Гумор

У церковній лавці:
– У вас є акафіст митарю і фарисею?
– Ні, ми не маємо такого акафіста. Вони ж не святі.
– Як це не святі? Вони ж від гордині допомагають!

– Що є найшвидшим?
- Звук?
– Ні.
– Світло?
– Ні.
- А що тоді?
– Найшвидше – це молитва, бо вона відома Богу до того, як ти її вимовив.

З листів дітей до Бога: «Я дуже люблю яблука. Це в мене поклик предків?»

Священник читає загальну молитву перед сповіддю. Коли по черзі парафіяни починають підходити до батюшки і сповідатися, одна дівчина згадує, що забула папірець із записаними там гріхами в сумці у трапезній.
– Ой, тільки мене почекайте, батюшка, не йдіть! Я тільки за гріхами до трапезної збігаю! Я їх там залишила!

Повзе мандрівник пустелею. Піднімає очі до неба:

– Господи, я так хочу пити, третій день прошу у Тебе води! І навіщо я вже третій день знаходжу ці лопати?!

Запам'ятайте, у цьому житті можна все. Взагалі все! Грішити тільки не можна.

Якось уночі в краю, де стояв пустельний монастир, пройшов сильний снігопад.

Вранці послушники, пробираючись буквально до пояса у снігу, зібралися в маленькому тісному храмі.

Настоятель-старець почав свою промову так:

– Скажіть мені, що треба робити у цій ситуації?

Один із послушників сказав:

– Нам слід усім молитися про відлигу!

Інший сказав:

– Потрібно сидіти у своїй келії, а сніг нехай йде своєю чергою, як і все в цьому марному світі.

Третій сказав:

– Тому, хто пізнав істину, має бути однаково – чи є сніг, чи нема снігу…

Тоді старець сказав:

– А тепер послухайте мене…

Послушники приготувалися дослухатися мудрого вислову. Старець, обводячи їх поглядом, зітхнув і сказав:

– Ну, чого встали? Лопати в руки – і вперед!