Усікновення глави Іоанна Предтечі: мужність і боягузтво – два шляхи душі

Голова Іоанна Хрестителя. Іванов Олександр Андрійович. Етюд до картини «Явлення Христа народу». Фото: ippo.ru

Свято з домішкою гіркоти святкує Православна Церква 11 вересня. Поговоримо про усікновення глави пророка Іоанна, Предтечі і Хрестителя Господнього.

 

Земне життя Предтечі, як і будь-якої людини, мусило рано чи пізно закінчитися. Крім того, як показує практика, подібні пророку Іоанну люди частіше за все своєю смертю не вмирають. Іоанн Хреститель був і залишається найбільшим Між народженими від жінок (Мф. 11, 11). Великим було його життя, велична і його смерть. Але все ж частку гіркоти в подію усікновення вносять обставини і люди. Це й Ірод зі своїм блудодіянням і поспішною обіцянкою, й Іродіада з підступним беззаконним зв’язком, і Соломія з відвертим танцем, що тільки розпалює п’яну плоть царя і гостей, і, звичайно ж, сам факт вбивства великого пророка.

Але ж заради порятунку кожної людини, в тому числі і тих, хто брав участь у цій сумній історії, Христос зійде на Хрест. У кожного з них був вільний вибір, і кожен цю свободу реалізував так, як хотів.

Відомо, що Ірод журився необхідністю виконання даної ним обіцянки, значить, він ясно розумів, як правильно вчинити, але все ж пішов проти власної совісті. Відомо, що у Іродіади був законний чоловік, за зраду якому її і викривав Іоанн Хреститель. І якщо за це викриття вона побажала вбити пророка, то, значить, і вона чітко чула голос морального закону, що звучав у ній. Але замість виправлення себе вибрала страшний злочин. Соломія також все розуміла, але пішла на поводу у злісної матері, тим самим згубила власну душу.

Всі вони – не просто негативні персонажі євангельської історії, в кожному з них ми можемо побачити відображення себе. Скільки разів у нашому житті ми самі свідомо йшли проти совісті, знали, як правильно вчинити, але не робили? Це і не зовсім чесний заробіток, який раптово виникав якраз у той момент, коли ми зазнавали фінансових труднощів. Це і «невелика» брехня, яку ми дозволяємо собі заради власної вигоди. Це і наші баталії в соцмережах, і відвідування порносайтів для деяких – ми ж точно знаємо, що це недобре і шкідливо для душі. Таких прикладів можна навести ще чимало, і в кожному з них ми знаємо, як правильно вчинити – але не чинимо.

Мозаїка купола Ахенського собору. Фрагмент. Фото: dw.com

Пам’ятаєте мозаїку купола Ахенського собору? Там зображений Христос, який сидить на троні, а перед Ним стоять імператори в простому вбранні. В руках вони тримають свої корони як підношення Христу. Собор був зведений в IX столітті з ініціативи та за сприяння Карла Великого. Протягом практично дев’ятисот років у ньому коронувалися імператори Священної Римської Імперії, і кожен раз, коли майбутній правитель входив у собор, мозаїка купола нагадувала йому, хто він, і від Кого отримав земну владу.

Далеко не всіх імператорів врозумляла ця мозаїка на місці коронації, але сама ідея мозаїчного сюжету просто чудова, погодьтеся. Для Ірода таким прикладом став Іоанн Хреститель. Крім його власної совісті у нього була поруч ще й свята людина, пророк, який міг допомогти знайти сили для боротьби з пороком. Але цар вважав за краще скороминущу славу замість слави Небесної, чуттєві задоволення замість блаженної вічності.

Якщо порівняти Ірода Антипу і Карла Великого, то розміри влади, багатства, та й просто інтелектуального рівня буде зовсім не на користь галілейського правителя. Але зате у нього, нарівні з боягузтвом і малодушністю, зашкалював ступінь зарозумілості і самозвеличення. Ось і виходить, що вся наша велич тільки в нашій голові. Хтось, маючи велику владу, готовий змиритися перед Господом, а хтось, не зробивши нічого видатного, вважає себе вершителем долі пророка.

Давайте ж приміряємо на себе цей «трафарет» і запам’ятаємо, що справжнє смирення – це не людиноугодництво, навіть якщо ця людина – священик. Це не постійне самокопання і самоїдство, що приводить не до покаяння, а до формування неврозу. Смирення – це вміння покірно і мужньо переносити тяготи, тверезе усвідомлення обмеженості власних сил, і, як наслідок, звернення до Того, з Ким цю обмеженість можна подолати. Це творчий стан душі, що відкриває перспективу реальної зміни себе, а не безвихідь нескінченного смутку і усвідомлення себе повним нікчемою.

Смирення – це вміння покірно і мужньо переносити тяготи, тверезе усвідомлення обмеженості власних сил, і, як наслідок, звернення до Того, з Ким цю обмеженість можна подолати.

В

На відміну від Ірода, руками якого було скоєно злочин, і руками якого він міг бути зупинений, є для нас інший орієнтир – Іоанн Хреститель. Сказати про нього щось нове ніяк не вийде, всі наші похвали в його сторону бляклі та малі, тому що, як зазначає святитель Андрій Критський, він отримав вінець, сплетений самим Господом, такий вінець, який не отримував ніхто з земнородних. Говорити про Предтечу варто лише для нашого повчання.

Формально Іоанн Хреститель постраждав не за Христа. У всякому разі, перед ним не було поставлено питання про зречення від Учителя замість земних благ. Але все ж він віддав своє життя за правду Божу. І тут ми знову не можемо не згадати про царя, тому що в даному випадку найвиразнішою чеснотою Хрестителя Господнього є відвага: «У відвазі Предтеча мав таку перевагу, – пише святитель Андрій Критський, – що не зробив жодної різниці між звичайною людиною і царем. Адже і того й іншого слід однаково засуджувати за одні й ті самі діяння, як і личить пророку Божому. Ревнуючи про Його заповіді, Предтеча зневажає порфіру і трон, і корону, і все те, що має вагу і викликає гордість у суєтних людей. Він сміливо висловив істину без всякого приховування, бажаючи явити справжню свободу закону».

Ми не пророки і не святі, тому ніхто нас і не закликає йти і викривати гріхи правителів або навіть нашого власного начальства. Але все ж у прикладі Іоанна Хрестителя ясно читається приклад мужності та вміння протистояти цьому світу, як осереддю пороку. Це здоровий прояв принциповості в тих випадках, коли це необхідно, навіть на шкоду власному життю.

Ми й справді іноді стикаємося з ситуаціями, коли вважаємо за краще залишитися в стороні від зла, що звершується. Ми придумуємо собі масу виправдувальних історій аби хоч якось заглушити голос совісті, що нещадно викриває не тільки наші вчинки, скільки гріховність їх мотиву. Совість немов говорить нам: «Не сама дія погана, а ти погана людина, що найбільш очевидно і проявилося в скоєній поганій дії». І ось перед нами постає образ Іоанна Хрестителя, образ, який вказує правильний шлях.

Давайте будемо чесні, за правду Божу нам сьогодні ніхто голову з плечей не зніме, максимум – це втрата комфорту або якихось матеріальних засобів. Але навіть при таких, порівняно невисоких ставках, ми нерідко буваємо малодушними.

*   *   *

Іоанн Предтеча, як було сказано, найбільший між народженими від жінок, але він все ж людина, тому, хоча його подвиг для нас сьогодні і недосяжний, але це не означає, що він недосяжний ніколи. Дорогу здолає той, хто йде, і якщо десь ми і спасували, то не варто опускати руки. Мужність, як і будь-яку іншу чесноту, можна придбати. Головне – рухатися в правильному напрямку не зупиняючись.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи вірите ви, що ПЦУ заради діалогу з УПЦ припинить захоплення та перерукоположить «єпископат»?
так
2%
ні
89%
вірю, що виконають один із пунктів
8%
Усього опитано: 167

Архів

Система Orphus