У церковній лавці:
– У вас є акафіст митарю і фарисею?
– Ні, ми не маємо такого акафіста. Вони ж не святі.
– Як це не святі? Вони ж від гордині допомагають!
– Що є найшвидшим?
- Звук?
– Ні.
– Світло?
– Ні.
- А що тоді?
– Найшвидше – це молитва, бо вона відома Богу до того, як ти її вимовив.
З листів дітей до Бога: «Я дуже люблю яблука. Це в мене поклик предків?»
Священник читає загальну молитву перед сповіддю. Коли по черзі парафіяни починають підходити до батюшки і сповідатися, одна дівчина згадує, що забула папірець із записаними там гріхами в сумці у трапезній.
– Ой, тільки мене почекайте, батюшка, не йдіть! Я тільки за гріхами до трапезної збігаю! Я їх там залишила!
Повзе мандрівник пустелею. Піднімає очі до неба:
– Господи, я так хочу пити, третій день прошу у Тебе води! І навіщо я вже третій день знаходжу ці лопати?!
Запам'ятайте, у цьому житті можна все. Взагалі все! Грішити тільки не можна.
Якось уночі в краю, де стояв пустельний монастир, пройшов сильний снігопад.
Вранці послушники, пробираючись буквально до пояса у снігу, зібралися в маленькому тісному храмі.
Настоятель-старець почав свою промову так:
– Скажіть мені, що треба робити у цій ситуації?
Один із послушників сказав:
– Нам слід усім молитися про відлигу!
Інший сказав:
– Потрібно сидіти у своїй келії, а сніг нехай йде своєю чергою, як і все в цьому марному світі.
Третій сказав:
– Тому, хто пізнав істину, має бути однаково – чи є сніг, чи нема снігу…
Тоді старець сказав:
– А тепер послухайте мене…
Послушники приготувалися дослухатися мудрого вислову. Старець, обводячи їх поглядом, зітхнув і сказав:
– Ну, чого встали? Лопати в руки – і вперед!