Третій рейх у Болгарії. Як Болгарська Церква рятувала євреїв від смерті

Митрополит Стефан, Дімітир Пєшев і митрополит Кирил, які зіграли провідну роль у порятунку болгарських євреїв. Фото: facebook.com

Про історичний факт, пов'язаний з роллю Болгарської Церкви в порятунку болгарських євреїв під час окупації Болгарії силами Третього рейху – прот. Володимир Долгих.

Не так давно наша країна 78-й раз згадувала трагічні події у Бабиному Яру. У продовження теми єврейського питання в роки Другої світової війни, хотілося б розповісти про один дуже важливий, але при цьому маловідомий і маловивчений епізод із історії життя Церкви в Болгарії часів Другої світової.

Почнемо з того, що рівно 80 років тому, у вересні 1939-го року Болгарія заявила про свій нейтралітет у цій війні. Однак, вже з 1 березня 1941 р. до вересня 1944 р. вона стає учасницею Берлінського (Потрійного) пакту і союзником країн «Осі». У 1942 році, під тиском нацистів, уряд Болгарії, очолюваний Богданом Філовим (у царювання Бориса III), прийняв низку антисемітських підзаконних актів, а в серпні того ж року був створений Комісаріат з єврейських питань, який відповідав за реалізацію нового державного курсу. 

Борис III Фото: spersons-info.com

Практично протягом усієї Другої світової війни Болгарія воювала на боці Третього рейху. Ну, як воювала... Радянському Союзу війна офіційно не оголошувалась, дипломатичні представництва в обох країнах не закривалися, і на Східному фронті болгарських військ (майже) не було. Це аж ніяк не означає, що болгари в цьому плані чисті й невинні, але зараз хотілося б поговорити не про це.

Мова піде про роль Болгарської Православної Церкви в подіях часів Другої світової війни.

Слід відмітити, що позиція і політика Болгарської Церкви, в той страшний час, сильно відрізнялася, якщо не йшла в розріз з політикою Болгарії як держави. Для того щоб цей контраст був більш зрозумілим, необхідно коротко розглянути, чим же займалися болгарські війська під час Другої світової.

*   *   *

Я вже позначив, що на Східному фронті їх майже не було. Це «майже» обумовлено тим, що в територіальних водах Болгарії було потоплено п'ять радянських підводних човнів, при цьому загинуло 240 моряків. Одна частина з них підірвалися на мінах, а інша частина була знищена літаками 161 полку болгарських ВВС. Крім своєї території, ці літаки займалися пошуком підводних човнів і в інших частинах акваторії Чорного моря, і знищили ще дві субмарини біля румунських берегів. Тут, звичайно ж, можна сказати, що радянські кораблі порушували кордон іншої держави, але в умовах війни цей аргумент зовсім втрачає свою силу.

Така міра була вимушеною, особливо якщо враховувати, що підводні човни боролися з конвоями (в яких, до речі, були присутні і болгарські судна), які забезпечували армію Третього рейху через окуповані порти Одеси і Севастополя.

Бомбардувальник Do 17P з 5-го бомбардувального орляка ВПС Болгарії. Фото:  topwar.ru

Є також відомості, що болгарський уряд став навіть заперечувати східнослов'янське походження власного народу, вважаючи, що вони, як і німці, є арійцями і ведуть свій родовід від народу, який прийшов на ці землі разом з ханом Аспарухом, а у слов'ян запозичили лише мову.

Найбільше бід болгарські війська принесли на території Югославії і Греції, які після німецької окупації, керівництвом Третього рейху, були передані під контроль болгар, що в свою чергу допомогло вивільнити військові ресурси для їх перекидання все на той же Східний фронт.

*   *   *

Тепер поговоримо власне про роль Церкви у всій цій історії.

Ще з 30-х років ХХ століття для болгарського православ'я була характерна яскрава антивоєнна позиція. У цьому плані велику кількість статей опублікував секретар Синоду протопресвітер Стефан Цанков. Не можна також не сказати, що найенергійнішим противником війни був Софійський митрополит Стефан (Шоков). Всі свої статті ці два чудових церковних діячі опублікували в офіційному журналі «Церковний вісник».

Протопресвітер Стефан Цанков. Фото: wikimedia.org

Після вступу Болгарії в Троїстий пакт, риторика його редакції трохи змінилася, і в журналі з'явилися думки про те, що німецький народ покликаний створити новий світовий порядок, а рух із ним в одному напрямку – єдине правильне рішення. Після того як Македонія була передана під управління болгар, Відинський митрополит Неофіт (Караабов) побачив у цьому перст провидіння й навіть порівняв Гітлера з Олександром II.

Уся річ у тому, що Македонію болгари вважають своєю історичною територією, а македонський народ взагалі не виділяють і сприймають його як свій власний.

Цей фактор послужив причиною того, що навіть митрополитом Стефаном на короткий час заволоділа ейфорія від можливості відновлення єдності, на їхню думку, болгарського народу. З цієї нагоди, перед кафедральним собором св. Олександра Невського був навіть здійснений молебень зі співом многоліття Гітлеру. Однак, справедливості заради, потрібно сказати, що навіть у цей короткий період із проповідей владик не зникали слова любові й прихильності до Росії.

Зміна в поглядах на Третій рейх сталася відразу після його вторгнення на територію Радянського Союзу. Тепер владика Стефан виступив з різкою критикою дій Німеччини, що в свою чергу спричинило накладення цензурою заборони на публікацію його статей. З цього приводу в його щоденнику є такі замітки: «Пекельна епоха!.. Найкращі люди можуть впадати в істерію, якою володіє злощасний фюрер! Але де культура, велика цивілізація німецького народу, якщо він поставив керувати людьми фюрера? Чи не була це тільки маска культури на варварському обличчі тевтонської раси?.. Я давно оголосив війну війні, але «один у полі не воїн». Багато моїх статей, в яких об'єктивно розглядалися питання миру, цензура не пропустила, і поліція робить мені навіювання, щоб я перестав писати і мислити про ці делікатні питання... Нестерпне рабство».

Фото: crimea.kp.ru

Фактично владика Стефан став єдиним із православних архієреїв східної Європи, хто активно протестував проти нападу на СРСР та політики зближення з нацистською Німеччиною. У своїх проповідях агресію з боку Третього рейху він називав найбільшим гріхопадінням і прологом до Другого пришестя, а коли 1 червня 1942 року звинуваченого в шпигунстві генерала Заїмова розстріляли, він не побоявся звершити за ним заупокійну службу.

Антинацистська позиція митрополита Стефана проявлялася не тільки в його проповідях і священнодійствах, але і в конкретній допомозі Радянському Союзу. За словами розвідника Дмитра Федічкіна, владика постачав йому цінну інформацію з високопоставлених кіл, а його особистий Cadillac, який не перевіряли на блокпостах, використовувався для перекидання агентури.

Не можна не згадати про характер діяльності Болгарської Церкви на окупованих територіях болгарськими військами. Тут уряд Болгарії проводив політику жорсткої дискримінації сербів, румунів, греків, що дуже ускладнювало роботу Церкви, яка займала набагато більш терпиму позицію. Болгаризація цих народів була дуже активною, незгодних з такою політикою або знищували, або висилали з Батьківщини. Тільки завдяки працям Болгарської Церкви, яка не хотіла псувати відносин з Елладською і Константинопольською Церквами, в грецьких парафіях було дозволено здійснювати богослужіння грецькою мовою, а велика кількість грецьких священнослужителів залишилися окормляти свої парафії. Також завдяки зусиллям митрополита Пловдівського Кирила (майбутнього Патріарха) і митрополита Неврокопського Бориса значною мірою були збережені грецькі богослужбові книги та ікони, а також врятовано життя кількох грецьких священиків, звинувачених у допомозі партизанам і засуджених до розстрілу.

Ряд істориків вважає, що саме завдяки незалежній позиції в єврейському питанні Церква зіграла ключову роль у справі порятунку 48 тис. болгарських євреїв.

Цілком природно, що діяльність Болгарської Церкви не могла не наткнутися на конфлікт із болгарськими військовими і державною адміністрацією. Такі зіткнення (в 1943 р.) пов'язані з іменами, наприклад, архімандрита Стефана (Ніколова) (сприяв хрещенню єврейки Олени Берах, що в свою чергу, допомогло їй з сім'єю виїхати з країни) або священика Стоімена Дамянова (заарештованого за підозрою у співпраці з антидержавними елементами). У таких ситуаціях владики не кидали своїх підопічних, і за цих священнослужителів перед владою заступився митрополит Тирновський Софроній (Чавдаров).

Тепер слід сказати кілька слів про, мабуть, найважливіший подвиг Болгарської Церкви. Ряд істориків вважає, що саме завдяки незалежній позиції в єврейському питанні Церква зіграла ключову роль у справі порятунку 48 тис. болгарських євреїв.

Наведемо з цього приводу, слова ізраїльського дослідника М. Бар-Зоара: «Ніщо не мало такого значення, як рішення Священного Синоду Болгарської Православної Церкви. Виходячи з того, що державною релігією у Болгарії було східне православ'я, позиція Церкви мала особливо великий вплив на громадську думку».

Єврейська молодь в трудовому таборі. Фото: tikhomirov-music.com

Тут потрібно вставити невелику ремарку і вказати на те, що стосовно єврейського питання урядова верхівка Болгарії розділилася. Прихильників депортації очолив вже відомий нам Богдан Філов, а ось опір йому чинив ніхто інший, як сам цар Борис. Невідомо, що вплинуло на позицію царя, але ми знаємо, що владика Стефан пригрозив йому відлученням від Церкви, якщо хоча б одного єврея-співвітчизника відправлять до таборів.

Надалі Борис III надавав всілякий опір депортації, що в свою чергу дуже злило фюрера. Він навіть якось заявив послу Німеччини Адольфу Беккерле наступне: «Євреї моєї країни – її громадяни, і всяке посягання на їхню свободу ми сприймаємо як образу болгарам». Цар постійно вишукував якісь причини (наприклад, необхідність ремонту доріг), щоб в чергове відтягнути депортацію євреїв. Згаданий посол навіть жалівся про це в Берлін: «Ці наївні слов'яни повністю позбавлені розуміння німецької ідеології», – писав він.

Євреїв, які бажають прийняти християнство, тут же хрестили і намагалися сформувати міжетнічні шлюби між євреями й болгарами.

Людська совість переважала не тільки у царя Бориса, але й у віце-спікера болгарського парламенту Димитра Пєшева, який пожертвував своїм урядовим кріслом заради зупинки ешелону, що формувався в містечку Дупниця й прямував у польські табори смерті.

Ще в 1940 р., коли болгарський уряд почав підготовку антиєврейського закону «Про захист нації», він відразу ж наштовхнувся на жорсткий опір Церкви. У заяві Синоду від 12 листопада того ж року є такі слова: «Обов'язок держави – переслідувати злочинців... переслідування ж його власних громадян тільки тому, що вони євреї... суперечить правосуддю і християнському Євангелію».

Через два дні було прийнято рішення про формування делегації архієреїв, в завдання якої входило донесення голові Народного зібрання і Раді Міністрів Болгарії позиції Церкви з метою їх призову до захисту населення від чужої релігійної і безбожної пропаганди. Також Синод вказав на необхідність ліквідації всіляких обмежень для хрещених євреїв, а для сповідників іудаїзму – узаконення заходів, які не суперечили б людяності і не носили характеру гонінь.

Після отримання цього звернення прем'єр-міністр Богдан Філов відмовився виконувати запропоновані йому вимоги і вказав на необхідність проведення такої ж, як і в Німеччині, антиєврейської політики. Проте, не дивлячись на це, серед усіх протестів, що критикували закон «Про захист нації», звернення Синоду Болгарської Церкви мало найбільше значення, в першу чергу, завдяки її моральному авторитету, закріпленому ще й в конституції країни.

Владика Стефан ховав у себе рабина, а владика Кирил публічно виступав у своєму кафедральному місті проти гонінь і демонстративно носив зірку Давида на своїй мантії.

Яких тільки заходів не вживали болгарські священнослужителі заради порятунку євреїв. Тих, хто побажав прийняти християнство, вони тут же хрестили і намагалися сформувати міжетнічні шлюби між євреями і болгарами. Владика Стефан ховав у себе рабина, а владика Кирил публічно виступав у своєму кафедральному місті проти гонінь і демонстративно носив зірку Давида на своїй мантії. Він же направив протестний лист болгарському царю, а свій будинок зробив притулком для євреїв, тим самим продемонструвавши рішучість на прийняття крайніх заходів щодо їх захисту. Митрополит Неофіт, будучи ще й головою Священного Синоду, особисто брав участь у заходах з порятунку євреїв.

Коли на початку березня 1943 року виникла реальна загроза депортації семітів у німецькі табори смерті, діяльність Церкви активізувалася з особливою силою. Навіть Софійська поліція, завдяки заступництву владики Стефана, була змушена приборкати всі антиєврейські виступи в місті.

Не можна не сказати, що Болгарська Церква намагалася захистити від депортації євреїв на окупованих Болгарією територіях Македонії та Греції, але тут вона була безсила, бо жителі цих регіонів не були громадянами Болгарії. Тоді 11343 людини були відправлені в табори смерті в Польських землях. Вижити в тих умовах пощастило зовсім небагатьом.

Монумент в Яффо (Ізраїль) на честь болгарських праведників світу, що рятували євреїв від геноциду. Фото: dic.academic.ru

З особливою рішучістю і одностайністю болгарські владики виступили на засіданні Синоду 2 квітня. Тоді не тільки було направлено ряд відозв до царя та уряду, але і готовність мобілізувати все духовенство для оголошення з церковних амвонів звернення до всього болгарського народу.

В постанові цього Синоду містяться такі слова: «Болгарська Церква не може розділяти расистський принцип. Вона не може прийняти начал, згідно з якими будь-яка раса втрачає людське право на життя, бо це суперечить основним засадам християнської віри. Болгарська Церква... не може відмовити в допомозі і захисту гнаним і стражденним. Якби вона відмовила в такій допомозі, то зреклася б від самої себе. Свята Церква просить християн-болгар про допомогу євреям і виступає за пом'якшення долі всіх євреїв».

15 квітня 1943 року відбулася історична зустріч членів Синоду з царем Борисом III і прем'єр-міністром Богданом Філовим. Останній всіляко нападав на владик, але це не дало ніяких результатів, вони жодним словом не поступилися в прийнятих ними рішеннях. Після цього були ще звернення і зустрічі, прокуратура навіть почала збір даних на владику Стефана з метою притягнення його до кримінальної відповідальності за антидержавну діяльність. Але в кінцевому підсумку всі вжиті Болгарською Церквою заходи вплинули і, не дивлячись на тиск Німеччини, Болгарія відмовилася від депортації 48000 євреїв. Всі ці люди були врятовані.

На сьогоднішній день всьому болгарському народові національним меморіалом Катастрофи (Голокосту) і Героїзму в Єрусалимі присвоєно звання «Праведник світу», а також встановлено пам'ятну дошку з вдячністю від народу єврейського.

Примітка: матеріалів з порушеного в цій статті питання дуже мало. Досліджень на цю тему практично немає навіть у болгарських вчених. У зв'язку з цим, висловлюємо особливу подяку доктору історичних наук, провідному науковому співробітнику і головному архівісту Центрального державного архіву Санкт-Петербурга, викладачеві Санкт-Петербурзького державного університету культури і мистецтв, а також професору Санкт-Петербурзької духовної академії Шкаровському Михайлу Віталійовичу, праці якого були використані під час роботи над статтею.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чому патріарх Олександрійський визнав ПЦУ?
зрозумів, що ПЦУ не розкольники, а канонічна Церква
19%
не зміг відмовити патріарху Варфоломію
6%
здався зі страху перед Фанаром і зовнішніми силами
75%
Усього опитано: 16

Архів

Система Orphus