Духовні причини війни

26 Лютого 20:40
0
Духовні причини війни

В Україні розпочалася війна. Хтось скаже, що тому є політичні, економічні чи інші причини і, напевно, матиме рацію. Але в основі всього лежать причини духовні.

У своєму зверненні до пастви Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій назвав війну між українським та російським народами – Каїновою . Блаженніший Онуфрій: «Наші народи, український народ та російський народ – народи, що вийшли з однієї Київської, Дніпровської купелі. І найбільша ганьба для нас, що ми воюємо один проти одного. Війна між такими народами називається Каїновим убивством, тому що вона повторює перший гріх убивства, який відбувся на землі, коли син Адама Каїн убив свого молодшого брата Авеля».

Сьогодні в Україні відбувається багато трагічних подій, гинуть люди, руйнуються будинки... Ми всі бачимо те, що з подивом побачила перша людина, Адам. Коли Каїн убив свого брата Авеля і земля була напоєна першою кров'ю, що пролилася, Адам побачив на власні очі наслідки... свого власного гріха.

Святе Письмо містить відповідь на запитання про причини як першого вбивства, так і будь-якої війни: «…Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні» (1 Ів. 3:12).

Ці слова святого апостола Іоанна відкривають нам, що Каїн робив злі справи до того, як убив Авеля. Це означає, що війна є наслідком тих злих справ, які здійснюються людьми ДО війни. Ми грішимо, не помічаючи своїх гріхів. Якийсь час усе йде нормально, мирно і щасливо, але настає момент, коли нас осягає біда і ми часто ставимо собі запитання: за що?

Ми грішимо, не помічаючи своїх гріхів. Якийсь час усе йде нормально, мирно і щасливо, але настає момент, коли до нас приходить біда і ми часто ставимо собі запитання: за що?

Які ж злі справи були у Каїна? Життєпис обох братів дуже лаконічно розповідає нам про це: «І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось. І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати​​» (Бут. 4:2-7).

Святий Іоанн Златоуст пояснює, в чому Каїн згрішив перед Богом: «Він, тобто Авель, приніс не просто від овець, але первородних, тобто дорогих, добірних, далі, що від цих первородних приніс найдорожче: і від їх туків, сказано, із найприємнішого, найкращого. Про Каїна Писання нічого такого не помічає, а говорить тільки, що він приніс від плодів землі жертву, що, так би мовити, попалося, без жодного старання та розбору».

Тобто зло Каїна полягало у неправильному богошануванні. Він неправильно приносив жертву. Бог сказав про це Каїну прямо і без жодних двозначностей. Російський синодальний переклад Біблії нам про це не говорить, але якщо ми звернемося до церковнослов'янського тексту, то все стає на свої місця: «И рече Господь Бог Каину: вскую прискорбен был еси и вскую испаде лице твое; еда аще право принесл еси, право не разделил еси, не согрешил ли еси...» (Бут. 4:6-7). Святитель Іоанн Златоуст пояснює: «Що тобі спало на думку зробити приношення, це похвально; а те, що ти несправедливо розділив, вибрав плоди на жертву, це спричинило те, що принесене тобою відкинуто».

Якщо ми уважно проаналізуємо війни, які Бог попускав у покарання своєму народу за всіх часів, то ми побачимо, що причиною цих бід було саме це – порушення людиною боговідвертого віровчення та заповіданих моральних норм.

Отже, зі слів Святого Письма ми дізнаємося, що служіння Богу має відбуватися не з волі людини, а саме так, як встановив сам Бог. І Авель, і Каїн, обидва вони знали, як треба приносити жертви, проте Авель виконав заповідане Богом, а Каїн – ні.

На перший погляд, це виглядає просто як теоретичне міркування, яка не має відношення до реального життя, а тим більше до того, що відбувається зараз в Україні. Однак, якщо ми уважно проаналізуємо війни, які Бог попускав у покарання своєму іудейському народові за часів Старого Завіту і своєї Церкви за часів Нового, то ми побачимо, що насправді причиною цих бід було саме це – порушення людиною правильного шанування, інакше кажучи – істинного, боговідвертого віровчення та заповіданих моральних норм.

Наведемо лише кілька прикладів. Однією з найбільших трагедій іудейського народу є руйнування Храму Соломона, або як його ще називають Першого Храму, та Вавилонський полон (597-539 рр. до Р.Х.).

Ось як говорить Бог устами пророка Єремії про причини тієї війни: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ви бачили все те зло, що Я спровадив на Єрусалим та на всі Юдині міста, і ось вони цього дня руїна, і немаї в них мешканця... Це через їхнє зло, яке вони зробили, щоб гнівити Мене, ходячи кадити, служити іншим богам, яких не знали ані вони, ані ви, ані ваші батьки. І посилав Я до вас усіх Моїх рабів пророків, рано та пізно, кажучи: Не робіть цієї обридливої речі, яку Я зненавидив! Та не слухали вони, і не нахилили уха свого, щоб відвернутися від свого зла, щоб не кадити іншим богам. І вилилась лютість Моя та Мій гнів, і запалав він в Юдиних містах та на вулицях Єрусалиму, і стали вони руїною та пустинею, як бачите цього дня...» (Єр. 44:2-6).

«Кому Церква не мати, тому Бог не батько».

                                                                Святитель Кіпріан Карфагенський

У 70 році н. е. сталася ще більша трагедія, римляни зруйнували Другий Храм, відбудований юдеями після повернення з Вавілонського полону. При цьому у війні з Римською імперією загинула величезна кількість іудеїв: 1100000, згідно з істориком Йосипом Флавієм. Ті, що залишилися живими, були розсіяні по різних країнах протягом майже двох тисяч років. Причиною цього було те, що юдеї відкинули Ісуса Христа, істинного Бога, що прийшов на землю, про який пророкували пророки Старого Завіту.

Святий євангеліст Лука розповідає про це так: «І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють із землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх...» (Лк. 19:41-44).

В історії Церкви Христової однією з найбільших трагедій було знищення християнської Візантійської імперії та падіння Константинополя в 1453 р. Ось як описує цю подію британський історик Стівен Рансімен: «Султан Мехмед обіцяв своїм солдатам три дні повного розграбування міста, на що вони і мали право. Незліченними натовпами турки ринули в місто. <…> Ще не вірячи спочатку, що опір уже припинився, вони вбивали підряд усіх, кого зустрічали на вулицях: чоловіків, жінок, дітей. Потоки крові стікали крутими вулицями Константинополя з пагорбів Петри в Золотий Ріг » .

Глибинною причиною цієї катастрофи була зрада візантійцями Православ'я на Ферраро-Флорентійському соборі в 1439 р. Це можна порівняти з боговідступництвом іудеїв, адже за словами святителя Кіпріана Карфагенського: «Кому Церква не мати, тому Бог не батько» .

Ще один страшний приклад: революція 1917, що принесла величезні страждання і знищила мільйони людських життів. Аналізуючи причини тієї революції, можна також звертати увагу на економічні протиріччя, політичні події, змови тощо. А можна подивитися в корінь і виявити, що справжньою причиною стало охолодження у вірі та порушення заповідей наших предків.

Україна у 1990-ті та наступні роки, на рівні держави та значної частини суспільства, також відступила від віри отців, Православ'я та підтримала спочатку уніатів, а потім і розкольників.

Ось слова священномученика Серафима (Чичагова), учня святого Іоанна Кронштадського й автора Літопису Серафимо-Дивеєвського монастиря, написані ним у 1910 р.: «Перед очима щоденно картина розкладання нашого духовенства. Жодної надії, щоб воно схаменулося, зрозуміло своє становище! Все те ж пияцтво, розпуста, сутяжництво, здирство, світські захоплення! Останні віряни – здригаються від розбещення або нечутливості духовенства, і ще трохи, сектантство візьме гору… Нікого і нема, хто би міг зрозуміти нарешті, на якому краю загибелі Церква, і дати собі раду у тому, що відбувається… Час сприятливий пропущено, хвороба духу охопила весь державний організм, перелому хвороби більше не може статися і духовенство котиться в прірву, без опору і сил для протидії. Ще рік – і не буде навіть простого народу біля нас, все повстане, все відмовиться від таких божевільних та огидних керівників… Що ж може бути з державою? Вона загине разом із нами! Тепер уже байдуже, який Синод, які Прокурори, які Семінарії та Академії; все охоплено агонією, і смерть наша наближається». Ці слова дуже співзвучні пророцтвам Єремії, процитовані вище.

Україна у 1990-ті та наступні роки, на рівні держави та значної частини суспільства, також відступила від віри отців, Православ'я та підтримала спочатку уніатів, а потім і розкольників. На початку 90-х уніати на Західній Україні розгромили три православні єпархії, а потім розширили свій вплив на схід. Цей розгром супроводжувався насильством та беззаконням. Про його мету говорив ще 1914 р. Андрій Шептицький: «Українці – лише знаряддя божественного промислу, покликані вирвати християнський Схід із кліщів єресі (Православ'я, – Ред.) , оселити його в лоно апостольського престолу (Ватикана, – Ред.) та європейської  спільноти» .

Ми всі винні перед Богом і не можемо сказати, хто менше, а хто більше, адже Господь каже, що «…від кожного, кому дано багато, багато й буде потрібно, і кому багато довірено, з того більше стягнуть» (Лк. 12:48).

Потім, приблизно те саме сталося після створення УПЦ КП у 1992 р., а особливо після виникнення ПЦУ у 2018 р. Ці організації отримали повну підтримку держави, а справжня Церква Христова стала зазнавати гонінь. Люди відступили від того шанування, яке заповідав Господь. Наразі взагалі йдеться про підписання конкордату з Ватиканом та об'єднання ПЦУ та УГКЦ.

Але й ті, хто зберіг вірність Церкві Христовій, хіба можуть про себе сказати, що вони є праведними перед Господом? Хіба ми не гніваємо Бога своїми особистими гріхами? Адже порушення моральних норм, Божих заповідей – це також є відступ від Бога і Його Церкви. Недарма ж священник у чині сповіді говорить над розкаяним: «Примири и соедини его святей Твоей Церкви, о Христе Иисусе Господе нашем» .

Ми всі винні перед Богом і не можемо сказати, хто менше, а хто більше, адже Господь каже, що «… від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48). Ці слова повинні в кожного викликати трепет. Усі ми винні у тому, що відбувається нині в Україні.

Але крім духовних причин війни, слід також сказати і про духовні наслідки. Вони різні та залежать від людини. Одні, здригаючись від жахів війни, приходять до Бога, каються у своїх гріхах і виправляють своє життя. Інші ж навпаки озлобляються, переповнюються гнівом, ненавистю та ремствуванням на Бога.

Війна показує нам яке тендітне людське життя, наскільки ефемерне земне благополуччя. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф. 6:33). Шукаймо це Царство, будемо каятися у своїх гріхах і проситимемо у Бога дарувати нам мир.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також