Бути чи не бути війні?

На будь-якій війні найважливіше – зберегти в собі людину. Фото: СПЖ

Примара війни вже давно й цілком відчутно витає в повітрі. Але чи варто християнинові лякатися можливості війни? І що ми з вами можемо зробити для її запобігання?

Останні два тижні найбільш частим запитанням є: «чи буде війна?» І якщо кілька тижнів тому під словом «війна» мали на увазі ймовірне вторгнення Росії на територію України, то зараз вектор змінився, і йдеться про світову війну взагалі. У цій війні Україна сприймається в кращому разі як каталізатор, у гіршому – як полігон. І в жодному разі постраждають ні в чому не винні люди, що неприпустимо в принципі.

Справді, якщо подивитися стрічку новин, то здається, що загроза світової війни неминуча. При цьому більшість експертів сходиться в думці, що ця війна однозначно закінчиться поразкою. Поразкою для всіх. У ній не буде переможців, бо практично не буде тих, хто вижив. І незважаючи на це, політична світова еліта все одно прагне здійснити силовий сценарій, і від брязкання санкціями чи ще чимось перейти до використання ядерних боєголовок. Складається відчуття, що сучасна людина – істота без пам’яті, яка просто не пам’ятає, скільки мільйонів життів забрала Друга світова війна. Це була «війна моторів», в якій практично не застосовувалася зброя масового ураження (якщо не рахувати Хіросіми). Сьогоднішня війна – це протистояння балістичних ракет та ядерної могутності. Втім, чому «протистояння»? Якщо вона почнеться, то швидше це буде «паралельне знищення…»

У зв’язку з цим багато хто згадує так звану «Карибську кризу» і наголошує, що сьогодні ситуація складніша. Тоді, нагадаємо, СРСР вирішив розмістити свої ракети у безпосередній близькості до США – на Кубі. І уникнути ядерної війни вдалося лише дивом. А якщо точніше – Промислом Божим.

Війна і християнство

Чомусь у всіх подібних ситуаціях ми нерідко забуваємо про Бога. Нам здається, що питання війни та миру вирішуються у Нью-Йорку, Вашингтоні, Базелі, Мюнхені чи Москві. Насправді вони вирішуються на Небесах. У Небесній канцелярії, а не у канцеляріях НАТО чи Євросоюзу. Так само і відповідь на питання «а чи буде війна» ми шукаємо в Google або Facebook, а не там, де він тільки може бути – у Святому Письмі.

Виходить, що війна можлива лише в тому випадку, якщо її допускає Бог. А Біблія чітко нам каже, що Бог допускає її за гріхи людини. Допускає, не звершує за своєю доброю волею. Так, у апостола Павла читаємо: «Немає праведного жодного; немає того, хто розуміє; ніхто не шукає Бога; всі спокусилися зі шляху, до одного непридатні; немає того, хто робить добро, немає жодного», «гортань їх – відкрита труна; мовою своєю обманюють; отрута аспідів на їхніх губах». «Уста їх сповнені лихослів’я та гіркоти», «ноги їхні швидкі на пролиття крові; руйнування та згуба на шляхах їх; вони не знають шляхів миру», «немає страху Божого перед їхніми очима» (Рим. 3:10-18). Але це не означає, що близькість (у певних випадках) війни християнин сприймає як неминучість. Навпаки, він завжди молиться за мир.

Нам здається, що питання війни та миру вирішуються у Нью-Йорку, Вашингтоні, Базелі, Мюнхені чи Москві. Насправді вони вирішуються на Небесах.

Взагалі, саме християнство – це релігія миру, а Церква – місце Любові, в якому немає війни. Наприклад, вже Климент Олександрійський (жив у третьому столітті) протиставляє язичницьким «войовничим» народам «мирне плем’я християн». Сучасник Климента Оріген писав: «Ми не піднімаємо зброї ні проти певного народу, ми не вчимося мистецтву воювати, бо через Ісуса Христа ми стали дітьми миру». У четвертому столітті Лактанцій пише, що «не повинно бути жодного виключення в Божій заповіді, що вбити людину завжди гріх. Носити зброю християнам не дозволено, бо їхня зброя – тільки істина».

В актах Першого Вселенського Собору (325 р.) читаємо: «Благодаттю покликані до сповіді віри й перший порив ревнощів явили й відклали військові пояси, але потім, як пси, що на свою блювотину повернулися… такі 10 років нехай припадають до церкви, просячи прощення по трирічному слуханні Писання в притворі», а святитель Василь Великий вважав, що за участь у війні – треба відлучати від Причастя на три роки. Навіть якщо ця війна була оборонного характеру.

Я це говорю для того, щоб було зрозуміло, що ставлення Церкви до війни завжди було негативним. Причина цього – сама природа нашого Творця. «Бог є Любов», – каже святий апостол Іоанн, отже – Він не ініціює війну. Війна – це завжди ініціатива людини. Отже, людина може її скасувати. І йдеться не лише про «вершителів історії», а й про «простих смертних». Про нас із вами. Ми можемо також впливати на світові події. І що найцікавіше – впливаємо. Як? Згадаймо Ніневію.

Війна і покаяння

Як розповідає Писання, пророк Іона отримав від Бога наказ йти в місто Ніневія з проповіддю покаяння і пророкуванням швидкої загибелі, якщо його жителі не покаються у своїх гріхах і злодіяннях. Пророк вирішив не виконувати наказ Божий (буває і таке), і вирушив у Фарсіс, але через бурю і черево кита Господь все ж таки змусив його виконати свою місію.

Іона вирушив до Ніневії, де він став ходити вулицями і проповідувати, що місто буде зруйноване через 40 днів. Ця проповідь вразила ніневійський народ та його царя. Жителі міста покаялися у своїх гріхах, одягнулися у рубище та оголосили 40-денний піст. Побачивши їхнє ревне бажання виправитися, Господь помилував місто і не навів на нього ті лиха, про які провіщав устами пророка Іони. У свою чергу, пророк засмутився тим, що Божественний суд не відбувся над Ніневією, і деякий час навіть сумував про це перед Особою Божою. Що ж він сказав Богові?

«Бог є Любов», – каже святий апостол Іоанн, отже – Він не ініціює війну. Війна – це завжди ініціатива людини. Отже, в змозі людини та її скасувати.

«Господи! Чи не це говорив я, коли ще був у моїй країні? Тому я й побіг у Фарсіс; бо знав, що Ти Бог добрий і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий» (Іона. 4, 2). Це ключові слова у всій книзі Іони. Наш Бог – добрий і милосердний, довготерпеливий та багатомилостивий. Він не хоче війни. Отже, через своє покаяння, через зміну свого життя ми можемо запобігти катастрофі. Про це, до речі, сказав і митрополит Донецький Іларіон: «Сьогодні наше молитовне стояння перед Особою Божою надзвичайно потрібне! Ми не можемо змінити дійсність, нам це не під силу. Але Всемогутній Господь Бог може! Наш Творець, невпинно промишляючи про своїх людей, може змінити все миттєво».

Війна за серця та уми

З іншого боку – війна вже йде. Віртуальна. Кількість мілітаристської інформації, яка сьогодні потрапляє на екрани телевізорів та гаджетів – просто неймовірна. Таким неймовірним є і потік брехні. Скільки разів за останній місяць Росія мала «з ймовірністю 100%» напасти на Україну? Скільки разів ми чули про те, що армія супротивника висувається у бік Києва? Не порахувати! Також неможливо порахувати кількість фейкової інформації щодо ситуації на Донбасі.

Можливо, мають рацію експерти, які заявляють, що на даний момент ми з вами є свідками розпочатої третьої світової війни. Тільки не ядерної (як передбачалося), а інформаційної, і не за територію, а за уми. Це війна не боєголовок, а клавіатури. Але вона не менш руйнівна. Одна окремо взята клавіатура може забрати сотні тисяч реальних життів, майже як одна бомба в Хіросімі.

Зверніть увагу, як майстерно за допомогою технологій у свідомість людей впроваджується ненависть. Досить створити образ ворога та за допомогою нескладних маніпуляцій змусити людину вбити його. Спочатку в серці своєму. Наприклад, позбавивши його особи і перетворивши на бездушний суб’єкт. А там і до фізичного знищення рукою подати.

Можливо, мають рацію експерти, які заявляють, що на даний момент ми з вами є свідками розпочатої третьої світової війни. Тільки не ядерної (як передбачалося), а інформаційної, і не за територію, а за уми.

Так, у Руанді в 1994 році, для того, щоб вирізати за кілька місяців 1 мільйон людей (!!!), їх потрібно було лише назвати «ін’єнзі» (inyenzi) – тарганами. Тарганів легше вбивати, ніж людей. І «колорадів» легше. І «укропів». От і обзиваємо ми «ворогів» різними прізвиськами. «Москаль», «бандера», «вата», «совок», «западенець»… і все тільки для того, щоб не подивитися в очі й не побачити в іншому – людину. Такого, як я сам.

У питанні знеособлення незамінна допомога сьогодні – цифрові технології. Точніше, соцмережі. Скільки там ненависті та агресії, скільки образ і зла! Складається враження, що фейсбук, твіттер, телеграм та інше – це територія, де вже йде справжнісінька війна. Поки що в головах, але від цього – не менш небезпечна. І буває, що зустрічаєш свого «заклятого» фейсбучного «ворога» в реалі – і дивуєшся. Мила людина, добрий сім’янин, добрий і чуйний колега. Хіба ж він міг? Міг, виявляється. І все лише тому, що сховався за екраном монітора.

Звичайно, винен не монітор, бо це інструмент. А хто тоді? Ротшильд-Рокфеллер-Гейтс-Безос? Ні, вони теж інструменти, хоч самі думають по-іншому. Так хто ж? Кожна людина, яка клює на приманку, кинуту сатаною.
Саме від сатани – злість до того, кого намалювали ворогом, бажання зла тим, хто має інший, не схожий на наш, погляд на світ. І лише ми можемо вирішити – прийняти нам цю принаду чи ні. І той, хто приймає – вступає у війну, адже це так просто, і жодної відповідальності. І тут часто не ненависть на першому місці, а егоїзм. Бажання самоствердитися і реалізувати свій, так би мовити, «прихований потенціал». Напевно, саме тому найбільші «патріоти» в Україні – це ті, хто живе за кордоном, або тут, на місці, безсовісно грабують свою «неньку». Християнин таким не повинен бути.

У тій ситуації, що сьогодні склалася у світі, вся надія на нас, сіль землі. На нашу любов, розсудливість і холоднокровність. Чи можемо ми протистояти злу? Так. Своєю вірою в Благого Бога. Вірою в те, що Бог «хоче всім людям спастися і в пізнання істини прийти» (1 Тим. 2, 4).

*   *   *

Так що, хоч би як це дивно не звучало, але саме від нас залежить бути чи не бути війні. Ми визначаємо її початок, і ми позначаємо її кінець. Місце бойових дій – наше серце та душа. Ворог – сатана. Захист – молитва та піст. Зброя – покаяння. Пам’ятайте, як у апостола Павла:

«Нарешті, браття мої, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його. Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських, тому що наша боротьба не проти крові й плоті, але проти начатків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти духів злоби піднебесних. Для цього візьміть повну Божу зброю, щоб ви могли дати опір в день злий і, все подолавши, встояти. Отже, станьте, підперезавши стегна ваші правдою і зодягнувшись у броню праведності, й взувши ноги в готовність благовістити мир; а найбільше візьміть щит віри, яким можете погасити всі вогненні стріли лукавого; і шолом спасіння візьміть, і духовний меч, який є Слово Боже» (Еф. 6, 14-17).

Озброївшись так – ми маємо перемогти. Адже з нами буде Сам Христос, а глибина нашого покаяння зрештою впливає на долю всього світу. І на початку посту про це дуже непогано згадати.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як змінилося ваше життя після початку війни?
ніяк не змінилося
72%
мій храм захопили ПЦУшники
13%
мій храм постраждав/зруйнований від обстрілів
4%
відвідую інший храм через переїзд
11%
Усього опитано: 183

Архів

Система Orphus