Ліки від страху перед COVID-19

13 Листопада 2021 20:04
0
Дощовий день – також дар Божий. Фото: journalist.today Дощовий день – також дар Божий. Фото: journalist.today

Незвичайна недільна проповідь на актуальну тему від нашого постійного автора, протоієрея Ігоря Рябка.

Передмова

За вікном похмуре сіре небо плаче дрібним дожем. Дерева смиренно скидають опале листя в брудні калюжі. Невидимі кулі коронавірусу свистять у сирому просторі, вбиваючи, ранячи, калічачи наляканих і сумних людей. Торік була пристрілка, цього вже прицільна щільна стрілянина, а в майбутньому, мабуть, слід чекати на килимові бомбардування. ЗМІ ведуть активну артпідготовку, цілодобово залякуючи людей. А щось темне і невидиме в цей час спокійно і неквапливо натягує колючий дріт цифрового концтабору, із захопленням спостерігаючи за відчайдушною боротьбою вацинофобів та вакцинофілів.

А ти дивишся у своє вікно на те, що відбувається у світі, і розумієш – далі буде голодніше, болючіше і важче. І що тепер із цим усім робити?

Безпечний будиночок

У дитинстві ми грали в одну гру, яка передбачала наявність притулку. Це було умовно захищене місце, заскочивши до якого можна було крикнути: «Я в будиночку». Там можна не боятися, що тебе дістануть, бо це місце за взаємною домовленістю вважалося недосяжним для переслідувачів.

Святі отці у своїх працях також говорять про якесь таємниче місце тиші та ясності, де людина набуває єдності з Богом. За їхніми словами, воно перебуває десь у серці. Ті, хто змогли туди увійти, вже живуть без страху, їм нема чого боятися. Навколо цього місця простір страху і думок, що сперечаються одна з одною, а там, у цій таємничій кліті, як у затишному будиночку, світло, тиха радість і блаженний спокій, там людина повертається до своєї початкової простоти і чистоти. Там немає змін, там немає страху, там немає суєтних рухів думки.

Але з великим тягарем діяльності думок туди ніяк не потрапити. Щоб увійти в це місце спокою, потрібно зняти з себе шкіру розумової діяльності так само, як змія скидає свою стару шкіру, пролазячи через вузький отвір ущелини. Тільки в цьому оновленому стані розуму можна потрапити до того чудового будиночка.

Життя в іншому вимірі думки

Є, звичайно, методи і простіші, хоч і менш ефективні. У Ватикані зберігається стародавня копія рукопису візантійського історика Іоанна Кінама, який жив у XII столітті. Копію цю зроблено в 1453 році, в останні дні існування Константинополя. На полях рукопису є цікава нотатка. Переписувач, вирішивши зробити собі перерву в роботі, пішов прогулятися на стіни міста. Повернувшись до себе в кабінет, він зробив на полях наступний напис: «Турки підвели гармати під наші стіни. Очевидно, за кілька днів почнеться штурм, і ми всі загинемо». А далі, як ні в чому не бувало, цей переписувач сів далі працювати над складанням копії літопису.

Навіщо йому це було потрібно? Весь світ руйнувався навколо нього, місто незабаром захлинеться кров’ю своїх мешканців, але ця людина вважала за краще існувати в оболонці тексту, а не жити тим, що відбувалося в реальному світі. Нам невідомо, як закінчилося його життя, але відомо те, що рукопис цей зберігся, літописець зміг його закінчити. Він просто вирішив не піддаватися паніці, а залишок відведеного йому часу присвятити своїй праці. І йому це вдалося – він закінчив свою працю.

«Горе маємо серця»

«Горе маємо серця» – цей літургійний заклик стосується не лише часу звершення євхаристичного канону в храмі, але й усього нашого життя. Пронести своє серце, звернене до Неба, на витягнутій руці, йдучи болотом часу, дорогого варто. Але якщо ми будемо дивитися широко розкритими від жаху очима на безумство, що оточує нас, то потонемо в цьому болоті назавжди.

Жити в дусі Отців, дивитися на все, що відбувається, через молитву і Євангеліє – єдиний шлях не збожеволіти від усього того, що навколо нас робиться. Спаситель, як Людина, боявся смерті і тих страждань, які він мав зазнати. Але Він йшов їм назустріч, долаючи цей страх задля послуху Своєму Отцю.

Нікому з нас не хочеться вмирати, як не хотів цього і Господь. Тиха, мирна, безболісна смерть – явище вкрай рідкісне. Більшість людей помирають болісно і тяжко на самоті та в муках. Але саме несення з послухом і упокоренням свого хреста – це шлях дозрівання того, що знаходиться всередині нашої тілесної оболонки.

Пам’ять смерті – як сенсоутворюючий вимірник

Як важко вмирали преподобні старці Порфирій Кавсокаливіт, Паїсій Святогорець, Нектарій Егінський та багато інших наших сучасників! Але ж це були люди, вже сповнені великого Світла. Послух хреста, гранична приниженість, готовність йти до кінця – це стан нашого «я», в якому Бог може максимально проявити себе в людині. Той, хто ще за життя пізнав велич океану Божественної Любові, відчув себе малою піщинкою порівняно з цим океаном.

Реальність смерті, повсякчасна пам’ять про неї дається нам для того, щоб ми з цієї позиції змогли оцінювати кожен момент нашого нинішнього життя. Християнам вона дає можливість не боятися труднощів, тому що саме завдяки випробуванням ми можемо придбати Євангельську перлину.

Якщо відсікти думки про минуле і майбутнє, жити тут і зараз з довірою і любов’ю до Бога, то страху буде непросто запустити в наші душі свої щупальця.

Навіщо все це?

Людині важливо все пояснити. У чому сенс страждань, бід, нещасть? Богословські уми, отруєні схоластикою, все розклали по поличках. «Воля людська породжує зло цього світу. Бог дозволяє йому реалізуватися для нашого ж блага. А безневинні страждання праведників – це спокутна жертва, що умилостивлює гнів Божий». Але чи це так насправді? Що про це говорить книга Іова багатостраждального?

Друзі Іова – класичні відмінники наших духовних семінарій. Вони послідовно і логічно пояснили страждальцеві, чому він мучиться. Але Бог, що раптово з’явився, поставив цим розумникам у щоденники двійки. Він не вважав за потрібне щось пояснювати їм. Господь говорив лише з Іовом, але про що? Не відповідаючи на жодне запитання, які той Йому поставив, Бог починає говорити йому про те, що, здавалося б, до діла не має жодного відношення. Він розповідає Іову про бегемота, про левіафана та ін. І в того чомусь зникають усі питання.

У цій зустрічі Іов переживає певний катарсис, який неможливо описати словами. «Того дня не спитаєте Мене ні про що» (Ін.16:23), – каже кожному з нас Христос.

Не питай про те, чого не розумієш

Ми намагаємося знайти відповіді на питання, які вищі за наше розуміння. Книга Іова – це чорна діра, яка веде до непізнаваності Божественної темряви, яка темним кільцем оточує таємницю Бога на канонічних православних іконах. З позиції нас, справжніх, ми сприймаємо Бога, зануреного в таємничий морок незбагненності, тому що несемо у собі сліпоту розуму та серця.

Але насправді Бог оточений сяйвом надпроменистого Світла, якого ми бачити не можемо. Відсутність Бога в нашому серці занурює також все, що відбувається у світі, у непроникний жах страху та незнання. Потрібно або залишити всі наші роздуми на цю тему і не ставити Богові дурних питань, або спробувати пройти шлях, який приведе до зустрічі з Ним особою до Особи. Але наприкінці цього шляху всі питання зникнуть самі собою, як і думки, що їх породжують. Без цієї зустрічі ми нічого не дізнаємось.

Ми будемо втішені

Ті, хто цю зустріч пережив, говорять про те, що Бог є абсолютною і безумовною, ні з чим не порівняною Любов’ю. Його Любов не залежить ні від чого, вона постійна та незмінна. «Було, коли світу не було, але не було такого, щоб Бог не любив світ» (Ісаак Сирін).

Парадоксальність Бога в тому, що, будучи незмінним і безпристрасним, Він страждає разом зі світом, занурюється в його біль аж до розп’яття та болісної смерті. Бог переживає з людиною її муки так само, як переживає мати страждання своїх дітей. Будучи Всемогутнім, Він тим не менш не припиняє цих страждань, ведучи все, що існує, тільки до одної Йому знаної мети.

Але все сказане – лише жалюгідні безпорадні слова, які не зможуть висловити таємницю Божого домобудівництва. Можливо, колись ми зможемо хоча б торкнутися її розуміння, і, дасть Бог, будемо втішені. А поки що треба терпіти, смиренно терпіти високі ціни, забитий транспорт, грубих начальників, ковід та похмурий осінній день за вікном. Терпіти все з довірою та вдячністю. Та не посоромимося.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також