а також ідеї есхатологічної або сотеріологічної перспективи.

Чеснота не є метою життя християн і навіть інструментом досягнення мети. Вона – наслідок руху до головної мети – Бога.

Намагаючись вирішити цю антиномію, Володимир Ільїн пише, що віра виражається у справах, тобто у видимій творчості, а сама ж творчість – це вираз якогось розумного, внутрішньо-споглядального світу: «Істинна віра не може не бути вірою в Творця, і vice verso (навпаки) справжня творчість не може не бути реалізацією віри в Творця. Тобто віра в Творця необхідно призводить до творчості віруючими тих чи інших цінностей; ці цінності мають онтологічний корінь, тобто знаходять свій початок в Творця».

У наведеній цитаті Ільїн підкреслює найважливішу особливість християнства – доброчесність (тобто творчість) не є метою життя християн і навіть інструментом досягнення мети. Вона – наслідок руху до головної мети – Бога. Про це писав ще преподобний Іоанн Дамаскін, вказуючи, що чеснота завжди займає якесь зовнішнє ставлення до внутрішнього світу людини, тобто є зовнішнім виразом його внутрішнього стану.

Володимир Миколайович Ільїн. Фото: russophile.ru

Якщо зсередини людина близька до Бога, сповнена добра, то це знаходить пряме вираження в її зовнішній діяльності. Виходить, що віра в Творця призводить до творення добрих справ, а самі ці добрі справи мають свою основу знову ж у Творці.

Володимир Ільїн хоче сказати, що в церковному житті поняття добрих справ і талантів були звужені до якихось статутних практик у зв'язку з певними деформаціями в духовному житті. Ці деформації проявилися, наприклад, у тому, що смиренність стала розумітися в однобокому сенсі, як боротьба з статевим потягом і голодом, а також необхідністю постійного відчуття себе приниженим перед «пастухом-авторитетом».

Якщо зсередини людина близька до Бога, сповнена добром, то це знаходить пряме вираження в її зовнішній діяльності.

Критикуючи таке обмежене розуміння духовності Ільїн пише: «Не дивно, що при наявності такої “філософії” виникли і звили собі міцне гніздо такі настрої, які не могли терпіти, знести справжній творчий дар, наприклад, поетично-музичний дар преп. св. Іоанна Дамаскіна і Романа Сладкопівця, богословсько-метафізичний дар св. Максима Сповідника та ін. Ті таланти, якими були наділені ці світильники Церкви, ті справи, в яких втілилася їхня віра, не були для, так би мовити, охоронців ні талантами, ні справами».

Творчість (а не мистецтво) вже в означеному сенсі є як раз один із тих образів (що необхідно реалізуються в перспективі стягнення подібності), які Господь заклав у людину. Тут потрібно зробити ще одне невелике уточнення. Ільїн використовує термінологію ірландського богослова IX століття Еріугени, який розрізняє природу нестворену й творчу, а також створену і творчу. Перша – це Бог-творець, а друга, відповідно, людина. На підставі цього можна вивести фундаментальну відмінність між «творінням», гідним Бога, і «творчістю», що належать до людини.

Виходить, що творіння – це виключно дія Бога, це «явище матерії й енергії в нульовому стані – це є пасивне виникнення створеного першобуття; активність ("свобода") тут може належати тільки Богові. Це є творіння у власному абсолютному сенсі, абсолютне диво». Що ж стосується справжньої творчості, то вона виникає вже всередині створеного буття, проте тут завжди повинна мати місце співпраця людини і Митця: «Тут можливе найрізноманітніше переплетення тваринних і божественних енергій, у їхній нескінченній різноманітності і поєднанні пояснюваного, напівпояснюваного і зовсім незрозумілого».

Завдяки тому, що людина є носієм образу Божого, вона поєднує в собі створену данність з нествореними можливостями. Творчість внутрішнім споглядальним оком відкриває невимовне багатство, закладене в глибинах людського духу. «Але на шляхах здійснення (“реалізації”) цього внутрішнього скарбу, – пише Володимир Ільїн, – на шляхах “оволодіння спадщиною” відбуваються катастрофи, “падіння”, коли Божественне світло “ідеалу Мадонни” перетворюється в пекельне, чаклунське, темне полум'я “ідеалу Содомського”».

Завдяки тому, що людина є носієм образу Божого, вона поєднує в собі створену данність з нествореними можливостями.

Людська творчість неминуче стикається зі спокусами і профанаціями. Людина сама відкриває «двері» суєті і рабському буйству в скарбниці свого серця. Через це, говорить Ільїн, ми спостерігаємо згасання, скасування справжньої творчості і заміни її діловим розрахунком і вигодою: «І в науці, і в мистецтві, навіть богослов'ї “діляцтво” рішуче переважає над усіма іншими мотивами людської активності. “Ділок” і “будівельник” відтісняють генія й творця, яким нині немає місця “під сонцем неправди”».

Людині неможливо уникнути хреста творчості та подвигу, тільки завжди залишається відкритим питання про те, яким буде цей хрест. Благословенним і провідним до відкритих врат Небесного Єрусалиму або ж проклятим ярмом, що веде до прірви, до врат пекла.

Повертаючись до теми деформацій духовного життя, потрібно сказати, що з часів втілення Другої Особи Святої Трійці, людина знайшла можливість гармонійного поєднання смирення й відваги. Якщо Син Божий для старозавітної людини був «нескінченною даллю», то сьогодні для християн Він став суб'єктом творчості. 

«Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2, 19-20).

Людині неможливо уникнути хреста творчості та подвигу, тільки завжди залишається відкритим питання про те, яким буде цей хрест.

Завершуючи свою розповідь про творчість, Володимир Ільїн говорить про умови здійснення цієї самої творчості: "В Херувимській пісні, якій передують два таємничі закликання премудрості, ми дослідно пізнаємо, що є умова справжньої творчості, коли "відкладається житейське піклування" і "сили небесні з нами невидимо служать". Без відкладення життєвого піклування і поділу немає ані служби Божої ("культу"), ні творчості ("культури"), яка виросла з культу, бо немає соборного буття особистості в її цілісному всеєдиному стоянні біля Страшного Престолу Господа Слави. "Престол Господній" страшний своєю невимовною софійною Красою, промені Якої осіявають справжнє тварне буття, будучи "живим вівтарем світобудови", і стимулюють справжню творчість. Краса, що являє себе у творчому досконало, в Божому "добро зело" і в артистичному шедеврі, є єдина тема творчості".

Наведені слова, може, і здадуться трохи складними, але гарненько вдумаймося в них, щоб і побутове, і сімейне, і професійне, і літургійне життя у нас, християн, було наповнене справжньою творчістю 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи правий патріарх Варфоломій, що оскарження першості Фанару шкодить Православ'ю?
так, Фанар перший - з цим не посперечаєшся
12%
ні, Перший в Церкві - тільки Христос
83%
мені байдужі заяви Фанару
5%
Усього опитано: 60

Архів

Система Orphus