Осіння музика шлюбного бенкету

18 Вересня 18:03
0
Осіння музика шлюбного бенкету

Недільна проповідь в неділю 14-ту після П'ятидесятниці. 

Осіння зрілість світу. Ясна чистота прозорого повітря. Крапельки падаючого смутку пожовклого листя. Стукаюча у вікно задумлива музика дощу. Я, схоже, вже також отримав запрошення на шлюбний бенкет, написане сивиною волосся.

Старість непомітно входить у світ, у якому живу. Він весь покрився зморшками людського болю і тремтить від паралічу загальної ненависті й божевілля. Там, де людина втрачає свій божественний образ, починається розкладання та розпад особистості. На поверхню історичних подій виповзають душі – паразити, ці хвороботворні людиноподібні бактерії, щоб мучити, вбивати, катувати і засмоктувати у своє пекельне черево гній земного багатства. Ніякий кат не вважає себе злочинцем, адже він тільки бореться зі злом і давно не помічає, що найстрашніше зло – це він сам. Але совість завжди відає серце людини і кладе печатку мертвості та звірства на обличчя лиходіїв.

Вітер – найкращий у світі музикант. Він уміє грати на всьому, що зустрічається на його шляху, він творить свою нескінченну мелодію на гілках дерев, у шумі дощу, в вихорі опалого листя... З початкової школи, що навпроти мого вікна, вийшла мила дівчинка. Вона захоплено бере в оберемок жовте листя каштана й підкидає його вгору. Її очі світяться щастям. У них немає ні краплі болю чи страху – лише непідробна дитяча радість. Я не знаю, що на неї чекає попереду. Може, вже сьогодні вночі якийсь «мужній» солдат випустить у її бік ракету і поховає в будинку, що горить, разом із бабусею, яка йде поруч. А може, ця дитина ще доживе до старості і буде няньчити колись своїх онуків. Але тут і зараз її душа вже перебуває на шлюбному бенкеті. Дівчинка дивиться чистими очима на цей світ і її нічого не цікавить, крім подарованого Богом яскравого осіннього листя, що кружляє над головою.

Пекло ми носимо в самих собі. Отже, й позбутися його ми зможемо лише поборовши себе.

Тільки духовна особистість, яка прагне досягти своєї божественності у Христі, може досягти безсмертя Вічного бенкету Небес. Пекло ми носимо в самих собі. Отже, й позбутися його ми зможемо лише поборовши себе. Це стане можливим у тому випадку, якщо ми безпомилково відрізнятимемо добро від зла. Найгіршим експертом у цій галузі є наш інтелект. Він безблагодатний, нестійкий у своїх орієнтирах, схильний до сумнівів, залежний від ЗМІ.

Інтелект – позашлюбна дитина душі та свідомості. Голос совісті – ось світло свідомої та розумної особистості, що просвічує через безперервне миготіння неосвічених думок, що привертають нашу увагу до зовнішнього світу. Чим ближче особистість до Бога, тим глибше увага йде всередину себе, тим ясніше і благодатніше совість, тим чистіше і світліше серце.

Пекло діє в нас через імпульси думок, які ми для себе вважаємо обов'язковими. Ці імпульси осідають на нашій душі подібно до їдкого пилу. Дозволяти розуму робити все, що він хоче – пряма дорога до пекла. Він весь час тягне нас до зовнішнього світу, нам треба привчати його пам'ятати про Христа і жити молитовною пам'яттю про Нього, доки Сам Христос не з'єднається з нами і не стане одним цілим із нашою душею.

Важливо прагнути того, щоб наше молитовне побачення з Христом починалося з першим ранковим зітханням і тривало до сонного нічного забуття. Вдихаючи повітря зі словами «Господи Іісусе Христе» і видихаючи з себе «помилуй мене», ми стаємо єдиними з Його любов'ю, смиренністю, лагідністю, співчуттям і мудрістю.

Погожі дні бабиного літа дихають теплом і ніжністю зрілості. Здається, що рубінові, бордові, яскраво-жовті, коричневі фарби осінь розбризкала навколо себе хаотично й абияк. Але насправді через ніжний візерунок оксамиту квітів видно бездоганний найтонший смак геніального Художника цієї картини.

Хто обіймається зі своїми думками, обіймається зі своїм катом. Наш розум із будь-якого приводу влаштовуватиме нам істерики, бачитиме у всьому трагедію, бо турбуватися, метушитися, хвилюватися – така його закореніла звичка.

Якось зовсім безглуздо на ній виглядає щебінь розгорнених снарядами жител, уламки шиферу, одягу, розірвані рештки людських тіл. Люди прикрашають цей світ на свій смак. Але є в цій осінній прозорості якась надія на те, що Бог зможе вилікувати і цей біль. Прийде час і з пролитої крові весняним буйством вічного життя воскресне меркнуча радість Великодня. Ті, що сіють сльозами, пожнуть снопи веселощів. А шлюбний бенкет наповниться невинними страждальцями, в тому числі і цієї війни.

Хто обіймається зі своїми думками, обіймається зі своїм катом. Наш розум із будь-якого приводу влаштовуватиме нам істерики, бачитиме у всьому трагедію, бо турбуватися, метушитися, хвилюватися – така його закореніла звичка. Якщо ми дамо спокій цьому світу, а разом із ним і його друзям, ворогам і всім тим кривавим розбіркам, які в ньому відбуваються, то і світдасть нам спокій. Дістатися до шлюбного бенкету ми можемо тільки довірившись повністю Богові, контролюючи свій розум і приборкуючи його безперестанною молитвою. Віддавши все своє життя Господу, людина стає вільною від турбот.

Бог є любов, а егоїзм – це ненависть, тому що не може любити. Оскільки Бог всесильний, а ненависть – ні, лише любов перемагає ненависть егоїзму. Цей світ такий, що в ньому не знайти того, заради чого варто вмирати, ненавидіти або вбивати інших. Любові ж треба вчитися, тому що в Бозі і є ці «інші». Людина народилася у світ без грошей, без них і піде з нього. Народилася безсмертним духом, отже смерть торкнеться лише її тіла. Любов є свободою і вічним життям у Богові. Але для цього потрібно самому стати любов'ю.

Егоїзм – це страх. Християнин обирає любов, безпристрасність та смиренність.

Егоїзм – це страх. Християнин обирає любов, безпристрасність та смиренність. Тому що любов сильніша за страх, безпристрасність непідвладна страху, смиренність недоступна страху. За нас стіною стоїть Христос, ангельське воїнство і всі святі, тому сміливо дивися в обличчя страху з його гнилим уявним військом і йди на шлюбний бенкет до Небесної Вітчизни, яка приймає лише того, хто зрікся егоїзму.

Для того, щоб увійти на весілля у святковому одязі, потрібно мати дитяче серце. Різних людей я побачив за своє життя. Бачив грізних наполеончиків та лукавих халіфів, оточених роєм підлабузників. Бачив учених, які прикрасили себе лавровими вінками і дивилися на людей згори вниз. Бачив бізнесменів у рясах і політиків, які змінюють свої переконання залежно від вигоди… Різні люди з'являлися перед моїми очима. Але я не бачив нічого кращого за простих, бідних людей, які, подібно до малих дітей, безбоязно з молитвою йшли в Царство Боже. Там, на шлюбному бенкеті, немає місця мертвим душам. Адже дорога на цей бенкет проходить через серце людини, а воно має бути відкритим, ясним і чистим, як у невинної дитини...

Вперше за все своє, вже неабияке, життя я бачу місто, повністю занурене в морок. Погашені ліхтарі, у вікнах не горить світло, на вулицях не чути голосів людей та шуму автомобілів. Зате на безхмарному небі так добре видно важкі грона тремтливих сузір'їв. Здається, що своїми великими діамантами, обрамленими незліченним піском срібла розсипних дрібних зірочок, вони висять над головою. Туди, під цей небесний купол, не сягає несамовите виття нічних сирен. Своїм тихим мерехтінням зоряне небо говорить людям про бездонну вічну радість Небесного бенкету. Розум, заворожений видовищем безмежного світу, що відкрився, ніби застиг і став нерухомим. О, якби він так само затихав і в серці, даючи можливість благодаті струмувати тихим джерельцем солодкої молитви…

Там, на шлюбному бенкеті, немає місця мертвим душам. Адже дорога на цей бенкет проходить через серце людини, а воно має бути відкритим, ясним і чистим, як у невинної дитини.

Неможливо дихати під водою. Неможливо набрати в душу благодаті, поки ти занурений із головою у цей тлінний земний світ. Потрібно виринути з нього, хоч би розумом. Така душа, що «виринула», відразу хапається за Бога, тому що для неї Він живіший за повітря. Будь-яка прихильність тягне нас униз, на дно житейського моря. Егоїзм прив'язує нас до людей та речей. Але є таке неписане правило – наскільки ти хочеш спастися, настільки життєві обставини будуть вести тебе до спасіння. Бог завжди готовий допомогти нам. Але Він допомагає нам настільки, наскільки ми цього хочемо самі.

Прийти на шлюбний бенкет можна лише тією дорогою, яка веде із цього світу. Тому нехай серце благоговійно живе в небесах, а ноги смиренно ступають землею. Якщо хочеш назавжди забути про скорботи і хвилювання, то, подібно до Господа Іісуса Христа, Розіп'ятого на Хресті і Воскреслого, пронизай руки свої, що вчинили незліченні гріхи, утриманням від зла. Пронизуй ноги свої, що прямували на згубні шляхи, ходінням відтепер у правих шляхах Господніх. Проколи пристрасне серце своє, що невпинно задумувало зло, копієм невпинної молитви. Щоб відстало воно від злості та безвір'я, приліпилося до святої благодаті і запам'ятало це єднання зі святістю та чистотою Христової любові своєю кров'ю» (старець Симон Безкровний).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також