Що робить Святе Сімейство святим

Бронзино. Святе Сімейство. Фрагмент. Фото: ru.wikipedia.org

Після Різдва ми шануємо родичів Христа за плоттю. На відміну від Христа, всі в Його сім’ї були простими людьми. Але сьогодні ми називаємо їх усіх Святим Сімейством.

Відразу після Різдва Православна Церква святкує Собор Пресвятої Богородиці. У перший день після Різдва ми шануємо родичів Христа за плоттю. У календарі цього дня ми бачимо імена Самої Діви Марії, праведного Йосипа, апостола Якова й навіть царя Давида. Кожен з них має свої окремі дні пам’яті, про кожного, особливо про Богородицю, можна багато говорити, але цього разу Святе Сімейство цілком постає перед нашим поглядом. Для сучасної людини це гарний привід і слушний час ще раз задуматися про цінність сім’ї.

Здавалося б, православні християни і так мають розуміти значення та цінність сім’ї. Але насправді, на жаль, це не завжди так. Здебільшого ми маємо деяке роздвоєння між розумовим сприйняттям того, як треба, і внутрішнім його прийняттям. Зараз спробую пояснити, що я маю на увазі. Ось ми знаємо, що треба любити Бога, але цієї реальності всередині нас немає, Богу ми приділяємо дуже незначну частину нашого життя, чого не має бути по відношенню до об’єкта любові. На розумовому рівні ми також приймаємо думку про любов Бога до нас, про Його всемогутність і доброту, але в реальному житті нарікаємо, перестраховуємося, загалом, усіма своїми діями демонструємо, що наш внутрішній настрій зовсім інший, що довіряємо ми більше речам матеріальним, земним. Щось подібне часто відбувається й щодо сім’ї – ми любимо, цінуємо наших близьких, а як суд та справа, так ні терпіння, ні лагідності, ні розсудливості, ні розуміння не вистачає.

Погляньмо на Святе Сімейство. Праведний Йосип спочатку хотів відпустити Богородицю, але коли ангел йому все пояснив – упокорився й прийняв волю Божу. Земне життя Йосипа вже хилилося до заходу, розквіт сил був позаду, а тому цілком природно, що його долали й різні тілесні немічі. У поважному віці людям хочеться спокою. Хотів спокою й праведний Йосип, але, незважаючи на власні бажання, спокійно прийняв накази небесного вісника.

Терпіння, любов, жертва, турбота один про одного, послух Божому задуму – у результаті все це зробило Святе за статусом Сімейство святим за своєю суттю.

Так само чинив і майбутній апостол Яків. Зведеному старшому брату Христа явно хотілося нормального дитинства в оточенні дбайливих батьків, але він разом із усією Сім’єю переносить тяготи втечі до Єгипту. Ми також знаємо, що спочатку Яків не визнавав месіанської гідності Спасителя, але згодом став вірним Його учнем.

Давайте не забувати, що у Святім Сімействі, крім Христа, всі були просто людьми. Святість їх формувалася саме у сім’ї, й святість ця з часом досягла неймовірних висот. Терпіння, любов, жертва, турбота один про одного, слухняність Божому задуму – у результаті все це зробило Святе за статусом Сімейство святим за своєю суттю.

А що ми з вами? А ми з вами часто просто не чуємо наших рідних та близьких, наш егоїзм не дає нам такої можливості. На жаль, нерідко віддалення членів сім’ї один від одного відбувається з воцерковлення одного з них. Так, у Церкві ми долучаємося до Істини, стаємо на прямий шлях порятунку (або, у всякому разі, свято у це віримо). І ми чудово розуміємо, що у питанні спасіння не може бути жодних альтернатив. Однак це аж ніяк не означає, що той шлях до віри, який ми пройшли, обов’язково повинні точно повторити наші близькі.

Перш ніж переступити поріг храму, перш ніж вперше підійти до Чаші, ми ж про щось думали, щось переосмислювали, нас торкнулися якісь зовнішні події чи внутрішні переживання. Істина об’єктивна, а ось особистий духовний та життєвий досвід у кожного свій, і лише свій. Тому максимум, на що ми можемо розраховувати у справі порятунку близьких, це змиритися й стати добрим знаряддям у рятуючих руках Божих.

Якщо докори, розмови про віру й викриття гріхів наших ближніх не дають бажаного результату, то, можливо, навіть швидше за все, ми щось робимо не так.

Якщо докори, розмови про віру, викриття гріхів наших ближніх не дають бажаного результату, то, можливо, навіть швидше за все, ми щось робимо не так. Можливо, потрібно просто набратися терпіння й помовчати, можливо, краще самим на практиці показати, як завдяки Христу в нас стало більше любові та розуміння.

Ми забуваємо, що головною метою створення сім’ї є допомога один одному у спасінні душі. У святителя Феофана Затворника є із цього приводу чудові слова: «Сімейні стосунки мають бути підпорядковані духовним потребам. Подружжя має багато втіхи, але супроводжується і багатьма тривогами, і скорботами, іноді дуже глибокими. Майте це на думці, щоб, коли прийде щось подібне, зустрічати це не як несподіванку. Тепер ви вдвох. І радості сильніші, а скорботи легше навпіл діляться».

Якщо ж при зовнішній християнській приналежності наші взаємини в сім’ї не «підпорядковані духовним потребам», якщо ми бачимо, що між, здавалося б, найближчими людьми виникають тріщини, а іноді й дуже немаленькі, то, отже, ми явно далекі від християнського ідеалу сім’ї Якими б правими ми себе не вважали. Основна проблема тут полягає в невмінні слухати, чути та приймати один одного. І це стосується не лише подружжя, але навіть більшою мірою й взаємовідносин із дітьми. Дитині завжди простіше заткнути рота, покарати, а що вона там відчуває, чому вона так вчинила, ми не знаємося, ми робимо так, як нам зручніше й зрозуміліше.

Дитині завжди простіше заткнути рота, покарати, а що вона там відчуває, чому вона так вчинила, ми не знаємося, ми робимо так, як нам зручніше і зрозуміліше.

Згадайте стару новорічну комедію «Один удома». Глядач завжди підтримує й розуміє головного героя Кевіна, бо бачить, як його всі шпиняють. У результаті витівки Кевіна сприймаються мамою як погана поведінка, неповага до старших і т.д., але при цьому реально все, що відбувається – лише реакція на отримані образи. Однак батьки цього не помічають, вони зосереджені на зовнішній поведінці сина і не чують його аргументів, не вірять йому.

У сімейних відносинах неможливо переоцінити важливість уміння ставити себе на місце ближнього, розуміти його. У цьому плані приклад Святого Сімейства дуже характерний. Я вже говорив про праведного Йосипа, але ще раз хотілося б звернути увагу на його смиренне прийняття волі Божої. З одного боку, він видимим чином підкоряється наказу ангела, а з іншого, менш видимого боку, він абсолютно щиро переймається потребами Діви Марії. Її занепокоєння й тривоги стають його занепокоєннями й тривогами. Йосип розуміє, що він – саме та людина, яка може і допомогти Богородиці, й до часу зберегти таємницю їхнього непорочного подружжя.

Знову вчитуючись у слова святителя Феофана, ми приймаємо сімейні радості, але не забуваємо й про можливі скорботи, подолавши які разом, подружжя стає справді щасливим. І таке щастя будується не на хисткому фундаменті чуттєвих насолод, а на справжній любові, духовній близькості один до одного, а всім разом і до Христа.

Насамкінець наведемо ще слова отця Іоанна (Крестьянкіна), написані ним в одному приватному листі. Зараз вони будуть якраз до речі: «Троянди будуть лише на початку шляху, а терни (їх не уникнути жодній сім’ї) виявляться пізніше. Але їхня кількість і болючість залежатимуть від вашої мудрості, а головне – любові. Якщо у ваші почуття входить апостольське визначення поняття любові, то від щастя ви будете недалеко».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Ратифікація Стамбульської конвенції – це:
захист жінок від насильства
5%
крок до знищення традиційних цінностей
81%
просто популізм
14%
Усього опитано: 42

Архів

Система Orphus