Святе ребро Адама, або Жінки в Соборі Преподобних Печерських

Напевне, у кожному храмі Української Православної Церкви є велика чи маленька ікона Собору преподобних Печерських, великих заступників землі нашої, котрі подвизалися в Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі.
  
Кожен із преподобних отців Печерських став, подібно до притчі про запалену свічу (Мф. 5:15-16), просвітителем багатьох, а всі вони, соборно, просвітлені Світлом Божественним, є тим світильником віри, що привів до Христа тисячі вірних. Постники, молитвенники, аскети, затворники, мовчальники, воїни, лікарі, цілителі, іконописці, князі, зодчі; прості монахи, ігумени, архімандрити, єпископи, – всі вони, кожен по-своєму, послужили Господу, а їх нетлінні мощі, що нині спочивають у Ближніх і Дальніх печерах Лаври, стали свідченням Його слави. «Отцями богомудрими» називає преподобних Печерських канон. Але, уважніше придивившись до ікони Собору, навіть не дуже спостережливий читач може помітити жіночі постаті серед суворих чоловічих облич великих святих. То хто вони – жінки, котрі удостоїлися бути соборно прославленими в сонмі Христових воїнів святих Антонія і Феодосія?

В каноні на 28 вересня/11 жовтня, коли Православна Церква згадує пам'ять преподобних отців Києво-Печерських, котрі спочивають в Ближніх печерах, згадується, серед інших, свята рівноапостольна княгиня Ольга (в святому Хрещенні Єлена) (пісня 9, тропар 6). Свята великомучениця Варвара разом із преподобною Єфросинією Полоцькою та праведною дівою Іуліанією Ольшанською прославляються в пісні 9 цього ж канону. Коли великомучениця Варвара постраждала за Христа ще 306 р., в часи Римських імператорів, то прикметно, що святі Ольга, Єфросинія та Іуліанія безпосередньо пов'язані з Руссю. Всі три – княжого роду, благородної крові, в силу того, що жили в різний час, виховані в різних традиціях. Більше того – подвиг їх перед Господом настільки різниться, що порою задумуєшся, як це можливо – прославити, скажімо, войовничу княгиню Ольгу, котра, за словами літописця, «управляла... подвластными ей областями Русской земли не как женщина, но как сильный и разумный муж». Більш-менш органічно виглядає в рядах святих жінок преподобна Єфросинія Полоцька, яка прийняла постриг у ранньому віці і присвятила усе своє життя служінню Христу. Знову ж таки, свята діва Іуліанія Ольшанська – не мучениця, не рівноапостольна просвітителька, не черниця-подвижниця – померла 16-річною. Воістину, неісповідимі путі Господні і Його Промисел, що сповна проявився у житіях Христових святих.

«Восхвалити по единому, кто возможет святыя Твоя, Блаже, изочту их и паче песка умножатся. Но Сам, Владыко Христе, исчитаяй множество звезд и всем имена нарицаяй, яви им мольбы наша», – читаємо в ікосі служби преподобним Печерським.

Першою руською святою стала велика київська княгиня Ольга. У рамках цієї публікації немає сенсу по-новому занурюватися у складні і, як на мене, беззмістовні суперечки про походження рівноапостольної княгині. Утім, вже саме ім'я – Ольга (скандинавське Хельга), а ще Аскольд, Дір, Олег (Хельге), Ігор (Інгвар) – імена, що тільки розпочинали писати літопис новонародженої Русі – відверто ослов'янені варязькі. Зрештою, залишмо ці тонкощі історикам. Уже син Ольги – Святослав, онук – Володимир, правнук – Ярослав, – нормани уміли ставати своїми серед етнічної більшості, з якою пов'язували своє майбутнє.

Своєю стала для русичів і Ольга – “богомудра і мудра в роді”, як називає її літописець. Її мудрість, а ще – істинно жіноча здатність відчувати серцем, напевне, і допомогли княгині в подальшому сформуватися як істинній християнці. «О дивство! Сама не ведущи Писания, ни закона христианского и учителя о благочестии не слыша, а нравом благочестия усердно поучашася и веру христианскую от всея души возлюби. О неизреченнаго промысла Божия! Не от человек блаженная научашася истине, но свыше учителя име Божию премудрость», – писав про княгиню Ольгу древній автор. Саме цей дар мудрості – не жіночих хитрощів, не лукавства, а істинної Божої премудрості – і привів Ольгу до скарбу, що осяяв усе її подальше життя та допоміг і їй самій стати світильником віри Христової. А жіночий такт і властивий дочкам Єви спосіб мислення прислужився майбутній просвітительці Русі на її політичному поприщі. Розумна правителька, тактик і стратег, вона змогла не лише порозумітися з Костянтином Багрянородним, котрий сидів тоді на троні Візантійської імперії, а й почати будувати свою країну не на основі шлюбних союзів чи військових баталій, а на основі спільної віри.

Прийнявши святе Хрещення близько 957 року, благовірна княгиня Ольга стала першою жінкою-християнкою на Русі. І проповідь її була не тільки власним прикладом Хрещення, – відомо, що вона зводила храми по всій своїй немаленькій країні. В тому числі, і в Києві – дерев'яний храм Святої Софії, Премудрості Божої, що зник у полум'ї пожежі 1017 року, і на місці якого кількома роками пізніше стараннями великого онука рівноапостольної Ольги, князя Ярослава Мудрого, виріс уже величний кам'яний.

І хто знає, можливо саме приклад служіння Богу та Церкві Христовій просвітительки Русі й став провідною зорею для Предислави, доньки вітебського князя Георгія (Святослава) Всеславича, яку Православна Церква вшановує як праведну Єфросинію Полоцьку. Родовід дівчинки брав початок від знатного роду Рюриковичів – вона була внучкою князя Володимира Мономаха. Аристократична врода, вихованість та освіченість поєднувалися в Предиславі зі смиренням, зосередженістю та дивовижним душевним спокоєм. Насіння мудрості, розуму, розважливості, дароване Господом для юної дівчинки, виросли в її душі паралельно з ростом тілесним і принесли багаті плоди. Уже в ранньому віці, як свідчить житіє святої, вона читала Псалтир та інші книги Священного Писання і більше цікавилася німими книгами, ніж компанією легковажних ровесників. Її освіченості сприяло і те, що Полоцьк на той час був одним із найбільших центрів книгописання та просвітництва.

Подальше життя княжни нагадує сценарій для пригодницького фільму: спершу руки 12-річної Предислави попросив один із сильних того часу, а вона, не довго думаючи, таємно втекла в обитель, де ігуменією була її тітка, вдова князя Романа Всеславича, Романія. Жінка не побоялася гніву батьків дівчини, і Предислава прийняла постриг з ім'ям Єфросинія, на честь Єфросинії Олександрійської, та стала жити при Софійському соборі. Переписувала книги з монастирської бібліотеки, продавала їх, кошти потай роздавала бідним. За кілька років, отримавши благословення єпископа Полоцького Ілії для заснування нового монастиря, тільки книги – «весь свій маєток» – вона і взяла з собою при переїзді. Трудами преподобної новоутворена Спасо-Преображенська обитель розширювалася, кількість насельниць зростала. За прикладом ігумені, тут прийняли постриг і її сестри.

Життєписець так передає звернені до насельниць слова преподобної: «Ось я зібрала вас ради Ймення Господа, подібно до того, як птах збирає пташенят під крило своє, я зібрала вас як овець Божих на луг божественний. Пасіться ж на заповідях Господніх, щоб зростали в чеснотах від сили до сили, щоб я з радістю, а не з сумом дбала про порятунок ваш і, щоб я звеселилася духом, бачачи духовні плоди праць ваших. Ось ви бачите самі, з якою великою працею намагалася я сіяти в серцях ваших слова Божі; але серцеві ниви ваші іноді залишаються не дозрілими, бо процвітали в чесноті; час же жнив наближається. Ось вже лопата на току, вона відділить кукіль від пшениці. Боюсь, сестри мої, як би серед вас не знайшовся кукіль, який буде відданий вогню незгасимому. Намагайтеся ж, молю вас, зберегти себе неушкодженими від гріховних пут, щоб ви могли уникнути вогню гієнського. Приготуйте себе як чисту пшеницю Христову, подрібнену в жорнах смирення, працями постницькими, чистотою, любов'ю, молитвою, і тоді ви приготуєте з себе хліб, приємний Богові».

Монастир став місцем освіти молодих послушниць і невдовзі вже не вміщав всіх насельників і вірян. Так була закладена нова кам'яна церква Святого Спаса, збережена і донині. Особливою святинею обителі став список чудотворної Ефеської ікони Богородиці, написаної, за переданням, апостолом Лукою. Особливо дбала преподобна Єфросинія і про політичне життя князівства, про мир між місцевими князями та боярами, власним авторитетом запобігаючи сваркам і розбратам. Із усіх-усюд приходили до ігумені за порадою і духовною допомогою. Померла Єфросинія Полоцька під час паломництва в Єрусалим, 23 травня 1167 року, – Господь виконав її бажання бути похованою на Святій Землі й послав Свого ангела сповістити преподобній про скору кончину. Переказ зберіг останні слова молитви святої Єфросинії: «Господи, прийми дух мій від мене у святому граді Твоєму Єрусалимі і пересели мене в вишній град Твій Єрусалим». Цікаво, що в житії преподобної відсутня розповідь про посмертні чудеса, натомість, згадується, що після завоювання Єрусалиму Саладіном, мощі преподобної були перенесені до печерного храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври. На початку ХХ століття нетлінні останки святої було покладено в заснованому нею Полоцькому монастирі.

Та побожне поминання небесної покровительки Полоцька почалося практично відразу після її кончини. Як і її свята попередниця, рівноапостольна Ольга, преподобна Єфросинія знайшла себе у діяльному служінні на благо власного народу, цим самим послуживши і Господу й приєднавшись до сонму Його святих.

У православному християнстві святість передбачає внутрішнє перетворення – обоження – відновлення первозданної нетлінної природи; для людей також відновлення Образу Божого. Напевне, такий відбиток Божественного і побачили ті, хто, готуючи чергове місце для останнього спочинку біля Успенського собору Києво-Печерської Лаври, знайшли старе поховання. «Іуліанія, княжна Ольшанська, дочка князя Георгія Ольшанського, що почила дівою в рік від народження свого шістнадцятий», – сповіщала срібна табличка на труні. У ній лежала молода небіжчиця, яка, здавалося, щойно заснула, – вродлива, у розкішній білій сукні.

Вигляд мощей, до яких не торкнувся тлін, вразив навіть старших монахів. Рід шляхетних князів – захисників Русі від татарської навали – був добре відомий для лаврської братії. Священноархімандрит обителі Єлисей Плетенецький пам'ятав перекази про Юрія Ольшанського-Домбровицького, лицаря, храмобудівника, щедрого мецената Лаври, і про його сина – воєводу Київського Іоанна Домбровицького, і про князя Олександра з роду Домбровицьких, який склав голову на Калці, стримуючи нашестя монголів на Русь. Дивувала тільки повна відсутність інформації про юну княжну Ольшанську – Іуліанію. За які ж заслуги перед Господом юна красуня удостоїлася честі спочивати нетлінно? – це питання не давало спокою архімандриту. Не дає відповіді і житіє святої діви. Та знаємо, що у XVII столітті Іуліанія Ольшанська сама дала відповідь маловірним, явившись митрополиту Петру Могилі й дорікнувши йому за його сумніви. Після цього нетлінне тіло святої було покладено в коштовну раку з написом: «За волею Творця Неба й землі, живе в усі літа Іуліанія, помічниця та велика в Небі заступниця… Райські оселі собою прикрашаєш, Іуліаніє, наче квітка прекрасна…», біля якої почали відбуватися чудеса та зцілення. Розповідають і про наглу смерть злодія, який поцупив коштовний перстень із раки святої. Ще одним своїм явленням – ігумену Михайлівського монастиря – свята діва ще більше утвердила свою небесну сутність. Із тих пір пошанування Іуліанії Ольшанської примножилося ще більше. Після пожежі 1718 року мощі святої були покладені в Ближніх печерах Лаври.

Три жінки, три долі, три Господніх святі. Рівноапостольна Ольга – просвітителька Русі світлом Христової Істини, володарка Руських земель, прямі нащадки якої 600 років возсідали на престолах Русі. Преподобна Єфросинія – матір руського жіночого монашествa, перша руська ігуменя, яка довела, що шлях аскези і сповідницького подвигу дарується і жінкам. І на противагу цим мудрим і досвідченим жонам – юна дівчина – свята Іуліанія Ольшанська – перша помічниця жіноцтву в зціленні душевних хвороб. Ось уже кілька віків вони предстоять перед Престолом Вседержителя і моляться за своїх земних сестер. Тому сьогодні, шукаючи заступництва Собору преподобних Печерських, особливого ходатайства можна просити і в «немічних сосудів» (1Петр. 3;7), прославлених в його сонмі.

Святі преподобні Печерські, моліть Бога за нас!
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи стане пожежа в Нотр-Дам причиною повернення людей до віри?
так, багато переосмислять ставлення до християнства
24%
ні, втрата святині не повертає віру
48%
це звичайна пожежа, яка ні на що не впливає
28%
Усього опитано: 21

Архів

Система Orphus