Від чого залежить тривалість нашого життя

14 Вересня 17:37
0
Від чого залежить тривалість нашого життя

Слово в День церковного новоліття.

Як можеш, не сумуй про час, який біжить,
Не отягчай душі минулим чи грядущим.
Скарби свої витрачуй, поки ти живий,
Бо все одно в той світ постанеш неімущим
.
Омар Хаям
 

Все, що є, було і буде, вже минуло нескінченно давно. Ми живемо в капсулі часу, але всі події, які в ній відбувалися, відбуваються і ще мають відбутися, вилиті остаточним малюнком у вічності. Коли? Завжди! Як це – «завжди»? Про це я й хочу поговорити зі своїми читачами в цій публікації. Йтиметься, звичайно ж, не про фаталізм. Ніхто не порушує нашої свободи, але ми повинні розуміти й те, що наш із вами вибір був відомий Богу ще до того, як виник цей світ...

З усіх творінь Божих час – найзагадковіше та найнезрозуміліше для нас. Колись існувала думка про те, що час однорідний, що він тече рівномірно і що інтервал між двома подіями можна однозначно виміряти, а результат буде однаковий незалежно від того, хто робить виміри. Але сьогодні всі знають, що це не так. Те, що час не відокремлений від простору і утворює з ним один єдиний об'єкт, стало зрозуміло вже давно.

Будь-яка подія відбувається у чотиривимірних координатах простору – часу, де сила гравітації викривляє час масою речовини. Впритул до біблійної історії творіння світу вчені наблизилися тоді, коли Е. Габбл довів, що видимі зірки і галактики віддаляються в різні боки і що в минулому відстань між ними дорівнювала нулю. Так наука підійшла до біблейського «Початку», до т.зв. теорії Великого вибуху, з якого починається час та простір. Трохи згодом відкриття реліктового випромінювання лише підтвердило цю теорію. Тепер будь-який студент знає, що плин часу неоднаковий і по-різному протікає в кожній точці простору.

Тепер будь-який студент знає, що плин часу неоднаковий і по-різному протікає в кожній точці простору.

Біблейський «Початок» ще не належить часу, так само, як і точка, з якої починається лінія, – ще не лінія, а лише її початок. «Початок» – це межа між Божественним і тварним, вічним і тимчасовим. Ми не можемо вийти за межі часового буття, хоч як ми не намагалися б це зробити. Ми не можемо навіть в уяві спробувати подивитися на час ззовні. Але хоча б частково ми можемо зрозуміти, що таке відносність часу.

Залишимо одну людину, назвемо її Іван, тут, у столітті двадцять першому, а іншу, наприклад Андрія, відправимо по лінії часу до того самого біблейського «Початку». На їхні руки надягнемо однакові годинники, які показують один і той самий час. Іван бачитиме, як Андрій, рухаючись до «Початку», іде спочатку звичайним кроком, потім усе повільніше й повільніше, і врешті-решт йому здаватиметься, що Андрій взагалі перестав рухатися, а час на його годиннику зупинився. Відрізок шляху, який пройшов Андрій, умовно буде ділитися навпіл, і коли він пройде першу половину, частина шляху, що залишилася, знову поділиться навпіл, і так до нескінченності. З кожним розділенням його кроки уповільнюватимуться все більше й більше, а час йтиме все повільніше й повільніше.

З позиції Андрія все відбуватиметься навпаки. Він йтиме однаковим темпом, але при цьому кінцева мета шляху буде від нього постійно віддалятися. Але, періодично оглядаючись назад, він побачить, що за той час, коли в нього минуло двадцять чотири години, в Івана минув спочатку рік, потім десять, потім сто, а потім мільйони років. Спостерігаючи за тим місцем, де зараз перебуває Іван, Андрій побачить, що за мить перед його поглядом проноситимуться життя цілих поколінь. І чим ближче він підходитиме до нескінченно далекого від нього «Початку», тим швидше миготітиме час, у якому живе Іван.

Можливо, ми вже дійшли до того часу, коли прискорення його стрімкого бігу стало відчуватися навіть у житті одного покоління. Якщо це так, то світ дійсно стрімко мчить до свого кінця.

Цьому вчить не Біблія, а наука. Чим ближче сходитиметься маса матерії до «точки» Великого вибуху, тим сильніше відбуватиметься гравітаційне викривлення часу. Маса та час при цьому збільшуватимуться до нескінченності. Тобто на самій межі ні маси, ні часу вже немає. А що там буде? Нічого. Тобто те, з чого й утворився весь цей світ. Отже, час відносний, і що далі ми йдемо від біблейського «Початку», то швидше він починає рухатися. Можливо, ми вже дійшли до того часу, коли прискорення його стрімкого бігу стало відчуватися навіть у житті одного покоління. Якщо це так, то світ дійсно стрімко мчить до свого кінця.

Відкриття теорії відносності є важливим і для розуміння біблійного тексту. Ми не зможемо ніколи досягти нульової точки, з якої почався час, тієї межі, на якій «з нічого» виникає тварний світ. Саме тому в Біблії немає першого дня творення, а є «день один» (Бут. 1:5). Один день не має попередніх днів, він перебуває поза тривалістю і наче замикається на самому собі. Він символічно вміщує все творіння, є прообразом нескінченного, невечірнього «восьмого дня», тобто вічності.

Якщо не було першого дня, то й не було ані першої години, ані першої секунди. Світ і час виникають із таємничої грані, про сутність якої ми нічого не знаємо й не можемо знати. «Початок» не належить часу. А якщо це так, то «небо і земля», що створені «на початку», створені без будь-якої протяжності у часі, тобто миттєво. Концепція миттєвого творіння, що виникла в надрах Олександрійської школи, набула найбільшої популярності серед святих отців «Золотого віку». Оскільки людина не може нічого сприймати поза часом, миттєве творіння їй було показано, на думку блаженного Августина, упорядкованим упродовж шести днів.

Скільки часу Бог творив Світ? Шість днів, шість годин, мільйони років? Сама постановка цього питання є некоректною.

Моментальність творіння, переходу з небуття до буття, присутня і в історії першої людини – Адама, в якого немає родоводу, який не проходив біологічного становлення та не був дитиною. Оскільки до «Початку» не було Часу, то безглуздо говорити про те, що було тоді, коли не було й самого цього «тоді».

Скільки часу Бог творив Світ? Шість днів, шість годин, мільйони років? Сама постановка цього питання є некоректною. Ми не можемо говорити про існування якогось абсолютного значення часу безвідносно того, хто і як його спостерігає. Бог наділив наш простір і час такими властивостями, що одні й ті самі події для різних спостерігачів можуть мати різну тривалість у часі. Для Всемогутнього незмінного Бога, Який перебуває поза часом, створення світу було миттєвим, без будь-якої протяжності. Більше того, Бог бачить одночасно і миттєво, без протяжності в часі, не тільки створення «неба і землі», а й усі події в нашому світі, які для нас вже відбулися і які мають відбутися у майбутньому.

Справді, якщо Бог поза часом, то для Нього між двома будь-якими подіями в нашому світі час відсутній, отже, вони для Нього одночасні та миттєві. Тому Христос може бути одночасно і в пеклі, «як Бог», і в Раю з розбійником. Тому й Агнець Божий був закланий ще до створення світу (Об'явл. 13:8). Оскільки для Бога і створення світу, і хресна смерть Христа – події одночасні, миттєві, без будь-якої протяжності в часі.

Бог знає не тільки те, що вже сталося, а й те, що має статися у майбутньому. Знає не тому, що змушує нас вчинити так чи інакше, але тому, що всі наші вчинки, у тому числі минулі та майбутні, Він бачить одночасно й миттєво.

Згідно зі Священним Писанням, кожному акту творіння передували слова Господа: «Нехай станеться», а після завершення акта творіння – «І сталося так».

Коли Бог давав Мойсеєві Своє Одкровення, Він його звів на висоту, недоступну простим смертним, так, щоб Пророк міг спілкуватися зі Своїм Творцем. Але довкола Бога, як ми вже зрозуміли, згідно з тією ж теорією відносності, час має зовсім інший хід і тече значно повільніше, ніж на землі. Відповідно й створення Світу Мойсей міг побачити не миттєво, як Бог, і не протягом мільйонів чи мільярдів років, як припускають вчені, а в терміни, доступні для сприйняття людині – протягом шести днів.

Згідно зі Священним Писанням, кожному акту творіння передували слова Господа: «Нехай станеться», а після завершення акта творіння – «І сталося так». Святе Письмо говорить, що для обранця Божого Мойсея між цими словами лежить інтервал часу в один день, але мовчить про те, скільки часу між цими словами могло минути для спостерігача на землі. Для Творця вони були миттєві, без протяжності в часі, Мойсей же біля Бога кожен наказ бачив протягом одного дня. А що стосується людини простої, що не удостоїлася Божественного одкровення, цей інтервал часу може обчислюватися мільйонами, а може, й більше років.

Але нас із вами, звичайно ж, більше цікавить особистий час життя, з духовно-практичної точки зору, як відведений нам для спасіння душі. Кожен із нас на землі проживає свій вік. Час земного існування преподобного Антонія Великого був удвічі більший, ніж у святителя Василія Великого, проте кожен із подвижників досяг повноти земного мандрування і прожив свій вік. Те саме стосується й кожного з нас.

Тривалість наших днів прямо залежить від стану нашої душі, яка задає міру часу нашого життя. Це ж правило стосується й буття всього світу. Повнота і досконалість устрою світу творяться в Церкві, яка у видіннях чоловіка апостольського Єрма представлена ​​у вигляді вежі: «Коли вежа буде закінчена і побудована, тоді й буде кінець». Кінцевість і спрямованість часу визначаються задумом Божим про все творіння. Тому для нас актуальними залишаються слова апостола Павла: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, дні бо лукаві» (Еф. 5:15-16).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також